Історичний огляд становлення та розвитку казначейської справи

Тема 1. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

 

Історичний огляд становлення та розвитку казначейської справи

Банківська система виконання бюджетів

Етапи розвитку Державної казначейської служби України

Функції, структура та повноваження Державної казначейської служби

Нормативно-правова база діяльності Державної казначейської служби

Історичний огляд становлення та розвитку казначейської справи

Успішне функціонування та розвиток громадянського суспільства неможливий без належно організованої держави. Кожна держава для реалізації своїх функцій і завдань потребує фінансових ресурсів, які вона акумулює, розподіляє і використовує на благо всього суспільства. Фінансова діяльність держави є об’єктивною необхідністю і на різних етапах розвитку людства вона мала різний зміст і форми.

Ксенофонт, Арістотель, Ціцерон виходили з необхідності участі громадян у формуванні доходів держави, яка отримувала основні свої прибутки від монополії, регалії, реалізації конфіскованого майна, мита і добровільних пожертвувань (літургії), податків і позик. І в Афінах, і в Римі мав місце податок на майно.

ГосподарствоРиму перебувало у віданні Сенату. Гроші та інші цінності зберігалися в Ераріумі під храмом Сатурна і видавались за сенатськими декретами. Фінансові ресурси формувались в основному за рахунок помайнового і поголовного оподаткування, причому останнє сплачували тільки провінціали. Дані про майно вносились у цензорські таблиці зі слів громадян. За утаювання або заниження вартості майна податок збільшувався у декілька разів, громадянин міг бути позбавлений всіх прав та проданий в рабство.

З часом Сенат утратив своє значення і вже при Августові була створена скарбниця, що одержала назву фіск і перебувала у повному розпорядженні цезарів. Управління фінансами перебувало в руках цезарів і спеціальних чиновників - декуріонів.

Джерелами прибутків держав періоду феодалізму стали домени - прибутки монарха від розпорядження власним майном (ліси, землі та інше), регалії - виняткове володіння скарбницею майном чи окремими видами діяльності з метою одержання прибутків: безхазяйна, природна (води, ліси, надра), митна, судова, монетна, товарна (тютюн, кава, чай), галузева.

Замкнутість і роздробленість господарства середніх віків призвело до того, що місцеве господарство переважало над центральним, державним. Середні і бідні класи несли різноманітні повинності, вищі класи і духовенство самі збирали на свою користь данини, десятини й оброки.

В 10 ст. данина з населення (від плуга, рала, диму) складала основу державних доходів Київської Русі. Князь одноосібно визначав розмір данини, виходячи з економічних чинників, особистих симпатій чи політичних мотивів, і часто сам з дружиною збирав її. Він же встановлював інші обов'язкові платежі (ввізне, торгове, державне мито, штрафи), повинності на загальнодержавні потреби, і сам одноосібно розпоряджався ними.

В епоху абсолютизму фінансове управління зосереджується у руках монарха, який встановлював податки і здійснював витрати. Доходами і видатками Державної скарбниці відав міністр фінансів. Він же управляв фінансами провінцій. Забезпечувався централізований розподіл податків по провінціях, створювались державні органи з управління прямими і непрямими податками, організовувались податкові органи з розгалуженою структурою по всій території держави.

Із занепадом феодалізму та утвердженням капіталістичного способу виробництва все більшого зна­чення стали набувати суто грошові доходи і видатки держави. Кількість, обсяги та питома вага натуральних зборів і повинностей в державних доходах скорочувалась. На межі 16-17 ст. повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна.

Розвивається фіскальна справа і у Київській Русі. Крім данин, княжу скарбницю поповнюють мита: заставне – за проїзд і торгове, кредити (25-50% річних). Різноманітнішають податків та зборів для сільського населення. На різних територіях земельний податок стягують у вигляді «подимного», «поголовщини» та «воловщини» у залежності від об'єкта оподаткування – двір, людина чи поле, що оброблялося волами. Місцеві поміщики вводять різноманітні натуральні і грошові податки. Селяни, повністю залежні від поміщика, відпрацьовували панщину.

Для городян рівень оподаткування залежав, крім цього, від категорії міста та майнового стану платників податків. Різноманітні повинності включали участь у будівництві та ремонті замкових споруд та міських громадських будівель і комунікацій, забезпечення охорони тощо. У 16 ст. запроваджується майновий податок з городян, вводяться акцизи, розвивається митна справа (купці сплачують окремо мито на ввіз та мито на вивіз товарів).

У Запорізькій Січі оподаткуванню підлягали як міщани, так і селяни, які сплачували десятину на утримання війська, подимне тощо. Військовий січовий скарб постійно поповнювався надходженнями від господарського використання земель, рибальства та мисливства і звичайно ж за рахунок військових трофеїв. Крім цього, істотні надходження йшли від торгового, провізного мита, плати за переїзд через мости та перевезення через річки, орендної плати за використання громадського майна і будівель.

Видатки з скарбниці Січі здійснювалися за участю гетьмана, який з часом одноосібно став розпоряджатися нею. Лише у середині 17 ст. відбулося остаточне відокремлення особистих коштів гетьмана від державного скарбу, а на початку 18 ст. створений перший бюджет Запорізької Січі.

