Основні символи культури Стародавнього Єгипту

Самостійна робота № 7

 

 

Херсон – 2011

Тема: КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

У цій самостійній необхідно розкрити питання:

1. Ознаки цивілізації

2. Відмітні риси Давньосхідної культури

3. Основні символи культури Стародавньою Єгипту

4. Культура Месопотамії

5. Культура Ірану

6. Культура Стародавньої Індії

7. Основні досягнення культури Стародавнього Китаю

Відповісти на запитання:

1. Чим характеризується період формування ранніх цивілізацій Стародавнього Сходу?

2. Дайте коротку характеристику пам’яток писемності і літератури Стародавнього Єгипту.

3. Яким був релігійно-міфологічний світогляд основних цивілізацій Месопотамії?

4. Якими досягненнями збагатила світову культуру шумерсько-вавилонська цивілізація?

5. Якими досягненнями збагатила світову культуру старокитайська та староіндійська цивілізації?

6. Якими були основні культурні особливості давньоіндійської цивілізації?

Теми рефератів

1. Технічні досягнення стародавніх єгиптян.

2. Характерні особливості єгипетського мистецтва.

3. Особливості духовної культури амарнського періоду.

4. Релігійно-міфологічні уявлення стародавніх єгиптян. Написи з пірамід («Книга мертвих»).

5. Особливості філософсько-етичного вчення конфуціанства.

6. Даосизм як один з різновидів давньокитайської культури.

7. Ведійська культура як основа формування духовності Стародавньої Індії.

8. Основні риси таких філософсько-релігійних учень, як брах­манізм, буддизм, індуїзм.

9. Сім чудес світу.

Рекомендована література

1. Бонгард-Левин Г. М. Древнеиндийская цивили зация:
2. Философия, наука, религия. Москва, 1980.
3. Бонгард-Левин Г. М., Ильин Г. Ф. Индия в древности. Москва, 1985.
4. Бзшем А. Чудо, которьім бьіла Индия. Москва 1977.
5. Косамби Д. Культура и цивилизация древней Индии. Москва, 1968
6. Культура древней Индии. Москва, 1975.
7. Малая история искусств: Искусство Южной и Юго-Восточной Азии. Москва, 1978.
8. Ольденбург С. Ф. Культура Индии. Москва, 1991.
9. Пименов В. А. Возвращение к дхарме. Москва, 1998.
10. Тюляев С. Н. Искусство Индии. Москва, 1988.

КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

План

1. Ознаки цивілізації

2. Відмітні риси Давньосхідної культури

3. Основні символи культури Стародавньою Єгипту

4. Культура Месопотамії

5. Культура Ірану

6. Культура Стародавньої Індії

7. Основні досягнення культури Стародавнього Китаю

Вступ

Одна із основних проблем розуміння стародавнього світу - осмислення різноманіття й унікальності стародавніх культур, віддалених від нас в історичному часі та просторі. Безумовно, ці культури за своїми досягненнями створюють деяку цивілізаційну єдність, яка хоча і є закономірним, але унікальним етапом всесвітньо-історичного розвитку. У цьому контексті непов­торність стародавніх цивілізацій проглядається в їхній єдності, сукупності важливих ознак, які надають їм принципової розбіж­ності з первісними культурами та прийдешніми цивілізаціями.

До стародавніх цивілізацій належать: цивілізації Сходу (культури Давніх Єгипту, Месопотамії, Ірану, Індії, Китаю та ін.), античні цивілізації (культури Давніх Греції та Риму). Визначити різницю між цими двома блоками цивілізацій, з якими відповідно ототожнюються культури Стародавніх Сходу і Заходу, не протиставляючи їх одну одній, дає змогу теорія осьового часу Карла Ясперса.

 

1. Ознаки цивілізації

Завершальним актом найбільшого дійства в історії людства— неолітичної революції, що тривала сім тисячоліть, - стали два найбільші нововведення: соціально-політичне (держава) та соціокультурне (цивілізація). Із того часу історичний роз­виток людства пішов надзвичайно швидко. Можна вважати, що "природне" було остаточно витіснено "соціальним".

