Прогулянки незрячого або слабозорого цілком можуть бути наповнені яскравими позитивними емоціями. Про навколишнє середовище розкажуть звуки, запахи, вібрація в повітрі та біла тростина. Вона робить шлях не лише безпечним, але й видимим. Правда, щоби подорож із нею була розвагою, а не напруженням, треба правильно підібрати наконечник. В наш час існує не лише безліч видів тростин, але й широкий асортимент наконечників. Кожен із них має своє призначення.
Перш, ніж почати
Слід зауважити, що тростина зі змінним наконечником має безліч переваг. Насамперед, користувач може змінювати наконечник в залежності від типу поверхні, яка його чекає в наступній подорожі. Крім того, змінні наконечники дають можливість непогано заощаджувати. Тростина може служити роками, але наконечник зітреться за кілька місяців. Щоб не викидати майже нову тростину через затертий наконечник, варто придбати тростину зі змінним наконечником. Існує два види тростин з такими наконечниками. Їх розрізняють за типом кріплення: гачкові та гвинтові.
Тростини з гачковим кріпленням є найпоширенішими. Через усю тростину проходить подвійна резинка. Вона виходить назовні і з ручки, що дозволяє підвісити тростину. Товста й туга резинка зв’язана посередині. Вузол зафіксований пластиковим кріпленням. Таким чином, на обох кінцях тростини є петлі. Відповідний наконечник має кріплення у вигляді гачка. Він виготовляється з металевого сплаву. Гачок чіпляється за резинку й міцно входить всередину тростини. Наконечник фіксується жорстко та стабільно, як і годиться.
Недоліки такого кріплення — в тугій резинці. Якщо відпустити кінчик, то вона стягнеться аж до середини тростини. І якщо тростина цілісна, то легко витягти резинку не вдасться. Активні користувачі радять за допомогою ізоляційної стрічки примотати рибальський гачок до в’язальної спиці. Таким чином можна підчепити резинку й витягти її. Тож, користуючись такою тростиною, будьте дуже уважними при заміні наконечника.
Гвинтове кріплення є менш поширеним. Зараз важко знайти тростину, яка мала б таку внутрішню конструкцію. Втім, оскільки довгі тростини виробляються на особисте замовлення, то цілком можливо попросити про встановлення гвинтового кріплення. При його наявності наконечник вкручується у тростину. Щоправда, таких наконечників уже не так багато в продажу. Недоліки цього кріплення — у вазі. Така тростина буде важити дещо більше.
Обравши пріоритетне кріплення, слід розібратися з підходящими наконечниками. З чого вибрати?
Кінчик має значення
Кінчик тростини має головне значення. Від нього залежить безпечність і комфортність подорожі, а також повнота уявлення про навколишнє середовище. Сьогоднішній асортимент налічує 10 видів наконечників. Кожен із них призначений для певних умов. Для яких же?
Прокотитися, йдучи
Логічним винаходом можна вважати наконечник-колесо (Rovertip). Його висота становить 7,5 см. Колесо має м’яку, але міцну шину. Вважається, що такий наконечник найкраще підходить до сільської та пересіченої місцевості. Використання колеса здається більш зручним і практичним. Але це не зовсім так.
Найголовнішими недоліками такого колеса є його порівняно велика висота, нецілісна конструкція та м’яка шина. Все це не дозволяє розпізнати особливості поверхні при дотику. Ці особливості дозволяють розпізнати лише великі перешкоди, наприклад «лежачого поліцейського», велике каміння, сходи. Невеличкі ямки, краї вибоїн, каналізаційні люки порівняно складно розпізнати. Тому з таким наконечником краще швидко не пересуватися. Ще однією вадою є напрям руху. Колесо може котитися лише за прямою траєкторією. Тому воно дозволяє використовувати лише техніку спрямованого руху. Вона підходить для пересування знайомою територією з рівною поверхнею.
Тож, як показала практика, така тростина підходить лише для користування в лікарні під час амбулаторного лікування.
