Під час рабовання города, огнем спалені»?

Ця дівчина – не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це - душа.

Л. Костенко

 

Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту.

Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою.

Плавились бані дерев’яних церков.

Вітер був сильний. Полум’я гуготіло.

І довго ще літав над руїнами магістрату

Легенький попіл

спалених паперів –

Усіх отих книг міських полтавських,

Де були записи поточних судових справ.

Може, там була і справа Марусі Чурай?

Може, тому й не дійшло до нас

жодних свідчень про неї,

що книги міські полтавські «через війну,

Під час рабовання города, огнем спалені»?

 

1 учень. У минулому столітті в літературі точилися суперечки навколо постаті легендарної української поетеси Марусі Чурай. Одні твердили, що вона історична особа, і приписували їй авторство багатьох популярних пісень, таких як «Ой не ходи, Грицю…», «Засвистали козаченьки….», «Віють вітри, віють буйні…», «Грицю, Грицю, до роботи….» - близько 20 пісень.

 

2 учень. Інші заперечували і те, й інше. Ці суперечки тривають і нині. Хто ж вона, Маруся Чурай? Витвір народної фантазії чи історична особа? Доки не будуть знайдені архівні документи, на це запитання не можна дати твердої відповіді. А тим часом усе, що стосується Марусі Чурай, межує з легендою, щоправда, вельми цікавою і захоплюючою.

 

1 учень. Ця легенда про велике кохання і жорстоку зраду, трагічну смерть милого і суд громади, життя легендарної Марусі Чурай постає зі сторінок роману у віршах «Маруся Чурай» видатної української поетеси, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Ліни Костенко.

 

2 учень. Ішов 1648 рік. Визвольна боротьба під проводом Богдана Хмельницького. З піснями Марусі Чурай рушали в походи козацькі полки. І неодмінно перемагали. Марусина пісня «Засвистали козаченьки» була однією з улюблених серед козаків.

Звучить пісня «Засвистали козаченьки….»

1 учень. Звідки такий талант і така духовна міць? Мабуть, від батьків. Батько Марусі, полтавський урядник Гордій Чурай, був надзвичайно хоробрим козаком. Брав участь у повстанні проти польської шляхти, потрапив у полон, а згодом його було страчено.

 

 

…Про батька звістки не було з півгоду,

Уже й Кузьма з Дем’яном розминувсь.

Бо у Полтаву із того походу

Ніхто живий тоді ще не вернувсь.

 

Чутки ходили, що Павлюк не виждав,

Що ті Кумейки – то кривавий сніг.

Що хто там здався, тільки той і вижив.

А батько ж наш, він здатися не міг.

 

Він гордий був. Гордієм він і звався.

Він лицар був, дарма що постоли.

Стояв на смерть. Ніколи не здавався.

Йому скрутили руки і здали.

 

Що з Павлюка, живого, шкіру здерли.

Що з ним взяли ще декілька старшин.

Що проти того, як вони умерли,

І Суд Страшний не здасться вже страшним!

А потім їхні голови на палях

Повиставляли в полкових містах.

Людей зганяли. Мати моя впала.

І крик замерз у неї на вустах.

 

…Спливло життя, як листя за водою.

Я пригадала матір молодою.

Вона у мене, як була молодша,

Була предивна, як на людський глузд.

Було, сльозами набрякають очі,

Вона ж сміється кутиками вуст.

Таке обличчя чи така вже звичка,

А голосочок! – чистий, мов кришталь.

Така була красива молодичка,

Вуста сміються, а в очах печаль.

Вона й мені казала: - Як не буде,

Не скигли, доню, то великий брид.

Здушили сльози – не ходи на люди.

Болить душа – не виявляй на вид.

Т ай батько теж удатний був на вроду.

А що вже сильний, то, мабуть, найдужчий.

Звела їх доля, наче в нагороду

За те, що мали незглибимі душі.

Було, дивлюсь та думаю: «Ой, нене,

Який у мене тато!» - або знов:

Що я колись, як виросту, і в мене,

І в мене буде отака любов!»

 

 

1 учень. Маруся була красивою і талановитою. Вона подобалася парубкам. Дуже любив її син гетьмана Остряниці, Іван Іскра, благородний і шляхетний козак. Але всі знали, що її серце належало Грицю Бобренку. Він був високим на зріст, з русявими кучерями й карими очима. Проте Гриць був людиною слабовільною, безхарактерною, бо знаходився під великим впливом своєї матері. Яка й чути нічого не хотіла про одруження сина з Марусею. Вольова й користолюбна жінка єднала за дружину Грицеві багату Галю Вишняківну. Марусина матір усе розуміла й відчувала біду.

 

Інсценізація уривку.

А мати – й слова. Тільки почала

Чогось про мене дбати, як про хвору.

Дивлюсь: і в церкву старістю пішла

Дорогою кружною через гору.

Питаю: - Мамо, хто це вам допік, що ви уже не ходите тудою?

- Я, - каже, - й стежку обмину в їх бік

і закроплю свяченою водою!

- Чого ви, мамо, не злюбили Гриця?

Яка вас думка все не полиша?

- Не служать очі на таке дивиться,

Щоб так двоїлась хлопцеві душа!

- Не вірте, мамо! Гриць такий хороший.

Він клявся, мамо, що навіки мій.

