Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


≤дењ екзистенц≥ал≥зму, позитив≥зму, анал≥тичноњ ф≥лософ≥њ, орган≥цизму, постмодерну




≈кзистенц≥ал≥́зм або ф≥лософ≥€ ≥снуванн€ (фр. existentialisme в≥д лат. exsistentia Ч ≥снуванн€) Ч напр€м у ф≥лософ≥њ XX ст., що позиц≥онуЇ ≥ досл≥джуЇ людину €к ун≥кальну духовну ≥стоту, що здатна до вибору власноњ дол≥. ќсновним про€вом екзистенц≥њ Ї свобода, €ка визначаЇтьс€ €к в≥дпов≥дальн≥сть за результат свого вибору.

“еч≥€ в ф≥лософ≥њ, що сформувалас€ в ™вроп≥ у XIX ЧXX ст.ўе ≤ммануњл  ант в  ритиц≥ чистого розуму зауважував:  оли щось, що дос€гаЇтьс€ через бутт€ (es auch sei), ≥снуЇ (existiert), то це щось, воднораз, стаЇ ≥снуючим (existiere) з необх≥дност≥ (notwendigerweise Ц потребо-рухомо-показане), (“ретього розд≥лу секц≥€ трет€ ѕро п≥дстави спекул€тивного розуму, через бутт€ (Dasein - там-тут бутт€), робити висновок про пон€тт€ найвищоњ сутност≥, другий абзац). ѕершими до екзистенц≥ал≥зму у своњх прац€х звернулись данський ф≥лософ —ерен  'Їркегор та н≥мецький ф≥лософ ‘р≥др≥х Ќ≥цше. ” XX ст. екзистенц≥ал≥зм розвивавс€ в прац€х н≥мецьких (ћарт≥н √айдеііер,  арл ясперс) та французьких (√абр≥ель-ќноре ћарсель, јльбер  амю, ∆ан-ѕоль —артр) ф≥лософ≥в та письменник≥в.

ќсновним положенн€м екзистенц≥ал≥зму Ї постулат: екзистенц≥€ (≥снуванн€) передуЇ есенц≥њ (сутност≥). ” художн≥х творах екзистенц≥ал≥сти прагнуть збагнути справжн≥ причини траг≥чноњ невлаштованост≥ людського житт€.

¬изначальн≥ риси екзистенц≥ал≥зму:

на перше м≥сце висуваютьс€ категор≥њ абсурдност≥ бутт€, страху, в≥дчаю, самотност≥, стражданн€, смерт≥;

особист≥сть маЇ протид≥€ти сусп≥льству, держав≥, середовищу, ворожому Ђ≥ншомуї, адже вс≥ вони нав'€зують њй свою волю, мораль, своњ ≥нтереси й ≥деали;

пон€тт€ в≥дчуженост≥ й абсурдност≥ Ї взаЇмопов'€заними та взаЇмозумовленими в л≥тературних творах екзистенц≥ал≥ст≥в;

вищу життЇву ц≥нн≥сть екзистенц≥ал≥сти вбачають у свобод≥ особистост≥;

≥снуванн€ людини тлумачитьс€ €к драма свободи;

найчаст≥ше в художн≥х творах застосовуЇтьс€ прийом розпов≥д≥ в≥д першоњ особи.

≈кзистенц≥ал≥зм п≥дкреслюЇ, що людина в≥дпов≥даЇ за своњ д≥њ лише тод≥, коли д≥Ї в≥льно, маЇ свободу вол≥, вибору ≥ засоб≥в њхньоњ реал≥зац≥њ. ‘ормами про€ву людськоњ свободи Ї творч≥сть, ризик, пошук сенсу житт€, гра та ≥н.

≈кзистенц≥ал≥зм також розгл€дають ≥ в ширшому значенн≥: €к умонастр≥й з притаманними йому сп≥льними св≥тогл€дними мотивами. Ќим переймаЇтьс€ значна частина ф≥лософ≥в та письменник≥в XX ст., зокрема, французи јндре ∆ид, јльбер  амю, јндре ћальро, ∆ан јнуй, ∆ан-ѕоль —артр, Ѕорис ¬≥ан, англ≥йц≥ ¬. •олд≥ні, ј. ћердок, ƒж. ‘аулз, н≥мц≥ √. ≈. Ќоссак, јльфред ƒьобл≥н, американц≥ Ќ. ћейлер, ƒж. Ѕолдуњн, ≥спанець ћ≥гель де ”намуно, ≥тал≥Їць ƒ≥но Ѕуццат≥, €понець  обо јбе. ’арактерн≥ дл€ екзистенц≥ал≥зму умонастроњ та мотиви спостер≥гаютьс€ також у творчост≥ ‘. ƒостоЇвського, ‘.  афки, –.-ћ. –≥льке, “. —. ≈л≥ота, –. ћуз≥л€ та ≥н.

≈кзистенц≥ал≥зм в ”крањн≥

¬ украњнськ≥й л≥тератур≥ екзистенц≥ал≥зм про€вивс€ у творчост≥ ¬. ѕ≥дмогильного (пов≥сть "ќстап Ўаптала", зб≥рка новел "ѕроблема хл≥ба", роман "ћ≥сто"), ¬. ƒомонтовича, ≤. Ѕагр€ного, “. ќсьмачки, ¬. Ѕарки, ћ. ќсадчого, ¬. Ўевчука, в поез≥њ представник≥в Ђнью-йоркськоњ групиї, в л≥риц≥ ¬. —туса. Ќер≥дко меж≥ екзистенц≥ал≥зму €к св≥тогл€дноњ структури Ї досить примарними, а зарахуванн€ до нього окремих митц≥в Ч дискус≥йним.

ѕозитив≥́зм (лат. positivus Ч позитивний) Ч парадигмальна гносео-методолог≥чна установка, в≥дпов≥дно до €коњ позитивне знанн€ може бути отримане €к результат суто наукового (не ф≥лософського) п≥знанн€. ѕрограмно-сц≥Їнтистський пафос позитив≥зму пол€гаЇ у в≥дмов≥ в≥д ф≥лософ≥њ (Ђметаф≥зикиї) €к п≥знавальноњ д≥€льност≥, що в контекст≥ розвитку конкретно-наукового п≥знанн€ маЇ синтетичний ≥ прогностичний потенц≥ал.

” ф≥лософ≥њ позитив≥зм Ч це концепц≥€, €ка зазначаЇ, що людське мисленн€ проходить три етапи розвитку: теолог≥чний (рел≥г≥йний), метаф≥зичний (ф≥лософський) та позитивний (науковий). ¬перше ц€ концепц≥€ була сформована ќгюстом  онтом у 30-х роках XIX стол≥тт€. ” своњй основн≥й прац≥ Ђ урс позитивноњ ф≥лософ≥њї (1842)  онт запропонував концепц≥ю, за €кою ≥стинне знанн€ про св≥т Ї результатом конкретних наук, очищених в≥д гуман≥тарних ≥нтерпретац≥й, €к≥, на його думку, Ї безп≥дставними ≥ не≥стиними.

ѕозитив≥стський п≥дх≥д в≥д≥грав значну роль у розвитку ф≥лософ≥њ науки в XX стол≥тт≥ продовжуЇ збер≥гати св≥й вплив у XXI стор≥чч≥.

≈тапи

¬ еволюц≥њ ф≥лософ≥њ позитив≥зму можна вид≥лити к≥лька етап≥в.

ѕерший позитив≥зм

ѕерший, початковий позитив≥зм, представниками €кого були ќіюст  онт, ƒжон —тюарт ћ≥лль, √ерберт —пенсер, ≈м≥ль Ћ≥ттре, ѕ'Їр Ћафф≥тт, ≤. “ен, ≈рнест –енан та ≥нш≥, склавс€ в 19 ст. ѕередумовою виникненн€ позитив≥зму був стр≥мкий розвиток науки: математики, ф≥зики, х≥м≥њ, б≥олог≥њ. “еоретичним джерелом позитив≥зму виступало ѕросв≥тництво з його в≥рою у всемогутн≥сть розуму. ѕозитив≥зм також суттЇво опиравс€ на емп≥ризм Ћокка та √'юма.

ѕрограма початкового позитив≥зму зводилас€ до таких засад:

п≥знанн€ необх≥дно зв≥льнити в≥д ус€коњ ф≥лософськоњ ≥нтерпретац≥њ;

вс€ традиц≥йна ф≥лософ≥€ повинна бути скасована ≥ зм≥нена спец≥альними науками (кожна наука сама соб≥ ф≥лософ≥€);

у ф≥лософ≥њ необх≥дно прокласти трет≥й шл€х, €кий подолав би суперечн≥сть м≥ж матер≥ал≥змом та ≥деал≥змом.

