Спорт виник на зорі нашої цивілізації. Елементарні форми спорту у вигляді змагальних вправ існували вже в первісному суспільстві. У рабовласницькому суспільстві максимального розвитку спорт досяг у Стародавній Греції. Про це свідчать наступні факти.
1. Саме в Стародавній Греції виникли і отримали велику популярність спортивні змагання та спортивні ігри. Спортивних ігор тоді було багато – немейські, піфійські, істмійські, дельфійські, але найпопулярнішими були Олімпійські ігри, які перетворилися на явище загальнокультурного масштабу. Вперше вони зібрали спортсменів і глядачів в VIII столітті до нашої ери – в 776 році і проіснували майже 1200 років – до 394 року нашої ери, коли римський імператор Феодосії заборонив їх, назвавши язичницькими.
2. Знайомство з елементами спорту у громадян Давньої Греції починалося з дитинства. У гімназіях і палестрах вони навчалися не тільки грамоті, поезії, музиці та малюванню, але й займалися фізичними вправами, брали участь у гімнастичних змаганнях. Змагальність – головний принцип громадського життя Стародавньої Греції. Для греків метою атонального (змагального) виховання було благо державного суспільства. Кожен афінянин повинен був настільки розвинути змаганням своє «Я», щоб він міг приносити суспільству найбільшу користь і найменшу шкоду. Ідеалом, до якого прагнула вся система виховання, була «калогатія» – поднання в одній особі моральної і фізичної досконалості.
3. У цей період починають розроблятися принципи і методи спортивної підготовки.Античні греки розуміли, що чим важчі умови тренування, тим сильнішим, швидшим і витривалішими стане спортсмен. Згідно з історичними та археологічними даними вже тоді бігуни тренувалися на доріжках, вкритих товстим шаром піску. Боксери включали в свої тренування вправи з підвішеним мішком («грушею»), набитим піском; боксували з тінню.
Однак потім вся спортивна культура, яку греки створювали і розвивали багато століть, була забута. Сталося щось незрозуміле – людина втратила спорт у тому вигляді, в якому він існував в структурі античної культури. Збереглися тільки народні свята, в яких ігри з елементами спортивних змагань були як би деталлю, доповненням до свята, як, втім, і турніри середньовічних лицарів. Зі спорту зник елемент змагань, спорт став приємним дозвіллям, забавою, задоволенням і розвагою.
До кінця XVIII століття спорт розглядався переважно як розвага. Спорт в сучасному його розумінні отримав поширення в усьому світі тільки протягом XIX і перших двох десятиріч XX ст. Закономірно виникає питання: що мають на увазі, коли говорять – «спорт у сучасному його розумінні »? Це насамперед:
1. Поява спортивних клубів, організацій, спілок, товариств, які б керували спортивним рухом. До прикладу, у 1867 р. в Лондоні вперше був заснований атлетичний клуб.
2. Виникнення міжнародних федерацій з видів спорту. У 1881 р. була утворена Міжнародна федерація гімнастики (ФІЖ), в 1892 р. – Міжнародна федерація веслування (ФІСА), в 1908 р. – Міжнародна любительська федерація плавання (ФІНА).
3. Уніфікація правил проведення змагань, розмірів спортивних майданчиків, спортивного обладнання, інвентарю та техніки рухів. Наприклад, в цей період в боксі набули поширення і були офіційно визнані спеціальні м’які шкіряні рукавички і обнесений канатами ринг. У 1882 р. були змінені «лондонські правила» – заборонили «підніжку» і удари головою, була також визначена тривалість раундів. Легкоатлети стали проводити змагання на гаревій доріжці.
4. Розроблення методики тренування, поява кваліфікованих тренерів. Відомо, що до кінця XIX ст. у всіх країнах тренери щось означали тільки в кінному спорті, в інших видах спорту не було кваліфікованих спеціалістів.
