Предмет, метод ЕТ. Економ. Категорії. 1 страница

Зародження ЕТ.

ЕТ пройшла довгий шлях. Теорія-це узагальнений в свідомості досвід людей, сукупність знань про світ. Економіка-наука про домашнє господарство, управління домом(Ксенофонт). Економіка-виробництво благ для задоволення людських потреб.(Арістотель). 1 етап(16-17ст) – Меркантелізм(багатство в грошах, а гроші в золоті). 2 етап – Наукова школа фізіократів(джерелом багатства є землеробська праця). 3 етап – багатство нації створюється у сфері матеріал.виробництва в усіх його галузях(Сміт, рікардо). 4 етап – Марксизм (подальший розвиток вчення Смітта і Рікардо).

Предмет, метод ЕТ. Економ. Категорії.

Розрізняють: Мікроекономіка (аналізує поведінку окремих елементів і структур економ.системи, таких як дом.господ., фірми, банки). Макроекономіка (розглад екном сист країни як єдине ціле. Досліджує процеси формування сукупного попиту і пропозицій, нац. Доходу і сукупного супільного продукту). Мегаекономіка (Дослідж залежність суспільного відтворення від зовнішніх щодо кожної окремої країни, факторів. Анілізує вплив світ торгівлі на економ розвиток). Мезоекономіка (Економіка необхідного періоду). Економ наука вивчає закони функціонування економ системи та розвиток її структурних елементів ні мікро макро і мегарівнях. Функції ЕТ – теоретично-пізнавальна, практична, світоглядна. Метод ЕТ – шлях пізнання системи економ відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил. Методи: історизм, логічний, діалектичний, аналіз, синтез, індукція, дедукція. Економ категорія – теорем вираз, мисленні форми економ відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил, екном явищ і процесів, які реально існують. Економ закони – стійкі повністю повторювані зв’язки в системі економ відносин. Типи: загальні (властиві всім суспільним способам виробництва), особливі(діють в декількох способах), специфічні(діють в межах одного), стадійні (дія яких обмежена стадією або фазою).

3. Економічні системи. Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза її межами. Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. Відповідно, економічні системи розподіляються за цими групамикритеріїв на: 1) системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституціональні системи; 2) економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку; 3) економічні системи “чисті” та “змішані”, статичні та такі, що історично розвиваються. Слід звернути увагу на те, що в реальності всі вказані критерії та класифікації накладаються одне на одне, взаємопереплітаються, хоча і відображають різні сторони економічних систем. І тільки розгляд усієї сукупності критеріїв та класифікацій може дозволити скласти цілісне, всеосяжне уявлення про економіку як систему.
Таким чином, економічна система — це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

4. Спосіб виробництва. Періодизація. Спосіб виробництва, історично певний спосіб добування матеріальних благ, необхідних людям для виробничого і особистого вжитку; є єдністю продуктивних сил і виробничих стосунків. Дві сторони С. п. знаходяться у внутрішній взаємодії; очолююча роль належить продуктивним силам, від рівня розвитку яких залежить характер виробничих стосунків. Зміни у стосунках власності, характері з'єднання робочої сили з засобами виробництва, формах зв'язку між виробниками, класовій структурі суспільства, мотивах і цілях господарської діяльності, які специфічні для кожного С. п., диктуються кінець кінцем розвитком продуктивних сил, що відображають міру панування людини над природою.В системі умов суспільного життя С. п. займає визначальне місце. «Спосіб виробництва матеріального життя, — відзначав До. Маркс, — обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 13, с. 7). Залежно від того, що існує С. п. складається певна надбудова. Один із критеріїв виділення етапів історичного розвитку — рівень індустріалізації економіки. Відповідно до нього виділяють такі етапи в історії розвитку суспільного виробництва: доіндустріальний; індустріальний; постіндустріальний; неоіндустріальний. В основі критерію — рівень розвитку продуктивних сил, насамперед засобів і зміст праці. Ручна праця характеризує доіндустріальний етап, машинна — індустріальну стадію, автоматизація виробництва, інноваційний тип розвитку виробничих сил — постіндустріальний етап. Неоіндустріальний етап називають інформаційним суспільством або технотронною ерою. Перша стадія. Традиційне суспільство, у якому переважає аграрна праця з використанням примітивної техніки. Низький рівень продуктивності праці перешкоджає нагромадженню капіталу. Політична й економічна влада належить класу великих землевласників.
Друга стадія. Перехідне суспільство, що забезпечує умови для стадії «зрушення». Розвиток підприємництва, зростання продуктивності праці, нагромадження капіталу, хоча і з низькою нормою нагромадження.
Третя стадія. Стадія «зрушення» — епоха промислової революції, машинна праця, її поділ як чинник різкого зростання продуктивності праці. Зростання норми нагромадження до 10%.
Четверта стадія. Стадія «зрілості» або індустріальне суспільство. Створюється велика машинна індустрія, розгортається науково-технічна революція, швидкими темпами розвивається урбанізація, на основі зростання продуктивності праці, фондовіддачі, зниження фондо- і матеріалоємності, підвищується до 20% норма нагромадження капіталу.
П'ята стадія. Стадія масового споживання, у якій провідним сектором економіки виступають галузі, що працюють для людини. Швидкими темпами розвивається сфера послуг, питома вага якої переважає над сферою виробництва.

