Предмет, метод ЕТ. Економ. Категорії. 3 страница

Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин. Конкуренція відбиває зв’язок між виробництвом і реалізацією продукту Міжгалузева конкуренція - здійснюється між виробниками різних галузей. Об’єктом такої конкуренції виступає більш висока норма прибутку в тій чи іншій галузі, а отже, й боротьба за вигідніше вкладення капіталу Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і між галузеву форми конкуренції. На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям найрозвинутіших країн. Під досконалою або вільною конкуренцією, розуміють таку конкуренцію, яка складається між суб’єктами ринкового господарства Нецінова конкуренція має свої особливості: вона викликає диференціацію продуктів, в результаті чого покупець дістає можливість вибору серед великої кількості однойменних товарів, що відрізняються один від одного, якістю, зовнішнім оформленням тощо. Способи конкурентної боротьби Відомо, що одна про­дукція може мати різну якість на різних підприємствах. Усі рекламні заходи розрахо­вані на те, щоб привернути увагу покупців, інформувати про споживчі властивості товару. Реклама формує уявлення про особливі якості товару, хоча його споживча вартість при цьому часто залишається без змін. Фірма зобов'язується здійсню­вати ремонт виробу, надавати запасні частини, провадити безплатні консультації щодо використання свого товару. Нечесна конкуренція — це діяльність господарського суб'єкта, спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища на ринку, яка не ви­ключає обман споживачів, партнерів, інших господарських суб'єктів і державних органів.

28. Державне регулювання економіки. Економічна політика держави є елементом загальної державної політики, яка включає соціальний, гуманітарний, оборонний, еколо­гічний та інші напрямки.. Державне управління економікою — це організуючий і регу­люючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основ­ними функціями управління є: організація, планування, регулю­вання, кадрове забезпечення, контроль. Залежно від строкової розмірності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання. Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів. Короткострокове регулювання — це передусім антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси). Державне регулювання економіки спирається на систему державних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні. До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні норми й правила економічної діяльності господарських суб'єктів та окремих громадян. Вони визначають як загальні умови цієї діяльності, так і допустимі винятки із цих умов, установлюють права та обов'язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільший вплив на економіку справляють закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську н страхову справу, податки й ціни, про соціальний захист населення та ін. Адміністративні інструменти — це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти. До головнях із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата.

29. Менеджмент, його функції. Сучасне управління — це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.
Відомий англійський економіст Альфред Маршал (1842— 1924) виділив управління в окремий фактор виробництва поряд із трьома традиційними — капіталом, працею, землею. Ме́неджмент — це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності. Основні функції менеджменту Планування Складання плану завжди розглядається як початковий етап процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано.

Організація Як тільки план складений, необхідно підготувати та забезпечити його виконання. Наприклад, якщо у вас є план побудови будинку, то організація його виконання передбачає, зокрема, підбір та розміщення відповідних робітників, придбання та доставку необхідних для будівництва матеріалів. Мотивація — це таке регулювання спонукаючих стимулів людини, при яких виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Серед німців існує таке прислів'я: «Хто виробляє, той не керує, хто керує, той не виробляє». Зробити роботу якісно чужими руками — завдання не з простих. Для цього необхідні: талант,знання та вміння.

Контроль Останнім етапом процесу управління є здійснення контролю, тобто порівняння фактичних результатів із запланованими. Названі функції управління потребують прийняття рішень; для їх здійснення необхідна комунікація, тобто обмін інформацією, яка необхідна для прийняття правильного рішення.

