Культура Стародавньої Індії

Однією з найсамобутніших культур і цивілізацій Сходу була індійська. Уже в сиву давнину Індію знали як "країну мудреців". 106

Вона підтримувала міцні зв'язки з багатьма країнами Сходу й античним світом доби еллінізму. Досягнення індійської культури та цивілізації справили великий уплив на китайську, іранську, арабську, а через неї й на європейську культури та науки.

Уже в III тис. до Р. X. уздовж течії річки Інд виникли перші центри розвиненої культури (Хараппська цивілізація), що підтримувала торговельні зв'язки з Месопотамією. УII тис. до Р. X. після колонізації півострова арійськими племена­ми починається цілком нова доба в розвитку індійської культури. Вважається, що вже тоді було створено літературну мову санскрит (що означає "впорядкований") з 55 літер. Цією мовою було написано найдавніші релігійно-філософські пам'ятки Індії - веди. Слово "веда" можна перекласти як "знання", але не знання загалом, а знання священне. Вед (або самхітів) чотири, вони складаються з гімнів, повчань і заклинань. До вед-самхітів належить великий корпус "навколоведичної" літератури: брахма­ни - прозові тексти теологічного характеру, що пояснюють ритуал; аранйаки й упанішади - філософські трактати у віршах і прозі, змістом яких є роздуми про природу, богів, людину та їхні зв'язки й місце у світі. Ці книги становлять канон індуїст­ської релігії, або індуїзму. Більша частина ведичних гімнів містить молитви та прохання, звернені до численних богів індійського пантеону: Агні (бога вогню), Індри (бога грому), Сурї (бога Сонця), Варуни (бога космічного порядку та справед­ливості) тощо. Ведичні твори показують багатий духовний світ індійців тієї далекої епохи, здатність залучити складні космо­логічні уявлення в систему етичних та естетичних цінностей, високий рівень розвитку абстрактного мислення у поєднанні з конкретно-образним сприйняттям.

Згодом в індуїзмі формуються взаємозалежні та взаємо-доповнювальні культи богів Брахми, Вішну та Шиви. Склада­ється, так звана, триєдність, яка сприймається як вищий прояв єдиного божества. Брахма вважався творцем світу, він встановив на землі соціальні закони та поділив людей на чотири основні касти - (варни). Вішну був милостивим богом-охоронцем, а Шива - екстатичним і нестримним богом-руйнівником. Особливо важливим стає вчення про ава-тарів (періодичні перевтілення) Вішну, котрий начебто час від часу з'являється серед людей у різній подобі, щоб вряту­вати людей від якогось лиха та відновити гармонійний лад.

У І тис. до Р. X. в Індії відбуваються важливі суспільні зміни. У різних регіонах виникають цілком сформовані держави рабовласницького ладу, серед яких виокремлюються централі­зована держава Маурїв з центром у Магадсі, розквіт якої при­пав на IV-III ст. до Р. X. Посилюються міжнародні зв'язки та контакти Індії. Вони, з одного боку, збагатили індійську куль­туру, а з іншого - сприяли її впливові на прилеглі країни.

У духовній культурі Індії також відбуваються певні зміни. У VI ст. до Р. X. практично одночасно виникають дві великі релігійно-філософські течії: це джайнізм на півдні (заснов­ник - Вардхамана Магавіра), буддизм на півночі (засновник-Сідхартха Ґаутама). Буддизм став однією з перших світових релігій. Будда (що означає "просвітлений") навчав чотирьом благородним істинам: є страждання, причини страждання, при­пинення страждань і є шлях до припинення страждання, до звільнення від нового народження та смерті, до вічного спокою. Цей шлях Будда вбачав у аскетичному самообмеженні, у доброчинності, знаннях і самопізнанні, що за умови належної старанності та сконцентрованості дають свободу від зумовле­ностей земного побутування в нірвані, що є виходом з неперерв­ного кола сансари (перевтілень) і цілковитим злиттям з божест­венним абсолютом. Учення Будди викладене у кількох священ­них книгах, головною пам'яткою з яких вважається "Трипітака". Уній розповідається про умови створення й організації буддій­ської общини, про правила прийому до неї, особливості окремих церемон ій, життя монахів у різні пори року, про їхній одяг, осел і та ін.

Найдавніші пам'ятки архітектури та мистецтва Давньої Індії були створені в епоху Хараппськоїцивілізації, але яскраві їхні зраз­ки належать до Кушано-тутпської епохи (І ст. до Р. X. - VI ст.).

З початком нової ери в будівництві активно використову­ють камінь. У цей час індійці споруджують печерні комплекси, храми та ступи - кам'яні будови, в яких, начебто, перехову­валися реліквії Будди. З печерних комплексів нової ери най-відомішими є споруди в Карлі й Еллорі.

Великих успіхів досягай індійські скульптори та художники. Більшість скульптурних пам'яток має культовий характер.

Це зображення численних індуїстських богів, Будди, добрих і злих духів. Поряд з релігійною існувала й світська скульптура.

Вражаючими були досягнення давніх індійців у матема­тиці, астрології, медицині, лінгвістиці. Індійці створили шіст-десяткову систему числення, котру було вдосконалено до десят­кової арабами та якою користуються тепер в усьому світі, їхні астрономи висловили припущення про обертання Землі навколо своєї осі. Медики Давньої Індії створили науку про довголіття, вивчали властивості трав, уплив клімату на здо­ров'я людини, писали про особисту гігієну та дієту.

Досить багатою є давньоіндійська література. Крім творів релігійного характеру (індуїстській і буддійський канони), було написано безліч книг суто художнього жанру, в яких однак присутні релігійно-філософські підвалини культури.

Перлинами світової літератури є дві великі епічні поеми -"Магабгарата" та "Рамаяна". Ці твори вирізняються емоційністю, художньою витонченістю та специфічною архітектонікою. У них містяться моральні, політичні, соціальні й філософські роздуми.

Давня спадщина органічно входить до культури сучасної Індії. Цій країні притаманна присутність давніх традицій, зав­дяки чому досягнення давньоіндійської цивілізації збереглися не лише як частина культури індійців, але й стали складовою частиною світової культури.