5. Виникнення системи світових змагань – неофіційних та офіційних чемпіонатів світу та Європи. З 1877 р. Вімблдонська першість Англії з тенісу стає міжнародною у 1896 р. відбулися перші Олімпійські ігри в Афінах, в 1899 р. стали проводити першість Європи з плавання.
6. Прагнення виявити та порівняти рівень здібностей людей в різних видах спортивної діяльності та зафіксувати кращі спортивні досягнення в світі, Європі, країні, тобто виникнення рекордного напряму в спорті. У 1897 р. зареєстровано світовий рекорд в бігу на 100 м, в 1908 р. – перші офіційні світові рекорди в плаванні.
В даний час спорт зайняв таке місце в житті суспільства, котрого він не займав ніколи в історії людства.
3. Класифікація видів спорту
Розвиток спорту в усьому світі призвів до виникнення і поширення багатьох окремих видів спорту, яких налічується в даний час більше 200. Кожен з них характеризується своїм предметом змагання, особливим складом дій, способами ведення спортивної боротьби та правилами змагань. Найпоширеніші види спорту включені в програму зимових і літніх Олімпійських ігор. Всі види спорту, що одержали широке поширення у світі, можна класифікувати за особливостями предмета змагань і характером активності на шість груп (Л.П. Матвєєв, 1977):
1-а група – види спорту, для яких характерна активна рухова діяльність спортсменів з граничним проявом фізичних і психічних якостей. Спортивні досягнення в цих видах спорту залежать від власних рухових можливостей спортсмена. До даної групи відноситься більшість видів спорту;
2-а група – види спорту, операційну основу яких складають дії по управлінню спеціальними технічними засобами пересування (автомобіль, мотоцикл, яхта, літак тощо). Спортивний результат у цих видах багато в чому обумовлений умінням ефективно управляти технічним засобом і якістю його виготовлення;
3-я група – види спорту, рухова активність в яких жорстко лімітована умовами ураження цілі зі спеціальної зброї (стрільба, дартс);
4-а група – види спорту, в яких зіставляються результати модельно- конструкторської діяльності спортсмена (авіамоделі, автомоделі та ін.);
5-а група – види спорту, основний зміст яких визначається на змаганнях характером абстрактно-логічної переваги над суперником (шахи, шашки, бридж та ін.);
6-а група – багатоборства, складені з спортивних дисциплін, що входять в різні групи видів спорту (спортивне орієнтування, полювання на лисиць, біатлон, морське багатоборство, службові багатоборства та ін.).
4. Спорт як компонент фізичної культури
Термін «спорт» (поширений еквівалент в ряді мов – Sport) зв’язується в сучасному міжнародному лексиконі з вельми нерівнозначними поняттями. У деяких мовах, особливо в англійській і німецькій, він нерідко поширюється на переважну частину фізичної культури, а часом мало і не на всі її компоненти.
При кваліфікованих спробах віддиференціювати поняття «спорт» від суміжних понять його неминуче так чи інакше пов’язують зі змагальною діяльністю,як особливу форма реалізації людських можливостей, що дозволяє максимально виявити, наочно порівняти і справедливо оцінити ті чи інші діяльнісні сили, якості, здібності в спеціально створених для цього умовах. Саме цим перш за все він відрізняється від інших видів діяльності, в тому числі і тих, де змагальний момент є одним з моментів, а не специфічною основою діяльності (наприклад, конкурси в театральному мистецтві). Поняття «спорт» у вузькому сенсі цього слова відноситься, таким чином, до власне змагальної діяльності: спорт – власне змагальна діяльність, специфічною формою якої є система змагань, що історично склалася в області ФК як спеціальна сфера виявлення та уніфікованого порівняння людських можливостей.
Разом з тим ясно, що суть спорту в цілому ніколи не зводиться лише до досягнення чисто змагальних цілей. Як діяльність, що різнобічно впливає на саму людину, і як сфера різноманітних міжлюдських контактів, пов’язаних з загальносоціальними відносинами, спорт має і більш глибокий зміст.
