Тема 5 Структура і організація корпоративного управління
1. Основні групи акціонерів
2. Формування контрольних пакетів акцій
3. Контроль над діяльністю акціонерного товариства
4. Дивідендна політика акціонерного товариства
5. Алгоритм проведення аналізу прибутковості
Основні групи акціонерів
Останнім часом в Україні все більше зростає інтерес до використання акціонерної форми організації капіталу, корпоративних прав, корпоративних відносин і корпоративного управління. У зв’язку з вимогами програмних документів про те, що всі великі і середні підприємства, за винятком державних, мають бути перетворені у ВАТ і переведені на корпоративне управління, а також враховуючи велику кількість створених в Україні ВАТ актуальною стає проблема корпоративного управління, корпоративних відносин і управління корпоративними правами держави.
Удосконалення корпоративного управління забезпечить вітчизняному та іноземному інвестору надійний захист прав власності, виробництву – ресурси для подальшого розвитку, державі – ефективне управління процесами на ринку цінних паперів. Спираючись на законодавство України, акціонерні товариства – найбільш прийнятий спосіб корпоративного об’єднання. Таким чином, корпоративне управління - це система взаємозв’язків між усіма учасниками АТ, яка встановлює механізми і способи взаємодії зацікавлених сторін, з допомогою яких вони представляють в АТ свої інтереси і взаємодіють з АТ та між собою.
Головною функцією корпоративного управління є організація виробничої, фінансової й інших видів діяльності підприємства в інтересах акціонерів, які забезпечують АТ фінансовими ресурсами. Корпоративне управління створює правове поле для визначення повноважень, прав і відповідальності різних учасників корпорації і регулює їх взаємозв’язки.
Велике значення для формування цивілізованих корпоративних відносин мають правильно побудовані взаємовідносини акціонерного товариства з різними групами акціонерів і цих груп між собою. Акціонери АТ можна поділити на наступні групи, кожна з яких має певні інтереси та відмінності:
1. Акціонери-працівники. Їх інтереси досить суперечливі. З одного боку, будучи власниками, вони зацікавлені в підвищенні ефективності роботи товариства, з другого, працюючи на підприємстві, вони заінтересовані в збереженні виробництва і чисельності працюючих, виплаті заробітної плати та ін. У разі низької ефективності діяльності АТ і відповідно низьких дивідендів або повної їх відсутності переважають інтереси робітників над інтересами власників. Отже, рішення, що приймаються акціонерами-працівниками ВАТ, у цьому випадку суперечать інтересам самого підприємства і не сприяють підвищенню ефективності його діяльності.
Нерідко значна частина персоналу відмовляється від свого права приймати участь в прийнятті рішень оформляючи довіреність на ім’я представників адміністрації і передаючи таким чином свої голоси діючим менеджерам.
2. Акціонери-адміністрація підприємства (директорат). Основний інтерес адміністрації полягає в збереженні свого посадового положення і влади. Реалізації цього інтересу загрожують зміни в складі акціонерів, посилення позицій зовнішніх інвесторів, що в більшості випадків веде до змін в управлінні АТ і відповідно в її кадровому складі. В руслі політики, направленої на виживання підприємства, традиційний керівник прагне зберегти трудовий колектив, в той час як сторонній інвестор змушений скорочувати робочі місця.
Разом з тим певна частина директорату ділиться владою і спокійно передає функції управління сторонньому інвестору при умові, що він збереже за керівником і його командою певні посади в управлінському апараті АТ. Грамотність в виробничій сфері, добре знання технологічних процесів є перевагами деяких директорів. В таких випадках інвестор легко погоджується, щоб функції виробничого управління залишались в руках діючого директора. Тоді інвестор забезпечує ефективну систему управління, з однієї сторони, і виділяє необхідні кошти, з іншої.
3. Незалежні інвестори. Незалежні акціонери - акціонери, які придбали акції АТ під час сертифікатної приватизації. Ці акціонери ніяк не пов’язані з даним підприємством. Їх цікавлять дивіденди, динаміка цін на акції АТ і не цікавлять виробничі, маркетингові аспекти роботи підприємства. Матеріальні інтереси таких акціонерів пов’язані виключно з максимізацією суми одержаних дивідендів.
