Теорія військового виховання – це сукупність однорідних і внутрішньо узгоджених наукових педагогічних тверджень, знання яких дозволяє формувати та розвивати особистість воїна, впливати на військовий колектив згідно з визначеною метою загального і військового виховання.
Вона покликана озброїти вихователів професійними знаннями, педагогічними навичками та вміннями і практичним досвідом організації виховної роботи у Збройних силах України. Існують також часткові теорії виховання. Наприклад, теорія військово-професійного виховання, теорія національного виховання, теорія морального виховання, теорія екологічного виховання, теорія фізичного виховання, теорія виховання в колективі та через колектив та інші, які складають підвалину для обґрунтування загальної теорії виховання військовослужбовців.
Кожний з цих напрямків виховання має свої, властиві тільки йому мету, ідеали, задачі, принципи, зміст, методи і форми виховних впливів, які сприяють реалізації загальної мети виховання військовослужбовців. В умовах війська мова йде про підготовку військовослужбовця до ефективної діяльності в сучасній війні та свідомої його участі в житті Української держави. Основною функцією часткових теорій військового виховання має бути, з однієї сторони – узагальнення знань, що стосуються певної сфери виховної дійсності, а з іншої – у забезпеченні загальної теорії військового виховання положеннями, які підлягають систематизації, узагальненню та цілеспрямованому використанню іншими вихователями. Про успіх чи ефективність виховної роботи у військовому підрозділі, в першу чергу, свідчить досягнення загальної мети військового виховання, відповідність досягнутих результатів загальноприйнятим і військовим ідеалам, їх вплив на загальний стан справ у підрозділі, на підвищення ефективності бойової та гуманітарної підготовки, рівня бойової та мобілізаційної готовності, якісного несення різних видів служб, а не тільки в окремих його напрямках, наприклад, фізичного чи іншого.
Своєчасне та об’єктивне з’ясування, узагальнення й обґрунтування основних проблем загальної та часткових теорій військового виховання надає можливість об’єктивно діагностувати стан виховної роботи у військовому підрозділі та частині, передбачити результати виховних впливів, своєчасно вносити певні необхідні корективи в цей складній соціально-педагогічний процес.
На необхідність створення часткової методики виховання влучно вказував А.С.Макаренко: “Передусім цікавим є питання про самий характер науки про виховання. У нас серед педагогічних мислителів нашого часу й окремих організаторів нашої педагогічної роботи є переконання, що ніякої особливої, окремої методики виховної роботи не потрібно, що методика викладання, методика навчального предмета повинна містити в собі всю виховну думку. Я з цим не згоден. Я вважаю, що виховна галузь – галузь чистого виховання – є в деяких випадках окрема галузь, відмінна від методики викладання”.
Теорія військового виховання, як кожна теоретична наука, має систематизувати, глибоко аналізувати і класифікувати різні виховні явища у Збройних силах України, обґрунтовувати загальні закони й закономірності, які існують між цими явищами. Вона має інтересуватися не тільки тим, яким воїн є, а яким він стане, які зміни відбувалися і відбуваються в його особистості під виховними впливами та в якому ступені ці зміни наближають до реалізації ідеалу військового виховання. Такі самі взаємини слід вивчати у військовому колективі як важливому об’єкті виховних впливів.
У зв’язку з цим виникає обґрунтована потреба дослідження процесу виховання військовослужбовців як системного соціально-педагогічного явища та всіх його складових елементів. Цей процес як система включає такі елементи: цільово-мотиваційний, змістовний, процесуальний, оціночно-результативний компоненти, умови протікання виховного процесу, вихователів і вихованців.
Вихователями є командири, начальники, військові колективи, характер діяльності яких характеризується усвідомленістю, систематичністю, планомірністю, послідовністю і комплексністю. Вихованцями є всі військовослужбовці, військові колективи, службовці Збройних сил України, члени сімей військовослужбовців, які є не пасивними істотами. Вони активно реагують на виховні дії, які спрямовані до них, усвідомлюють їх та вносять відповідні зміни у свої переконання, життєві настанови, характер дій тощо. Ця свідома взаємодія вихователя і вихованця є найважливішою характеристикою процесу виховання.
Пізнання структури процесу виховання військовослужбовців та з’ясування змін, які відбуваються у цьому процесі в особистості вихованця і соціально-психологічних якостях військового колективу, складають основний предмет досліджень теорії військового виховання.
Для досягнення позитивних результатів у вихованні військовослужбовців необхідно володіти певними науковими засадами та методами виховного впливу на них, тобто виникає гостра потреба поєднання теорії військового виховання з практикою. У цьому проявляється одна з основних закономірностей – єдність теорії та практики, коли визначені теоретичні зв’язки і залежності впливають на правила практичних дій. Тому спочатку слід чітко з’ясувати, які зміни мають відбуватися в особистості військовослужбовця, соціально-психологічних характеристиках військового колективу в результаті військового виховання та визначити основні види виховних впливів. Безумовно, процес військового виховання спрямований на формування і розвиток особистості воїна, на згуртування військового колективу, формування його виховних функцій. Свідомо використовуються терміни “формування”, “розвиток”, тому що цим увага акцентується на творчому, а не механічному чи терапевтичному характері виховної діяльності в Збройних силах України.
Військове виховання відбувається на основі чітко визначених соціально-моральних і військових цінностей, які знайшли свій відбиток у військових статутах і воїнському етикеті та визначають загальний напрямок добору змісту і методів виховання. Ці цінності визначають ідеал військового виховання, основні якості особистості воїна та військового колективу, які слід формувати.
Ідеал військового виховання – це воїн-громадянин України, збагачений загальнолюдськими та національними цінностями, який керується у своїй діяльності вимогами воїнського етикету, спроможний майстерно діяти в умовах сучасної війни – це справжній патріот, який дбає про честь і гідність військовослужбовця Збройних сил України.
Впровадження у виховну практику цього ідеалу передбачає одночасний розвиток інструментальних і мотиваційних якостей особистості воїна.
До інструментальних якостей належить все, що відноситься до ефективної діяльності воїна: розумовий розвиток, освіта, навички та вміння, досвід. Ці якості особистості характеризують інтелектуально-фізичну сферу воїна. Перелічені якості вкрай необхідні для ефективної діяльності, за допомогою них воїн реалізує власні потреби, завдання військового навчання і виховання. Воїн, який не має мінімуму певних військово-професійних знань, навичок і вмінь, неспроможний адаптуватися до військової служби та жорстких умов сучасної війни.
До мотиваційних якостей особистості воїна належать потреби, прагнення, переконання, мотиви і мотивації, мета та ідеали його життєдіяльності. Ці якості стосуються як мотиваційної, так і емоційно-вольової сфери особистості воїна.