Досягнення високих спортивних результатів неможливе без достатньо добре налагодженої системи підготовки спортсмена, здійснюваної у сфері різноманітних міжлюдських контактів, які складаються між тренерами, спортсменами і суддями, організаторами, глядачами і т.п. Вони здійснюються на різних рівнях, починаючи від спортивного колективу і закінчуючи змаганнями різного міжнародного рівня.
Змагальна діяльність – історично сформована система змагань, спрямована на виявлення і порівняння людських можливостей (в галузі фізичної культури – фізичних якостей (здібностей) і умінь, раціонально користуватися ними). Тому в широкому тлумаченні поняття «спорт» з певними підставами поширюють на власне змагальну діяльність, спеціальну підготовку до неї, а також на специфічні відносини, норми і досягнення, що виникають на основі цієї діяльності, взяті в єдності. Звідси, в широкому сенсі, спорт– власне – змагальна діяльність, спеціальна підготовка до неї, специфічні міжлюдські відносини і поведінкові норми, що складаються в процесі цієї діяльності.
У своєму життєвому втіленні, спорт – це і неухильне прагнення людини розсунути видимі межі своїх можливостей, цілий світ емоцій, породжуваних успіхами та невдачами на цьому шляху, один з найбільш дієвих засобів виховання та самовиховання особистості і складний комплекс міжлюдських стосунків, і популярне видовище, один з найбільш видних міжнародних рухів, і багато іншого. Не випадково спорт зайняв велике місце як у фізичній, так і в духовній культурі сучасного світу і його соціальна значимість продовжує зростати.
У викладеному розумінні спорт – частковий синонім поняття «фізична культура», але тільки часткове. Ототожнювати повністю ці поняття неправомірно ні логічно, ні емпірично. Фізична культура в певному відношенні ширше спорту: вона включає в себе не тільки велику (переважну) частину спорту, але і ряд інших, явно відмінних від неї компонентів (значна частина шкільної фізичної культури, що входить у зміст загального фізичного освіти; виробнича фізична культура, включена в систему наукової організації праці; лікувальна фізична культура; гігієнічна – повсякденно-побутова гімнастика і ін.). З іншого боку, спорт відноситься не тільки до фізичної культури.В принципі видом спорту може стати будь-який вид діяльності, який удосконалює людські здібності, якщо він оформляється як предмет спортивного змагання і функціонує за законами спортивного вдосконалення. І хоча абсолютна більшість сучасних видів спорту входить в зміст фізичної культури, давно існують і стають більш численними видами спорту, які не мають її специфічних ознак або мають лише вельми незначне до неї відношення (шаховий і шашковий спорт, спортивне авіа-, авто-, судномоделювання і т.д. – взагалі кажучи, всі види спорту, досягнення в яких не визначаються безпосередньо фізичною активністю спортсмена). Таким чином, співвідношення фізичної культури і спорту характеризується великим, але далеко не повним збігом. Звідси справедливо широко поширене вираз: «фізична культура і спорт» та визначення останнього, як: «спорт» – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створюваних і використовуваних суспільством для спеціальної підготовки людей до змагальної діяльності в різних видах спортивних дисциплін.
Досягнення високих спортивних результатів можливе тільки в тому випадку, якщо є добре налагоджена система підготовки спортсмена. Вона являє собою сукупність методичних основ, організаційних форм і умов тренувально-змагального процесу, оптимально взаємодіючих між собою на основі певних принципів і забезпечують найкращу ступінь готовності спортсмена до високих спортивних досягнень.
Система підготовки спортсмена включає в себе чотири великих блоки:
□ система відбору і спортивної орієнтації;
□ спортивне тренування;
□ система змагань;
□ позатренувальні і позазмагальні фактори оптимізації тренувально-змагального процесу.
Основна підготовчо-тренувальна діяльність спортсмена здійснюється в умовах спортивного тренування – основна форма підготовки спортсмена, яка являє собою спеціалізований педагогічний процес, побудований на системі вправ і спрямований на управління спортивним вдосконаленням спортсмена, що обумовлює його готовність до досягнення вищих результатів.