Отож наступний етап розвитку світової культури пов'язаний з переходом від "варварства" до цивілізації. Під цивілізацією ми розуміємо не тільки включення кожного індивіда до активного цивільного життя свого суспільства або співтовариства (з лат. civil- цивільний), а також до комфортнішого соціального й побуто­вого життя містян, які активно залучалися до культурних благ. Тож можемо сказати, що цивілізація свідчить про більш високий ступінь розвитку людського суспільства, ніж первіснообщинний.

Можна говорити про те, що цивілізаціями стають лише культури. З виникненням перших розвинених культур почи­нається історія людства. На відміну від ранніх культур, перші центри цивілізацій з'являються на берегах річок: на Нілі -єгипетське; на Тигрі та Євфраті - месопотамські; на Інді — індійські, на Хуанхе - китайські царства.

Цивілізація характеризується такими ознаками: поява міст як центрів торгівлі й влади; виникнення держави з ієрархіч­ним поділом суспільства на соціальні стани (цар, жерці, воїни, чиновники, землероби, раби); розподіл праці на основі спеціалі­зації; виникнення та використання писемності як засобу комунікації; формування духовної спільності людей на основі єдності мови, культури та релігії.

2. Відмітні риси Давньосхідної культури

Розвиток і зародження культури Стародавнього Сходу є одним із найважливіших етапів в історії людства. Термін "Стародавній Схід" характеризує перші цивілізації в історич­ному та географічному аспектах. Термін "стародавній" стосу­ється у цьому контексті не просто найдавніших з відомих люд­ству цивілізацій, що почали свій розвій з IV тис. до Р. X., але й "мертвих", тобто тих, які не залишили по собі жодного сліду. Термін "Схід" вживається тут згідно з античною традицією: так називали території на схід від Риму, що були втягнуті в середземноморське коло культур за часів розквіту давньоримської держави. Загалом, під східними розуміють культури народів, які мають неантичні культурні корені.

У соціально-політичному плані для більшості стародавніх цивілізацій Сходу загальними відмітними рисами були: деспотичний характер правління із жорсткою монополізацією та централізацією влади (своєрідний ранній тоталітаризм), персоні­фікація влади деспотом (царем, фараоном), сакралізація, тобто абсолютне підпорядкування всіх форм суспільного життя релігійним нормам, повне домінування держави над людиною.

Державний апарат організаційно забезпечував функціону­вання життєво важливих для країн Сходу іригаційних систем (нерідко в гігантських масштабах, як у Стародавньому Єгипті), здійснював престижне будівництво (піраміди, палаци тощо), контролював усі аспекти життя підданих, проводив активну завойовницьку політику як необхідний механізм культур­ної експансії за умов екстенсивних форм економіки.

Основні символи культури Стародавнього Єгипту

Стародавній Єгипет, як один із найстародавніших носіїв людської культури, виник у північно-східній Африці, в долині річки Ніл. Історію його культури можна поділити на такі: Цодшастичний період (5-4 тис. до Р. X.), Раннє (бл. 3000-2000 pp. до Р. X.), Стародавнє (XXVIII-XXIII ст. до Р. X.), Середнє (XXI-XVII ст. до Р. X.), Нове (XVI-XI ст. до Р. X.) царства, Пізній період (XI-IV ст. до Р. X.).

Сакральний характер староєгипетської культури криється в її глибокій символічності. Основні символи: Сфінкс, фараон, боги Рай Осиріс, анкх.

Сфінкс як уособлення таємної премудрості — універсаль­ний символ цивілізації Стародавнього Єгипту. Це фантастична істота з людською головою й тілом лева, що розкриває загадку людини. Єгиптяни вбачали в ньому поєднання духовних і при­родних джерел, розумової та фізичної сил. Як посередник між царством живих бога Рата царством мертвих бога Осиріса, Сфінкс начебто проголошує: людське життя - це короткий проміжок між двома невідповідними просторами (минулим і майбутнім). Його ім'я в перекладі зі староєгипетського означає "Хор на горизонті". Хором називали царя, котрого обожнювали, а небосхилом - місце, де він поєднується після смерті з богом сонця Ра.