- Ой, доню, доню, в їх до смутку грошей.

То ж Вишняки, то ж Галя, зрозумій.

- Але то ж – Гриць. І я. То ж ми із Грицем.

Та він же в світі отакий один.

Він, мамо, гордий. Він козак. Він лицар.

І що для нього гроші, мамо? Дим.

Хіба наш тато ласий був на гроші?

Хоч таляр він у вузлик зав’язав?

Хіба ж не ви були в Золотоноші

Єдине золото, яке він там узяв?

- Ох, не рівняй! Роти в людей, як верші.

Ти кажеш – батько, а життя біжить.

Наш батько – з тих, що умирали перші.

А Гриць Бобренко – з тих, що хочуть жить.

 

2 учень. Маруся ще не розуміла, що насувається біда. До того ж, мала веселу вдачу, тому, хоч і кохала, не могла встояти, щоб не пожартувати із Грицевих вад. Саме тому, мабуть, було написано пісню «Грицю, Грицю, до роботи….»

Звучить пісня «Грицю, Грицю, до роботи….»

 

1 учень. Навесні 1648 року почалася визвольна війна українців проти польської шляхти під проводом Богдана Хмельницького. Піднявся на боротьбу з поневолювачами і Полтавський полк, в якому були Іван Іскра і Гриць Бобренко. Для Марусі розлука з коханим була тяжким ударом. Очевидно, саме тоді вона склала ту чудову пісню «Засвистали козаченьки….» Кажуть, що вона була сповнена якоїсь надзвичайної енергії, бо саме з цією піснею козаки неодмінно перемагали. Мабуть, тому, що ця пісня створювалася як оберіг для коханого Гриця…

Звучить пісня «Засвистали козаченьки…»

2 учень. А за цим походом були ще…і ще… і ще… і роки чекання….

 

Давно копита відгучали,

Уже пропав за ними слід. Уже дівчата докучали:

Чого чекаєш стільки літ?

Ти бач, яке життя настало.

Чекай, літа свої спини.

Та й будеш дівка-перестарок,

Як повернеться він з війни.

А піснями біль тамую.

Увечері, бувало, сидимо, -

Задумаюсь, затихну, засумую.

Пряду печаль… Співається само:

«Віють вітри, віють буйні….»

 

Звучить пісня «Віють вітри….»

А дні зминули. Знов у сурми грано.

А нам було вже не по двадцять літ.

Воно уже й женитися не рано,

Так знов же треба вирушать в похід.

Вже й не співалось. І слова ті ж самі,

А мов не ті, таке щось в них смутне.

Вже й подруги повіддавались заміж,

Уже й не кличуть дружкою мене.

Бо я така зробилась, як черниця.

Куди вже там співать про молоду?

Куди вже там ходить на вечорниці,

Як я до церкви ледве вже іду?

А люди судять, їм аби причину.

Дарма, що лихо, що такі часи.

Ішла крізь очі, мов крізь колющину,

Обдерта до кривавої роси.

 

1 учень. У 1652 році військові справи склалися так, що Богдан Хмельницький погодився на перемиря з поляками і козаки почали повертатися додому. Маруся нетерпляче чекала на Гриця, але він не приходив до неї. Вдома його продовжувала гризти матір.

 

- Чого сидиш? Одвик хазяйнувати…

…………………………………………

А потім здався – ради не було

 

1 учень. Грицьпіддався тиску з боку матері і засватав Галю Вишняківну. Маруся болісно пережила зраду коханого. Вона хотіла покінчити життя самогубством – утопитися – і кинулася у Ворсклу. Її врятував Іван Іскра. Він витяг її, непритомну, приніс додому, а потім з Горпиною Чураївною доглядали Марусю. Вдруге Маруся намагалася заподіяти собі смерть отрутою, наваривши чарівного зілля. Про те, що сталося далі, ми дізнаємося з пісні «Ой не ходи, Грицю…»

Звучить пісня «Ой не ходи, Грицю….»

Маруся.

І сонце, сонце – як жива істота,

Єдина, що всміхається мені!

………………………………

Оце і вся правдонька про нас.

 

2 учень. Як свідчать перекази, Марусю посадили до острогу, а потім відбувся суд, який присудив її до смертної кари через повішання. У день страти, вдосвіта, на центральний майдан Полтави почав збиратися народ.

 

…І прокотилось натовпом строкатим:

«Ведуть!» Тітки – біліші наміток.

…………………………………….

2 учень. За свідченням народних переказів, Іван Іскра привіз від гетьмана Богдана Хмельницького наказ про заборону страти Марусі Чурай.

 

Дійшла до нас, до гетьмана, відомість,

………………………………………….

 

1 учень. Подальша доля Марусі Чурай маловідома. Існує дві версії кінця життя піснярки. За однією версією, Маруся після помилування зачахла, змарніла і в тому ж таки році померла від сухот.

 

2 учень. За другою версією, їй було тяжко залишатися в Полтаві, вона багато мандрувала і померла в якомусь російському монастирі в каятті в 1655 році.

 

1 учень. Отже, пісня «Ой не ходи, Грицю….» була, очевидно, останнім твором талановитої поетеси, бо її скалічена душа вже не могла співати. Виникає питання: чому ж Марусю вважають напівлегендарною особою? А тому що…