5. ЕС нового часу. Сучасні тенденції зближення економічних систем зумовлені передусім рівнем та характером продуктивних сил. В будь-якій економічній системі продуктивні сили, як вже зазначалося, включають в себе засоби виробництва і людей, які завдяки виробничому досвіду, знанням та вмінням приводять в дію ці засоби виробництва Причому головною продуктивною силою в кожній економічній системі виступає людина, працівник. Пояснюється це тим, що людина створює переважну частину засобів виробництва і в процесі їх подальшого використання в результаті трудової діяльності надає всеоукупності засобів виробництва характеру фактора виробництва Якби машини чи інше обладнання не були втягнуті у процес праці (а це робить лише людина), то вони залишилися б купою металу. Людина відіграє активну роль у процесі праці, в той час як засоби праці та предмети праці відіграють пасивну роль.
Людина виступає головною продуктивною силою ще й тому, що її інтереси та потреби є основною рушійною силою соціально-економічного прогресу суспільства. Іншими словами, і в минулому, і сьогодні продуктивні сили як складова економічної системи зазнавали впливу науково-технічного прогресу, в тому числі і його революційної стадії. Сучасна НІР обумовлює докорінні зміни у взаємодії людини і природи, в речових та особистих факторах виробництва, в системі продуктивних сил та в їхніх речових формах, а через них визначає принципову зміну ролі людини в суспільному виробництві. Спільною для різних економічних систем є тенденція вирівнювання розміщення продуктивних сил.* Хоча в умовах нинішнього капіталізму, як і в епоху вільного підприємництва, діє закон нерівномірності економічного розвитку, що знаходить свій прояв у неоднакових темпах розвитку окремих підприємств, адміністративно-територіальних одиниць окремої країни, окремих країн, географічних регіонів тощо, водночас простежується на кожному із названих рівнів тенденція вирівнювання розміщення продуктивних сил. В результаті великих зрушень, що відбулися у технічній складовій продуктивних сил, передусім головних капіталістичних країн, виникла можливість значну частину нового виробництва розміщувати у менш розвинених населених пунктах своїх країн та за кордоном.

6. Інформаційне суспільство. Інформ.система в Україні. Існує багато варіантів визначення сенсу «інформаційного суспільства», наприклад: суспільство, орієнтоване на людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток, в якому кожний може створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися і обмінюватися ними, даючи змогу окремим особам, громадам і народам повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи своєму сталому розвитку і підвищуючи якість свого життя^[2].Суспільство, економіка якого базується на інформаційних технологіях і яке соціально трансформується з метою допомогти індивідам та спільнотам використовувати знання та ідеї, що допомагає людям втілити їх потенціал та реалізувати їх прагнення^[3];Суспільство, яке створюється внаслідок нової індустріальної революції на базі інформаційних і телекомунікаційних технологій та на базі інформації, яка є виразником знання людей. Завдяки технологічному прогресу в такому суспільстві оброблення, накопичення, отримання і обмін інформацією в будь якій її формі — звуковій, письмовій або візуальній — не обмежені за відстанню, часом і обсягами. Ця революція додає великих можливостей людському інтелекту і створює ресурси, що змінюють спосіб суспільної праці і суспільного життя. Практика свідчить, що об’єкти управління при ринковій економіці, коли діє широка конкуренція, не можуть весь час ефективно функціонувати, якщо сучасні засоби електронної обчислювальної та інформаційної техніки не використовуватимуться в усіх процесах оперативного збирання та обробки інформації як на об’єктах управління, так і під час обміну інформацією між суб’єктами такої економіки. Швидкий розвиток електронної обчислювальної та інформаційної техніки і методів її застосування дозволить оперативно і на якісно вищій основі використовувати всю необхідну інформацію для управління й задоволення потреб населення. Крім того, для населення, а також для юридичних і фізичних осіб важливе значення має електронний зв’язок, який діє в зазначених мережах. За допомогою цього зв’язку можна надсилати адресатові, зв’язаному з мережею, будь-яке послання відкритого і закритого змісту, і адресат одержить його дуже швидко..

