Запобіжні заходи є частиною заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.
Правообмежувальний характер заходів забезпечення кримінального провадження обумовлює необхідність встановлення системи гарантій їх законного та обґрунтованого застосування. Адже, хоча кримінальне судочинство і покликане бути ефективним засобом захисту прав та свобод, у правозастосовній практиці досить часто зустрічаються випадки зловживання суб’єктами кримінального судочинства процесуальними правами та повноваженнями, на що постійно звертається увага правозахисних організацій та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Положення п. 10 ч. 2 ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України уповноважує прокурора, який у формі процесуального керівництва здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК України, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.
У тому числі прокурор – процесуальний керівник погоджує або відмовляє у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про застосування запобіжних заходів чи самостійно подає слідчому судді такі клопотання. Зазначене повноваження пов’язане з необхідністю проведення під час досудового розслідування процесуальних дій, що певною мірою обмежують або втручаються у конституційні права та свободи учасників кримінального провадження, або пов’язані із застосуванням до них визначених новим КПК примусових заходів.
Прокурор, або самостійно складаючи клопотання, або вирішуючи питання про погодження чи відмову у погодженні клопотання слідчого, має з’ясувати існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення особою, щодо якої застосовуються зазначені заходи, наявність достатніх підстав для проведення відповідних заходів, наявність потреби у здійсненні саме таких дій для виконання завдань кримінального провадження тощо. Під час розгляду клопотання слідчим суддею прокурор у змагальному процесі зі стороною захисту наводить доводи на обґрунтування своєї правової позиції.
Питання організації прокурорського нагляду за додержанням законів при застосуванні запобіжних заходів регулюються наказом Генерального прокурора України «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» від 19 грудня 2012 року № 4гн, який має на меті забезпечення ефективного нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, в тому числі у формі процесуального керівництва ним, підтримання державного обвинувачення, оскарження судових рішень і здійснення інших передбачених законом повноважень з цих питань.
Наказ зобов’язує керівників органів прокуратури та галузевих підрозділів апаратів прокуратур усіх рівнів здійснювати контроль за законністю застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим, клопотання про його застосування подавати виключно у разі, якщо іншими запобіжними заходами неможливо забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків чи запобігти передбаченим законом ризикам.
У кожному випадку погодження клопотань про продовження строків тримання підозрюваних під вартою, якщо це пов’язано з неналежним виконанням службових обов’язків, проводити відповідну перевірку, результати якої розглядати на оперативних нарадах.
Прокурори зобов’язуються вживати заходів до запобігання незаконному адміністративному затриманню осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. Забезпечувати неухильне дотримання прав підозрюваного, у тому числі припинення обмежень, яких він зазнав у зв’язку із застосуванням указаного запобіжного заходу, після закінчення дії відповідної ухвали суду або її скасування.
Запобіжні заходи застосовуються під час досудового розслідування слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження – судом за клопотанням прокурора (ч. 4 ст. 176 КПК).
Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, застосування запобіжного заходу до кожної особи потребує внесення окремого клопотання.
До клопотання мають бути додані копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; перелік свідків, яких вони вважають за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу; підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 184 КПК України копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, має надаватися підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за 3 години до початку розгляду клопотання.
Якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу стали відомі обставини, що виключають обґрунтовану підозру у вчиненні особою кримінального правопорушення, чи обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, воно може бути відкликаним, зміненим або доповненим (ст. 185 КПК України).
Клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше 72 годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого; надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі; подання підозрюваним, обвинуваченим, його захисником до суду відповідного клопотання (ст.186 КПК України).
Слідчий суддя, суд після одержання клопотання про застосування запобіжного заходу до підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває на свободі, призначає дату судового засідання і здійснює судовий виклик.
Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу відбувається за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника (ч. 1 ст. 193 КПК України).
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК).
За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд може прийняти одне з таких рішень: постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе достатніх підстав для цього; зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе, що наявна обґрунтована підозра у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, але не доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених у ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор чи недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні; застосовує більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покладає на підозрюваного, обвинуваченого обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених у ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор, але не доведе недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні; постановляє ухвалу про застосовування запобіжного заходу відповідно до поданого клопотання.
Ухвала суду, слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення. Втім, ухвала слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, тримання під вартою або відмову в їх застосуванні може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Якщо під час кримінального провадження змінюються підстави застосування запобіжного заходу, а також обставини, які враховують при його обранні, він може бути скасований або замінений на інший запобіжний захід − більш або менш суворий. Така зміна здійснюється за результатами розгляду відповідного клопотання.
Запобіжний захід негайно припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу; ухвалення виправдувального вироку; закриття кримінального провадження.
Порядок застосування окремих видів запобіжних заходів та їх характеристика.
Особисте зобов’язання (ст. 179 КПК України) – запобіжний захід, суть якого полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов’язки, передбачені ст. 194 КПК України. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляють покладені на нього обов’язки та роз’яснюють, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і може бути накладено грошове стягнення.