4. Фінансово пов’язані акціонери. До них також відносять сторонніх інвесторів, але вони мають свою специфіку і поділяються на:
· акціонери-крупні інвестори. Вони можуть переслідувати різноманітні цілі. В одних випадках вони здійснюють портфельні інвестиції з метою наступного перепродажу акцій. В даній якості найчастіше виступають іноземні інвестори безпосередньо або через посередницькі фірми. Іноінвестори купують пакети акцій підприємств здебільшого із-за недооцінки вартості багатьох стратегічних підприємств. По міжнародним оцінкам, капітал таких підприємств явно занижений в порівнянні з їх потенціалом. На цьому й грають біржові спекулянти, що розраховуть на коливання цін на акції АТ. В інших випадках крупний інвестор наладжує управління, санує підприємство, доводить його до певного рівня, а потім продає. Він, таким чином робить бізнес на управлінні капіталом. Нерідко інвестори придбають підприємство з метою розвитку виробництва.
· фінансово пов’язані акціонери-банки. На відміну від банків-кредиторів вони більше зацікавлені в стабільній роботі підприємства, оскільки є співвласниками і націлені на довготермінову перспективу співробітництва. Такі акціонери завжди активно беруть участь в управлінні, через те що більш за всіх ризикують: вони можуть втратити не тільки кошти, вкладені в акції, як інші акціонери, але й видані ними кредити.
· технологічно пов’язані акціонери – це підприємства, які постачають сировину, комплектуючі, купують продукцію АТ. Інтереси цих акціонерів також спрямовані на довготермінове співробітництво. Особливо зацікавленими є технологічно пов’язані акціонери, для яких дане АТ є єдиним постачальником або єдиним споживачем їх продукції.
Всі групи акціонерів об’єднують їх права, які можуть бути згруповані в такі види:
1. Майнові права, відповідно до яких акціонери мають право:
· робити внески до статутного фонду товариства;
· брати участь у розподілі доходів товариства і одержанні дивідендів;
· придбавати основні і додаткові випуски акцій з переважним правом придбання останніх у порядку, передбаченому в статуті товариства;
· одержувати частину майна при його ліквідації (у тому числі передане ними у користування товариству в натуральній формі без винагороди);
· на свій розсуд реалізовувати право власності на акції;
· у порядку, передбаченому статутом, одержувати частину прибутку у вигляді одноразової винагороди.
2. Право брати участь в управлінні справами товариства у порядку, визначеному установчими документами, в тому числі визначати організаційну структуру товариства, види і компетенцію органів управління і контролю, обирати і відкликати членів всіх органів управління, визначати умови праці посадових осіб, вирішувати питання їх майнової відповідальності, питання, пов’язані із зміною розміру статутного фонду власних акцій тощо.
3. Право на інформацію. Воно є особистим правом акціонера, яке розглядається як один із засобів контролю за діяльністю товариства. Дане право акціонер може реалізувати як особисто, так і через призначених ним представників.
Формування контрольних пакетів акцій
За своєю суттю акція – це своєрідний титул власності, тобто документ, що посвідчує право власності й, отже, дає можливість конкретній особі здійснювати право власника. Воднораз в акціонерному товаристві це право здійснюється насамперед шляхом голосування на загальних зборах, а тому реальне його використання пов’язане з кількістю голосів, тобто кількістю акцій, які перебувають у власності того чи іншого акціонера. Відповідно проведення в життя прийнятного для акціонера рішення прямо залежить від кількості наявних у нього акцій, тобто сумарної кількості голосів.
Будь – яку кількість акцій прийнято називати “пакетом акцій”, а конкретні розміри такого пакету опосередковано визначають і його статус, тобто співвідношення з іншими акціями (іншими пакетами акцій) у товаристві.
Залежно від розмірів пакета акцій можна виділити:
· загальний пакет, тобто загальну кількість акцій товариства;
· індивідуальний пакет акцій – кількість акцій, що належать конкретному акціонеру;
· контрольний – кількість акцій, яка дає змогу забезпечити контроль за діяльністю товариства;
· груповий – кількість акцій, що належать певній групі акціонерів, котрі мають спільні інтереси щодо участі у товаристві;
· мінімальний та максимальний – кількість акцій, обмежена для придбання одним акціонером.
Значна кількість учасників, наявність у них різних можливостей та інтересів, інших обставин зумовлюють рух акцій товариства, тобто перехід права власності на них від однієї особи до іншої. В процесі такого руху відбувається перехід пакетів акцій від одних акціонерів до інших, що може суттєво вплинути на формування інтересів товариства. Воднораз у товаристві завжди присутня певна група акціонерів, яка має особливий інтерес щодо напрямків його діяльності. Насамперед такі інтереси можуть мати засновники товариства, власники більш – менш суттєвого пакета акцій, а також акціонери, які безпосередньо працюють у товаристві.