Крах абсолютизму і запровадження демократичних начал у функціонуванні західних держав привело до суттєвих змін у їх фінансовому устрої, зміни механізмів наповнення дохідної та регулювання видаткової частин бюджету. Інтенсивно розвивається економічна теорія. Франсуа Кене і особливо А. Сміт розробили основи теорії оподатковування:

- піддані держави повинні утримувати уряд відповідно до своїх можливостей – прибутку;

- розмір податку, який вони сплачується, повинен бути точно визначений, а не довільний;

- термін сплати, порядок і сума платежу повинні бути зрозумілими для платника;

- податок повинен стягатися у час і спосіб, найзручніші платнику;

- справляння податку повинно здійснюватися з якомога меншими затратами.

При встановленні нового податку та справлянні вже існуючих необхідно контролювати кількість чиновників та видатки на їх утримання, які можуть суттєво зменшити користь держави. Обов’язкові платежі та покарання за ухилення від їх сплати можуть привести до зменшення ділової активності, розорення платників, що знищує ту вигоду, яку суспільство могло б одержати від них.

Найбільш повно ці принципи реалізувалися в Англії, де з початку 19 ст. вся влада зосередилась в Парламенті, за рішенням якого і здійснювалися всі видатки.

У класичній капіталістичній державі товарно-грошові відносини набувають всеосяжного характеру. Фінанси починають виражати економічні відносини з утворення, розподілу і використання фондів грошових коштів, основним з яких був державний бюджет.

Фінансові перетворення у європейських країнах зачепили і Російську імперію. Реформи Петра І, війни, які він вів, потребували величезних фінансових затрат. У 1717-1718 роках у Росії створено 12 колегій з управління державними справами, 3 з яких безпосередньо відали фінансами: камер-колегія – державними доходами; штатс-контора – державними видатками; ревізіон-контора – контролювала державні доходи і видатки. У 1722 року утворено 11 губерній, які у свою чергу поділялись на провінції. Воєвода, який очолював провінцію, контролював надходження коштів на місцях. У губернській канцелярії з'являється посада казначея, який приймав надходження, зберігав їх у земській казні і видавав згідно з асигнуваннями. У столиці була утворена спеціальна Казенна палата. З 1775 року вводиться посада повітового казначея.

У 1780 році Катерина II утворила Експедицію про державні фінанси, яка в 1781 році була розділена на чотири самостійні експедиції, що завідували, відповідно, прибутками держави, державними видатками, ревізією рахунків і стягненням недоїмокі нарахувань. Керівництво казною здійснював генерал-прокурор, який щорічно подавав імператриці для затвердження табелі про державні доходи, видатки і залишки та детальний звіт про їх виконання за підсумками року. У 1796 році вводиться посада державного казначея, який працює окремо від генерал-губернатора, має чітко визначені посадові обов’язки і займається аналізом виконання бюджету.

У 1802 році створюється Міністерство фінансів, але органи Казначейства збереглися повністю і відповідали за виконання розпису доходів і видатків. Загальне керівництво державними фінансами з 1810 року здійснювала Державна Рада. З утворенням у 1811 році департаменту Державного контролю, управління фінансами зосередилось в руках трьох відомств:

- Міністерство фінансів – займалося прибутками та доходами Казни;

- Державне казначейство – забезпечувало та регулювало державні витрати;

- Державний контролер - здійснював ревізію всіх рахунків.

З 1821 року Державне казначейство було приєднано до Міністерства фінансів. У другій половині 19 ст. істотно зростає обсяг операцій Державного казначейства, у нього появляються нові функції, запроваджуються Правила та Інструкції, що регламентують його діяльність.

На початок 20 ст. в Росії нараховувалось 728 повітових казначейств, які очолювались казначеями. Останні забезпечували виконання казначействами їх завдань і функцій, здійснювали нагляд за роботою працівників, контролювали якість і своєчасність подання звітності і відповідали за збереження грошових і матеріальних цінностей.

Департамент державного казначейства встановлював бюджети повітів, збирав штрафи і недоїмки, видавав пенсії і пільги, вів облік державних доходів і видатків, розпоряджався рухом коштів, видавав паспорти, розслідував діяльність чиновників і справи щодо недоїмок і штрафів. Він був один із головних департаментів у складі Міністерства фінансів і залишався таким до 1917 року.

Розвиток казначейської справи в Україні, яка століттями була лише провінцією російської імперії, повністю залежав від директив Петербурга і Москви. Проте, саме княжа казна Ярослава Мудрого була першою спробою централізації фінансових ресурсів; перше конституційне визнання державної казни зробив П. Орлик у своїй Бендерівській конституції 1710 року; Запорізька Січ мала військову скарбницю, до якої, крім військової здобичі, поступали доходи від земель і хуторів, рибальства і мисливства; у перші післяреволюційні роки Україна саме через Казначейство намагалася забезпечити виконання свого першого державного бюджету.

Перший бюджет України як незалежної держави був розроблений гетьманатом Павла Скоропадського. Загальна сума його доходів складала 3,25 млрд. крб., видатків – 5,35 млрд. крб. Дефіцит у розмірі 2,1 млрд. крб. планувалося покрити випуском білетів державної скарбниці на суму 1,0 млрд. крб., а решту суми – іншими кредитними операціями.

Утворення СРСР та формування централізованої планової економіки створило сприятливі умови для переходу на виконання державного бюджету країни через Державний банк СРСР. Органи казначейства були приєднані до Держбанку і трансформувались у кошторисні відділи його установ. Банківська система виконання бюджету була остаточно сформована у 1926 році і проіснувала майже 70 років.