Гриби та циліндри
Зазвичай тростина продається з грибовидним або циліндричним (Tip hook roller) наконечником. Грибовидний наконечник нагадує трапецію, на основі якої розміщено кріплення. Циліндричний наконечник має прямокутну форму із заокругленими кутами. Ці пристосування виконуються з високомолекулярного твердого поліетилену. Вони обертаються навколо своєї осі, що дозволяє їм більш рівномірно стиратися, а також полегшує користування.
Такі наконечники добре функціонують лише на дорогах з гарним покриттям. Українські асфальти не підходять під цю категорію. Кути цих наконечників легко застрягають у тріщинах або каналізаційних стоках. Прогулянка бруківкою не пройде гладко. Варто зазначити, що коли наконечник застрягає під час руху користувача, можна легко травмуватися руків’ям тростини. Крім того, при зіткненні можна зламати тростину чи сильно погнути її, якщо вона виготовлена із карбону. Проте такі наконечники мають чудові акустичні й тактильні передавачі.
Металеве ковзання
Цей наконечник (Metalglidetip) зовні нагадує дзвоник. Він виготовлений з металевого сплаву та має дуже гладку поверхню, яка дозволяє легко ковзати по дорозі. Завдяки матеріалу він має прекрасну акустичну передачу. Такий наконечник найкраще підходить для місць з низькими акустичними чинниками. Крім того, він має високу зносостійкість. Але, на жаль, легко застрягає у тріщинках і вибоїнах.
Олівцем або пальцем
Наконечник, який називають олівцем (Penciltip) або пальцем має доволі цікавий вигляд. За своєю формою він дійсно нагадує вказівний палець. Цей тонкий і довгий наконечник досить міцний, бо вироблений із молекулярного твердого поліетилену. Він найкраще пасує до тростини. Але такий палець не можна використовувати всюди. Через порівняну тонкість він швидко стирається та легко застрягає у вибоїнах, тріщинах, каналізаційних стоках і люках. «Олівець» краще використовувати у приміщенні.
А що ж тоді не застрягне?
Єдиним наконечником, який ніде не застрягне, є роликова кулька (Rollerballtip). Завдяки своєму об’єму, він не застрягне у будь-якій вибоїні. Такий наконечник є порівняно важким, але ним набагато легше маневрувати. Він призначений для контактного використання. Тростиною з роликовою кулькою не варто простукувати поверхню, потрібно нею ковзати. Власне, ковзання цього наконечника дозволяє максимально чітко роздивитися всі дрібниці на поверхні. Поверхня роликової кульки дозволяє легко пересувати його, лише злегка водячи рукою. Такий наконечник є універсальним для будь-якої поверхні і будь-яких умов.
Роликова кулька виготовляється з молекулярного твердого поліетилену, або з металевого сплаву. На нижню частину деяких моделей поліетиленових кульок наноситься спеціальне покриття. Воно подовжує строк використання та робить наконечник більш легким для ковзання. Покриття робить кульку твердішою, що дозволяє ще точніше «роздивитися» рельєф дороги. Кульки з металевого сплаву мають підвищені акустичні показники.
Керамічна напівсфера
Альтернативою роликової кульки є керамічна напівсфера (Ceramictip). Цей наконечник виглядає, як обрізана сфера. Не дивно, що він удвічі легший за роликову кульку. Але, на відміну від нього, напівсфера набагато швидше стирається.
Тростинний гігант
Цей вид наконечників називають роликовим гігантом (Jumborollertip). Насправді, він не такий великий, як про нього говорять. Гігантський наконечник менший за роликову кульку. Своїм виглядом він нагадує хокейну шайбу. Він також містить конструкцію, яка обертає наконечник навколо своєї осі. Наконечник-гігант чудово ковзає по бездоріжжю та асфальту, гарно справляється із засніженими дорогами. Його недоліки відчутні на потрісканому асфальті, бруківці та на плитці. Він легко застрягає у каналізаційних стоках та погано ковзає по дрібних тактильних мітках, на зразок тих, що вкладені біля ескалаторів.
Знайди свою опору!
Людям з вадами зору та порушенням опорно-рухового апарату варто віддати перевагу цьому наконечнику (Flex Tip). Він має трапецієподібну форму. Опорною стороною є основа трапеції. Цей наконечник статичний із гладенькою поверхнею та дещо слизькими округлими сторонами. Таким чином, користувач може не лише опиратися на тростину, але й промацувати дорогу, легко розпізнавати поверхню на дотик та на звук. Цей наконечник має доволі високі тактильні та акустичні показники.