вивченн€ людського сусп≥льства теж можна ≥ потр≥бно проводити науковими методами.

÷≥ та ≥нш≥ положенн€ були викладен≥ ќіюстом  онтом у робот≥ Ђ урс позитивноњ ф≥лософ≥њї та √ербертом —пенсером у 10-томнику Ђ—интетична ф≥лософ≥€ї. ќіюст  онт був засновником соц≥олог≥њ - науки, що вивчаЇ сусп≥льство.

ƒругий позитив≥зм, емп≥р≥окритицизм, мах≥зм

ƒругий позитив≥зм, або емп≥р≥окритицизм, вир≥с з першого. …ого в≥домими представниками були австр≥йський ф≥зик ≈рнст ћах, н≥мецький ф≥лософ –≥хард јвенар≥ус, французький математик јнр≥ ѕуанкаре. ¬они звернули увагу на факт рел€тивност≥ (тобто в≥дносност≥) наукового знанн€ ≥ зробили висновок про те, що наука не даЇ ≥стинноњ картини реальност≥, а надаЇ лише символи, знаки практики. «аперечуЇтьс€ обТЇктивна реальн≥сть наших знань. ‘≥лософ≥€ зводитьс€ до теор≥њ п≥знанн€, в≥д≥рваноњ в≥д св≥ту.

“рет≥й позитив≥зм, неопозитив≥зм

“рет€ форма позитив≥зму Ч неопозитив≥зм, маЇ два р≥зновиди: лог≥чний (≥накше Ч емп≥ричний) позитив≥зм ≥ семантичний. ѕредметом ф≥лософ≥њ, на думку лог≥чних позитив≥ст≥в, повинна бути лог≥ка науки, лог≥ка мови, лог≥чний анал≥з речень, лог≥чний синтаксис мови. ƒругий р≥зновид неопозитив≥зму спри€в розвитку семантики. ÷ей напр€м визначаЇ нову головну роль в ус≥х сферах д≥€льност≥. ”с≥ соц≥альн≥ кол≥з≥њ обумовлен≥ недосконал≥стю мови та людського сп≥лкуванн€. Ѕув репрезентований н≥мецько-американськими ф≥лософами –удольфом  арнапом (1891-1970) та √ансом –айхенбахом (1891 - 1953).

ѕредставники: Ѕертран –асселл, јльфред “арський,  арл ѕоппер, Ћюдв≥г ¬≥тгенштейн та ≥нш≥.

Ќеопозитив≥зм, представлений анал≥тичною ф≥лософ≥Їю ( вайн,  арл ѕоппер,  аз≥меж јйдукевич, ян Ћукасевич,  отарб≥ньский, √≥лберт –айл, ƒж. ¬≥здом, ѕ. —троссон, ƒж. ќстин, ћ. Ѕлек, Ќ. ћалкольм, Ќ. √удмен, ј. ѕап та ≥н.) ≥ в≥денським гуртком, на основ≥ €кого оформивс€ лог≥чний позитив≥зм (ћор≥ц Ўл≥к, –удольф  арнап, ќтто Ќейрат, ‘р≥др≥х ¬айсманн, √ерберт ‘ейгль, √анс √ан, ¬≥ктор  рафт, ‘.  ауфман,  урт √едель та ≥нш≥).

ѕостпозитив≥зм

—учасний позитив≥зм Ч це позитив≥зм, у рамках €кого оч≥куЇтьс€ очевидна тенденц≥€ до пом'€кшенн€ вих≥дного методолог≥чного радикал≥зму й установка на анал≥тику рол≥ соц≥окультурних чинник≥в у динам≥ц≥ науки ( ун, Ћакатош, “улм≥н, ‘ейЇрабенд, анал≥тична ф≥лософ≥€, в≥денський гурток). ¬≥н висуваЇ так звану методолог≥ю досл≥дницьких програм, ≥дењ гуман≥зац≥њ науки, теоретичного плюрал≥зму ≥ ≥сторичного контексту науки.

 ритика

ћарксизм-лен≥н≥зм критикував позитив≥зм передус≥м за в≥дмову в≥д матер≥ал≥зму, в≥днос€чи його до буржуазного ≥деал≥стичного напр€мку в ф≥лософ≥њ. ѕозитив≥сти в≥дмовл€лис€ давати однозначну в≥дпов≥дь на так зване основне питанн€ ф≥лософ≥њ про первинн≥сть матер≥њ або духу, вважаючи постановку питанн€ метаф≥зикою. ѕозитив≥ст≥в ц≥кавить не онтолог≥€, а в першу чергу еп≥стемолог≥€ та гносеолог≥€ Ч розд≥ли ф≥лософ≥њ, присв€чен≥ анал≥зу знанн€ та п≥знанн€, в≥дпов≥дно.

≤сторично позитив≥зм найб≥льше критикували за редукц≥он≥зм, тобто за в≥ру в те, що вс≥ процеси можна звести до ф≥з≥олог≥чних, ф≥зичних чи х≥м≥чних, а соц≥альн≥ процеси звод€тьс€ до д≥й ≥ндивид≥в та стосунк≥в м≥ж ними.

ћакс √оркгаймер критикував класичне формулюванн€ позитив≥зму з двох позиц≥й. ѕерш за все в≥н стверджував, що позитив≥зм неправильно подаЇ д≥њ людей в сусп≥льств≥. Ќа думку √оркгаймера позитив≥зм не враховуЇ, наск≥льки його висновки щодо сусп≥льного житт€ Ї продуктами власноњ соц≥альноњ та ≥сторично зумовленоњ св≥домост≥ позитив≥ст≥в. ѕозитив≥сти вважають, що об'Їкт њхнього досл≥дженн€ ≥снуЇ незалежно й об'Їктивно, а тому не беруть до уваги рол≥ спостер≥гача в формуванн≥ цього об'Їкту. ѕо-друге, √оркгаймер звинувачував позитив≥ст≥в у консервативност≥, в спри€нн≥ збереженн€ статусу-кво, у в≥дмов≥ в≥д намаганн€ зм≥нити ситуац≥ю. —аме завд€ки цим рисам його п≥дх≥д попул€рний в певних пол≥тичних колах. « ≥ншого боку, √оркгаймер п≥дкреслював, що його власна критична теор≥€ м≥стить рефлексивний елемент, €кого бракуЇ позитив≥стам

јнал≥ти́чна ф≥лосо́ф≥€ Ч два пов'€зан≥ м≥ж собою напр€ми у ф≥лософ≥њ: лог≥чний позитив≥зм та, €к його суттЇво видозм≥нене продовженн€, Ч л≥нгв≥стична ф≥лософ≥€. Ћ≥нгв≥стичну ф≥лософ≥ю можна розгл€дати €к певне в≥дгалуженн€ в≥д лог≥чного позитив≥зму, оск≥льки п≥сл€ њњ по€ви де€к≥ з лог≥чних позитив≥ст≥в залишалис€ в≥рними основному духов≥ лог≥чного позитив≥зму. ’ронолог≥чн≥ меж≥ анал≥тичноњ ф≥лософ≥њ Ч початок 20-х Ч 60-т≥ роки XX ст.

” ширшому та в≥льн≥шому значенн≥ висловом Ђанал≥тична ф≥лософ≥€ї позначають таку тенденц≥ю сучасноњ ф≥лософ≥њ, в €к≥й ≥снуЇ п≥двищена увага до способу висловлюванн€ думки, до анал≥зу та уточненн€ значень ≥ смисл≥в. ќдним ≥з перших джерел лог≥чного позитив≥зму стали ф≥лософськ≥ прац≥ –ассела ЂЌаше знанн€ зовн≥шнього св≥туї та Ђ‘≥лософ≥€ лог≥чного атом≥змуї. –ассел, заперечивши ≥деал≥стичну онтолог≥ю Ѕредл≥ (духовна Їдн≥сть бутт€), прийн€в плюрал≥стичну онтолог≥ю: першоелементами всього ≥снуючого в його онтолог≥њ Ї р≥знор≥дн≥ види бутт€ Ч так≥, €к ознаки та в≥дношенн€. ÷≥ першоелементи доступн≥ досл≥днику у вигл€д≥ Ђфакт≥вї: –ассел не вважав њх н≥ ≥деальними (суб'Їктивними), н≥ матер≥альними, а нейтральними. “ому свою концепц≥ю в≥н називав також терм≥ном Ђнейтральний мон≥змї. ƒругим засновником ≥дей лог≥чного позитив≥зму був Ћюдв≥г ¬≥тіенштейн, €кий у 1921 р. опубл≥кував ЂЋог≥ко-ф≥лософський трактатї, що став своЇр≥дною програмою дл€ лог≥чного позитив≥зму. ¬исловом Ђлог≥чний позитив≥змї у його вузькому значенн≥ позначають ф≥лософ≥ю ¬≥денського гуртка, €кий виник у ¬≥дн≥ на початку 1920-х рок≥в, ≥ до €кого входили  арнап, Ўл≥к, Ќейрат, ‘ейгль та ¬айсман. ¬исловом Ђл≥нгв≥стична ф≥лософ≥€ї позначають досить широкий ф≥лософський рух, започаткований у 30-х роках, основними центрами €кого стали  ембридж та ќксфорд.