30. МАРКЕТИНГ. Маркетинг - це аналіз, планування, реалізація та контроль за втіленням «суміші» маркетингових рішень стосовно продукту фірми, його ціни, системи просування та розподілу, а також надій та сподівань фірми, тобто це ключ до досягнення цілей та завдань, що постають перед фірмою, яка прагне завоювати цільовий ринок.
Маркетинг орієнтується на «створення» задоволених споживачів як на необхідну передумову одержання прибутку та перемоги в конкурентній боротьбі. Сутність маркетингу як управлінської діяльності полягає в тому, що ця діяльність спрямована на орієнтацію виробництва, створення видів продукції, яка відображає вимоги ринку. Під нею розуміють, насамперед, вивчення поточного і перспективного попиту на продукцію на певному ринку і вимог споживачів до таких характеристик товару, як якість, новизна, техніко-економічні й естетичні показники, ціна. Виходячи з комплексного врахування ринкового попиту, складається програма маркетингу товару; встановлюється верхня межа ціни і рентабельності його виробництва. Далі на основі програми маркетингу розробляється інвестиційна політика підприємства, проводиться розрахунок повних витрат виробництва і визначається кінцевий результат господарської діяльності підприємства (валовий прибуток і чистий прибуток).
Маркетинг як управлінська діяльність припускає прийняття рішень на базі різноманітних економічних розрахунків, передбачає створення організаційних, економічних і юридичних умов для ефективного розвитку підприємства. Аналітична функція: вивчення ринку як такого;вивчення споживачів;вивчення фірмової структури ринку;вивчення товару;аналіз внутрішнього середовища підприємства. Виробнича функція: організація виробництва нових товарів;організація матеріально-технічного забезпечення;управління якістю та конкурентоспроможністю продукції. Збутова функція: організація системи товароруху;провадження цілеспрямованої товарної політики;організація сервісу;провадження цілеспрямованої збутової політики. Функція управління: планування маркетингової діяльності;організація маркетингової діяльності;інформаційне забезпечення;контроль маркетингової діяльності.

31. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА. Витрати виробництва можна розглядати як зовнішні та внутрішні.Зовнішні витрати — це плата за ресурси постачальникам, які не належать до власників цього підприємства. Це, по суті, грошові видатки підприємства на придбання машин, верстатів, устаткування, сировини, матеріалів, виплату заробітної плати працівникам тощо. Фірма виплачує ці гроші зовнішнім по відношенню до неї господарським суб'єктам. Зовнішні витрати іноді називають бухгалтерськими. Кожне підприємство може використовувати також певні ресурси, що належать йому самому. Наприклад, сільськогосподарські підприємства відгодовують худобу власними кормами — зерном, сіном, буряками, картоплею тощо. Витрати на власні ресурси — це внутрішні витрати. Розрізняють також постійні та змінні витрати виробництва. Постійні витрати містять видатки на утримання управлінського персоналу, страхування, охорону підприємства. Ці видатки залишаються незмінними незалежно від того, скільки продукції виготовляє підприємство. Вони оплачуються навіть тоді, коли продукція не виробляється. Змінні витрати охоплюють видатки на заробітну плату, сировину, електроенергію, напівфабрикати, амортизаційні відрахування. Вони зростають зі збільшенням обсягів випуску продукції. При відсутності продукції ці витрати не оплачуються. Економічні витрати виробництва — це вартість усіх чинників виробництва, незалежно від того, купуються вони на ринку чи є власністю фірми. Прибу́ток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку. Рентабельність – відношення балансового прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів за їх початковою оцінкою.

32. суть і функції підприємства. Підприємство – це організаційно-відокремлена і економічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги) важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має закінчену систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміну, символу, малюнка або їх комбінації. Такий фірмовий знак (марка) слугує для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх вирізнення від продукції (послуг) конкурентів на ринку. По-перше, цілі підприємства мають бути конкретними і вимірюваними. Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень щодо діяльності підприємства (фірми). Види підприємств: виробниче, торгове, страхове, посередницьке, фінансове. Важливими передумовами розвитку підприємництва є подальша демократизація та урізноманітнення форм власності, подолання недоторканності принципу підпорядкування нижчих економічних структур вищим, формування повноцінного конкурентного ринку, забезпечення законних прав господарств тощо. Можливості розвитку підприємництва відкриваються на базі прийнятих законів України "Про власність", "Про підприємства", "Про

підприємництво". На їхній основі в Україні формуються такі форми

підприємництва: індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних

підприємств (акціонерні товариства, кооперативи та ін.); державні підприємства; спільні підприємства. Різні форми підприємницької діяльності в Україні набувають усе більшого поширення. Так, на початок 1996 р. у промисловості в державній власності

залишалось менше половини (43%) підприємств галузі проти 70% у 1992 р.