Отже, Сфінкс є уособленням фараона, іменованого "сином Ра", "великим", "благим" богом. У Стародавньому Єгипті фараони вважалися нащадками й намісниками богів, покликаними встановлювати божественний порядок і здійс-| нювати справедливість (маат) на землі. Правитель володів безмежною владою над підданими, оскільки люди - це стадо бога, що вийшло з його плоті. Всесвіт, як уявляли єгиптяни, був створений богом сонця, який народився з бутона блакитного лотоса, символу життя. Цей символ виник у передвічному водному хаосі. З вуст Ра вийшли перші боги, а зі сліз з'явилися люди. Усе у Всесвіті гармонії будується за принципом ієрархії. Людина не має права порушувати встановлені богами та фараонами закони, а повинна підкорятися їм.

Для стародавніх єгиптян явища та сили як органічної, так і неорганічної природи здавалися втіленням духів, богів і богинь. Фетишизм, обожнювання рослин і особливо зоо­морфізм (культ тварин) - найхарактерніша особливість їхньої релігії. Наприклад, бога води й розливу Ніла Себека уявляли крокодилом, богиню радості та веселості Баєт - кішкою, бога мудрості Тота- ібісом. На пізнішому етапі розвитку релігій­них вірувань спостерігається антропоморфізація божеств (олюднення). При цьому старі уявлення не зникли, а співісну­вали з новими (Баєт зображалася жінкою з котячою головою, Тох - чоловіком з головою ібіса). Віра у божество, у його силу та могутність пронизує всю староєгипетську релігію. Саме в її лоні зародилася ідея верховного триєдиного бога, якого величали Пта-Ра-Амон або Хепра-Ра-Атум. Саме ця ідея вплинула на християнську концепцію Трійці.

Священний атрибут богів, знак їхньої мудрості й влади, - анкх, або, так званий, єгипетський хрест з петлею, "ключ Нілу". Він символізує життя як місце сполучення між світами - божественним і земним, духовним і матеріальним. Анкх є фун­даментальною для староєгипетської культури ідеєю безсмертя існування людини. Смерть розглядалася як перехід до іншого, кращого життя. У момент смерті відбувається порушення єдності тіла й душі людини. Душа на певний час покидає тілесну оболонку та мандрує в потойбічне царство. На думку старо­давніх єгиптян, їхня душа складалася з декількох субстанцій, основні з яких - Ка й Ба. Ка - це двійник людини, його життєва сила. Ба - це людина у вигляді птаха з людською головою, що втілює розумну душу. Щоб Ка та Ба могли знову поверну­тися в тіло, необхідно було вберегти його від тління. Ця ідея зумовила практику муміфікації трупів. Ка та Ба, як і тіло, потребували їжі й житла. Тому живі повинні були піклуватися про задоволення потреб померлих. Звідси звичай принесення заупокійних дарів і жертв, будівництво храмів та гробниць. Однак кожній людині було дозволено вічне блаженство.

У потойбічному світі душа поставала перед верховним суддею Осирісом, щоб витримати випробування - психо-стасію (зважування серця померлого на терезах, урівноважених символом істини). Грішника пожирало чудовисько Амамат, а праведник прямував до райського "поля Іалу". Цей сюжет став прототипом християнського вчення про Страшний суд.

Культ померлих справив величезний уплив на розвиток духовної та матеріальної культури. Ідея безсмертя, незнищен-ності людської сутності набула наочного втілення у творах літератури ("Тексти саркофагів", "Книга Мертвих"), скульптурі (золота маска Тутанхамона, статуї Рамзеса II в Абу-Сімбелі), живописі (розписи гробниць у Фівах і Луксоре) і в архітектурі (піраміди фараонів Хуфу, Кафра й Менкаура).