Ћ≥нгв≥стичну ф≥лософ≥ю переважно важають вар≥антом анал≥тичноњ ф≥лософ≥њ (хоча ≥нод≥ њњ протиставл€ють анал≥тичн≥й ф≥лософ≥њ, звужуючи пон€тт€ останньоњ до традиц≥њ лог≥чного позитив≥зму). «асновником л≥нгв≥стичноњ ф≥лософ≥њ вважають Ђп≥зньогої ¬≥тіенштайна, €кий перегл€нув свою ф≥лософську концепц≥ю, сформульовану в ЂЋог≥ко-ф≥лософському трактат≥ї, ≥ обірунтував принципово в≥дм≥нну в≥д попередньоњ ф≥лософську концепц≥ю. ” розробц≥ своњх нових ≥дей в≥н зазнав де€кого впливу Ђнеореал≥змї ћура, що ірунтувавс€ на реаб≥л≥тац≥њ Ђздорового глуздуї. ” ц≥й прац≥ зазнаЇ принципового перегл€ду теор≥€ значенн€ ≥ ставленн€ до повс€кденноњ мови. —уть новоњ концепц≥њ пол€гала в тому, що значенн€ не Ї предметом (€к було прийн€то в концепц≥њ ≥менуванн€), а способом застосуванн€ вислов≥в. ¬≥тгенштайн, розр≥зн€ючи (сл≥дом за —осюром) мову ≥ мовленн€, показував це на приклад≥ гри в шахи: правила гри в шахи Ч це мова, а т≥ парт≥њ, €к≥ роз≥грують гравц≥, Ч мовленн€. «вичайно, сам≥ правила виникли в процес≥ гри ≥ в результат≥ домовленост≥ щодо правил використанн€ ф≥гур, але поза€к вони виникли, то з'€вилас€ й р≥зниц€ м≥ж самими правилами ≥ њх використанн€м. –озум≥нн€ значенн€ €к способу застосуванн€ означало принципову зм≥ну у ф≥лософськ≥й семантиц≥ Ч перех≥д в≥д так званоњ Ђреал≥стичноњї семантики до прагматичноњ. ” сем≥отиц≥ прагматика, таким чином, мала включати також семантику. « цього погл€ду в≥дкидалис€ де€к≥ з принцип≥в лог≥чного позитив≥зму Ч передус≥м емп≥ричний фундаментал≥зм разом з принципом емп≥ричноњ вериф≥кац≥њ. ћетаф≥зика та ф≥лософ≥€ ставали одним ≥з можливих вид≥в мовних ≥гор. «вичайна мова, в≥дтак, б≥льше не оц≥нювалась €к недосконала (у пор≥вн€нн≥ з штучною символ≥чною мовою, пристосованою дл€ лог≥ки ≥ математики). ќск≥льки первинною мовою була безперечно звичайна мова (адже штучн≥ спец≥альн≥ мови виникли на њњ основ≥), то шл€хом дл€ з'€суванн€ значенн€ тих чи тих терм≥н≥в може бути з'€суванн€ тих первинних значень повс€кденноњ мови, на основ≥ €ких був введений певний терм≥н. «наченн€ того чи того терм≥на потр≥бно розгл€дати з погл€ду ≥стор≥њ його використанн€. ÷е по€снюЇ те м≥сце, €ке в л≥нгв≥стичн≥й ф≥лософ≥њ зайн€ла повс€кденна мова та анал≥з повс€кденного застосуванн€ вислов≥в дл€ ви€вленн€ (часто прихованих, неусв≥домлених) значень. “ому л≥нгв≥стична ф≥лософ≥€ маЇ ще ≥ншу паралельну назву Ч Ђф≥лософ≥€ звичайноњ мовиї.

ќрган≥цизм Ч попул€рний в 19 стол≥тт≥ напр€м у натурал≥стичн≥й соц≥олог≥њ, започаткований в≥домим англ≥йським ф≥лософом та соц≥ологом √ербертом —пенсером. ¬ його основ≥ лежала ≥де€ пошуку аналог≥њ, а в де€ких науковц≥в ≥ повного ототожненн€ (орган≥зм≥зм) сусп≥льства з орган≥змом людини. ѕредставники орган≥стичноњ школи в соц≥олог≥њ по€снювали соц≥альне житт€ б≥олог≥чними законом≥рност€ми, ви€вл€ючи сп≥льн≥ загальн≥ законом≥рност≥ розвитку природи та сусп≥льства.

–озвиток ≥дей орган≥цизму

јналог≥€ м≥ж орган≥змом ≥ сусп≥льством не Ї винаходом соц≥олог≥чного натурал≥зму. як в≥домо, до його по€ви спроби пор≥вн€ти сусп≥льство з орган≥змом робили ѕлатон, “омас √оббс ≥ ќгюст  онт, теза €кого про необх≥дн≥сть використанн€ в соц≥олог≥њ пор≥вн€льного методу також була сприйн€та орган≥стичним напр€мом. ѕоширенн€ орган≥стичних ≥дей в соц≥олог≥њ пов'€зане з значними усп≥хами б≥олог≥чноњ науки у 19 ст. «апочаткуванн€ орган≥стичноњ школи в ≥стор≥њ соц≥олог≥њ пов'€зано з науковою д≥€льн≥стю √ерберта —пенсера. ¬иход€чи з ≥дењ "сусп≥льство це орган≥зм "(так називаЇтьс€ один ≥з розд≥л≥в книги Ђќснови соц≥олог≥њї), англ≥йський учений звертаЇ увагу на ц≥лий р€д схожих рис м≥ж соц≥альним ≥ б≥олог≥чним орган≥змами. «окрема, тому, й ≥ншому притаманн≥ зростанн€ ≥ зб≥льшенн€ в обс€з≥, ускладненн€ структури, диференц≥ац≥€ структури ≥ функц≥й.

як ≥ б≥олог≥чний орган≥зм, сусп≥льство маЇ три системи орган≥в:

Ђп≥дтримчу системуї, €ка забезпечуЇ у живому орган≥зм≥ харчуванн€, а у сусп≥льств≥ Ч виробництво;

Ђрозпод≥льчу системуї Ч в живому орган≥зм≥ це система засвоЇнн€ поживних речовин, у сусп≥льств≥ Ч система под≥лу прац≥ та розпод≥лу продукт≥в;

Ђрегул€тивну системуї Ч в живому орган≥зм≥ це нервова система, у сусп≥льств≥ Ч система держави ≥ права.

ѕроте м≥ж б≥олог≥чним та соц≥альним орган≥змами —пенсер бачив де€к≥ ≥стотн≥ в≥дм≥нност≥: в орган≥зм≥ складов≥ елементи п≥дпор€дкован≥ ц≥лому ≥ ≥снують заради нього, тод≥ €к у сусп≥льств≥ не ≥ндив≥ди ≥снують заради сусусп≥льства, а сусп≥льство заради блага своњх окремих ≥ндив≥д≥в, та ≥н. ќрган≥цизм √ерберта —пенсера можна вважати пом≥ркованим, оск≥льки в≥н не вдаЇтьс€ до повного ототожненн€ соц≥ального ≥ б≥олог≥чного.

ќдним з в≥домих орган≥цист≥в був н≥мецький ≥ австр≥йський соц≥олог ≥ економ≥ст јльберт ЎеффлЇ. —початку ЎеффлЇ сто€в на позиц≥€х вульгарного орган≥цизму, та згодом його погл€ди стали б≥льш пом≥ркованими. ¬≥н п≥дкреслював, що сусп≥льство под≥бне до орган≥зму, але вони не тотожн≥. ќрган≥цизм ЎеффлЇ ≥стотно в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д ≥нших концепц≥й, оск≥льки в ньому в центр≥ уваги перебувають не ст≥льки б≥олог≥чн≥, ск≥льки матер≥альн≥ та духовн≥ фактори розвитку сусп≥льства.