Під контрольним пакетом акцій розуміють “кількість акцій, що забезпечує їх власнику право здійснювати контроль над діяльністю акціонерного товариства”. Однак таке визначення допускає досить широке тлумачення цього терміна. З одного боку, економічне тлумачення “контролю” є насамперед можливістю здійснювати контроль за прийняттям управлінських рішень, причому реально впливати на цей процес. З іншого боку, сам контроль може охоплювати як діяльність товариства в цілому, так і окремі сторони цієї діяльності. Контрольний пакет акцій не може визначатися так однозначно, як це зроблено у наведеній цитаті. По – суті, вже одна акція дає право акціонеру контролювати діяльність товариства, оскільки він має право “одержувати інформацію про діяльність товариства”. Однак істотний контроль, під яким слід розуміти можливість прийняття результативного рішення, лежить далеко за межами однієї акції.
Виходячи з такої передумови, на підставі результатів аналізу чинного законодавства та практики діяльності акціонерних товариств можна виділити такі види контрольного пакета акцій:
· вирішальний 1-го рівня (абсолютний), тобто кількість акцій, яка забезпечує їх власнику можливість самостійно приймати будь-які рішення стосовно діяльності товариства. Максимально сприятливий розмір цього пакета становить 75 і більше відсотків загальної кількості голосуючих акцій товариства, тобто ¾ всіх голосів, яких достатньо для прийняття будь – якого рішення;
· вирішальний 2-го рівня, тобто кількість акцій, яка забезпечує їх власнику просту більшість голосів на загальних зборах товариства. Мінімальний розмір цього пакета становить 50% загальної кількості голосуючих акцій товариства плюс одна акція, тобто достатній для прийняття переважної більшості можливих рішень (крім рішень щодо зміни статуту товариства, про припинення його діяльності, створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв товариства);
· блокуючий 1-го рівня, тобто кількість акцій, яка дає змогу їх власнику блокувати рішення загальних зборів, які приймаються простою більшістю голосів. Розмір цього пакета становить 50% загальної кількості голосуючих акцій товариства;
· блокуючий 2-го рівня, тобто кількість акцій, яка дає можливість їх власнику блокувати правочинність загальних зборів товариства. Максимально сприятливий розмір цього пакета становить 40% загальної кількості голосуючих акцій товариства плюс одна акція, що дає право визнати збори правомочними;
· блокуючий 3-го рівня, тобто кількість акцій, володіючи якою власник може блокувати рішення загальних зборів товариства, для прийняття яких необхідно 3/4 голосів. Відповідно мінімальний розмір цього пакета становить 25% загальної кількості голосуючих акцій товариства плюс одна акція;
· ініціативний 1-го рівня, тобто кількість акцій, яка дає змогу їх власнику вимагати скликання позачергових загальних зборів товариства (у разі відмови – скликати їх самостійно) та перевірки фінансово – господарської діяльності правління. Розмір цього пакета становить не менше 20 % голосуючих акцій;
· ініціативний 2-го рівня, тобто кількість акцій, яка дає можливість їх власнику вимагати включення питань до порядку денного загальних зборів товариства. Розмір цього пакета становить не менше 10 % голосуючих акцій.
В рамках одного товариства може бути лише один вирішальний контрольний пакет, у той час як блокуючих чи ініціативних – від двох (блокуючий 1-го рівня) до десяти (ініціативний 2-го рівня).
При визначенні розміру контрольного (одного з видів контрольного: вирішального, блокуючого) пакета акцій необхідно враховувати і кількісні можливості присутності акціонерів на загальних зборах. Звичайно, якщо підписка на акції проводилась в межах значної території, то можливості участі всіх акціонерів, які мешкають або перебувають поза населеним пунктом, де розміщене товариство, є надто проблематичною, навіть абсолютно нездійсненною для фізичних осіб. Безумовно, внаслідок делегування повноважень власника від одних акціонерів іншим потенційна наявність усіх голосуючих на загальних зборах існує, однак лише як потенційна (завжди у окремих акціонерів чи їхніх представників виникнуть обставини, які не дадуть змоги їм взяти участь у зборах, навіть якщо вони сподівалися це зробити. І ці обставини тим реальніші, чим більша кількість акціонерів у товаристві і чим більше вони розпорошені територіально). Тому розміри реального контрольного пакета акцій (мова йде про вирішальний та блокуючий пакети, оскільки ініціативний не залежить від присутності акціонерів на зборах) можуть бути і меншими за зазначені вище.
Таким чином, в основі визначення розмірів контрольного пакета акцій має лежати реальний (практично здійснений) варіант контролю за діяльністю товариства. Оскільки таких варіантів може бути декілька, то не можна абсолютизувати і розмір контрольного пакета, тобто його розміри диференціюються залежно від обраного акціонером чи групою акціонерів варіанта контролю.