Найважливішим компонентом в системі підготовки спортсмена є змагання, які виступають як мета, засіб і метод підготовки спортсмена.
Змагання визначаються як спеціальна сфера, в якій здійснюється діяльність спортсмена, що дозволяє об’єктивно порівнювати певні його здібності і забезпечити їх максимальні прояви (змагальна діяльність). «Змагальна діяльність» і «спортивна діяльність» часто вживаються як синоніми, проте зміст і смислове значення кожного з них значно відрізняються один від одного. Спортивна діяльність характерна для спорту як багатогранне суспільне явище, оскільки вона зачіпає різні сфери діяльності людини. Досягнення максимального результату неможливо без включення в сферу спорту великої кількості людей різних професій. Соціологи, лікарі, педагоги, фізіологи, інженери, фахівці з апарату управління, сфери мистецтва, матеріально-технічного забезпечення та багато інших забезпечують функціонування спорту в країні. Причому діяльність цих людей визначається соціальними та економічними умовами життя суспільства.
Змагальна діяльність відносно до офіційних змагань виступає у своєму абсолютному значенні як власне змагальна діяльність. І в цьому плані це є специфічна рухова активність людини, здійснювана, як правило, в умовах офіційних змагань на межі психічних і фізичних сил людини, кінцевою метою якої є встановлення суспільнозначущих і особистих результатів. Власне змагальна діяльність спортсменів здійснюється в змаганнях. Змагання – важливий чинник пізнання людських можливостей і формування етичних взаємовідносин, а також форма спілкування між людьми або групами людей. Кінцевим результатом змагальної діяльності є спортивне досягнення, яке характеризується кількісним чи якісним рівнем показників в спорті.
Спортивне досягнення – це показник спортивної майстерності та здатності спортсмена, виражений в конкретних результатах. Спортивна та змагальна діяльність, організація та проведення різного роду змагань органічно вливаються в спортивний рух, так як у всіх напрямках останнього (масовий загальнодоступний спорт і спорт вищих досягнень) вони відіграють істотну роль. Звідси спортивний рух – це соціальна течія, спортивна практика у сфері масового спорту та спорту вищих досягнень.
Масовий спорт включає в себе: шкільно-студентський спорт, професійно-прикладний спорт, фізкультурно-кондиційний спорт, оздоровчо-рекреативний спорт. У багатьох країнах світу ці різновиди включені в рух «Спорт для всіх», що охоплює мільйони людей.
Залежно від спрямованості занять в загальнодоступному спорті в процесі систематичних занять вирішується цілий ряд завдань: освітні, виховні, оздоровчі, професійно-прикладні, рекреативні, підвищення свого фізичного стану (кондиції).
Основу загальнодоступного спорту становить шкільно-студентський спорт, орієнтований на досягнення базової фізичної підготовленості та оптимізацію загальної фізичної дієздатності в системі освіти і виховання (загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї, коледжі, професійно-технічні училища, інститути та ін.). Таким чином, шкільно-студентський спорт забезпечує загальну фізичну підготовку і досягнення спортивних результатів масового рівня. У масовий спортивний рух входить також професійно-прикладний спорт як засіб підготовки до певної професії (військове і службове багатоборство, пожежно-прикладний спорт, різні види боротьби та східних єдиноборств у військово-повітряних, десантних, внутрішніх військах та частинах спеціального призначення).
Фізкультурно-кондиційний спорт служить засобом підтримки необхідного рівня працездатності, підвищення фізичної підготовленості людей, які беруть участь у масових офіційних змаганнях.
У масовий спортивний рух також входить і оздоровчо-рекреативний спорт як засіб здорового відпочинку, відновлення, оздоровлення організму і збереження певного рівня працездатності.
Спорт вищих досягнень (великий спорт) – діяльність, спрямована на задоволення інтересу до певного виду спорту, на досягнення високих спортивних результатів, які отримали визнання у суспільстві, на підвищення як власного престижу, так і престижу команди, а на вищому рівні – престижу Батьківщини.
