ВСТУП ДО ТЕОРІЇ СПОРТУ
План вивчення теми
1. Теорія спорту як наукова дисципліна.
2. Виникнення і стан сучасного спорту.
3. Класифікація видів спорту.
4. Спорт як компонент фізичної культури.
5. Соціальні функції спорту.
Рекомендована література:
1. Апанасенко Г. Л. Книга о здоровье / Г. Л. Апанасенко. – К.: Медкнига, 2007. – 132 с.
2. Бальсевич В. К. Онтокинезиология человека. – М.: Теория и практика физической культуры, 2000. – 275 с.
3. Основы валеологии. В 3-х книгах / Под общ. редакцией В. П. Петленко. – Книга вторая. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 351 с.
4. Приступа Є. Н. Концепція вільного часу людини як важливої категорії рекреації / Є. Н. Приступа. // Спортивна наука України. 2008. – № 5(20). – С. 9–22.
5. Сущенко Л. П. Соціальні технології культивування здорового способу життя людини / Л. П. Сущенко – Запоріжжя, 1999. – 308 с.
6. Фурманов А. Г. Оздоровительная физическая культура: Учеб. для студентов вузов / А. Г.Фурманов, М. Б. Юспа. – Мн.: Тесей, 2003. – 528 с.
7. Шаги к здоровью. Основа для содействия физической активности в целях укрепления здоровья в Европейском регионе. – Копенгаген: Европейское региональное бюро ВОЗ, 2007. – 45 с.
Теорія спорту як наукова дисципліна
Спорт в нашій країні досліджується в рамках ряду наук (медицини, біології, педагогіки, фізичного виховання та ін.), починаючи з 20-х років минулого сторіччя, причому наука про фізичне виховання виконує роль зразка, що задає тон у пізнанні засобів, методів і закономірностей цієї соціальної практики.
Якщо простежити за еволюцією знань про спорт, неважко помітити, що найбільш фактологічно збагачені і розроблені серед них аж до недавнього часу концентрувалися переважно в рамках теорії спортивного тренування.
На поглибленому осмисленні її змісту, закономірностей і способів побудови зосередилися сили багатьох фахівців в нашій країні і в інших країнах, що лідирують у світовому спорті, оскільки історична практика спорту постійно переконувала, що приріст досягнень спортсменів при відносній рівності інших умов у вирішальній мірі залежить від налагодженої системи спортивної підготовки, що здійснюється головним чином у формі спортивного тренування. Теоретики і методисти фізичного виховання також активно зосередилися на теорії і технології саме спортивного тренування (і внесли чималий внесок у розвиток цих питань), тому спрямоване використання спорту у фізичному та інших видах виховання особистості пов’язується саме з раціонально і систематично організованим цілеспрямованим педагогічним процесом тренування.
Концентровані дослідження спортивного тренування зумовили прискорене дозрівання її теорії і сприяли з’ясуванню суті пов’язаних з нею явищ. Однак за межами її предмета знаходилося чимало з того, що є невід’ємними складовими багатогранної реальності спорту, в тому числі, окрім іншого, власне змагальна діяльність спортсменів, без якої не було б самого спорту, і «позатренувальні» компоненти спортивної підготовки. У міру розвитку спорту, зростання його соціальної значущості і проникнення спортивних витоків у різні сфери життєдіяльності суспільства та індивіда (в системи освіти, виховання та професійно-прикладної підготовки, в сфери окультуреної рекреації, оздоровчої реабілітації, культуротворчої діяльності і т.д.) актуалізувалася необхідність цілісного осмислення його властивостей, закономірностей функціонування, шляхів та умов подальшого розвитку.
Безпосереднє перетворення теорії спортивного тренування в «Загальну теорію спорту» як науково-освітню дисципліну, системно-інтегративно відображаючу весь спорт, в «загальному вигляді» відбулося в кінці 70-х років. Найбільш великими розділами «Теорії спорту» є:
1. Загальна концептуальна характеристика феномену спорту, інтегративно відображає структурно-функціональні властивості, об’єктивно притаманні йому, його витоки, загальні закономірності функціонування та тенденції розвитку в суспільстві.
2. Теорія власне змагальної діяльності спортсмена та системи спортивних змагань.
3. Теорія підготовки спортсмена як керований довготривалий процес, який розгортається у вигляді спортивного тренування і системного використання інших факторів збільшення і оптимізації спортивних досягнень.
Природно, що за порівняно невеликий час з початку становлення загальної теорії спорту, вона сформувалася далеко не в повній мірі (Матвєєв Л. П. (1998); Пілоян P. A. (2004)). У той же час широта міждисциплінарних зв’язків теорії спорту багато в чому сприяла і сприяє прискореному дозріванню її концептуального змісту. В її опорних пунктах конструктивно використовуються базисні положення теорії антропогенезу, спрямованого регулювання розвитку індивіда, культурологічних, соціологічних, педагогічних, антропофізіологічних, психологічних та інших теорій (в тому числі комплексно людських, зокрема фізіолого-психологічних і психопедагогічних), які відображають зі свого боку ті загальні закономірності об’єктивного і суб’єктивного світу, які діють, зокрема, і в сфері спорту. Звідси зовсім не випливає, що теорія спорту – придаток суміжних і більш загальних дисциплін або що її специфічний зміст виводиться головним чином з них. В якості відносно самостійної дисципліни вона має своїм основним фактологічним джерелом пізнання самих реальностей спорту, його специфічних властивостей і закономірностей, причому відображає їх і цілісно, і в конкретно-предметному вираженні.
Біологічні науки: біохімія спорту, біофізика спорту, фізіологія спорту, спортивна біоантропологія, морфологія спорту.
Гуманітарні науки: психологія спорту, спортивна естетика, соціологія спорту, історія спорту, спортивна етика.
Спортивно-медичні науки: спортивна травматологія, спортивна терапія, лікарсько-спортивний контроль.
Спортивно-гігієнічні науки: спортивна гігієна, психогігієна спорту.
В даний час «Теорія спорту» входить у цикл спеціальних дисциплін для студентів спеціальностей «Фізична культура».