За вісім місяців 1996 р. промисловими підприємствами недержавного сектора вироблено близько 52% загального обсягу промислового виробництва.

33. ТОРГІВЛЯ. Торгі́вля — процес обміну товарами, послугами, цінностями і грошима. У широкому значенні — вид підприємницької діяльності, пов'язаний з купівлею-продажем товарів.Торговельна діяльність — діяльність з купівлі-продажу товарів, у тому числі власного виробництва, або посередницька діяльність, у тому числі із надання агентських, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від виробників (постачальників) до кінцевого покупцяВиди торгівліРозрізняють гуртову і роздрібну торгівлю.Оптова торгівляОптова, також гуртова торгівля — процес придбання великих партій товару з метою подальшого використання в виробництві (використовується в промисловості з метою подальшого перетворення для виробництва товарів чи надання послуг) чи реалізації товару в роздрібній торговій мережі.Роздрібна торгівляПроцес обміну товарів на гроші(чи інший еквівалент вираження ціни товару) з метою задоволення потреб споживачів та отримання прибутку ВнутрішняторгівляМіжнаПідприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко: 1) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибуток; 2) як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може одержати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця. З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою на основі суспільного поділу праці галуззю економіки, що здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля обслуговує економічні зв’язки на національному (внутрішньому) ринку.родна торгівля

34. КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ. Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу — позичкового капіталу. Кредитні відносини — це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком. У сучасному господарстві значно розширюються межі кредитних відносин. Кредит обслуговує все більшу частку товарних потоків, замінюючи традиційні товарно-грошові зв'язки обміну. Кредит необхідний як важливий засіб забезпечення фінансово-господарської діяльності економічних суб'єктів.Кредитні відносини поєднують у собі дві підсистеми: 1) кредитно-грошові відносини;2) кредитно-товарні відносини. У позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і в товарній формі. Роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи. Слід розрізняти грошові відносини, фінансові відносини і кредитні відносини. Грошові відносини є найбільш широким утворенням; вони пов'язані, насамперед, із виміром вартості (ціни) різноманітних товарів і послуг, а також із здійсненням оплати за товари і послуги в безготівковій і готівковій формах. У ринковому господарстві гроші опосередковують рух всієї системи економічних відносин, оборот всіх видів капіталу, процес відтворення національного продукту.

Кредитні відносини мають поворотний і відплатний характер. Розподільчі й перерозподільчі процеси в економіці відбуваються не тільки через фінанси, а й шляхом використання кредиту. Кредитні відносини пов'язані з відтворенням позичкового капіталу.Взаємозв'язок і взаємозалежність між грошовими, фінансовими і кредитними відносинами надзвичайно складні й суперечливі. В економіці колишнього СРСР, по суті, не було чіткого розмежування процесів фінансування і кредитування. В умовах, коли обсяг кредитних ресурсів визначався обсягами кредитних вкладень, необхідних народному господарству (це встановлювалось у централізованому державному плані), не було контролю за дотриманням ліквідності балансу банків, періодично здійснювалося списання заборгованості підприємств (особливо колгоспів) за позиками, кредит перетворювався у різновидність державних фінансів. Лише в ринковій економіці кредитні ресурси стають повноцінним об'єктом купівлі-продажу, відособлюючись від фінансових ресурсів. Кредитні відносини виникають і діють між двома суб'єктами: кредитором, який надає позику, і позичальником, який отримує позику. Рушійним мотивом надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у формі позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку (відсотка); метою позичальника — задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом комерційного продажу на певний термін грошових коштів. До групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні установи, серед яких головне місце посідають банки. Але крім банків у кредитні відносини вступають і небанківські кредитні установи — кредитні кооперативи і спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги, пункти прокату тощо.