Досягнення у великому спорті можливі тільки завдяки постійній тренувально-змагальної діяльності з великими фізичними і психічними напруженнями.Виступ у змаганнях накладає велику відповідальність на спортсмена; висока ціна кожної помилки, кожного невдалого старту стає чинником, що визначає жорсткі вимоги до його психіці. У цьому основна специфіка спорту вищих досягнень. У той же час спорт вищих досягнень як би виростає з загальнодоступного спорту, пов’язаний з певним запозиченням у відношенні засобів і методів підготовки, стимулює масовий спортивний рух, створюючи орієнтири досягнень.
Сучасний спорт вищих досягнень також неоднорідний. В даний час в ньому намітився ряд напрямів:
□ любительський спорт;
□ професійний спорт;
□ професійно-комерційний спорт;
□ спорт досягнення-комерція;
□ видовищно-комерційний спорт.
Любительський спорт в даний час все більше набуває ознак професійного спорту в тій його частині, яка стосується навантажувальних вимог, організації тренувально-змагальної діяльності.
Представники аматорського спорту вищих досягнень, як правило, є студентами, учнями або військовослужбовцями, що дає їм право називати себе любителями (хоча заробітки їх в даний час часто межують із заробітками професіоналів). Спортсмени-любителі майже завжди будують свою підготовку з прицілом на головні змагання: Олімпійські ігри, чемпіонати світу, Європи. Успішний виступ на цих змаганнях дозволяє їм підняти свій рейтинг, а в подальшому, перейшовши в чисті професіонали, домогтися більш високих гонорарів.
Основна відмінність професійно-комерційного спорту від так званого аматорського спорту полягає в тому, що він розвивається як за законами бізнесу, так і за законами спорту в тій мірі, в якій їх можна втілити в підготовці спортсменів-професіоналів. На систему змагань спортсменів-професіоналів роблять вплив певні цільові установки, які полягають в успішному виступі в довгій серії стартів, що наступають один за одним, що пов’язано з матеріальними винагородами за кожен старт у відповідності з «вартістю» атлета на «спортивному ринку». У зв’язку з цим частина професіоналів не ставить перед собою завдання увійти в стан найвищої готовності спортивної форми тільки 2–3 рази в річному циклі. Протягом тривалого періоду часу вони підтримують досить високий, проте не максимальний рівень підготовленості.
Спортсменів-професіоналів можна розділити на три групи:
До першої групи слід віднести спортсменів, які прагнуть успішно виступити як на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу, так і в серії кубкових і комерційних стартів.
До другої групи слід віднести спортсменів, що мають високі результати, але не настроюються на успішну участь у найбільших змаганнях. Головне їхнє завдання – успішний виступ в різних кубкових, комерційних змаганнях і стратах за запрошенням.
До третьої групи слід віднести спортсменів-ветеранів, особливо тих, котрі спеціалізуються на спортивних іграх, єдиноборствах, фігурному катанні. Ці спортсмени, підтримуючи середній рівень фізичної підготовленості і дуже високий технічний рівень, що супроводжується високим артистизмом, демонструють вищу спортивну майстерність заради глядачів і високих заробітків.
Проміжне становище в спортивному русі між загальнодоступним (масовим) спортом і спортом вищих досягнень займають спортсмени, що займаються в системі дитячих спортивних шкіл, клубів, секцій.
За статистичними даними число займаючихся на різних етапах багаторічної підготовки в спортивних школах наступне:
□ початкової підготовки – 76,8 %;
□ початковій і поглибленої спеціалізації – 47,1 %;
□ спортивного вдосконалення – 28,3 %;
□ вищої спортивної майстерності – 12 %.
5. Соціальні функції спорту
Термін «функція» будь-якої соціальної системи (практики) пов’язаний з поняттям про притаманних їй властивостях «функціонувати», тобто, діяти, знаходитися в дії або впливати, виробляючи певний ефект.
