Затримання особи є тимчасовим запобіжним заходом, який застосовується з підстав та в порядку, визначених КПК України, суть якого полягає в поміщенні особи на короткий строк у спеціальне приміщення для тримання затриманих (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахту).
Незважаючи на короткочасність затримання, за характером право обмежень воно є одним із найбільш суворих запобіжних заходів. Адже застосування затримання безпосередньо пов’язане з обмеженням права людини на свободу та особисту недоторканність. Тому не випадково процесуальні норми, що регламентують порядок і строки затримання, включені до міжнародно-правових актів і Конституції України.
Затримання слід відрізняти від доставляння особи до правоохоронного органу на строк до однієї години у порядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення; затримання особи (до трьох годин) в адміністративному порядку.
Аналіз норм кримінального процесуального кодексу України дає можливість виділити такі види затримання: затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (статті 187−191 КПК України); затримання без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення: законне затримання та затримання уповноваженою службовою особою (статті 207−208 КПК України).
Ці види затримання розрізняються за цільовим призначенням, суб’єктами їх здійснення, підставами та процесуальним порядком застосування.
Процесуальний порядок прийняття рішення про затримання: прокурор, слідчий за погодженням із прокурором звертається з клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого.
Слідчий суддя, суд не має права відмовити в розгляді такого клопотання, навіть якщо існують підстави для затримання без ухвали суду про затримання з метою приводу.
Таке клопотання розглядається слідчим суддею, судом негайно після його одержання в закритому судовому засіданні за участю прокурора.
Слідчий суддя, суд відмовляє у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не доведе, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого; є достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового розслідування; одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу й зазначені у ст. 177 КПК України.
Ухвала про відмову в наданні дозволу на затримання з метою приводу може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК України. При цьому ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає.
Уповноважена службова особа (особа, якій законом надане право здійснювати затримання), яка затримала особу на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання або у якої під вартою тримається особа, щодо якої діє ухвала про дозвіл на затримання, негайно повідомляє про це слідчого, прокурора, зазначеного в ухвалі.
Не пізніше 36 годин з моменту затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду особа повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу.
У ст. 209 Кримінального процесуального кодексу України чітко визначено момент, з якого особа вважається затриманою, − з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