Контроль за виконанням особистого зобов’язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду – прокурор.
Особиста порука (ст. 180 КПК) – запобіжний захід, суть якого полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків відповідно до ст. 194 КПК і зобов’язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Особиста порука ґрунтується на тому, що за поведінку підозрюваного, обвинуваченого відповідають інші особи − поручителі, які, як правило, мають особисті чи службові зв’язки з особою, за яку вони поручились, і морально можуть впливати на неї. На поручителя покладається обов’язок забезпечити не тільки явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу, а й виконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов’язків відповідно до ст. 194 КПК, зокрема: утримуватися від спілкування із будь-якою особою, не відвідувати визначені місця, пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності, докласти зусиль до пошуку роботи/навчання тощо.
Умова застосування даного запобіжного заходу є складною за змістом і включає в себе такі фактори: поручителями можуть бути особи, що заслуговують на довіру; кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. КПК України не обмежує максимальну кількість поручителів, але визначає, що наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише у разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру (ч. 2 ст. 180 КПК України); цей запобіжний захід може бути застосовано тільки за клопотанням або за згодою поручителів.
Ухвала суду, слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу особистої поруки підлягає негайному виконанню після її оголошення та оскарженню не підлягає (ст. 205 КПК України).
Контроль за виконанням зобов’язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду – прокурор.
У разі відмови поручителя від взятих на себе зобов’язань він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.
Домашній арешт (ст. 181 КПК) полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Суть домашнього арешту полягає в тому, що за наявності достатніх підстав для обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за рішенням слідчого судді, суду встановлюються обмеження, пов’язані зі свободою пересування поза межами житла цілодобово чи у визначений період часу.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 181 КПК України). Під час досудового розслідування кримінальних проступків запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не застосовується (ст. 299 КПК).
У разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до підозрюваного, обвинуваченого, який був затриманий, він негайно: доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти (якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово); звільняється з-під варти та зобов’язується невідкладно прибути до місця свого проживання (якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби).
Відповідно до ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні підлягають оскарженню під час досудового розслідування в апеляційному порядку.
Застава (ст. 182 КПК України) – запобіжний захід, суть якого полягає у внесенні коштів заставодавцем у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків за умови звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків.
Застава є одним з ефективних засобів, в основу якого покладено економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні зобов’язання підозрюваного, обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків. Свобода підозрюваного, обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат, оскільки внесені гроші можуть бути звернені в дохід держави (ст. 182 КПК України).
Заставодавцем можуть бути: підозрюваний, обвинувачений, фізичні або юридичні особи; не може бути: юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету АРК, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить державному, комунальному суб’єкту господарювання.
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених в ст. 177 КПК України. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує встановлений. Розмір застави не може бути меншим від розміру майнової шкоди, завданої злочином, або розміру, отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, обґрунтованих достатніми доказами. Слідчий суддя, суд, установивши, що особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, у співучасті і її роль у його вчиненні є незначною, може визначити щодо неї розмір застави без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або розміру, отриманого внаслідок вчинення злочину доходу.
У випадках, передбачених ч. 8 ст. 182 КПК України, застава звертається в дохід держави. Таке питання вирішується слідчим суддею, судом, за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу. За загальним правилом застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.
Невиконання у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує, є підставою затримання особи відповідно до вимог ч. 2 ст. 208 КПК України.
Тримання під вартою (ст. 183 КПК України) є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим у ст. 177 КПК України. Суть запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою полягає в обмеженні особистої свободи підозрюваного, обвинуваченого через поміщення їх до спеціальної установи.
Процесуальний порядок застосування запобіжного заходу тримання під вартою є аналогічним і щодо інших запобіжних заходів, окрім певних особливостей, а саме: прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Це клопотання може бути подане як одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під варту, так і після подання клопотання про застосування запобіжного заходу і до прибуття підозрюваного, обвинуваченого до суду на підставі судового виклику; під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою присутність підозрюваного, обвинуваченого є обов’язковою. Проте слідчий суддя, суд може розглянути таке клопотання та обрати запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, якщо прокурором буде доведено, що цю особу оголошено у міжнародний розшук; слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, обов’язків, передбачених КПК України.
В ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого КПК України.
Відповідно до ст. 197 КПК строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів, але може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування. Строк тримання під вартою продовжується за клопотанням прокурора, слідчого за погодженням з прокурором не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою та подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування (ч. 1 ч. 2 ст. 199 КПК України). Дане клопотання має бути розглянуте до закінчення строку дії попередньої ухвали.
Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого – з моменту затримання. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу попереднього тримання.
Порядок звільнення особи з-під варти передбачений в ч. 4 та ч. 5 ст. 202 КПК України. Підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він знаходиться, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою. Вирок або ухвала про звільнення особи, яка тримається під вартою, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця досудового ув’язнення.