7. Науково-технічний прогрес, наук.-техн. Революція. Науково-технічний прогрес - це закономірний процес підвищення технічного рівня суспільного виробництва шляхом розвитку і вдосконалення засобів праці, технології та організації виробництва на основі використання досягнень науки і техніки. Найважливішими напрямками науково-технічного прогресу в економіці є: вдосконалення техніки, технології та організації виробництва; впровадження механізації та автоматизації; повна електрифікація народного господарства; освоєння нових видів енергії і матеріалів, застосування хімії у виробництві, органічне поєднання науки з виробництвом. Сутність НТР та її основні етапи. В історії розвитку техніки виділяють три основні етапи. Перший почався з виникненням первісного ладу, появою найелементарніших знарядь праці і тривав до кінця XVIII — початку XIX ст., тобто до виникнення машинного виробництва. Цей етап охоплює приблизно 3 млн. років існування людського суспільства, а притаманний йому технологічний спосіб виробництва ґрунтується на ручній праці. Другий етап тривав до початку розгортання НТР і ґрунтувався на машинній праці. На першому етапі техніка розвивалася на основі емпіричних знарядь і практичного досвіду людей У ході першої промислової революції спеціалізація знарядь праці, інструментів в умовах мануфактурного розвитку капіталізму в промисловості поступово готує основу для появи спеціалізованих машин, переходу до другого етапу в розвитку техніки крупного машинного виробництва, до виникнення істотно нового технологічного способу виробництва. Науково-технічний прогрес означає якісні (еволюційні) та істотні (революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, тобто існуючої системи продуктивних сил на основі досягнень науки, а також аналогічні зміни речової форми розвитку продуктивних сил — відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо. Ці зміни супроводжуються певними кількісними та якісними зрушеннями в розвитку робочої сили, змісті праці. Термін «науково-технічна революція» уперше ввів у науковий обіг Дж. Бернал у книзі «Світ без війни», що вийшла в колишньому СРСР 1960 р. З того часу з'явилося понад 150 визначень сутності НТР у працях науковців країн СНД. Сутність НТР вони найчастіше розглядають як передання функцій людини машині, як революцію в технологічному способі виробництва, як процес інтенсивного зближення науки, техніки й виробництва, як зміни в основній продуктивній силі. Основні риси НТР: Перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу. Фундаментальні зміни в техніці — штучно створених засобах праці, які посідають проміжне місце у взаємодії людини і природи. Докорінні перетворення головної продуктивної сили — людини. Докорінна зміна предметів праці, поява принципово нових видів матеріалів із наперед заданими властивостями. Мультимедіа — завершальна риса НТР. Тобто новітні інформаційні технології, які забезпечують об'єднання графічних образів, відео, звуку тощо за допомогою сучасних комп'ютерних засобів.