Культура Месопотамії

На початку IV тис. до Р. X. між річками Тигр і Євфрат ви­никла цивілізація Месопотамії, або Межеріччя, що не менш важ­лива в історії світової культури, ніж Єгипет. Вона була сформо­вана такими культурно-політичними утвореннями, як: Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирійська імперія, Ново-Вавилонська держава. На відміну від монотонно-циклічної моделі існування давньо­єгипетської культури, Месопотамія як культурно-історичний і природно-географічний регіон вирізнялася надзвичайно напруже­ною динамікою подій: непередбачувані повені в долині Тигру та Євфрату, буревії, смерчі, суховії з Арабської пустелі й сирійського степу разом з нескінченними війнами, калейдоскопічними вторгненнями десятків племен і насильницькими переселен­нями цілих народів створили протягом кількох тисячоліть над­звичайно складну та мозаїчну картину культурного розвитку.

Найдавніша культура Месопотамії - шумеро-аккадська (від назви двох частин території, південної й північної). Прийшле з південного сходу плем'я шумерів спричинило швидкий підйом поселень, так званої, убейдської культури (від назви археологічної пам'ятки поблизу селища Ель-Убейд), з яких постали найдавніші міста на планеті - Еріду, Ур, Кіш та Урук. Численні історичні джерела свідчать про високі досягнення шумерів у різних галузях культури: архітектурі, астрономії, математиці. Саме шумери винайшли колесо та гончарний круг, побудували першу у світі східчасту піраміду; вони автори най­давніших календарних систем (сонячних, місячних, які співвідно­силися одне з одним у 19-річному циклі), рецептурного довідника, бібліотечного каталогу тощо. Шумери розробили й клинописну систему писемності, що, на відміну від Єгипетської ієрогліфіки, легко пристосовувалася до потреб різних мов і тому стала універсальною. Саме з клинопису розвинувся фінікійський алфавіт, а згодом і давньогрецький — основа більшості алфавітних систем світу. У Шумері виникає справжня література - найдавніша на землі епічна поема "Сказання про Гільгамеша" ("одного, що пізнав усе"). Герой поеми - на дві третини бог, на третину людина - переборює численні небезпеки й ворогів, виявляє мужність і гордість, безстрашність перед великими богами, пізнає сенс життя й радість земного буття, невблаганність смерті (уперше в світі!). У цьому ж епосі є і найдавніший опис всесвітнього потопу.

Наприкінці III тис. до Р. X. шумери зникають з палітри месопотамської історії, встигнувши за короткий період 3-ї ди­настії міста Ура подарувати людству перший у світі юридич­ний кодекс царя Ур-Намму. Нова хвиля переселенців-завойов-ників еламітів (з Еламських гір в Персії-Ірані) заснувала могутню Вавилонську державу, що на деякий час об'єднала області Шумеру й Аккаду та успадкувала культурні здобутки стародавніх шумерів. Місто Вавилон сягнуло вершини величі за царя Хаммурапі (1792-1750 pp. до Р. X.), який зробив його столицею свого царства. Він уславився як автор другого кодексу законів, у якому не лише було констатовано ідею правової рівності всіх членів суспільства, але й стверджува­лася необхідність турботи про вдів і сиріт.

У Месопотамії держава була зразком теократії, тільки правив тут не бог у плоті, а його заступник (Хаммурапі, приміром, нібито отримав таблиці із законами від бога сонця й небесного судді Шамаша). Ієрархічна структура суспільства мала своє втілення у вавилонських уявленнях про світовий устрій, що позначилася на пам'ятках мистецтва: храмах, зіккуратах (спорудах культового призначення й за сумісництвом стародавніми обсерваторіями жерців-астрологів), на стелях із рельєфами й написами.