35. АКЦІОНЕРНИЙ КАПІТАЛ. Власність акціонерних структур формується за рахунок злиття капіталів їх засновників, а також випуску та продажу цінних паперів. З точки зору речового змісту (об’єктів) акціонерні компанії представлені у засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях та ін.), науково-дослідних організаціях, ліцензіях, патентах тощо. З точки зору суспільної форми (відносин власності) вони характеризуються відносинами між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою, фінансово-кредитними інституціями з приводу привласнення частини додаткового продукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі тощо. У структурі акціонерного капіталу (власності) виокремлюють власний та запозичений капітал. Перший складається з коштів, отриманих від випуску і реалізації цінних паперів та резервного капіталу, що утворюється в результаті відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватись від подальших випусків акцій. Запозичений капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій.Акціонерні товариства, акумулюючи великі капітали шляхом випуску і продажу акцій, у той же час не зобов’язані повертати їх через відповідний термін, як при звичайній банківській позичці. Можливість такої форми централізації капіталу була підготовлена всім попереднім ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, що мала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які не знаходили прибуткового використання через те, що ці капітали були недостатніми для організації крупних, конкурентоспроможних підприємств. Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний процент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їх потрібно було об’єднати. Таку централізацію капіталів і було досягнуто в формі акціонерного капіталу.

36. ЦІННІ ПАПЕРИ - в капіталістичних країнах свідоцтва про вкладення паю до акціонерного капіталу або про надання позики; приносять їхнім власникам нетрудовий доход у формі дивіденду або відсотка. Цінні папери, будучи втіленням фіктивного капіталу, не мають самостійної вартості, але оскільки по них одержується доход, вони набувають ціни, чи курс, що прямо пропорційний доходу та зворотно пропорційний нормі позичкового відсотка.Основними видами цінних паперів є: акції та облігації капіталістичних підприємств, облігації державних, комунальних та ін. Під іменним розуміється такий цінний папір, уповноважує свого держателя в якості суб'єкта висловлених в ній прав. Для деяких видів цінних паперів необхідно ще й занесення імені держателя у спеціальну книгу. Така вимога діє, у відношенні іменних акцій. Ордерним називається цінний папір, держатель якої вважається легітимним у якості суб'єкта висловленого в ній права, якщо на ньому зупиняється безперервний ряд передатних надписів. Тобто по ордерному цінному паперу зобов'язаний виконати зобов'язання продавця зазначеному в документі особі або наказу останнього - новому суб'єкту права. Той в свою чергу може шляхом аналогічного наказу, висловленого в індосаменті, передати документ новій особі. Таким чином, легітимність держателя ордерної цінної папери здійснюється як шляхом пред'явлення, так і безперервним рядом передаточних надписів. Ордерними цінними паперами можуть бути чеки, векселі, коносаменти. Цінним папером на пред'явника визнається цінний папір, для легітимності держателя якої достатньо одного лише її пред'явлення. Такими цінними паперами є акції, облігації, коносаменти та ін.

 