8. Суспільне виробництво. Поняття суспільного виробництва є одним із загальних визначень суспільства, однак воно не тотожне поняттю гро-кої життя. Процес суспільного виробництва людьми своєї життя, включає в себе перш за все матеріальне виробництво, бо без виробництва та відтворення матеріальних умов і засобів життя неможливе саме життєдіяльність людей в усьому її різноманітті. Цим і зумовлена певна, що конструюють весь багатогранний процес суспільного життя роль матеріального виробництва. Однак визнанням і роз'ясненням даного принципиального становища соціально-філософської теорії марксизму тема "виробництво та суспільство" зовсім не вичерпується. Виробництво суспільного життя включає в себе також і духовне виробництво ("виробництво свідомості"), виробництво людей, як громадських індивідів і виробництво "самої форми спілкування" (К. Маркс), тобто певного типу соціального зв'язку людей. Коротше, на відміну від чисто економічного тлумачення сутності виробництва, філософский підхід дозволяє розглянути останнє як виробництво пр громадської життя, вираз органічної цілісності человечес кой діяльності. Суспільне виробництво є динамічна система і структ ра. У ній то одна то інша сторони, або фактори, виходять на перший план і стають визначальними. Праця, засоби вироб- ництва, знання (наука і досвід), також природні та соціальні ус ловія в їх конкретно-історичному поєднанні характеризують внут реннюю структуру продуктивних сил (матеріальних і духовних) на всіх етапах розвитку суспільного виробництва. Отже, поняття суспільного виробництва займає в системі категорій історичного матеріалізму особливе місце. Воно підіймається в себе і стає кристалізацією (теоретичним чином) та ких відправних ідей соціально-філософської теорії марксизму, як положення про практичний характер суспільного життя, предмет но-діяльної природі людини, а також цілісного характеру про- громадської діяльності людей. Структурування суспільного виробництва спирається на три пари діалектично тотожних понять: процес-продукт, про ізводство-споживання, результат-передумова, на основі яких воно постає як "багато разів розчленована" (К. Маркс) катего рія. Суспільне виробництво як механізм суспільного розвитку є діалектично суперечливою єдністю процесу і про-продукту. Збіг процесу та продукту виробництва лежить в основі і якісної стрибкоподібність суспільного розвитку, висловлюю- щейся у зміні суспільно-економічної формації, і непреривнос- ти його кількісних змін і їх накопичення. Цілісність виробництва як відтворення виступає сис- темним єдністю чотирьох процесів: виробництва, розподілу, обміну та споживання, які, за визначенням Маркса, складають "власні моменти" виробництва і виступають як "частини єдино- го цілого; відмінності всередині єдності ". Звідси випливає перше і абстрактне визначення системної структури суспільного вироб ництва: 1. Виробництво; 2. Розподіл; 3. Обмін; 4. Потреб ня. Безперервність цих процесів забезпечує безперервність функціонування суспільного виробництва як механізму роз- ку суспільства. Соціальна та економічна ефективність Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність. Соціальна ефективність виражає ступінь вдоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то, звичайно, дане суспільне виробництво є соціально ефективним. Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату, її визначають за такою формулою: Е=П/З де П- вартість продукту, З - матеріально-грошові затрати. Щоб мати уявлення про ефективність виробництва в цілому, необхідно проаналізувати всю систему факторів, які впливають на кінцевий результат.

9. Економічні потреби. Представники економічної теорії минулого і сучасного, визначні мислителі і філософи, розглядаючи суть людини і її діяльність, прийшли до висновку, що вираження природи людини здійснюється в потребах. Лише потреби та їх задоволення примушують людину здійснювати розвиток науки і техніки, зростати духовно. Тому кінцевою метою функціонування будь-якої економічної системи є задоволення потреб суспільства та його індивідів. Потреби - це категорія, яка відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності, це щось необхідне для розвитку людини як особистості. Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Наприклад, професор А.С.Гальчинський виділяє економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі потреби. На його думку, структура економічних (особистих) потреб складається із: 1) фізичних потреб: продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення; 2) інтелектуальних потреб: одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурного відпочинку, предметів і послуг культурного призначення; 3) соціальних потреб: охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок, тощо. Структура потреб суспільства відображає ставлення людини до природи - потреби людини в природі: в насолоді природою, охороні природи, потреби виробничі - в засобах виробництва або предметах споживання, потреби до себе, до інших людей, до праці, до дозвілля тощо. Потреби людей надзвичайно різноманітні: фізіологічні, інтелектуальні, політичні тощо. їх можна класифікувати за різними ознаками. За носіями, або суб'єктами, потреби поділяються на індивідуальні, колективні та суспільні. Відповідно до об'єктів, на які спрямовані потреби, розрізняють матеріальні, духовні та естетичні потреби. Залежно від сфери діяльності виділяють потреби праці, відпочинку, спілкування, економічні. Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насампе-ред впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, пере-творює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб. Наслідком низького рівня потреб було також відтворення неци-вілізованого способу споживання (надмірне вживання алкогольних напоїв у ряді регіонів та серед певних прошарків суспільства), що стало великою соціальною проблемою суспільства. Низькі потреби спустошують побут, зводять до мінімуму добровільну працю в сім'ї, сімейне дозвілля. Отже, нерозвинуті потреби є результатом і при-чиною гальмування суспільного розвитку.

