Вплив мотивації на результативність діяльності

Мотивація тісно пов’язана з феноменом відповідальності, бажанням взяти її на себе або перекласти на інших і локусом контролю (поняття запропонував відомий американський психолог Дж. Роттер). Відповідальні люди, які схильні звинувачувати себе в усьому, що відбувається навколо них, переносять «центр контролю» у самих себе, стають «самі собі контролерами».

Ті, хто переносять центр контролю назовні, вважають, що навіть в тому, що вони зробили, їх провини немає і знаходять безліч причин, за якими ясно, що відповідальність за результат слід покласти на інших (людей, обставини, час тощо). З переживанням почуття відповідальності пов’язаний феномен соціального паразитизму, утриманства.

Польський психолог М. Левицька визначає дві мотиваційні парадигми, на яких ґрунтуються стосунки в суспільстві:

· «не дозволено — заборонено» — основа авторитарних стосунків;

· «не заборонено — дозволено» — демократичних.

Парадигма «не дозволено — заборонено» ґрунтується на риґідності мислення і поведінки особи, яка боїться щось робити, на що немає офіційного наказу або хоча би дозволу. Ця позиція і є основою соціального паразитизму. Люди з подібною мотивацією вимагають від суспільства прав, пільг, забезпечення, вважають, що все це належить їм уже за «правом існування», безвідповідальні, не здатні до ініціативи і прийняття рішень.

Протилежна парадигма «не заборонено — дозволено» — основа для розвитку особистості, яка чітко мотивована на досягнення, створення, відповідальність перед самим собою, близькими, колегами, суспільством.

Побудова громадянського суспільства може базуватися лише на демократичних засадах і парадигмі «не заборонено — дозволено», що розкриває можливості для творчості, здійснення потреби в самореалізації.

Особи з мотивацією утриманців можуть складати для організації серйозну проблему. Уявіть собі працівника (або ще краще, добровольця у громадській організації), який приходить в організацію виключно для одержання якоїсь вигоди для себе. Такі люди переважно не демонструють це явно, ховаючись за пишними словами, демагогією, або прикидаючись бідними, знедоленими, такими, що конче потребують співчуття і допомоги. Потурання таким «утриманцям» лише закріплює їхнє бажання жити за рахунок інших і створює прецедент, заохочуючи до подібних дій «братів по паразитизму».

Мотивація дуже відчутно впливає на результативність діяльності людини, але цей вплив далеко не однозначний і залежність результативності діяльності від мотивації не є прямолінійною.

Відомий у психології з акон Йеркса-Додсона у простому викладі стверджує: людина не досягне результату в двох випадках: по-перше, якщо не хоче цього (за нульової або низької мотивації) і, по-друге, якщо прагне результату понад усяку міру. Занадто сильна мотивація викликає потужні емоції, які здатні уповільнювати і навіть розладнувати, блокувати діяльність.

результативність

діяльності

А В С сила мотивації

Рис. 4. 6. Графік залежності результатів діяльності від сили мотивації

Як видно з рис. 4. 6., проміжок АВ — можна назвати оптимальним проміжком сили мотивації, оскільки вона забезпечує максимальну результативність діяльності суб’єкта. Звернімо увагу, що цей проміжок знаходиться у межах середніх значень на шкалі «сила мотивації», а отже найефективнішою є середня за інтенсивністю мотивація. Проміжок ВС демонструє ситуацію, за якої надмірна мотивація блокує або розладнує діяльність.

Мотивація зростає зі збільшенням особистої цінності результату для людини, особливо, якщо на меті (речі, людині, стосунках, посаді, статусі тощо) світ «сходиться клином» і людина не бачить жодних альтернатив. Таке звуження поля мотивації до одного об’єкта робить страх не одержати бажаного (або втратити його) нестерпним і у багатьох людей приводить до справжнього паралічу волі й розладнує як процес прийняття рішення, так і його виконання. У таких ситуаціях допомагає віднаходження «запасного варіанту», яким можна скористатися, якщо не буде досягнуто бажаного результату. Зазвичай, якщо є альтернативний варіант, мотивація залишається в межах «оптимального проміжку», людина досягає бажаного, бо здатна раціонально мислити, активно і влучно діяти, а «запасний варіант» залишається «запасним».

Психологові організації варто стежити за інтенсивністю мотивації не лише працівників (підлеглих), але й керівництва, намагатися підтримувати її в межах оптимального проміжку, якщо потрібно, вдаватися до корекційних заходів.

Бувають ситуації, коли людині доводиться вибирати між декількома мотивами. В психології ця проблема називається «боротьбою мотивів» або «мотиваційним конфліктом», її достатньо повно і глибоко проаналізував відомий психолог К. Левін.

Перший варіант мотиваційного конфлікту полягає в тому, що людині доводиться вибирати між двома (або декількома) можливостями (цілями), які її однаково приваблюють. Людина, зважуючи, яка з альтернатив краща, ризикує потрапити в шкуру трагічно відомого Буриданового віслюка, що вмер з голоду, не будучи в стані вирішити, з якої саме копиці сіна йому почати обід. Навіть коли людина виходить з цього зачарованого кола, обирає щось, невикористані можливості не дають змоги в повній мірі насолодитися обраним. Наприклад, Вас, одночасно запросили в дві приємні для Вас компанії: на вечірку і на прогулянку до лісу. Скажімо, повагавшись, Ви обрали вечірку. Навряд чи Вам вдасться насолодитися нею як слід, бо весь час буде дошкуляти думка про втрачену можливість погуляти з друзями по лісу, а щонайменші неприємності (пляма, чийсь жарт, погляд тощо) сприйматимуться набагато гостріше, ніж тоді, коли іншого варіанту не було.

Якщо б Ви обрали прогулянку в лісі, то там би Вас не полишали думки про вечірку (і те, як там цікаво і весело), а кожен комар здавався вампіром, а мжичка — проливним дощем.

Отже, невикористану можливість людина схильна ідеалізувати і прикрашати, а у використаній посилено шукати недоліків. Єдиним порятунком з цього замкненого кола є свідоме і відповідальне ставлення до свого вибору: маємо те, що обрали, те, чим не скористалися, для нас “кануло в Лету”.

Другий тип мотиваційного конфлікту: конфлікт між двома можливостями, які можуть мати і позитивні і неґативні наслідки за принципом “і хочеться, і колеться”.

Конфлікт за необхідності вибору між двома можливостями, які мають і позитивні, і негативні наслідки, розгортається подібно до попереднього. Людина вагається, хоче вирахувати такий варіант, в якому позитивні наслідки переважали б. Обравши якийсь варіант, людина у всій повноті одержує наслідки, як позитивні, так і неґативні. Від того, що були інші можливості, неґативні наслідки (або недоліки речі) видаються ще значнішими. Людина картає себе за необачність, недалекоглядність. Як і в першому варіанті, єдиним способом виходу з подібної ситуації є: якщо вибір зроблено, слід вважати його остаточним, всі інші можливості зникають, якщо одна з них реалізується.

Останній тип мотиваційного конфлікту спричиняється необхідністю вибору між “поганим і ще гіршим”. У такому разі намагаються знайти “менше зло”. Так, під час виборів, якщо жоден претендент на серце і руку виборця не видається йому “єдиним” і найкращим, голосують не “за” когось, а “проти” когось, шукаючи “менше зло”. А далі внутрішній конфлікт має шанс розгортатися за уже відомим нам сценарієм, своєрідність якого полягає лише в тому, що сповна випробувавши на собі “зло”, яке було обрано, людина ідеалізує варіанти, які залишились нереалізованими і страждає ще більше, докоряючи собі за необачність.