Диск для тростини
Прогулюючись на пляжі або крокуючи непротоптаними зимовими доріжками, можна ненароком закопати свою тростину. Щоб цього не сталося, варто причепити спеціальний диск. Цей наконечник розроблений для місць із сипучим ґрунтом, піском або снігом. Він представляє собою плоский статичний диск, який розташовується паралельно землі.
Наконечник продається в червоному та білому кольорах. Говорячи про кольори, слід зазначити, що забарвлення наконечників, зазвичай біле, проте колір кріплення відрізняється. В асортименті можна знайти будь-який відтінок.
Тож, вибір завжди є, він завжди за Вами! Втрата зору не є втратою життя, тому беріть тростину і продовжуйте шукати краще місце під сонцем. Орієнтири підкаже газета «Промінь»!
Юлія Мостова,
«Промінь»
Незрячі мандрують світом
На Святій Горі Афон
Група незрячих прочан із України відвідала святині Афону.
Мало хто не чув про святу Афонську гору. Це один з найсвятіших і найдивовижніших куточків на всій нашій планеті. Побувати в цьому земному уділі Пресвятої Богородиці з давніх часів було мрією для багатьох православних вірян України і всього світу. І от нещодавно п’ятьом незрячим з України вдалося здійснити цю мрію. Це Володимир Турський, Олег Климонюк, Олег Лепетюк, Богдан Чепей та Ігор Шрамко. Одним із учасників цього паломництва став незрячий теолог з Харкова Ігор Шрамко. 1 грудня 2016 р. у читальному залі Центральної бібліотеки УТОС ім. М. Островського у Києві, він розповів про паломництво киянам, які завітали на цю зустріч.
Розповідь свою паломник почав так: «Спочатку кілька слів про сам Афон. Це — єдина у світі республіка ченців. Знаходиться Афон у північно-східній Греції, на доволі довгому, більше 60 кілометрів, та вузькому, до семи кілометрів, півострові, який відходить від іншого півострову — Халкідіки, що належить Греції. Сама Афонська гора здіймається над морем на висоту 2033 м, і є однією з найбільших вершин регіону. Проїхати до Афону суходолом взагалі можна, але цей шлях використовується рідко. Зазвичай прочани прибувають на Афон морем. Взагалі на Афоні, у випадку якихось екстремальних умов, може приземлитися й гелікоптер. Принаймні щось схоже на вертолітні майданчики ми там бачили.
Пресвята Богородиця відвідала ці місця ще під час свого земного життя.
Ще в Х ст. візантійські імператори, яким у той час належали ці землі, подарували їх монахам, та визнали повну незалежність місцевих монастирів від світської влади. З часом тут виникло багато монастирів, які користувалися величезним авторитетом в усьому світі. Після завоювання Візантії турками Афон був змушений терпіти усі жахи панування іновірного ворога, але ніщо не могло змусити ченців зректися православної віри. Після звільнення цих земель від османського панування, влада Грецької держави, що прийшла на зміну туркам, також визнала особливий статус Афону, як чернечої республіки. На Афоні зберігаються великі святині — мощі святих апостолів і великомучеників.
Зараз на Афоні існує двадцять монастирів.
Власне можливість відвідати Святу Афонську Гору ми отримали завдяки Володимиру Турському, незрячому громадському діячеві та юристу. Минулого року він сам відвідав Грецію, встановив там необхідні контакти. Він же вирішив багато організаційних моментів, склав маршрут. Нарешті завдяки йому ми познайомилися із чудовою сімейною парою — Михайлом та Владиславою. Вони громадяни Греції, але Міша, так ми його звали, народився в Донецьку, а Владислава в Одесі. Ці добрі люди надзвичайно допомогли нам. Вони домовилися заздалегідь із багатьма монастирями про те, що нас приймуть.