Під функціями спорту розуміють об’єктивно притаманні йому властивості впливати на людину і людські відносини, задовольняти і розвивати певні потреби особистості і суспільства. При цьому мається на увазі, що функції реалізуються повною мірою не самі собою, а головним чином через активну діяльність людини, спрямовану на використання відповідних матеріальних і духовних цінностей спорту.
Функції спорту умовно ділять на специфічні (властиві тільки йому як особливому явищу дійсності) і загальні. До специфічних відносять змагально-еталонну і евристично-досягальну функції. До загальних відносять функції, що мають соціально-суспільне значення – такі, як функція особистісно-спрямованого виховання, навчання і розвитку; оздоровчо-рекреативна функція; емоційно-видовищна функція; функція соціальної інтеграції та соціалізації особистості; комунікативна функція і економічна функція.
Змагально-еталонна функція. Специфічні функції спорту і виражаються насамперед у тому, що він служить фактором досягнення вищих показників у вдосконаленні певних людських здібностей, фактором максимальної реалізації можливостей їх розвитку, подолання перешкод на цьому шляху. Така спрямованість спорту випливає із суті спортивної діяльності, яка будується у формі систематичної підготовки до змагань та участі в них. У зв’язку з цим ряд загальних функцій фізичної культури отримує в спорті своє специфічне вираження. Зафіксовані в спорті рекорди та інші вищі досягнення є якби еталоном максимального розвитку певних людських здібностей – критерієм, по якому судять про можливий ступінь їх удосконалення.
Зафіксовані в спорті рекорди і досягнення, виконання класифікаційних норм набувають широке визнання і служать своєрідним показником індивідуальних і загальнолюдських можливостей. На відміну від технічних еталонів, «спортивний еталон» історично не залишається незмінним, а весь час прогресує, стимулюючи тим самим мобілізацію зусиль спортсмена на самовдосконалення. Еталонна функція найбільш яскраво виражена в спорті вищих досягнень, проте в тій чи іншій мірі вона властива і спорту в цілому, в тому числі масового загальнодоступного через систему спеціально організованих змагань.
Евристично-досягальна функція. Для спорту характерна творча пошукова діяльність, сполучена з пізнанням людиною своїх можливостей, поряд з дослідженням ефективних способів максимальної реалізації та їх збільшення. Ця функція найбільш повно виражена в спорті вищих досягнень, так як на шляху до них необхідно постійно вдосконалювати систему підготовки, шукати нові засоби, методи тренування, нові зразки найскладніших елементів техніки і тактичних рішень ведення спортивної боротьби.
У спорті, як в гігантській природній лабораторії, вишукуються нові шляхи мобілізації та збільшення людських можливостей (евристичне значення спорту як творчої пошукової діяльності). Результати цього пошуку, втілюючись у нові спортивні досягнення, відображають рівень прогресу фізичної культури в суспільстві, а в якійсь мірі і рівень прогресу культури в цілому. Підтвердженням цьому можуть служити слова лауреата Нобелівської премії А. Хілла про те, що найбільша кількість сконцентрованих фізіологічних даних міститься не в книгах по фізіології, а в світових спортивних рекордах.
Специфічні функції спорту неоднаково виражені у різних напрямках (розділах) спортивного руху, що отримали назви «спорт вищих досягнень» (його називають також нерідко «великий спорт») і «базовий спорт» (масовий спорт).
Спорт вищих досягнень, як вже вказує його назва, орієнтований безпосередньо на абсолютні параметри спортивних результатів, включаючи досягнення міжнародного, вселюдського масштабу.
На відміну від цього базовий спорт забезпечує досягнення масового рівня. В якості однієї зі складових частин базової фізичної культури він широко використовується для підвищення і збереження загальної фізичної підготовленості. Істотно при цьому, що спортивні заняття будуються у вирішальній залежності від основної навчальної або професійно-трудової діяльності.
До соціально-громадських насамперед відносять функцію особистісно-спрямованого виховання, навчання і розвитку. Спорт представляє великі можливості не тільки для фізичного і спортивного вдосконалення, але й морального, естетичного, інтелектуального та трудового виховання. Приваблива сила спорту, високі вимоги до прояву фізичних і психічних сил представляють широкі можливості для особистісно-спрямованого виховання духовних рис і якостей людини.