‘ранцузький б≥олог ≥ соц≥олог јльфред ≈сп≥нас вважав, що соц≥альна наука маЇ вивчати не ст≥льки аналог≥њ м≥ж Ђкл≥тинамиї б≥олог≥чного та соц≥ального орган≥зму, ск≥льки об'Їднанн€ м≥ж особинами тваринного св≥ту, €к≥ б≥льше нагадують об'Їднанн€ людей у сусп≥льств≥. ≈сп≥нас на в≥дм≥ну в≥д б≥льшост≥ орган≥цист≥в, €к≥ намагалис€ довести, що сусп≥льство Ч це орган≥зм, використовуючи аналог≥ю у зворотному пор€дку, стверджуЇ, що кожний живий орган≥зм €к складна асоц≥ац≥€ кл≥тин чи особин Ї сусп≥льством. “аким чином, виходить, о сусп≥льство €к асоц≥ац≥€ особин Ї лише р≥зновидом тваринних сусп≥льств.

‘ранцузький соц≥олог –ене ¬ормс у ранн≥х прац€х стоњть на позиц≥€х вульгарного орган≥цизму, проте його досл≥дницька д≥€льн≥сть випала на той час, коли орган≥стична перебувала п≥д шквалом критики. “ому в≥н поступово перегл€дав своњ початков≥ принципи, зам≥нюючи њх б≥льш пом≥ркованими. ѕ≥зн≥ше ¬ормс починаЇ говорити про те, що орган≥цизм можна використовувати лише дл€ анал≥зу прим≥тивних сусп≥льств, оск≥льки з≥ зростанн€м у процес≥еволюц≥њ сусп≥льства духовних фактор≥в в≥дбуваЇтьс€ ускладненн€ системи соц≥альних взаЇмозв'€зк≥в м≥ж членами сусп≥льства, ≥ це потребуЇ нових п≥дход≥в.

ќрган≥цизм у –ос≥њ

ќрган≥цизм у –ос≥њ розвивс€ досить швидко. ќсновн≥ представники орган≥стичноњ школи Ч ѕавло ‘едорович Ћ≥л≥Їнфельд та ќлександр ≤ванович —трон≥н.

ќрган≥цизм Ћ≥л≥Їнфельда суттЇво в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д спенсер≥вського тим, що в ньому принцип аналог≥њ зам≥нюЇтьс€ ототожненн€м соц≥ального та б≥олог≥чного орган≥зм≥в. ¬икористовуючи аналог≥њ —пенсера, в≥н доповнюЇ њх новими функц≥€ми Ч розмноженн€, народженн€, росту, хвороби, смерт≥, накопиченн€ запас≥в та ≥н. Ќа основ≥ принципу ототожненн€ б≥олог≥чного та соц≥ального орган≥зм≥в в≥н стверджуЇ про ≥снуванн€ та д≥ю б≥олог≥чних закон≥в щодо сусп≥льства ≥ вважаЇ, що об'Їднанн€ людей у р≥зн≥ групи н≥чим принципово не в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д тих природних закон≥в, за €кими об'Їднуютьс€ м≥ж собою б≥олог≥чн≥ кл≥тини в орган≥зм≥.

Ћ≥л≥Їнфельд доповнив орган≥цизм концепц≥Їю Ђсоц≥альних хворобї, €кими в≥н називаЇ будь-€к≥ в≥дхиленн€ чи порушенн€ в систем≥ соц≥ального орган≥зму. ‘ункц≥ю л≥кар€ у такому раз≥ мусить брати на себе ур€д ≥ держава, щоб забезпечити Ђсоц≥альне здоров'€ї всьому сусп≥льству.

ќ. —трон≥н Ч представник вульгарного орган≥цизму в –ос≥њ. “отожн≥сть сусп≥льства з орган≥змом в≥н намагавс€ довести, з≥ставл€ючи схож≥сть њх функц≥онуванн€ ≥ законом≥рностей. ¬≥н вважав, що можливо переносити закони природи на сусп≥льство, а соц≥альне знанн€ необх≥дно будувати за подобою природничих наук, в першу чергу б≥олог≥њ. Ќа думку —трон≥на, сусп≥льство Ч це орган≥зм, а соц≥альн≥ ≥нститути Ч це окрем≥ частини орган≥зму. ‘ункц≥онуванн€ людини ≥ сусп≥льства в≥дбуваЇтьс€ однаково, а тому в≥н вважав, що соц≥олог≥€ повинна бути аналог≥чною з ф≥з≥олог≥Їю.

 ритика орган≥цизму

ќрган≥цизм намагаЇтьс€ по€снити св≥т людини через св≥т живоњ природи, њњ законом≥рност≥, але нав≥ть найглибше знанн€ соц≥альних законом≥рностей не може розкрити законом≥рностей б≥олог≥чних ≥ навпаки. ћехан≥чне перенесенн€ закон≥в б≥олог≥њ на сусп≥льство та поверхов≥ аналог≥њ майже н≥чого не дали дл€ наукового розум≥нн€ сусп≥льства, особливо його закон≥в.

ќр≥Їнтац≥€ на еволюц≥ю та в≥дносно стал≥ закони б≥олог≥чного св≥ту виключили, по сут≥, будь-€к≥ спроби досл≥дженн€ перспектив розвитку сусп≥льства, не ор≥Їнтували на досл≥дженн€ майбутнього.

якщо пор≥вн€ти з теор≥€ми, котр≥ розгл€дали сусп≥льство €к продукт згоди м≥ж ≥ндив≥дами, орган≥чний структурно-функц≥ональний п≥дх≥д до його вивченн€ був безумовно кроком уперед. ” ц≥лому ж концепц≥њ орган≥ст≥в не Ї до к≥нц€ науковими.  онкретно-≥сторичне вивченн€ соц≥альних €вищ вони п≥дм≥н€ли дов≥льними аналог≥€ми, соц≥альн≥ законом≥рност≥ Ч б≥олог≥чними. “ак≥ соц≥альн≥ €вища, €к конфл≥кти, класова боротьба, проголошувалис€ Ђхворобами орган≥змуї. Ќа њхню думку, нормальний розвиток сусп≥льства маЇ в≥дбуватис€ лише еволюц≥йно.

ѕостмодерн≥́зм (фр. postmodernisme Ч п≥сл€ модерн≥зму) Ч св≥тогл€дно-мистецький напр€м, що в останн≥ дес€тил≥тт€ XX стол≥тт€ приходить на зм≥ну модерн≥зму. ÷ей напр€м Ч продукт пост≥ндустр≥альноњ епохи[ƒжерело?], епохи розпаду ц≥л≥сного погл€ду на св≥т, руйнуванн€ систем Ч св≥тогл€дно-ф≥лософських, економ≥чних, пол≥тичних.

“ерм≥н Ђпостмодерн≥змї

”перше терм≥н Ђпостмодерн≥змї згадуЇтьс€ в робот≥ н≥мецького ф≥лософа –удольфа ѕанв≥ца (Rudolf Pannwitz) Ђ риза Ївропейськоњ культуриї (1914), але поширивс€ в≥н лише наприк≥нц≥ 1960-х pp. спершу дл€ означенн€ стильових тенденц≥й в арх≥тектур≥, спр€мованих проти безликоњ стандартизац≥њ, а невдовз≥ Ч у л≥тератур≥, живопис≥ та музиц≥.

¬ англ≥йськ≥й мов≥ розр≥зн€ють терм≥ни ЂPostmodernismї (власне постмодерн≥зм) Ч дл€ означенн€ постмодерн≥зму, €к ≥сторичноњ епохи, що прийшла на зм≥ну епос≥ модерн≥зму та ЂPostmodernityї (постмодерн≥сть) Ч €кий використовуЇтьс€ дл€ означенн€ про€в≥в постмодерн≥зму у соц≥альн≥й та культурн≥й сферах. ѕод≥бне розр≥зненн€ терм≥н≥в характерно також французьк≥й мов≥ (Postmodernisme та Postmodernité).

¬иникненн€ й поширенн€ постмодерн≥зму науковц≥ повТ€зують ≥з певним невдоволенним становищем, що склалос€ в культур≥, мистецтв≥, ф≥лософ≥њ другоњ половини XX стол≥тт€.