Орієнтація на земні цінності (до того ж не лише позитивні) ще більше проявилася в культурі Ассирії, котра вирізняється разючою, навіть для тих не занадто гуманних часів, бруталь­ністю й жорстокістю та вкрай мілітаризованим характером. Навіть цар там був не стільки сакральною фігурою, скільки воєначальником, котрий абсолютно не бачить різниці між понят­тями "війна" та "політика". Основна тема ассірійського мистецтва - полювання, битви, розправи над полоненими й пере­моженими ворогами, втілені з жорстоким, навіть відразливим натуралізмом, але водночас із вражаючими уяву лаконізмом і виразністю. Світової популярності набули, скажімо, зображення шеду - крилатих биків з людськими обличчями, що стояли біля підніжжя сходів до царського палацу. Створивши биків, древній скульптор блискуче вирішує проблему відповідності з реальністю: бики мають по п'ять ніг, розташованих таким чином, що, звідки б не дивився на них глядач, спереду чи збоку, він бачить грізних стражів - чотириногими. Отож, проблема співвідношення реальності й умовності у мистецтві усвідом­люється вже в культурі давньої Ассирії.

Неможливо обминути увагою й відому бібліотеку царя Ашшурбаніпала (VII ст. до Р. X.). У своєму палаці в Ніневії, столиці Ассирійського царства, Ашшурбаніпал зібрав грандіоз­ну колекцію рукописів. Серед цих текстів є і теогонічна поема "Енума Еліш", яка переповідає ще одну добіблейську версію всесвітнього потопу, що стався внаслідок гніву богів.

Ассиро-вавилонська культура стала спадкоємицею куль­тури Вавилонії, Вавилон, що входив до складу могутньої Ассирійської держави, а в VI ст. до Р. X. став столицею Ново-Вавилонського царства, або Халдейської держави (від назви панівного етносу-халдеїв), був величезним (понад 1 млн. мешкан­ців) східним містом.

Вавилоняни подарували світовій культурі позиційну систему чисел, точну систему відліку часу (першими розділили годину на 60 хвилин, а хвилину на 60 секунд), навчилися вимірювати площу геометричних фігур, відрізняти зірки від планет, винайшли семиденний тиждень. Залишили вавилбнці нащадкам і астро­логію, науку про передбачуваний зв'язок людської долі з розташу­ванням небесних світил у секторах зодіакальних сузір'їв. Це далеко не повний список спадку вавилонської культури.

Підбиваючи підсумки цього екскурсу в історію, необхідно зазначити, що культура Месопотамії була менш тоталітарною, унітарною й консервативною, на відміну від єгипетської. Месо­потамська модель світового ладу заощаджувала для людини нехай маленький, але все ж таки простір для прояву власної індивідуальності. Цей прояв часто набував хижих, кровожер­них форм, які мало асоціюються в нашій уяві з поняттям цивілі­зованої людини, але інакше проявити свої "гуманітарні" тен­денції розвитку від колективно-родової істоти первісного су­спільства до свідомої індивідуальності людини цивілізована культура Стародавнього Сходу ще не була спроможна. Саме месопотамська традиція світосприймання була покладена в основу картини світу практично всіх народів Середземно­мор'я, зокрема, Передньої та Малої Азії, і, певним чином, ви­значила дух вільнодумства та заповзятливості населення крито-мікенської цивілізації й навіть античних греків.

Культура Ірану

Іран - країна давньої та високорозвинутої цивілізації. Ще за ЗО століть до Р. X. тут було створено власну писемність і оригі­нальну культуру, що вдосконалювалася протягом кількох тисячо­літь. Іранські племена заселяли з II тис. до Р. X. великі території Євразії - від Гіндукушу до Північного Причорномор'я, поділя­ючись на дві основні групи: західну та східну. Східні іранці заселяли райони Середньої Азії- області Ферганської долини, Хорезму, Согдіани, Бактрії, Афганістану та Хорасану. Західні іранці -землі на захід від Каспійського моря - Мідії, Атропатени (Азер­байджану), Скіфії (частково) та Фарсу (Персії). Досить міцні й різнобічні зв'язки східних і західних іранців ніколи не припиня­лися, однак місцеві відмітності були значними. Іранцями тут, передусім, називали населення Мідії та Персії. В історії Старо­давнього Ірану виділяють такі етапи: час виникнення та роз­витку еламської цивілізації (з кінця IV тис. до кінця VII,ст. до Р. X.); мідійська епоха (VII ст. - середина VI ст. до Р. X.); ахеменідський період (із середини VI ст. до 330 р. до Р. X.); парфянський час (середина III ст. до Р. X. - 224 р. Р. X.).