Суттєво, що кінцевий результат у досягненні виховних цілей залежить не тільки і не стільки від самого спорту, скільки від соціальної спрямованості всієї системи виховання і розвитку. Таким чином, виховні можливості спорту реалізуються не самі по собі, а за допомогою системи виховних відносин, що складаються в сфері спорту. Так як спорт включений в соціально-педагогічну систему, він є також дієвим засобом фізичного виховання, а завдяки заняттям професійно-прикладними видами спорту стає найважливішим компонентом в трудовій і військовій діяльності.
Оздоровчо-рекреативна функція виявляється в позитивному впливі спорту на стан і функціональні можливості організму людини. Особливо це яскраво виражено в дитячому та юнацькому спорті, де позитивний вплив занять спортом на розвиток і формування організму неоціненний. Саме в цьому віці закладаються основи здоров’я, прищеплюються навички систематичних занять фізичними вправами, формуються звички особистої та громадської гігієни. Спорт одночасно є і джерелом позитивних емоцій, він нівелює психічний стан дітей, дозволяє знімати розумову втому, дає пізнати «м’язову радість». Особливо велика його роль у справі ліквідації негативних явищ гіподинамії у дітей.
Велика роль відводиться спорту і в роботі з дорослим населенням. Він є засобом оздоровлення, захисту від несприятливих наслідків науково-технічного прогресу з характерним для нього різким зменшенням рухової активності в трудовій діяльності і в побуті. Спорт є однією з найпопулярніших форм організації здорового дозвілля, відпочинку та розваг. Особливо це яскраво проявляється в масовому спорті, де не ставиться мета досягнення високих спортивних результатів.
Емоційно-видовищна функція полягаєв тому, що спорт (багато його видів) несе в собі естетичні властивості, які проявляються в гармонії фізичних і духовних якостей людини, межує з мистецтвом. Особливо в цьому плані привабливі складнокоординаційні види спорту, такі як спортивна і художня гімнастика, фігурне катання, стрибки у воду та ін. Краса людського тіла, технічно складні і відточені рухи, святковий настрій – все це приваблює справжніх шанувальників спорту. Популярність спорту, як видовища, характеризується емоційністю і гостротою сприйняття, що зачіпає особисті та колективні інтереси великої кількості людей, а також універсальністю «мови спорту», зрозумілого практично кожному. Майже для всіх спорт цікавий як емоційно насичене видовище. Сучасні технічні засоби комунікацій, особливо телебачення, сприяли тому, що аудиторія спортивних видовищ, як ніколи раніше, розширилася, а це збільшило вплив спорту на емоційний світ людства.
Без уболівальників спорт перестав би бути загальнозначущим соціальним явищем. Співпереживаючи з тими, хто змагається на спортивній арені, вболівальники ототожнюють себе з кимось із них, ніби самі беруть участь у спортивних баталіях, боротьбі характерів, вирішенні спортивних конфліктів на емоційно-образному рівні, знаходять яскраві приклади для наслідування і приводи утвердитися у своїй життєвій позиції.
Функція соціальної інтеграції та соціалізації особистості. Спорт є одним з потужних факторів залучення людей у громадське життя, залучення до неї і формування досвіду соціальних відносин. На цьому заснована його важлива роль в процесі соціалізації особистості.
Специфічні спортивні відносини (міжособистісні, міжгрупові, міжколективні) так чи інакше втягуються у систему соціальних відносин, що виходять за рамки спорту. Сукупність цих відносин складає основу впливу спорту на особистість, засвоєння її соціального досвіду як у сфері спорту, так і в більш широкому масштабі.
Спортивний рух як масова соціальна течія набув великого значення і в якості одного з факторів соціальної інтеграції, тобто зближення людей і об’єднання їх в групи, організації, спілки, клуби на основі спільності інтересів і діяльності по їх задоволенню. Популярність спорту, природна оцінка спортивних успіхів з престижними інтересами народу, нації, держави роблять його зручним каналом для впливу на масову свідомість. У сучасному світі цей канал використовується і в комерційних цілях.
