У процесі формування особистості воїна, конкретно – певної сукупності його особистісних якостей, маємо справу з різними видами виховних впливів. Вони можуть бути спрямовані як на окремих воїнів, так і на військові колективи, але також можуть бути застосовані в певних виховних системах, мають динамічний і змінний характер, хоча можуть бути як випадковими, так і цілеспрямованими. Деякі з них існують незалежно від волі вихователів і вихованців, інші є результатом свідомих дій. Водночас, як перші, так й другі можуть безпосередньо або опосередковано впливати на інструментальну та мотиваційну сферу особистості воїна. Всю сукупність виховних впливів на основі характеру їх дій на вихованців можна класифікувати напостійні та змінні.
До постійних виховних впливів належать такі дії, які мають вплив на формування особистості воїна, але якими вихователь не може оперувати вільно: не спроможний їх ні змінити, ні реконструювати протягом якогось часу. Наприклад, це вік воїнів, освіта, соціальне походження, сім’я тощо.
До змінних виховних впливів належать такі дії, які створюються, регулюються, вдосконалюються вихователями. Наприклад, створення військових колективів, опрацювання програм гуманітарної підготовки і планів виховних заходів, обґрунтування методики застосування заходів заохочення та примусу, змісту конкретних виховних заходів тощо.
У процесі виховання ці впливи спричиняють певні зміни в особистості воїна, які можна визначати як виховний факт. Виховним фактом можна визнати тільки такі педагогічні явища, що спричиняють суттєві зміни в настановах і поведінці воїна та військового колективу і є наслідком свідомої взаємодії вихователя і вихованця. Ця співпраця має дати поштовх внутрішнім психофізіологічним механізмам самовдосконалення. Такі зміни можуть мати місце не тільки в об’єкті виховання, але й у цілих виховних системах.
Наступною важливою методологічною проблемою теорії військового виховання є оцінка і вимір результатів як виховної роботи в певних виховних системах, її складових елементів, змін у вихованцях внаслідок виховних впливів. На зміст цієї роботи мають вплив такі процеси. По-перше, для оцінки виховної роботи слід чітко установити її предмет. Це, безумовно, різні елементи системи виховання військовослужбовців і конкретні виховні заходи у Збройних силах України. Їх слід оцінити з точки зору відповідності досягнутих результатів, визначеним ідеалам і цілям виховання, ефективності їх впливу на життєдіяльність військового колективу. Звичайно, предметом такої оцінки також є конкретні якості та зміни в особистості воїна і військовому колективі, ефективність і результативність їх бойової діяльності.
Будь-яка оцінка здійснюється на основі певних критеріїв. У вихованій роботі – це конкретні зміни в настановах і поведінці військовослужбовців, у характері бойової та гуманітарної підготовки окремих військовослужбовців і військових підрозділів, дійсний стан справ у підрозділах. Основним критерієм такої оцінки є відповідність отриманих результатів ідеалу (ідеальному стану, нормі). Таке порівняння можливе у такому випадку, коли відомі вихідні данні та отримані результати. Об’єктивне порівняння можна отримати під час виміру цих змін, визначення їх причин, з’ясування джерел як досягнень, так і недоліків. Така оцінка має об’єктивний характер і, відповідно, має позитивний вплив на ефективність діяльності всіх елементів виховної системи.
Отже, теорія військового виховання виконує дві основні функції: теоретико-пізнавальну і нормативно-практичну. Перша функція наголошує, що теорія військового виховання є галуззю військово-педагогічної науки, яка покликана досліджувати теоретичні проблеми організації та проведення виховної роботи у Збройних силах України, висвітлювати основні закони та закономірності виховання українських військовослужбовців, обґрунтувати мету, ідеали, зміст військового виховання, озброїти вихователів стрункою системою теоретичних знань щодо сучасної технології виховання військовослужбовців у конкретних навчально-виховних системах в умовах збройних сил, надати всьому цьому процесу державно-патріотичний і військово-професійний характер.
Нормативно-практична функція спрямована на озброєння вихова-телів конкретними теоретичними та практичними знаннями, навичками і вміннями, методиками щодо організації та проведення як загальних виховних заходів у масштабі цілих навчально-виховних систем, так і конкретних. Тому що, не маючи теоретичних знань про процес виховання військовослужбовців, не володіючи практичними методами і формами проведення цього процесу, жоден вихователь, навіть будучи від природи обдарованим високими якостями справжнього майстра, не зможе успішно розв’язувати виховні проблеми.
Опанування вихователями цими якостями відбувається у вищих військових навчальних закладах під час вивчення основ суспільно-гуманітарних дисциплін, військової психології та педагогіки, організації виховної роботи у Збройних силах України та методики її проведення.
Військове виховання є прикладною галуззю педагогіки як науки. Теорія військового виховання водночас є галуззю військово-педагогічної науки і навчальним предметом, в якому проявляється діалектичний взаємозв’язок теорії та практики виховання військовослужбовців Збройних сил України.
До основних функцій вихователя (суб‘єкта виховання) належать:
організаційно-мотиваційна – забезпечує усвідомлення вихователями сутності процесу виховання військовослужбовців та власного місця у ньому, цілеспрямоване планування виховної роботи та її змістовну реалізацію, формування у вихованців мотивації вдосконалення і самовдосконалення, творче залучення всіх військовослужбовців до цього складного соціально-педагогічного явища;
мобілізаційна – забезпечує формування і розвиток у об’єктів виховання настанови на творче самовдосконалення, на постійний розвиток позитивних якостей та нівелювання негативних, на творче опанування бойовою майстерністю і якісне виконання функціональних обов’язків;
формуючо-розвиваюча – основна, базова функція, сутність якої полягає у формуванні та постійному вдосконаленні у об’єктів навчання соціально-ціннісних якостей, забезпеченні гармонійного розвитку особистості військовослужбовця – захисника Батьківщини та ефективної самореалізації його творчого потенціалу у військовій службі;
інформаційно-комунікативна – полягає у активному цілеспрямованому впливі на свідомість, підсвідомість, емоційно-почуттєву, вольову сферу особистості військовослужбовця, формуванні високої культури спілкування і військового етикету, правил повсякденної поведінки, розвитку соціально значимих цінностей серед військовослужбовців;
профілактично-перевиховна – полягає у прогнозуванні, попередженні та ліквідуванні негативних проявів поведінки, психолого-педагогічному попереджанні девіантної поведінки, подоланні та усуненні негативних рис і якостей характеру військовослужбовців, цілеспрямованому формуванні мотивації до постійного самовдосконалення і ліквідування негативних рис характеру;