37. Фінансовий капітал. Банки. Фінансовий капітал — якісно нова форма капіталу та усуспільнення засобів виробництва на вищій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва, яка виникає в результаті сплетіння, злиття монополістичного банківського та монополістичного (в. т. ч. олігополістичного) промислового капіталів. В сучасних умовах, крім цих форм, Ф. к. охоплює крупні капітали у торгівлі, сільському господарстві, кредитній сфері, на транспорті тощо. Але найважливішими формами Ф. к. є банківський монополістичний та промисловий монополістичний капітал, їх злиття відбувається шляхом придбання гігантськими банками акцій промислових корпорацій і навпаки — спільного будівництва нових промислових об'єктів, вироблення спільної політики тощо. За допомогою фінансових організацій (інвестиційних банків та крупних брокерських фірм) відбувається злиття і „ поглинання" підприємств, фінансових інститутів. У процесі злиття банківського і промислового монополістичного капіталу слід розрізняти два відносно самостійні процеси. Банк - фінансове підприємство, яке зосереджує тимчасововільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасовекористування у вигляді кредитів (позик, позик), є посередником у взаємнихплатежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремимиособами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію)нових грошей. Комерційні банки - основна ланка кредитної системи. Вони виконуютьпрактично всі види банківських операцій. Історично склалисяфункціями комерційних банків є прийом вкладів на поточні рахунки,короткострокове кредитування промислових і торговельних підприємств,здійснення розрахунків між ними. Комерційні банки виконують розрахунково-комісійні та торговельно -комісійні операції, займаються факторингом, лізингом, активно розширюютьзарубіжну мережу філій і беруть участь у багатонаціональних консорціумах Інвестиційні банки (у Великобританії - емісійні будинку, у Франції --ділові банки) спеціалізуються на емісійно-установчих операціях. Задорученням підприємств про держави, які потребують довгострокових вкладень іщо вдаються до випуску акцій і облігацій, інвестиційні банки беруть на себевизначення розміру, умов, терміну емісії, вибір типу цінних паперів, атакож обов'язки по їх розміщенню та організації вторинного обігу. Ощадні банки (у США - взаімосберегательние банки, у ФРН --ощадні каси) - це, як правило, невеликі кредитні установимісцевого значення, які об'єднуються в національні асоціації і зазвичайконтролюються державою, а нерідко і належать йому. Іпотечні банки - установи, що надають довгостроковий кредит підзаставу нерухомості (землі, будівель, споруд). Основною функцією банків є функція збирання або акумулюваннятимчасово вільних грошових коштів та перетворення їх у капітал. кредитуванняпідприємств, держави і населення

38. Біржа. Біржова діяльність. Біржова діяльність – це одна з форм організованого ринку, тобто упорядкованого ринку, ступінь упорядкованості якого визначається правилами торгівлі, які регламентують процес купівлі – продажу того чи іншого виду активів. Головною рисою будь-якого організованого ринку є наявність організації, яка керує роботою ринку. Біржа (нім. Börse, від пізньолат. bursa — гаманець) — організований торгівельний майданчик, на якому відбувається оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді стандартизованих біржових угод. На біржі укладаються угоди по біржових товарах, в результаті чого утворюється динаміка ціни тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, що дає змогу орієнтуватися учасникам ринку та прогнозувати хід торгів в майбутньому.В наш час біржа — юридична особа, що забезпечує регулярне функціонування організованого ринку товарів, валют, цінних паперів, похідних фінансових інструментів. Біржа гарантує виконання угод, кожен член біржі проходить процедуру лістингу, де перевіряється повністю всі дані про компанію — від фінансової звітності, до моральних якостей керівника. Залежно від активів якими торгує біржа, їх поділяють на:товарні фондові валютні ф'ючерсні універсальні. Основними функціями біржі є: Організація біржових зборів для проведення гласних публічних торгів. Розробка біржових контрактів. Біржовий арбітраж, або вирішення спорів, які виникають по укладеним біржовим угодам у ході біржових торгів. Ціннісна функція біржі.

39. ВЛАСНІСТЬ. Основними типами власності, якщо розглядати їх з погляду еволюційного розвитку людства, є колективна, приватна, державна та наддержавна. В межах кожного з цих типів функціонують різні форми власності. Колективна (групова) власність — привласнення певним колективом (групою) засобів виробництва, результатів виробництва, яке поєднується з колективним управлінням власністю. Приватна власність — привласнення окремим індивідуумом засобів і результатів виробництва та одноосібне управління ним власністю. Державна власність - привласнення державою, вищими чиновниками державного апарату, вищими менеджерами державних підприємств засобів і результатів виробництва та управління ними об'єктами державної власності. Наддержавна (інтегрована) власність — привласнення багатьма державами, міжнародними монополіями засобів та результатів виробництва, що поєднується з колективним управлінням цими суб'єктами спільними об'єктами власності. Власність — володіння речами; речі, рухомі й нерухомі, що комусь належать.