Комунікативна функція. Гуманізація суспільства в даний період розвитку людства робить спорт фактором розгортання міжнародних зв’язків, взаєморозуміння і культурного співробітництва народів, зміцнення миру на землі. Спорт давно вже зайняв одне з провідних місць у міжнародному спілкуванні. Не дивно, що міжнародні спортивні зв’язки виросли в нашу епоху до глобальних розмірів, а такі форми спортивного руху як «Спорт для всіх» та олімпійський рух стали щонайширшими інтернаціональними течіями сучасності. Слід зазначити, що в даний час Міжнародний олімпійський комітет об’єднує близько 200 національних олімпійських комітетів.
Економічна функція. Спорт має велике економічне значення, що виражається в тому, що кошти, вкладені в розвиток спорту, сторицею окупаються насамперед у підвищенні рівня здоров’я населення, підвищення загальної працездатності, продовження життя людини. Участь у змаганнях та підготовка до них, особливо в рамках «спорту для всіх», підвищують фізичну і психічну працездатність населення, збільшуючи продуктивність праці і знижуючи витрати підприємств (організацій) на оплату лікарняних листів і санаторного лікування. Спорт активно стимулює різні науково-технічні розробки (в області нових матеріалів, вимірювальних приладів, медичних препаратів, харчування, спортивного інвентарю та обладнання, машино-, судно-, авіабудування та ін.), що представляють для кожної країни комерційний інтерес, прикладну і безпосередню цінність для окремих фундаментальних економічно важливих для держави шляхів розвитку. Економічне значення мають також фінансові кошти, одержувані від спортивних видовищ, експлуатації спортивних споруд.
Контрольні запитання та завдання
1. Розкажіть про теорію спорту як наукову дисципліну.
2. Схарактеризуйте розділи «Теорії спорту».
3. Розкажіть про міждисциплінарні зв’язки теорії спорту.
4. Розкажіть про виникнення і стан сучасного спорту.
5. Які чинники відносять до спорту у сучасному його розумінні?
6. Дайте класифікацію видам спорту за особливостями предмета змагань і характером активності.
7. Дайте визначення поняттю «спорт».
8. Дайте визначення поняттю «змагальна діяльність».
9. Дайте визначення поняттю «фізична культура».
10. Дайте визначення поняттю «вид спорту».
11. Що включає в себе система підготовки спортсмена?
12. Дайте визначення поняттю «спортивне тренування».
13. Дайте визначення поняттю «змагання».
14. Дайте визначення поняттю «спортивне досягнення».
15. Дайте визначення поняттю «спортивний рух».
16. Що включає в себе масовий спорт?
17. Що включає в себе шкільно-студентський спорт?
18. Що включає в себе професійно-прикладний спорт?
19. Що включає в себе фізкультурно-кондиційний спорт?
20. Що включає в себе оздоровчо-рекреативний спорт?
21. Що включає в себеспорт вищих досягнень (великий спорт)?
22. Що включає в себесучасний спорт вищих досягнень?
23. Що включає в себелюбительський спорт?
24. Як спортсменів-професіоналів можна розділити на групи?
25. Що розуміють під функціями спорту?
26. На які підрозділи умовно ділять функції спорту? Дайте їм визначення.
27. У чому виражається змагально-еталонна функція спорту?
28. У чому виражається евристично-досягальна функція спорту?
29. У чому виражаютьсяспецифічні функції спорту?
30. У чому виражається функція особистісно-спрямованого виховання, навчання і розвитку?
31. У чому виражаєтьсяоздоровчо-рекреативна функція спорту?
32. У чому виражаєтьсяемоційно-видовищна функція спорту?
33. У чому виражається функція соціальної інтеграції та соціалізації особистості?
34. У чому виражається комунікативна функція спорту?
35. У чому виражається економічна функція спорту?
