Конституційно-правова наука порівняно молода. Вона відокремилась від філософії, соціології та інших суспільних наук лише в першій половині XIX ст., тобто значно пізніше таких юридичних наук, як цивільне, кримінальне, процесуальне право. Конституційне право як цілісна наука остаточно сформувалося у другій половині XIX ст.
Конституційне право зарубіжних країн як наука становить цілісну систему теоретичних узагальнень, що досліджує національне конституційне право кожної держави, вбачаючи у ньому фундаментальну галузь правової системи. Ця наука вивчає всі основні інститути державного права як з точки зору їх особливого, так і загального з огляду на схожість за змістом окремих інститутів права світової системи. До того ж, у зв'язку зі співвідношенням загального й особливого має визначитися і єдине — окремі інститути національного конституційного права. Наприклад, порівнюючи конституційне право Німеччини та Франції, слід зазначити загальне — належність до романо-германської правової системи, а також особливе у змісті правових інститутів президентства, у виборчих системах. Певною мірою таке порівняння спричинене умовами розвитку держав і характером формування конституціоналізму як загального наукового напряму.
Сучасна наука конституційного права має як політичний характер, оскільки об'єктом її дослідження є найважливіші політичні інститути (державна влада у сукупності з іншими: статус особистості, виборчі системи тощо), так і юридичний, бо у переважній більшості об'єктом дослідження є система правових нормативних приписів конституцій і конституційних законів тієї чи іншої держави. Крім того, у державному праві як науці застосовують відповідні юридичні методи пізнання: прийоми систематизації чинного законодавства, його юридичного аналізу та тлумачення. У сукупності все це і визначає юридичний і соціально-політичний характер власне науки конституційного права зарубіжних країн.
Певний інтерес становлять міркування про систему науки порівняльного правознавства одного з її засновників — Рене Давида. Узагальнюючи досвід міжнародних правових поглядів, він запропонував класифікувати систему на англосаксонську, романо-германську, релігійно-традиційну та радянську. В основу своєї класифікації він поклав аналітичний метод узагальнення найістотніших характеристик тієї чи іншої правової сім'ї. Слід зазначити, що науку порівняльного правознавства було започатковано у відомому французькому університеті — Сорбонні — ще 1905 р. з лекції професора Раймона Салейля, згодом вона дістала загальне визнання, розвинулася в усіх країнах світу і сформувалася у відповідні міжнародні наукові центри — Інститут порівняльного права у Барселоні, Міжнародний інститут порівняльного права в Гаазі та ін. — кожний з яких систематично провадить наукові конференції та видає журнали.
Крім того, у практику законодавчої діяльності кожної сучасної держави увійшло обов'язкове правило: під час опрацювання будь-якого нового законопроекту до нього неодмінно додаються тексти аналогічних законів, прийнятих в інших державах, з відповідними супровідними поясненнями.
Вважається, що сучасна наука конституційного (державного) права єдина, а предмет її дослідження - двоєдиний.
По-перше, предметом дослідження даної науки виступає відповідна галузь національного права, наприклад, "Конституційне право України", "Державне право Англії" тощо.
По-друге, предметом її дослідження виступають галузі державного (конституційного) права зарубіжних країн.
Загалом твердження про двоєдиний характер науки конституційного (державного) права є вірним, але з урахуванням тенденцій її розвитку останнім часом можна умовно говорити про наявність двох самостійних, але тісно пов'язаних між собою юридичних наук.
Якщо говорити про науку конституційного права в цілому, то вона вивчає:
• конкретний зміст галузі конституційного права, її окремих інститутів і норм, на основі чого визначаються закономірності розвитку самої галузі;
• практику реалізації конституційно-правових норм з метою вироблення науково обґрунтованих рекомендацій законодавчим суб'єктам і суб'єктам застосування права з удосконалення відповідних правових положень, а окремим особам - з їх використання;
• теорії і погляди, що розробляються дослідниками державного (конституційного) права, умови, які впливають на їх еволюцію.
Наука конституційного права зарубіжних країн вивчає конституційно-правовий досвід різних країн з метою:
а) виявлення загальних тенденцій і закономірностей розвитку державного (конституційного) права в сучасному світі;
б) використання ефективних конституційно-правових рішень;
в) уникнення помилок допущених у державно-правовому розвитку.
Наука конституційного права зарубіжних країн тісно пов'язана з іншими науками:
• соціально-політичними (наприклад, з політологією, предметом дослідження якої є всі без виключення елементи політичної системи, в той час як у державному (конституційному) праві лише одна держава);
• юридичними науками теоретико-історичного профілю (теорія держави і права, що формулює найбільш загальні положення, на яких засновуються конституційно-правові дослідження та історія держави і права, особливо зарубіжних країн, яка пропонує конкретно-історичну інформацію і узагальнення в цій сфері).
• юридичними науками галузевого профілю (конституційне право України; міжнародне публічне право та ін.).
Наука конституційного права зарубіжних країн, як і кожна юридична наука, має свої методи дослідження, іншими словами свій методологічний інструментарій.
По-перше, в конституційному правознавстві, як і в інших юридичних науках застосовуються такі загальні методи як:
• історичний метод, що передбачає виявлення історичних обставин, які обумовили конституційно-правові явища, що вивчаються;
• системний метод, який допомагає визначити місце і роль кожного конституційно-правового інституту в системі права;
• структурно-функціональний метод, який допомагає визначити наскільки теорія тієї або іншої конституційної системи відповідає практиці.
• метод соціологічного аналізу, що виявляє соціальну ефективність прийнятих конституційно-правових рішень;
• інші методи, наприклад, статистичного аналізу.
По-друге, наука конституційного права зарубіжних країн спирається на свої спеціальні методи:
1. формально-догматичний, необхідний для з'ясування змісту нормативного матеріалу, що досліджується
2. порівняльно-правовий (компаративний), який за умов необхідності вивчення відповідних галузей права багатьох країн набуває особливого значення. Використання даного методу створює додаткові можливості як для глибокого і всебічного дослідження галузей конституційного права окремих країн, так і для визначення загальних закономірностей розвитку теорії і практики зарубіжного конституціоналізму загалом.
Матеріал науки конституційного права зарубіжних країн у концентрованому вигляді знаходить свій вираз в навчальній дисципліні із такою ж назвою.