40. Аграрні економічні відносини. Аграрні відносини являють собою особливу систему економічних відносин, що складається в суспільстві щодо земельної власності, землеволодіння і землекористування в сільському господарстві. Їх специфіка визначається тим, що головним і не відтвореним засобом виробництва агрокультури є земля. Розподіл землі між класами і соціальними групами в різних економічних системах визначає характер аграрних відносин, що складаються в них, породжуючи часом гострі протиріччя в суспільстві. Радикальні вирішення цих протиріч здійснюються в ході прогресивних аграрних реформ, мета яких - створення таких умов, у яких би безпосередній виробник займав положення хазяїна на землі, вільно вибираючи виробничий напрямок для свого господарства, розпоряджався зробленим продуктом і доходом.Аграрні відносини - це вся сукупність економічних відносин, що виникають у сільськогосподарському виробництві за виробництвом розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської продукції.Основу аграрних відносин складають відносини землеволодіння і землекористування. Земельна рента — економічна форма реалізації права власності на землю. В економічній науці немає однозначних оцінок її видів та шляхів використання. За усталеною кваліфікацією, в аграрному секторі економіки існує три види ренти: диференціальна, абсолютна і монопольна. Існування З. р. зумовлене тим, що земля, будучи основним засобом виробництва у сільському господарстві, є обмеженою у просторі. Тому у практиці її використання розрізняють диференціальну З. р. І та диференціальну З. р. II. За економічною сутністю диференціальна З. р. І— це надлишок суспільної ціни виробництва на гірших земельних ділянках над індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції на кращих і середніх за родючістю і місцезнаходженням землях. Вона, таким чином, є різницею між суспільною та індивідуальною вартістю продукції і виражається у формі додаткового чистого доходу. З. р. II утворюється ефективними додатковими капітальними вкладеннями у сільськогосподарське виробництво, є наслідком підвищення інтенсифікації. Ціна землі - це сума грошей, яка, якщо її покласти в банк, принесе своєму власнику доход у вигляді процента, не меншого від тієї земельної ренти, яку приносить дана земельна ділянка. Отже, ціна землі - це капіталізована земельна рента. Вона прямо пропорційна розміру ренти й обернено пропорційна банківському проценту.

41. Економічне відтворення. Суспільне(національне) відтворення – це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва – продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється продукт, якщо ці ресурси є відновлювальними та залучення нових невідтворюванних ресурсів, а також через відновлення та розвиток форм і методів організації праці. Види суспільного відтворення: Просте відтворення – це відновлення виробництва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні. Звужене відтворення – це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах. Його спричиняють економічні кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є явищем тимчасовим. (наприклад 90-ті роки ХХ століття в перехідній екомоміці України) Розширене відтворення – це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання. Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій між виробництвом і споживанням. Між підрозділами національного виробництва. Між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва. Між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромадженням. Між споживанням і нагромадженням (заощадженнями). Між заощадженнями та інвестиціями. Процес нагромадження капіталу здійснюється у двох формах: у формі концентрації капіталу та у формі централізації капіталу.
Концентрація капіталу становить собою збільшення капіталу шляхом капіталізації частини додаткової вартості, тобто це відтворення капіталу в розширених масштабах. Централізація капіталу становить собою збільшення розмірів капіталу в результаті об'єднання кількох капіталів в один, більш великий. Централізація протидіє дробленню індивідуальних капіталів. Вона стає могутньою силою завдяки двом важелям: конкуренції і кредиту.