Річ у тім, що паломників дуже багато, місця слід замовляти завчасно. Щоб потрапити на територію самого Афону, мало мати грецьку візу. Треба ще отримати документ, який можна назвати візою самого Афону. Це так званий «діамонітіріон». Обов’язкова графа — «віросповідання». До монастиря пускають усіх, навіть атеїстів, але щодня діамонітірион отримують 120 православних і лише 10 представників інших віросповідань.
Тож Афон має право відвідати кожен чоловік будь-якого віросповідання, але саме чоловік. Жінкам на Афон вхід заборонено. Виключень немає ні для кого. Навіть для найвпливовіших жінок у світі.
Прибули ми до Салонік десь годині о третій за нашим часом. Київ та Афіни — в одному часовому поясі, тож ніяких проблем із часом не виникло. У Салоніках нас одразу запросили до жіночого Успенського монастиря, де запропонували хороший, справжній грецький обід.
Ночувати нас повезли на квартиру до міста. Залишати чоловіків на ніч у жіночому монастирі, звісно, не можна. Однак ця квартира також належить монастирю, тож сестри змогли нам її запропонувати.
Дуже рано, десь близько третьої години ночі, ми вже встали й поквапилися на автовокзал, від якого дісталися автобусом до міста Уранополіс, з якого і відходить паром на Афон.
Паром наш звався «Аксіон Істі» — в перекладі «Достойно є» (це перші слова однієї з найвідоміших молитв до Пресвятої Богородиці). Паром доволі великий, трирівневий. На першому рівні — машини, навіть вантажні, другий рівень — це закрита палуба, і третій — палуба відкрита, на якій стоять стільці та лавки. До Афону плили ми десь години дві. На самій вершині Афонської гори стоїть храм Преображення Господнього, який першим і бачать мореплавці, що наближаються до Святої Гори. Деякі з обителей знаходяться на березі моря, деякі — високо в горах, але кожен із монастирів має власну пристань. Паром почав підходити до кожної з них. Цікаво, що практично в кожному монастирі й на пристанях встановлено сонячні батареї. Братія Афону таким чином намагається вирішувати проблеми з електропостачанням.
Ми висадились на пристані Дафні, що належить монастирю Велика Лавра. Це один із найбільших і найдавніших монастирів Афону. Заснований він ще аж 963 р. святим Афанасієм. Від пристані автобус довіз нас до адміністративного центру Афону, Кареї, а звідти вже іншим невеличким автобусиком ми прибули до обителі.
Не встигли ми увійти, як на столі перед нами послушники поставили частування. Існує давня традиція, за якою кожного, хто прибув до монастиря, пригощають чашечкою кави і надзвичайно смачним лукумом, який роблять із троянд, — шкода, що не залишилося, — посміхається Ігор, а також чистою джерельною водою. Столи ж у монастирській їдальні виконані із цілих глиб мармуру, яким років по 500–700. Зверху вони гладенькі, відполіровані руками сотень і тисяч братій, що жили тут за ці віки, а от знизу відчуваєш справжню поверхню каменю, немов доторкаєшся до історії.
Прибули ми до Лаври якраз напередодні дня пам’яті святого Димитрія Солунського. Тож взяли участь у величному святковому богослужінні. Служба тривала, якщо за нашим часом, десь із пів на сьому вечора аж до другої години ночі.
Чесно кажучи, важкувато було з дороги вистояти семигодинне богослужіння. Але нам допомагали так звані стасидії. Це такі особливі крісла. Сидіння в них практично відсутнє — так, лише вузенька дощечка, зате — високі підлокітники, — десь на рівні ліктя стоячої людини, щоб можна було спиратися під час богослужіння.
Наступного дня ми оглянули «великий фіал». Річ у тім, що на Афоні багато змій. Жаркі ж краї! Навіть радять усім, хто мандрує там пішки, обов’язково мати при собі посох, і йдучи, постукувати ним, бо змії чують звук і самі розповзаються з дороги, подалі від людини. Ну нам, незрячим, із нашими тростинами тут простіше, особливого посоха й не потрібно. Але ж випадки, коли змія все ж жалить людину, бувають. І таких людей лікують святою водою, освяченою у великому фіалі, що являє собою вирубану у граніті величезну чашу, метрів зо два в діаметрі. Прокладено труби, які подають до неї воду.
