Починаючи курс «Історія української культури», необхідно насамперед визначити, що таке «культура». Це тим більше необхідно, що під поняттям «культура» в різних випадках криється різний зміст.
Вирішенню цього завдання перешкоджає різноманітність уявлень про культуру, що зберігається донині. Тлумачний словник української мови, наприклад, фіксує шість його основних значень і декілька їх відтінків: "1. Сукупність досягнень людського суспільства у виробничому, суспільному і духовному житті. 2. Рівень... досягнень у певну епоху якого-небудь народу або класу суспільства. Рівень, ступінь розвитку якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності. 3. Освіченість, вихованість, начитаність... Наявність певних навичок поведінки у суспільстві. Сукупність умов життя, необхідних освіченій людині... 4. Розведення, вирощування якої-небудь рослини; культивування. 5. Рослина, що розводиться, вирощується... 6. Мікроорганізми. вирощені в лабораторних умовах у живильному середовищі".
У французьких словниках з філософії подано три основні й декілька часткових значень поняття "культура"; три значення виділяє й німецький філософський лексикон. Автор відомого англійського філософського словника Р. Вільямс стверджує: "Культура - одне із двох або трьох найбільш складних слів англійської мови", а К. Дженкс почав опубліковану ним у 1993 р. книгу, що узагальнює сучасний стан культурологічної думки, таким твердженням: "Ідея культури охоплює таку кількість предметів, процесів, відмінностей і навіть парадоксів, що тільки самовпевнена або мудра людина може наважитися розмірковувати про неї й, можливо, тільки дурень стане писати про це книгу".
Не випадково у 80-х роках ХХ ст. фахівці налічують від 150 до 250 визначень культури в різних наукових областях. За свідченнями культурологів, на сьогодні в науці існує близько 500 визначень культури і кількість їх постійно зростає.
Слово "культура" останнім часом — одне з найчастіше вживаних. Воно не сходить зі сторінок газет і журналів, вживається у промовах політичних діячів, філософських і наукових трактатах. Уже стали звичними заклики до підвищення культури парламентських і політичних дискусій, відродження духовної і національної культури, зростає неспокій з приводу занепаду загальної культури населення тощо. Мабуть, не існує політичних партій і громадських рухів, що у перспективних програмах не передбачали б заходів, спрямованих на піднесення культури. Проте "культура" — не тільки широко вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного знання про суспільство, тим паче на сучасному етапі, коли об'єктивні процеси суспільного розвитку проблематику культури висувають на передній план.
Що ж таке культура?
Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культура" як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. Раніше цей термін існував тільки у словосполученнях, означаючи функцію чогось: cultura juris (вироблення правил поведінки), cultura scientiae (здобуття знань, досвіду), cultura literarum (удосконалення мови) і та ін. У більшості лінгвістів не викликає сумніву, що латинське слово "cultura" походить від " curae " у значенні: піклуватися, удосконалювати, обробляти, шанувати, заселювати. Англійське coulter (різак) походить від слова " curae " в значенні "обробляти", запозиченого через форму culter. (Культиватор в українській мові). Деякі значення цього слова пізніше трансформувалися у самостійні поняття: заселення, олюднення — у colonus (колонія), шанування, поклоніння — у cultus (культ). Проте у всіх випадках раннього вживання слова "cultura" воно означало вирощування, удосконалення, культивування чогось (рослин, тварин) і було пов'язане зі землеробством — основою існування античної цивілізації.
Перше згадування цього слова ми знаходимо у Марка Порція Катона Старшого (234—149 pp. до н.е.), автора однієї з перших праць про сільське господарство "De agri cultura" -- "Агрикультура" (переклад українською подається зазвичай як "Про сільське господарство" або "Про землеробство") яка дійшла до наших днів.
Майже з самого початку існування слова cultura почало практикуватись і його метафоричне, переносне вживання в контексті тематики суто духовних аспектів людської життєдіяльності. Більш повно це слово почав використовувати римський оратор Марк Туллій Цицерон Marcus Tullius Cicero (106—43 до н.е.). Він говорив про "культуру духу і розуму". У його роботі "Тускуланські бесіди" стверджується, що "культура розуму є філософія" Cultura animi ("оброблення душі", Цицерон). Френсіс Бекон (1561 — 1626) ще писав про "культуру й удобрювання умів" тобто не забувся "землеробський" контекст використання слова "культура". Цицерон на думку, вимагається наполегливе вдосконалення власних розумових здібностей. (доробити)
Таким чином, еволюція семантики слова "культура" пов'язана насамперед з перенесенням уявлень про особливе, так би мовити, "одухотворене" виконання певних фізичних, переважно землеробських, робіт (тобто діяльність, спрямовану на природні процеси та об'єкти) на суто людський розвиток і життєдіяльність. Іншим важливим моментом стало те, що слово, яке спочатку застосовувалось для означення конкретних дій і процесів, з часом почало використовуватись для означення процесів розвитку і вдосконалення взагалі, тобто набуло характеристик абстрактного поняття. Саме в культурі мислення Цицерон вбачав шлях до розширення духовного світу людини. В такому розумінні термін "культура" ввійшов до всіх європейських мов, у тому числі й до української.
Протягом всієї історії розвитку філософської думки культура, в тому чи іншому аспекті, була предметом вивчення різними мислителями, літераторами, істориками різних країн. Первісне поняття культури, що існувала в стародавніх цивілізаціях Китаю (поняття " жень ") і Індії (поняття " дхарма ") означало насамперед цілеспрямований вплив людини на оточуючу її природу. Включало воно також і виховання та навчання самої людини. Філософи стародавньої Греції бачили в " пайдейе ", тобто "вихованості", яку вони вважали синонімом культури, головну свою відмінність від "некультурних" варварів.
