Феномен менеджменту в освіті
Особливою галуззю менеджменту є менеджмент в освіті, який має свою специфіку та притаманні тільки йому закономірності. Ця специфіка полягає в особливостях предмету, продукту, знарядь та результатів праці менеджера освіти.
Предметом праці менеджера освітнього процесу є діяльність суб’єкта управління.
Продуктом праці інформація про навчально-виховний процес.
Знаряддям праці є слово, мова.
Результатом праці менеджера є рівень грамотності, вихованості та розвитку об’єкта менеджменту – учнів.
Менеджмент в освіті – це комплекс принципів, методів, організаційних форм та технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності.
Основні функції менеджменту в освіті:прийняття розумного рішення; організація виконання прийнятих рішень, створення належних умов для ефективної роботи освітнього закладу, кожного учасника освітнього процесу, забезпечення мотивів та стимулів їх діяльності; контроль виконання рішень.
Методи управління в освітньому менеджменті:
- економічні методи – економічне стимулювання – найбільш недосконалі, потребують удосконалення на всіх рівнях;
- адміністративні методи – регламентація діяльності виконавців, її нормування, робота з кадрами (сприятливе середовище для автократів);
- методи психолого-педагогічного впливу – забезпечення сприятливого психологічного клімату, стимулювання творчості та ініціативи, прогнозування соціальних перспектив розвитку освітнього закладу;
- методи суспільного впливу – розвиток демократії колективів, запровадження лояльної конкуренції, толерантності, підвищення престижу та іміджу.
У загальноосвітніх навчальних закладах практично ще немає менеджерів. Є управлінці в особі директора, його заступників, педагогів. Але проблема зміни директорського, командного менталітету на менеджерській вже достатньо актуальна. Для керівника школи, педагога така трансформація може здійснюватися в рамках спеціальної психолого-педагогічної підготовки.
Численні спроби перенести без змін досвід іноземного менеджменту в практику нашої дійсності не дали очікуваних результатів. Існує актуальна потреба його переробки, адаптації і впровадження з урахуванням специфіки національних традицій, менталітету*, законодавчої бази освіти, професійної спрямованості та інших факторів. У такому випадку використання досягнень менеджменту може суттєво збагатити професійну підготовку наших працівників системи освіти та підвищити рівень їх загального розвитку.
Оволодіння основами менеджменту допоможе у підвищенні ефективності педагогічної діяльності. Методи і прийоми самоменеджменту допоможуть педагогам успішно вирішувати різноманітні проблеми особистісного плану, навчитися володіти собою, визначати і формулювати чіткі особисті цілі та цінності, займатися саморозвитком, доцільно використовувати час, здійснювати вплив на дітей – це далеко не повний перелік можливостей педагога, який опанував основами менеджменту.
Два підходи до кризи менеджменту в освіті
1968 року вийшла книжка американського вченого Філіпа Кумбса «Світова криза освіти», де визначене основне протиріччя, яке й викликало кризу. Воно полягає в тому, що педагогічна технологія, яка з’явилася, щоб розв’язати завдання підготовки індивідуума до освоєння масових професій за умов індустріального суспільства, виявилася негнучкою, а в чомусь взагалі непридатною для цього.
Новий виток системної кризи привів до погіршення економічного стану, зубожіння населення та негативно позначається на функціонуванні закладів освіти.
Можна виділити такі внутрішні причини криз вишів:
- недоліки у системі управління – проблеми кваліфікації, адаптації, навчання керівництва, поширеність корупції, зокрема хабарництва;
- недоліки організаційної структури – жорстка ієрархічна структура, замкнена на ректора, функціональна та структурна неповнота – відсутність інформаційно-аналітичних, маркетингових служб для дослідження стану, перспектив та можливостей просування на глобальний та національний ринки освіти, недостатність ресурсів для досягнення цілей;
- проблеми надання послуг – низька якість освіти студентів внаслідок неспроможності розв’язання комплексу проблем освітньої діяльності;
- проблеми мотивації викладачів та персоналу;
- наявність фінансових проблем – високі витрати, низький дохід, зниження обсягів державного фінансування.
Отже, наявність внутрішніх проблем свідчить про неспроможність системи управління виконувати покладені на неї функції щодо забезпечення функціонування та розвитку ВНЗ.
Українські виші під дією зазначених вище зовнішніх та внутрішніх причин знаходяться у стані тактичної і/або стратегічної кризи.
Тактична криза (криза поточної діяльності) – це неспроможність (низька спроможність) підтримувати стабільне функціонування організації. Ця криза проявляється як через економічну, так і фінансову складові.
Причиною стратегічної кризи є неефективне планування та прогнозування, неефективний апарат управління, відсутність чи недостатність системи контролінгу.
Заходи подолання криз
Для забезпечення контрольованості кризових процесів в освіті, зокрема вищій, розв’язання зазначених проблем необхідно вирішити такі завдання:
- МОНУ разом з експертами на основі всебічного аналізу та обговорення розробити засади антикризової політики.
- виявити та оцінити системні ризики та загрози функціонування освіти.
- проаналізувати нормативне забезпечення щодо наявних ризиків, зокрема корупційних та кримінальних у сфері освіти.
- здійснити аналіз фінансового стану та господарської діяльності закладів освіти.
- розробити пропозиції та заходи щодо усунення проблем, конфліктів, дії ризиків у сфері освіти.
- контролювати реалізацію антикризової політики в освіті.
І найважливіше - для того, щоб виші вистояли під час кризи треба першочергово змінити їхніх очільників та відсторонити ректорські клани від управління, оскільки, з одного боку, більшість із них протягом попереднього періоду сприяла накопиченню проблем, а з іншого - вони не мають мотивації змінити ситуацію та розвинути компетенції з антикризового управління.