10. Форми суспільного виробництва. Натуральне виробництво. Історично першим виникло натуральне виробництво, за якого продукти праці при­значаються для задоволення власних потреб виробницт­ва, для споживання всередині господарства, що їх виро­било. В усіх докапіталістичних формаціях господарство переважно було натуральним (господарство первісних об­щин і патріархальних сімей, латифундій у рабовласниць­ких державах і середньовічних феодальних маєтків). У цих господарствах існував замкнутий кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремле­на від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рі­вень споживання суб'єктів, що господарювали (власни­ків), залежав виключно від рівня виробництва. Натуральне виробництво було малоефективним, кон­сервативним і забезпечувало дуже повільний розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини в натуральному господарстві не уречевлювалися, тому виступали як від­носини між самими людьми, а не між продуктами їхньої праці. Причини виникнення і сутність товарного виробницт­ва. Матеріальною основою виникнення товарних відносин, їх речовим змістом є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Суспіль­ний поділ праці зумовлений дією закону економії часу і спричиняє підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продуктів. На основі суспільного поділу пра­ці виникають виробничі відносини між людьми у сфері не лише безпосереднього виробництва, а й обміну продукта­ми праці. Суспільний поділ праці та обмін продуктами — два взаємозумовлених процеси. Але сам суспільний поділ праці не породжує товарних відносин. З погляду суспільної форми відокремленість виробни­ків зумовлена їх прагненням привласнити результати своєї праці (в умовах простого товарного виробництва) і чужої праці (в експлуататорських формаціях, насампе­ред за капіталізму). Товарне виробництво — така організація суспільного господар­ства, коли окремі продукти виробляються відокремленими вироб­никами і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Розрізняють просте та капіталістичне товарне вироб­ництво. Просте товарне виробництво характеризується поєднанням безпосередніх виробників із засобами вироб­ництва, капіталістичне — їх антагонізмом. Просте това­рне виробництво ґрунтується на власній праці, капіталі­стичне — на експлуатації чужої праці. В умовах командно-адміністративної системи колиш­нього СРСР мало місце штучне звуження сфери товарно-грошових відносин, значне ігнорування вимог дії еконо­мічних законів товарної форми організації виробництва, що стало однією з причин неефективності й затратного характеру економіки.

11. Товар, його властивості. Товар — це продукт праці або певне благо, що здатні задо­вольняти певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу). З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:1) здатність задовольняти певну потребу людини;2) придатність для обміну на інші товари. Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини Величина вартості товару – кількісна характеристика вартості товару яка дає змогу здійснювати кількісний аналіз цієї категорії і а поглиблювати її якісну характеристику. Виходячи з того, що вартість товару – це втілена в продукті праця, величина й визначається кількістю витраченої праці. Чим більше витрачено праці на виготовлення продукту, тим більшою буде її вартість, і навпаки. Тому вся проблема визначення величини вартості товару зводиться до проблеми визначення величини витрат праці. Витрати праці як витрати людської енергії вимірюються в енергетичних одиницях (кал, ккал). Але цей метод придатний лише в лабораторних умовах. У процесі розвитку економічної теорії виникало чимало дискусій стосовно теорії вартості, сформульовано безліч концепцій, теорій. Та жодна не здобула абсолютного визнання, оскільки всі вони характеризували різні аспекти вартості в процесі її еволюції.
Однією з найпоширеніших є трудова теорія вартості, започаткована представниками класичної політичної економії Вільямом Петті, Адамом Смітом, Давидом Рікардо, а пізніше завершена основоположником нового напряму в політичній економії Карлом Марксом.
її прихильники стверджували, що вартість — це суспільна властивість речі. Визначити її безпосередньо в товарі за допомогою певних фізичних чи хімічних досліджень неможливо. Вона виявляється лише у відносинах між товаровиробниками. Основою трудової теорії вартості є визнання праці джерелом багатства, а економічний світ є величезною майстернею, де розгортається суперництво між різними видами праці задля створення суспільного багатства. Згідно з теорією граничної корисності, вартість товару визначається його граничною корисністю, тобто тією цінністю товару, яку споживач надає останній одиниці товару, споживання котрої задовольняє його найменш вимогливу потребу у цьому товарі. Теорія граничної корисності основою вартості (цінності) вважає не об'єктивні фактори її утворення (виробництво товарів), а суб'єктивний фактор — корисність, яку надає благові споживач. Тому ця теорія зорієнтована на вивчення інтересів та мотивів діяльності споживачів.

