Знання деприваційних чинників впливу на розвиток дитини та набутих патологічних змін є важливою умовою розробки та ефективного впровадження корекційної програми. Напрями компенсації деприваційних розладів були визначені ще Й. Лангмейєром та 3. Матейчеком на основі їх чотирирівневої моделі корекції деприваційних розладів:
1) реактивація – створення стимулюючого середовища, яке має відповідати актуальному стану дитини за показниками безпечності, насиченості та когнітивної диференційованості,
2) перенаучіння – керівництво та встановлення меж поведінки дитини на основі позитивного підкріплення адекватних реакцій та способів поведінки;
3) реєдукація – впорядкування взаємостосунків дитини з зовнішнім світом, психотерапія;
4) ресоціалізація – включення дитини у світ різноманітних соціальних ролей з метою засвоєння поведінкового репертуару.
Тож, досвід втрати батьківської турботи несе в собі великий ризик розвитку різних порушень внаслідок депривації: емоційної, сенсорної, материнської, патернальної, ідеаторної, когнітивної, соціальної, культурної.
Чинниками ризику, що можуть зумовити деприваційні порушення розвитку дитини, є
· небажана вагітність;
· неодноразові та тривалі розлуки з близькими людьми у віці до 3-х років;
· втрата батьків унаслідок смерті;
· нехтування віковими погребами;
· жорстоке ставлення до дітей;
· насильство, експлуатація;
· тривале перебування дитини в деприваційних ситуаціях, що зумовлює незадоволеність основних потреб дитини в сенситивні періоди її розвитку.
Такими періодами можуть бути: тривале проживання в закладах загального утримання, а також вплив несприятливих сімейних чинників - наявність у сім'ї «бар'єрів» спілкування, бездоглядність, проживання в сім'ях розумово відсталих та психотичних батьків, хворих на хімічну залежність, а також надвисокий соціально-економічний статус батьків, що може зумовити дисконтинуальний характер виховання [14, 230].
Деприваційні зміни слід розглядати як процес формування принципово інших механізмів, які забезпечують пристосування дитини до життя в збіднених умовах, проте обмежують можливості її функціонування в умовах суспільства в цілому.
Деприваційні ураження швидко компенсуються, особливо у ранньому віці, проте на все життя залишають підвищену вразливість організму – готовність до залучення компенсаторних механізмів у подібних ситуаціях.
Прихильність є результатом процесу утворення взаємного емоційного зв'язку між дитиною та батьками, що формується у ранньому дитинстві, а в подальшому забезпечує здатність людей до встановлення тривалих емоційних контактів. Здатність встановлювати емоційні зв'язки створює унікальний канал, через який спілкування батьків з дитиною впливає на темп та різнобічність психічного розвитку останньої та визначає основний напрям подальшого розвитку особистості. Саме за цієї умови складаються такі важливі якості особистості, як чуйність до інших людей, вміння відгукуватися на їх переживання, розуміння власних переживань, небайдуже ставлення дитини до світу. Тому переживання і розвиток прихильності до близької людини (мами, або людини, що її заміняє) є базовою, життєво необхідною потребою дитини, а недостатність емоційних контактів дитини з близькими людьми призводить до порушень у розвитку.
Прихильність проявляється у поведінці особи, результатом якої є збереження близьких стосунків зі значущою для неї людиною. Поведінковими проявами прихильності можуть бути плач, крих, що викликає в інших бажання допомогти та виявити турботу, причепливість, а також сильний протест проти необхідності залишитися наодинці або з незнайомими, чужими людьми. Під особою, яка демонструє поведінку прихильності, в літературі зазвичай, розуміється дитина, а під особою прихильності – мати. Проте така поведінка властива і дорослим людям. У дорослих людей поведінка прихильності найчастіше проявляється в ситуаціях емоційного переживання чи хвороби. Прояви прихильності залежать від віку, статі, обставин та особливо від тих переживань, які відчувала дитина до особи прихильності (як правило, матері) в ранньому віці.
Довіра, любов та турбота лежать в основі розвиненої прихильності. Ці ж почуття і проявляються в поведінці і дітей, і дорослих у ситуаціях складних емоційних переживань та емоційного зв'язку.
Поведінка прихильності має суттєві відмінності від залежної поведінки.
Таблиця 2.2