–озвиток постмодерн≥зму

як ф≥лософська категор≥€ терм≥н Ђпостмодерн≥змї поширивс€ завд€ки ф≥лософам ∆аку ƒерр≥д≥, ∆оржу Ѕатаю, ћ≥шелю ‘уку ≥ особливо книз≥ французького ф≥лософа ∆ана-‘рансуа Ћ≥отара Ђ—тан постмодернуї (1979).

ѕостмодерн≥сти, завд€ки г≥ркому ≥сторичному досв≥дов≥, переконалис€ у марнот≥ спроб пол≥пшити св≥т, втратили ≥деолог≥чн≥ ≥люз≥њ, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише зм≥нити св≥т, а й ос€гнути, систематизувати його, що под≥€ завжди випереджаЇ теор≥ю. ѕрогрес визнаЇтьс€ ними лише ≥люз≥Їю, з'€вл€Їтьс€ в≥дчутт€ вичерпност≥ ≥стор≥њ, естетики, мистецтва. –еальним вважаЇтьс€ вар≥юванн€ та сп≥в≥снуванн€ ус≥х (≥ найдавн≥ших, ≥ нов≥тн≥х) форм бутт€.

ѕринципи повторюваност≥ та сум≥сност≥ перетворюютьс€ на стиль художнього мисленн€ з притаманними йому рисами еклектики, т€ж≥нн€м до стил≥зац≥њ, цитуванн€, пере≥накшенн€, рем≥н≥сценц≥њ, алюз≥њ. ћитець маЇ справу не з Ђчистимї матер≥алом, а культурно освоЇним, адже ≥снуванн€ мистецтва у попередн≥х класичних формах неможливе в пост≥ндустр≥альному сусп≥льств≥ з його необмеженим потенц≥алом сер≥йного в≥дтворенн€ та тиражуванн€.

ƒл€ епохи постмодерну характерн≥ конкурентна демократ≥€ та узгодженн€ ≥нтерес≥в р≥зних груп на основ≥ сусп≥льного договору, ринкова економ≥ка з масовим споживанн€м, нов≥ джерела соц≥альноњ нер≥вност≥, ≥ндив≥дуал≥зац≥€ та плюрал≥зац≥€ життЇвих стил≥в. ѕрогресуючою стаЇ рег≥ональна нер≥вн≥сть. ‘≥лософський постмодерн оголошуЇ все в≥дносним, кр≥м самоњ в≥дносност≥.

” постмодерн≥стському п≥знавальному дискурс≥ зб≥льшуЇтьс€ роль ≥ндив≥дуального.

—итуац≥€ постмодерну

ѕостмодерн≥зм €к €вище був вид≥лений в к≥нц≥ 1980-х рок≥в. «а своЇю природою €вище постмодерну Ч це певний в≥дчай у пошуках сенсу, будь €коњ ≥стини у чомусь. ѕопередн≥ художньо-культурн≥ напр€ми, €к-от авангардизм та модерн, були п≥дірунт€м дл€ формуванн€ постмодерну €к чогось, що заперечуЇ попередн≥ тенденц≥њ. якщо авангард пр€мував до чогось нового ≥ прагнув завжди в≥дкривати щось, чого не було ран≥ше, модерн певним чином Ђакадем≥зувавї, тобто намагавс€ побачити естетику в ус≥х про€вах людського бутт€. ѕостмодерн≥зм виступаЇ чимось розчарованим у попередн≥х прагненн€х Ђстворити щосьї, або Ђприйти до чогосьї. ≈поха постмодерну Ч це певний стан сумн≥ву в усьому, що йому передувало. ” ф≥лософ≥њ постмодерн≥зму в≥дзначаЇтьс€ зближенн€ њњ не з наукою, а з мистецтвом. —уть (€кщо можна говорити про €кусь суть, адже постмодерн≥зм в≥дмовл€Їтьс€ ≥ в≥д цього пон€тт€) постмодерн≥стських процедур зводитьс€ до принциповоњ в≥дмови в≥д серйозност≥ щодо вс≥х традиц≥йних ц≥нностей культури. ≈поха постмодерн≥зму в≥дображаЇ ≥рон≥ю щодо руху ф≥лософ≥њ у певному напр€мку та дос€гненн€ нею €кихось ц≥лей ≥ зводить усе до певного н≥г≥л≥зму та роздробленост≥ св≥тосприйн€тт€ безпосередньо кожним окремим субТЇктом.

≈нциклопед≥€ л≥тературних напр€мк≥в ≥ теч≥й подаЇ список рис постмодерн≥зму.

¬изначальн≥ риси постмодерн≥зму:

культ незалежноњ особистост≥;

пот€г до архањки, м≥фу, колективного позасв≥домого;

прагненн€ поЇднати, взаЇмодоповнити ≥стини (часом пол€рно протилежн≥) багатьох людей, нац≥й, культур, рел≥г≥й, ф≥лософ≥й;

баченн€ повс€кденного реального житт€ €к театру абсурду, апокал≥птичного карнавалу;

використанн€ п≥дкреслено ≥грового стилю, щоб акцентувати на ненормальност≥, несправжност≥, протиприродност≥ пан≥вного в реальност≥ способу житт€;

зумисне химерне переплетенн€ р≥зних стил≥в опов≥д≥ (високий класицистичний ≥ сентиментальний чи грубо натурал≥стичний ≥ казковий та ≥н.; у стиль художн≥й нер≥дко впл≥таютьс€ стил≥ науковий, публ≥цистичний, д≥ловий тощо);

сум≥ш багатьох традиц≥йних жанрових р≥зновид≥в;

сюжети твор≥в Ч це легко замаскован≥ алюз≥њ (нат€ки) на в≥дом≥ сюжети л≥тератури попередн≥х епох;

запозиченн€, перегуки спостер≥гаютьс€ не лише на сюжетно-композиц≥йному, а й на образному, мовному р≥вн€х;

€к правило, у постмодерн≥стському твор≥ присутн≥й образ опов≥дача;

≥рон≥чн≥сть та парод≥йн≥сть.

јмериканський л≥тературознавець ≤габ ’ассан (Ihab Hassan) в≥дзначаЇ так≥ риси:

Ђневизначен≥стьї,

Ђфрагментарн≥стьї,

Ђдеканон≥зац≥€ї,

Ђвтрата яї,

Ђ≥рон≥€ї,

Ђг≥бридизац≥€ї,

Ђкарнавальн≥стьї,

Ђсконструйован≥стьї.

 

ѕостмодерн≥зм виходить ≥з ц≥л≥сност≥ суб'Їкт-об'Їктних в≥дносин. ј ключовим моментом його рац≥ональност≥ Ї визнанн€ того, що св≥т (об'Їкт) не Ї призначенн€м, Ђслужницеюї людини (суб'Їкта). “ому сл≥д в≥дкинути у€вленн€ про людину €к хаз€њна ¬сесв≥ту, зрозум≥ти, що вона ≥стота не штучна, €ка височить над природою, а частина њњ, м≥цно вкор≥нена у св≥тов≥ процеси й залежна в≥д них.

Ћюдина своЇю д≥€льн≥стю порушуЇ самоорган≥зац≥ю природи, тому м≥ж ними виникаЇ конфл≥кт. ” зв'€зку з цим ≥стотним моментом постмодерн≥зму Ї усв≥домленн€ глобального взаЇмозв'€зку живоњ й неживоњ природи, сприйн€тт€ св≥ту €к Їдиного ц≥лого.  люч до цього Ч д≥€ закону ентроп≥њ, €ка в одну мить може перетворити св≥т на руњни. Ћюдина пер≥оду постмодерн≥зму знаЇ також, що €к≥сь наш≥ д≥њ у минулому (наприклад, застосуванн€ гексахлорану) здатн≥ про себе нагадати найнеспод≥ван≥шим чином. “ому, щоб ситуац≥ю зробити ст≥йкою, необх≥дна значна моб≥льн≥сть суб'Їкта, вм≥нн€ пристосовуватис€ до зм≥н умов.

ќбов'€зковими атрибутами реальних об'Їкт≥в (систем) постмодерн≥зм вважаЇ м≥нлив≥сть ≥ випадков≥сть. ¬≥дпов≥дно будь-€ка система вважаЇтьс€ процесуальною. —ама ≥де€ процесуальност≥ систем бере початок з праць ј. ‘айол€. Ќин≥ вона входить в ус≥ фундаментальн≥ п≥дручники з менеджменту.