12. Закон вартості. Закон вартості — особливий економічний закон (діє у деяких суспільних способах виробництва), який виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між суспільне необхідною працею (затраченою на виробництво товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.У найбільш загальній формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послуг між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільне необхідних витрат на їх виготовлення. Основні риси закону вартості: 1. Виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між індивідуальним і суспільна необхідним робочим часом. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього виробництва. 2. Обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільне необхідної праці. У цьому разі закон вартості діє у сфері обміну. 3. Наявність сталих зв'язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого. 4. Наявність сталого зв'язку між попитом і пропозицією. 5. Виражає внутрішньо необхідні зв'язки між працею виробника товарів у минулому (суспільне необхідним робочим часом у момент їх безпосереднього виробництва) і теперішніми умовами виробництва. 6. Виражає внутрішньо необхідні й сталі зв'язки між вартістю та цінами товарів. Однак ціноутворення не на всі товари регулюється законом вартості. У сучасній планомірно-ринковій економіці розширюється коло об'єктів, в основі ціни яких — капіталізація (необроблена земля, цінні папери та ін.). Капіталізація доходів — визначення ціни певного об'єкта купівлі-продажу на підставі доходу, який приносить цей об'єкт. Основні функції закону вартості. Закон вартості є: 1) стихійним регулятором товарного виробництва (простого, капіталістичного), але не відокремлено, а в поєднанні з іншими економічними законами (законами відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, зростанню продуктивності праці тощо у період існування товарного виробництва; законами додаткової вартості, середньої норми прибутку та ін. у період розвитку капіталістичного товарного виробництва); 2) рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил; 3) основою диференціації товаровиробників. Розрізняють два підходи в методології ціноутворення: вартісноїабо витратний, і полезностний. Витратний метод спирається на трудову теоріювартості Маркса. Відповідно до неї, ціна спирається сукупністю витрат навиробництво, або витратами виробництва. До них виробники додаютьпевну суму грошей, складову, частіше за все, середній прибуток. На сучасному етапі ринкових відносин ще не склавсяпріоритетний метод ціноутворення. Ринкові ціни здійснюються стихійно,у процесі конкуренції між різними товаровиробниками. Однак,намітилася тенденція зростання обсягу випуску вітчизняних товарів,зменшення затрат праці на одиницю продукції, виступає основним чинникомпониження, що діють на ринку цін (головним чином на продукти харчування). У той же час розширення монополізації при приватної власності на засобивиробництва в промисловості, видобувних галузях спонукає монополіїукладати між собою угоди про високі ціни на реалізований товар інизькі ціни на сировину, що купується. Це в кінцевому підсумку призводить до стрибківінфляційного зростання цін, стримує розвиток основних рис досконалої (чистої) конкуренції підприємців.

13. Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві. Змінюючи форму вартості (Товар - Гроші - Товар), гроші перебувають не тільки у постійному русі між трьома суб'єктами: фізичними особами, господарськими суб'єктами і органами державної влади, а й обслуговують або, кажуть, опосередковують суспільне виробництво у всіх його фазах: Виробництво – Розподіл – Обмін – Споживанння Об'єктивну основу грошового обігу становлять суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капіталу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні відрахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу виробництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що привів до утворення загальнонаціональних і світового ринку, стимулював розвиток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного суспільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення. В своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і виробництва як безперервного процесу. Тому при визначенні поняття грошового обігу слід виходити з того факту, що він обслуговує процеси виробництва, розподілу, обігу і спо­живання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення, опосередкує їх і допомагає забезпечити якісну і кількісну взаємодію суспільного відтворення на всіх його стадіях. Використання гроiових коштів, фінансів і кредиту, як важелів для піднесення ефективності економіки України - першочергове завдання на шляху подолання кризових явищ і піднесення добробуту населення. Узагальнюючи характеристику трьох секторів грошового обігу слід наголосити: по-перше, фінанси, кредит і грошовий обіг, з одного боку, тісно взаємодіють і взаємопов'язані, мають однакову матеріальну базу - суспільне виробництво і доповнюють один одного у процесі забезпечення безкризового розширеного відтворення, а з іншого - становлять собою самостійні сфери суспільної діяльності зі своїми специфічним змістом, інститутами і особливостями механізму впливу на економіку; по-друге, якщо грошовий обіг здійснюється у формі кола: Г - Т — Г' і передбачає повернення їх до висхідного пункту, то гроші виконують функцію капіталу, а їх рух відбувається як рух самозростаючої вартості. Такий грошовий обіг здійснюється як рух капіталу. Іншу форму і функції виконує грошовий обіг, якщо у ньому здійснюється постійне віддалення грошей від пункту початку руху. Гроші тут діють як гроші, тобто вони в даному випадку обслуговують просте переміщення вартості між суб'єктами економічних відносин. Такий рух грошей називають грошовим обігом.