Боротися зі зміями братії та паломникам допомагають звичайні коти! Особливо кицьки. Вони ловлять не лише мишей, але й змій. Взагалі на Афон заборонено вхід не лише жінкам, але й тваринам жіночої статі. Ані корови, ані кобили ви там не зустрінете. Але для кицьок зроблено виключення. Так, що і котів і кошенят на Афоні вистачає.
Наступного дня нам дали машину і ми попрямували до інших монастирів. Приймали нас дуже добре. У цей день якраз був збір оливок. Братія багато працює. Того дня ми відвідали такі обителі, як Каракал, Іверський монастир, Ватопед. Монастир Ватопед — другий за значенням на Афоні. У ньому зберігається найбільша кількість мощей, близько десяти тисяч!
На третій день ми відвідали скит Ксилургу та Пантелеймонівський монастир, який належить нашій церкві.
Ксилургу грецькою означає «майстер по дереву», щось на кшталт нашого столяра. Коли перші монахи-слов’яни прибули на Афон із Півночі, то вони спробували спочатку будувати житло і все, що потрібно, з дерева. Та куди там! Через місцевий клімат усе, побудоване з дерева, шашель точить практично за рік. Тож роботи столярам було чимало. Звідти й назва. За переказами, саме в цьому скиту прийняв постриг святий Антоній, — засновник нашої, Києво-Печерської Лаври. Приймали нас також дуже тепло. Порадувала нас, зокрема, і вечеря. Бо греки готують дуже смачно, але все ж не наше. А от тут кухня була звичною. Навіть борщ наш, рідний.
Але взагалі монахи їдять лише двічі на день, а в середу та п’ятницю — лише один раз. Ченці й паломники разом.
Наступного дня — ми знову на паром, і попрямували до славетного монастиря Дохіар, у якому знаходиться чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Скоропослушниця. Було відслужено акафіст перед цією великою святинею. Ще ми дуже хотіли побачити славетного ігумена цього монастиря, геронду Григорія. Отець ігумен тоді саме працював у садку. Але ченці сказали, що впізнати його буде не важко: «Як побачите монаха у самій занедбаній рясі, навколо якого багато собак, то це і є наш ігумен. Дійсно, шукати довго не довелося. Отець ігумен підстригав кущі. А навколо метушилися і ластилися до нього собачки. З усіма нами він поговорив, із кимось пожартував. Дізнавшись, що ми хочемо ще відвідати монастир Ксенофонт, у якому зберігається багато святинь, він попередив нас, що шлях туди не близький. Пішки довго йти. А легкового авто чи автобуса немає. «Але я можу запропонувати вам вантажівочку нашу». Ми погодилися і помчали вантажівкою. Двоє втиснулися до кабіни водія, решта — в кузові.
Машина підвезла нас майже до самого Ксенофонта. До самого монастиря не було дороги, лише невеличка стежина, але йти було вже недалечко. На вечірнє богослужіння ми усе ж спізнилися. Однак Міша усе ж вирішив зазирнути до храму. Саме тоді братія почала заносити мощі святих. Побачивши богомольця, вони почали махати йому, мовляв підходь швидше, поки не винесли!» А він каже: «Я не сам, зі мною п’ятеро сліпих! — Які сліпі, звідки вони взялися? — Пішки прийшли!» — Відповів наш гід. Почувши це, ченці побігли до нас, підхопили, завели до храму. Надзвичайно уважно та турботливо вели нас, підводили до мощей, дозволяли не лише прикладатися до них вустами, але й помацати рукою.
Наступний день був останнім днем нашого перебування на Афоні. Багато цікавого побачили ми і в Салоніках. Зустрічалися, зокрема, із головою місцевої організації сліпих. Зрозуміли, до речі, що громадська активність інвалідів по зору у Греції, в рази менша, ніж у нас.
І ще дуже багато цікавого розповідав нам Ігор. І усі ми мали можливість переконатися у справедливості слів славетного «Афонського вірша», складеного духовним поетом монахом Віталієм ще на початку минулого сторіччя:
Одно, одно лишь знаю верно
Я о тебе, Гора чудес,
Что ты таинственна, безмерна
И недалёко от небес.
Записав Є. Познанський.
«Промінь».
Свято наближається