ѕостмодерн≥зм у л≥тератур≥

”перше терм≥н Ђпостмодерн≥змї згадуЇтьс€ у 1917 p., але поширивс€ в≥н лише наприк≥нц≥ 1960-х pp. спершу дл€ означенн€ стильових тенденц≥й в арх≥тектур≥, спр€мованих проти безликоњ стандартизац≥њ, а невдовз≥ Ч у л≥тератур≥ й мал€рств≥ (поп-арт, оп-арт, Ђновий реал≥змї, гепен≥нг тощо).

ѕопул€рност≥ постмодерн≥зму спри€ли м≥ркуванн€ ф≥лософ≥в ∆. ƒерр≥ди, ∆. Ѕата€, ∆.-‘. Ћ≥отара, ћ. ‘уко. ѕостмодерн≥сти завд€ки г≥ркому ≥сторичному досв≥дов≥ переконалис€ в марнот≥ спроб пол≥пшити св≥т, втратили ≥деолог≥чн≥ ≥люз≥њ, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише зм≥нити св≥т, а й ос€гнути, систематизувати його, що под≥€ завжди випереджаЇ теор≥ю. ѕрогрес визнаЇтьс€ ними лише ≥люз≥Їю, з'€вл€Їтьс€ в≥дчутт€ вичерпност≥ ≥стор≥њ, естетики, мистецтва. –еальним вважаЇтьс€ вар≥юванн€ та сп≥в≥снуванн€ вс≥х (≥ найдавн≥ших, ≥ нов≥тн≥х) форм бутт€. ѕринципи повторюваност≥ та сум≥сност≥ перетворюютьс€ на стиль художнього мисленн€ з притаманними йому рисами еклектики, т€ж≥нн€м до стил≥зац≥њ, цитуванн€, пере≥накшенн€, рем≥н≥сценц≥њ, алюз≥њ. ћитець маЇ справу не з Ђчистимї матер≥алом, а з культурно освоЇним, адже ≥снуванн€ мистецтва у попередн≥х класичних формах неможливе в пост≥ндустр≥альному сусп≥льств≥ з його необмеженим потенц≥алом сер≥йного в≥дтворенн€ та тиражуванн€.

—еред перших виразно постмодерн≥стських твор≥в Ч романи ”мберто ≈ко Ђ≤м'€ тро€ндиї (1980), ѕ. «юск≥нда Ђ«апахиї (1985), ƒ. јпдайка Ђ¬ерс≥€ –оджерсаї] (1985), “омаса ѕ≥нчона Ђ¬еселка грав≥тац≥њї (1973).

ѕостмодерн≥зм у сучасн≥й украњнськ≥й л≥тератур≥ ви€вл€Їтьс€ в творчост≥ ё. јндруховича, ё. ≤здрика, Ћ. ƒереша, ќ. ”ль€ненка, —. ѕроцюка, ¬. ћедвед€, ќ. «абужко, ¬.  ураша та ≥нших.

√ерой л≥тератури постмодерн≥зму Ч людина, €ка почуваЇтьс€ Ђдуже незатишно у холодному всесв≥т≥ї (”. ≈ко), Ї розгублена, усам≥тнена, €ка втратила духовн≥ ор≥Їнтири, знев≥рилась в ≥деалах минулого. як≥ дос€гненн€ в розвитку нов≥тн≥х засоб≥в масових комун≥кац≥й спри€ли виникненню постмодерн≥зму? ѕостмодерн≥зм багато чим зобов'€заний своњм виникненн€м розвитку нов≥тн≥х засоб≥в масових комун≥кац≥й Ч телебаченню, в≥деотехн≥ц≥, ≥нформатиц≥ та комп'ютерн≥й техн≥ц≥. ¬иникнувши насамперед €к культура в≥зуальна, постмодерн≥зм в арх≥тектур≥, живопису, к≥нематограф≥, реклам≥ зосередивс€ не на в≥дображенн≥, а на моделюванн≥ д≥йсност≥ шл€хом експериментуванн€ з≥ штучною реальн≥стю Ч в≥деокл≥пами, комп'ютерними ≥грами, диснењвськими атракц≥онами.

ƒеконструкц≥€ €к художн€ транскрипц≥€ ф≥лософ≥њ за допомогою естетики за ∆. ƒерр≥да

¬еличезний внесок у створенн€ певного постмодерн≥стського стилю мисленн€ та баченн€ естетики приносить французький ф≥лософ, теоретик л≥тератури Ц ∆ак ƒерр≥да. …ого концепц≥€ маЇ основну тезу Ц Ђ¬се Ї текстї, в≥дпов≥дно ЂЌемаЇ н≥чого окр≥м текстуї. —в≥т реальност≥ постаЇ €к сукупн≥сть знак≥в, символ≥в. ¬ €ких немаЇ автора. “екст, €кий створив певний автор, втрачаЇ св≥й ноуменальний сенс, €кий в≥н в нього вкладаЇ, так €к цей самий текст переосмислюЇтьс€ ≥ншим субТЇктом, €кий вбачаЇ в ньому своњ сенси. ≈стетика тут Ї певним безпосередн≥м переживанн€м, не обовТ€зково обТЇкту мистецтва. ≈стетика зливаЇтьс€ з ус≥м ≥ про€вл€Їтьс€ в усьому. √оловним пон€тт€м, €ким було б можливо описати процес злитт€ естетики та ф≥лософ≥њ Ї пон€тт€ деконструкц≥њ.

ƒеконструкц≥€, на думку ƒерр≥ди, не повинна бути н≥ анал≥зом (у н≥й немаЇ в≥домост≥ найпрост≥шим елементам), н≥ тим б≥льше Ч синтезом (хоча де€к≥ критики, наприклад –. √аше, бачать результат деконструкц≥њ створенн€ €кихось прото-синтез≥в на ≥нфраструктурному р≥вн≥). ÷е не критика (в загальному або кант≥вському сенс≥ слова), не метод (хоча де€к≥ критики схильн≥ вважати деконструкц≥ю методолог≥Їю читанн€ ≥нтерпретац≥њ), що не акт, що не операц≥€. ƒерр≥да прагне п≥ти в≥д розум≥нн€ деконструкц≥њ €к суб'Їктно-об'Їктних визначень: деконструкц≥€ Ч це не стратег≥€ суб'Їкта, под≥€ або, врешт≥-решт, тема, мотив симптом чогось ≥ншого Ч €коњсь ≥ншоњ проблеми.

«а думкою ƒерр≥ди, Ђдеконструкц≥€ це рух досв≥ду, в≥дкритого до абсолютного майбутнього, досв≥ду, по необх≥дност≥ невизначеного, абстрактного, €кий зТ€вивс€ в оч≥куванн≥ ≥ншого ≥ в≥дданий оч≥куванню ≥ншоњ под≥њї.

” контекст≥ анал≥зу текст≥в ∆ака ƒерр≥ди деконструкц≥€ може бути охарактеризована за такими принципами:

¬она не Ї певним методом ≥ не може ним стати;

Ѕудь €ка њњ под≥€ ун≥кальна ≥ неповторна;

—проба њњ визначити лише заважаЇ њњ власн≥й неперервност≥;

ѓњ суть Ч художн€ транскрипц≥€ ф≥лософ≥њ за допомогою естетики, €ка несе в соб≥ розум≥нн€ метафоричноњ етимолог≥њ ф≥лософських пон€ть.

¬она Ђне Ї симптомом н≥г≥л≥зму, модерн≥зму та постмодерн≥зму. ÷е останн≥й св≥док, мученик в≥ри к≥нц€ в≥куї.

¬≥дпов≥дно, деконструкц≥€ Ч це певний стан, в €кому людина зм≥нюЇ концепт, €ким вона бачила щось до моменту деконструкц≥њ. як певна можлив≥сть на де€кий час просто в≥дпустити вс≥ смислов≥ рамки, €к≥ њњ утримували, ≥ знаходитись в стан≥ оч≥куванн€ нового.

Ѕезумство та мистецтво за ћ≥шелем ‘уко

ћ≥шель ‘уко, в своњй робот≥ Ђ≤стор≥€ безумства в класичну епохуї, останню частину присв€чуЇ пор≥вн€нню таких феномен≥в €к творч≥сть та безумство. √овор€чи про творч≥сть, спочатку ‘уко називаЇ безумн≥сть Ђвир≥шальним моментомї будь-€коњ творчост≥. јле в подальшому в≥н робить ц≥ два пон€тт€ контрарними м≥ж собою, так €к вони суперечать одне з одним.

