Дискусія як метод навчання у вищій школі.

Дискусія – це передусім тематично спрямована суперечка в академгрупі. У випадку, якщо дискусія підпорядкована дидактичним цілям (як на семінарі), вона виконує функцію методу навчання. Дискусії завжди передує коротке вступне слово викладача або студента, який замінює його в ролі керівника дискусії.

Педагогічний досвід дає змогу сформулювати деякі попередні умови успіху дискусії в академгрупі, зокрема:

1) всі учасники дискусії мають бути підготовлені до неї;

2) кожен її учасник повинен мати чіткі тези своєї позиції, точну постановку задач, а не великий реферат (читання такого реферату – зайва витрата часу);

3) може практикуватися “розминка” з метою залучення до дискусії всіх студентів, навіть якщо в них не має для цього достатнього досвіду;

4) дискусія має бути спрямована на з’ясування проблеми, а не на «змагання» її учасників;

5) протилежні точки зору не повинні нівелюватися – саме наявність їх просувають дискусію уперед;

6) дискусійні зауваження мають бути зрозумілими;

7) при жвавій дискусії керівникові слід утримуватися від власного виступу.

Найдоцільніше проводити дискусію у групі, яка складається з 10-15 чоловік. Бажано, щоб усі учасники дискусії були почергово її керівниками. Керівникові слід готуватися до дискусії ґрунтовніше, ніж іншим.

Надзвичайно важливо навчити студентів вміння оперувати в дискусії науковими поняттями, правильно робити виписки, оформляти бібліографію, складати конспекти, узагальнювати матеріал, формулювати гіпотези. Важливо навчити студентів також деяким правилам «технології» дискусії. Цьому можуть сприяти такі прийоми:

1. Проводячи звичайні семінарські заняття, можна час від часу застосовувати прийом опитування експертів. Мета такого опитування – ознайомитися з поглядами експерта на те чи інше питання. Відповіді експертів можуть бути попередньо підготовлені або й не підготовлені, проте наявність відповідних знань у тих, хто ставить запитання, обов’язкова.

2. Прийом «зливи ідей» – коли вирішуються складні, недостатньо розроблені питання науки і техніки, організаційні проблеми тощо. Сутність: викладач формулює проблему у вигляді питання. Обговорення починається із виступу студента(2-3 хвилини), де він пропонує свій спосіб розв’язання.Запропоновані його ідеї обговорюються всіма (5 хвилин).Потім виступає інший студент і розвиває цю ідею або пропонує свою і т.д. Важливо доброзичлива атмосфера. Протоколіст занотовує всі виступи не оцінюючи їх. Потім розпочинається «сортування» ідей за певними критеріями (адекватність проблеми, складність вирішення і т.д.). Запропонував у 1953 році американський психолог А.Осборн.

3. Прийом «оживлення» великих рефератів або доповідей. Після читання розділу реферату (не більше 10 хвилин) проводиться обговорення змісту за допомогою питань або вільної дискусії. Після цього реферат (доповідь) читається далі.

4. Прийом «вулик» усі беруть участь у дискусії, якою ніхто не керує. Учасників розподіляють на невеликі групи з метою досягнення максимальної участі їх у дискусії. Обговорюється вузьке коло питань. Останні можуть бути однаковими або різними. Результати роботи доповідаються представниками малих груп і далі обговорюються на пленарних засіданнях.

5. Прийом дискусії з розподіленими ролями. За наперед визначеною темою дві групи ретельно готуються до викладення спірних думок з метою стимулювання творчої дискусії. Точки зору учасників заздалегідь з’ясовуються; вони не обов’язково мають відповідати справжнім поглядам кожної з груп. Інші члени групи спочатку можуть тільки слухати, а потім також залучатися до дискусії. Кожний член групи має право висловитися тільки один раз.

Кожний з описаних прийомів можна визначити як рольову педагогічну гру.