Одним із провідних релігійно-філософських учень Стародав­нього Ірану, як припускають, в VI ст. до Р. X. став зороастризм. Основні його положення викладено у священній збірці книг - Авесті, що складається з кількох частин і є зведенням законів, приписів, заклинань та молитов. Найдавнішою частиною Авести є Ґати - збірка із 17 молитов, їх автором вважають, безпо­середньо, самого реформатора давніх іранських культів і за­сновника "вогнепоклонницької" релігійної культури -давньоіран­ського релігійного вчителя Заратустру (Заратушгру, Зороастра). Згідно з його вченням, єдиним всемогутнім і всюдисущим богом добра, носієм світла, життя та правди є Ахурамазда (Ормузда). Він існував до створення світу та був його творцем. Споконвічне поряд з ним існував і дух зла - Анґро-Манью (Аґріман), який уособлює морок, смерть і разом з підопічними злими духами - девами - чинить зло світові та людям. Ахура­мазда ж постійно бореться з ним. Людину створив Ахурамазда, але вона вільна обирати між добром і злом, тому може піддава­тися впливам духів зла. Своїми діями, думками та словами людина повинна боротися проти Ангро-Манью і девів.

У Ґатах також розповідається про життя, побут і норми поведінки. Заратустра каже про те, що світ побудований з двох основ: земної, реальної ("світ речей") та ідеальної, потойбічної ("світ душі"). Для пророка більш важливим є земний світ. Він піклується про раціональний лад у цьому світі. Ґати склада­ються з двох видів повчань: проповіді осілого скотарства та мудрого управління державою. Заратустра висловлювався проти знищення худоби та кривавих жертвоприношень, за­кликав віруючих оберігати домашніх тварин.

Мистецтво класичного ахеменідського Ірану було, насам­перед придворним. Перські царі Кір II, Камбіз, Дарій І та їхні наступники будують грандіозні палацові ансамблі в Пасаргадах, Персепогіі та Сузах. Відомою пам'яткою Пасаргад є гробниця Кіра II, яка збереглася до нашого часу. Сім широких сходи­нок ведуть до поховальної камери. Ця гробниця стала взірцем для будівництва більш пізніх ритуальних споруд (наприклад, гробниці Мавсола в Галікарнасі, від якоїпішла назва "мавзолей" і яка вважалася однією із семи чудес світу).

За часів Дарія І розпочалося будівництво Персеполя, також у Сузах було зведено кілька пишних палаців, які своїм виглядом затьмарили палаци ассирійських царів. Нововведенням стала ападана - тронний зал з багатьма легкими та стрункими коло­нами, 20 м заввишки. Ці колони завершувалися тяжкими капітеля­ми у вигляді фігур биків. Ападана символізувала міць і велич царя та призначалася для важливих державних прийомів.

Ахеменідська держава уславилася не лише архітектурою, але й декоративно-ужитковим мистецтвом: торевтикою (карбування на металі) та гліптикою (різьба по дорогоцінному та напівдорогоцінному камінню). Сюжетами були сцени жертво­приношень, боротьби царя-героя з різними фантастичними чудовиськами та сцени воєнних тріумфів і полювання.

Давньоіранська культура вплинула на розвиток світової куль­тури, її релігійні вчення сприяли розробці філософських поглядів античного світу, виникненню есхатологічних учень у християнстві й ісламі. Багато іранських літературних творів перекладалися арабською, вірменською, сирійською мовами, а в епоху Відродження вони дали початок сюжетам для літературних пам'яток Заходу та Сходу. Твори мистецтва Стародавнього Ірану (такі, як кахле­вий фриз із палацу в Сузах, який зображає царських охоронців "безсмертних") увійшли до скарбниці світової культури.