Ђ¬ классическом опыте творчество и безумие были св€заны на ином, более глубоком уровне: они парадоксальным образом ограничивали друг друга. »бо существовала нека€ область, в которой безумие опровергало творчество, уничтожало его своей иронией, превращало его воображаемые ландшафты в патологический мир фантазмов; €зык бреда не мог быть творческим. » наоборот: если бред считалс€ творчеством, он тем самым отдел€лс€ от жалкой истины собственного безуми€ї

«а ћ.‘уко, творч≥сть виникаЇ на стику безумства та розуму, так €к Ђв их столкновении раскрывалс€ тот центральный дл€ творчества момент неуверенности, в который рождаетс€ произведение, момент, когда оно уже по€вилось на свет и по-насто€щему становитс€ произведениемї.

ўоб по€снити чому творч≥сть та безумство, €к здавалось за ствердженн€ми ћ.‘уко, н≥би доповнюють одне одного, але в результат≥ несум≥сн≥, важливо розгл€нути певну еп≥стемолог≥ю ћ. ‘уко. —каж≥мо, ≥стина ≥снуЇ в певн≥й мас≥ людей, €к≥ њњ п≥дтримують. Ѕезумство створюЇ свою власну ≥стину, €ку неможливо розд≥лити. —таЇ зрозум≥лим в≥домий висл≥в ћ≥шел€ ‘уко:

ЂЌедостатньо вважати себе гомосексуал≥стом, потр≥бно ще створити св≥т гомосексуал≥ст≥вї. ¬≥дпов≥дно €кщо де-небудь ≥снуЇ б≥льше, н≥ж один сенс, в≥дбуваЇтьс€ протир≥чч€. ћистецтво маЇ ≥снувати в встановлених рамках, в певному, в≥дпов≥дному мистецтву сенс≥. якщо сенс≥в стаЇ б≥льше, мистецтво втопаЇ у протир≥чч€х.

Ђќтныне, впервые в истории западного мира, именно мир, через посредство безуми€, становитс€ виновным перед творчеством; он затребован произведением, обречен приноравливатьс€ к его €зыку, принуждаетс€ им к исполнению задачи узнавани€ и исправлени€ своих ошибок. ѕеред ним стоит цель передать разум этого неразуми€ и вернуть разум этому неразумиюї.

¬≥дпов≥дно, ћ.‘уко висв≥тлюЇ певну тенденц≥ю розум≥нн€ мистецтва постмодерном, €к чогось, що розд≥лене розум≥нн€м кожного окремого ≥ндив≥да. јле у випадку ‘уко, мистецтво над≥л€Їтьс€ сенсом за допомогою п≥дтримуючоњ цей сенс маси.

ƒеконструктив≥́зм Ч напр€м в сучасн≥й арх≥тектур≥, заснований на застосуванн≥ в буд≥вельн≥й практиц≥ ≥дей французького ф≥лософа ∆ака ƒерр≥да. ≤ншим джерелом натхненн€ деконструктив≥ст≥в Ї рад€нський конструктив≥зм 1920-х рр. ƒл€ деконструкт≥в≥стських проект≥в характерн≥ в≥зуальна ускладнен≥сть, неспод≥ван≥ зламан≥ форми, п≥дкреслено агресивне вторгненн€ в м≥ське середовище.

як самост≥йна теч≥€ деконструкт≥в≥зм сформувавс€ в к≥нц≥ 1980-х рр. (роботи ѕ≥тера јйзенмана ≥ ƒан≥ел€ Ћ≥беск≥нда). “еоретичною п≥досновою руху стали м≥ркуванн€ ƒерр≥да про можлив≥сть арх≥тектури, €ка вступаЇ в конфл≥кт, Ђрозв≥нчуЇї ≥ скасовуЇ саму себе. ѕодальший розвиток вони отримали в пер≥одичних виданн€х –ема  олхаса. ћан≥фестами деконструкт≥в≥зма вважаютьс€ пожежна частина Ђ¬≥траї «ахи ’ад≥д (1993) ≥ музей √угенгайма в Ѕ≥льбао ‘ренка √ер≥ (1997).

 

ѕитанн€ дл€ самоперев≥рки:

1) ¬ чому пол€гала особлив≥сть гносеолог≥чного повороту ≤ммануњла  анта?

2) ќхарактеризуйте ф≥лософ≥ю житт€ в особах јртура Ўопенгауера, ‘р≥др≥ха Ќ≥цше та —ерена  ТЇркегора.

3) ¬ чому пол€гаЇ в≥дм≥нн≥сть ≥дей н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ (≤.  ант, ≤.√. ‘≥хте, √.-¬.-‘. √егель, ‘.-¬.-…. Ўелл≥нг) в≥д ф≥лософ≥њ житт€ (ј. Ўопенгауер, ‘. Ќ≥цше, —.  ТЇркегор)?

4) Ќазв≥ть ф≥лософ≥в сучасноњ зах≥дно-Ївропейськоњ ф≥лософськоњ думки (’’ Ц ’’≤ ст.) та њх головн≥ ≥дењ, прац≥.

5) ¬ чому пол€гаЇ особлив≥сть ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму?

6) ≤нтелект та ≥нтуњц≥€ в ф≥лософ≥њ јнр≥ Ѕергсона: в чому в≥дм≥нн≥сть?

7) як≥ ви знаЇте витоки та особливост≥ украњнськоњ ф≥лософськоњ думки?

 

Ћ≥тература:
јсмус ¬.‘. »ммануил  ант. Ц ћ., Ќаука, 1973

Ѕакрадзе  .—. —истема и метод √егел€. Ц “б., 1958

√айденко ѕ.ѕ. »стори€ новоевропейской философии в ее св€зи с наукой: ”чебное пособие дл€ вузов. Ц ћ.: ѕ≈– —Ё; —ѕб.: ”ниверситетска€ книга, 2000. Ц 456 с.

√айденко ѕ.ѕ. Ёволюци€ пон€ти€ науки (XVII-XVIII вв.). Ц ћ., ЂЌаукаї, 1987

√егель √.¬.‘. —обрание сочинений т. 1-14. Ц ћ.-Ћ., 1929-1958

√улыга ј.¬. Ќемецка€ классическа€ философи€. Ц ћ., ћысль, 1986

√улыга ј.¬. Ўеллинг. Ц ћ., 1982

ƒеборин ј.ћ. Ћ. ‘ейербах. Ц ћ.-Ћ., 1929

»стори€ диалектики. Ќемецка€ классическа€ философи€. Ц ћ., 1978

 ант ». јнтропологи€ с прагматической точки зрени€ // —оч. в 6-ти томах. “.6. Ђћысльї - ћ., 1986. Ц сс. 349-587. Ц 743 с.

 ант ». ¬сеобща€ и естественна€ истори€ и теори€ неба // —оч. в 6-ти томах. “.1. 1963, - ћ.: Ђћысльї Ц с. 250-252.

 ант ». √резы духовидца, по€сненные грезами метафизика // —обр. соч. в 6-ти томах, “.2.: Ђћысльї. Ц ћ.; 1964. cc. 291-360. Ц 511 с.

 ант ». »з Ђлекций по этикеї // Ётическа€ мысль. Ќаучно-публицистические чтени€. 1990. Ц ћ.: ѕолитиздат, 1990, с. 296-323.

 ант ».  ритика практического разума // —очинени€ в 6-ти т. “.4. „.1. Ц 544 c.

 ант ».  ритика способности суждени€ // —очинени€ в шести томах. (ѕод общ. ред. ¬. ‘. јсмуса, ј. ¬. √улыги, “. ». ќйзермана.) Ц ћ., Ђћысльї, 1966. “.5. сс. 161-530. Ц 564 с.

 ант ».  ритика чистого разума / ѕер. с нем. Ќ. Ћосского сверен и отредактирован ÷. √. јрзакан€ном и ћ. ». »ткиным; примеч. ÷. √. јрзакан€на. Ц ћ.: »зд-во Ёксмо, 2006. Ц 736 с. (репринтное издание по 3-му тому  анта из собр. соч. в 6-ти томах, 1964; без предислови€ “. ». ќйзермана и примечаний редакции).

 ант ».  ритика чистого разума // —очинени€ в шести томах. (ѕод общ. ред. ¬. ‘. јсмуса, ј. ¬. √улыги, “. ». ќйзермана.) Ц ћ., Ђћысльї, 1964. “.3. - 799 с.

 ант ». ќ форме и принципах чувственно воспринимаемого и умопостигаемого мира // —обрание сочинений в шести томах. “.2. Ђћысльї. Ц ћ.; 1964. Цсс. 381-426. Ц 511 с.

 ант ». ќб изначально злом в человеческой природе // —очинени€ в шести томах. (ѕод общ. ред. ¬. ‘. јсмуса, ј. ¬. √улыги, “. ». ќйзермана.) Ц ћ., Ђћысльї, 1965. “.4. „.2. Ц cc. 5-58. Ц 478 с.

 ант ». ќсновы метафизики нравственности // —очинени€ в шести томах. (ѕод общ. ред. ¬. ‘. јсмуса, ј. ¬. √улыги, “. ». ќйзермана.) Ц ћ., Ђћысльї, 1965. “.4. „.1. сс. 219-310. Ц 544 с.

 ант ». ќтвет на вопрос: что такое ѕросвещение? 1784 // —оч. в 6-ти томах. “.6. Ђћысльї - ћ., 1986. Ц сс. 25-36. Ц 743 с.

 ант ». ѕервое введение в критику способности суждени€ // —очинени€ в шести томах. (ѕод общ. ред. ¬. ‘. јсмуса, ј. ¬. √улыги, “. ». ќйзермана.) Ц ћ., Ђћысльї, 1966. “.5. сс. 65-160. Ц 564 с.

 ант ». ѕролегомены ко вс€кой будущей метафизике, могущей по€витьс€ как наука // —очинени€ в шести томах. (ѕод общ. ред. ¬. ‘. јсмуса, ј. ¬. √улыги, “. ». ќйзермана.) Ц ћ., Ђћысльї, 1965. “.4. „.1. Ц с. 67-218. Ц 544 с.

 ант ≤.  ритика практичного розуму. -  .: ён≥верс, 2004. Ц 238 с.

 узнецов ¬.Ќ. Ќемецка€ классическа€ философи€ второй половины XVIII начала XIX вв. Ц ћ., 1989

Ћазарев ¬.¬. ‘илософи€ раннего и позднего Ўеллинга. Ц ћ.: 1990

Ћазарев ¬.¬. Ўеллинг. Ц ћ., 1976

ћир философии: книга дл€ чтени€: в 2 ч. Ц ћ., 1991

ћотрошилова Ќ.¬. ѕуть √егел€ к ЂЌауке логикиї. Ц ћ., 1984

Ќарский ». —. Ћогика антиномий  анта // ‘илософи€  анта и современность. ћ., Ђћысльї, 1974. с. 72-103. Ц 468 c.

Ќарский ».—.  ант. Ц ћ., ћысль, 1976

ќвс€нников ћ.‘. ‘илософи€ √егел€. Ц ћ., 1959

ќйзерман “. ». √лавные философские направлени€. - ћ.: ћысль, - 1984. - 303 с.

—пиркин ј.√. ‘илософи€: ”чебник. Ц ћ.: √ардарики, 2001. Ц 816 с.

‘ейербах Ћ. »стори€ философии. “. 1-3. Ц ћ., 1974

‘ихте ».-√. ясное, как солнце сообщение широкой публике о подлинной сущности новейшей философии // —очинени€. –аботы 1792-1801 гг. ћ.: Ћадомир, 1995. Ц сс. 525-593. Ц 655 с. ISBN 5-86218-216-0.

‘ихте ».-√. Ќесколько лекций о назначении ученого // —очинени€. –аботы 1792-1801 гг. ћ.: Ћадомир, 1995. Ц cc. 481-524. Ц 655 с. ISBN 5-86218-216-0.

‘ихте ».-√. ќ пон€тии наукоучени€ или так называемой философии // —очинени€. –аботы 1792-1801 гг. ћ.: Ћадомир, 1995. Ц сс. 231-276. Ц 655 с. ISBN 5-86218-216-0.

‘ихте ».-√. ќснова общего наукоучени€ (на правах рукописи дл€ слушателей) // —очинени€. –аботы 1792-1801 гг. ћ.: Ћадомир, 1995. Ц сс. 277-480. Ц 655 с. ISBN 5-86218-216-0.

‘ишер  . √егель, его жизнь, сочинени€ и учение. Ц ћ.-Ћ., 1933

Ўеллинг ‘. ¬. …. —очинени€ в 2-х т.: “.1. - ћ.: ћысль, 1987. - 637 с.

Ёлез …. ѕроблема быти€ и мышлени€ в философии Ћ. ‘ейербаха. Ц ћ., 1974

Ёнгельс ‘. Ћюдвиг ‘ейербах и конец немецкой классической философии // ћаркс  ., Ёнгельс ‘., —оч., “. 21

Kenny, Anthony. 2012. A New History of Western Philosophy. Oxford: Clarendon Press

 

ѕрактичне зан€тт€ 7:

јсмус ¬.‘. Ѕергсон и его критика интеллекта // »сторико-философские этюды. Ц ћ., 1984

Ѕергсон ј. ƒва источника морали и религии. Ц ћ., 1994

Ѕергсон ј. “ворческа€ эволюци€. ћатери€ и пам€ть. Ц ћн.: ’арвест, 1999. Ц 1408 с.

√айденко ѕ. “рагеди€ эстетизма. Ц ћ.. 1970

√айденко ѕ.ѕ. ѕрорыв к трансцендентному. Ќова€ онтологи€ ’’ века. Ц ћ.. 1997

 ьеркегор —. Ќаслаждение и долг

 ьеркегор —. ѕовторение. Ц ћ., 1997

 ьеркегор —. —трах и трепет. Ц ћ., 1993

ћир  ьеркегора. –усские и датские интерпретации творчества —ерена  ьеркегора. Ц ћ., 1994

Ќицше ‘. —очинени€ в 2-х т. Ц ћ.. 1990

—оловьев ¬.—. »де€ сверхчеловека // —оловьев ¬.—. —очинени€ в 2-х т. “.2. Ц ћ., 1988

‘ишер  . јртур Ўопенгауэр. Ц ћ., 1986

Ўопенгауэр ј. »збранные произведени€. Ц ћ., 1992

Ўопенгауэр ј. —обр. сочинений в 5 томах. “.1. Ц ћ., 1992

ясперс  . Ќицше и христианство. Ц ћ., 1994

Kenny, Anthony. 2012. A New History of Western Philosophy. Oxford: Clarendon Press

 

ѕрактичне зан€тт€ 8:

јнтологи€ мировой философии. “.1-4. Ц ћ., 1969-1972

¬итгенштейн Ћ. ‘илософские работы. „. 1-2. Ц ћ., 1994

 анке ¬.ј ‘илософи€. »сторический и систематический курс. Ц ћ., 1996

–ассел Ѕ. ћудрость «апада. Ц ћ., 1998

—артр ∆.-ѕ. —тена. »збранные произведени€. Ц ћ., 1992

‘илософи€. ”чебн. пособие /под. ред. ќвсичнюка √.¬. Ц  ., 1994

‘илософи€: учебник дл€ высших учебн. заведений. Ц –-н-ƒ., 1997

’айдеггер ћ. »збранное. Ц ћ., 1993

ясперс  . ¬семирна€ истори€ философии. Ц ћ., 2000

ясперс  . —мысл и назначение истории. Ц ћ., 1991

Kenny, Anthony. 2012. A New History of Western Philosophy. Oxford: Clarendon Press

јпель,  арл-ќтто. 1997. ЂЁтноэтика и универсалистска€ макроэтика: противоречие или дополнительность?ї в ƒемоны мира и боги войны, 209-228.  иев: ѕолитическа€ думка. ’есле, ¬итторио. 1993. ‘илософи€ и экологи€, 3-181. ћосква: Ќаука. …онас, √анс. 2004. ѕринцип ответственности, 153-233. ћосква: јйрес-пресс. …онас, √анс. 2001. ѕринцип в≥дпов≥дальност≥. ” пошуках етики дл€ технолог≥чноњ цив≥л≥зац≥њ.  ињв: Ћ≥бра. Jonas, Hans. 1965. " S pinoza and the Theory of Organism." Journal of the History of Philosophy, 3, 43-57. doi: 10.1353/hph.2008.1418 ѕлеснер, ’ельмут. 1988. "—тупени органического и человек". ѕроблема человека в западной философии. 96-151, 524-527, ћосква: ѕрогресс. Ўелер, ћ. 1988. "ѕоложение человека в  осмосе". ѕроблема человека в западной философии, 31-95, 519-523. ћосква: ѕрогресс. Arne, Naess. 1989. Ecology, Community and Lifestyle. Outline of an Ecosophy. Cambridge: Cambridge University Press

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2017-03-11; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 733 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћучша€ месть Ц огромный успех. © ‘рэнк —инатра
==> читать все изречени€...

1389 - | 1330 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.159 с.