Основні закономірності історико - філософського процесу.

Історико-філософський процес— процес розвитку філософської думки від давнини до сучасності. Наявність історико-філософського процесу означає, що поступ філософських знань відбувався не у виг­ляді відокремлених одна від одної у просторі та часі вчень великих мислителів, він був результатом об'єднування певних тенденцій та закономірностей.

Основними ланками історико-філософського процесує:

1) учення певного мислителя з тієї чи іншої проблеми;

2) система певного мислителя, що виробляє однакові принципи, якими пояснюються і людина, і суспільство, і природа;

3) школа, яка об'єднує філософів навколо певної філософської системи;

4) течія та напрям — схожі підходи до вирішення принципових філософських питань, які існували у різних мислителів на різ­них етапах історико- філософського процесу.

Існують основні підходи до сутності істормко-філософськоґо процесу.

Перший — класичний, викладений німецьким філософом XIX а. Г. Гегелем:

—Уся історія філософії є послідовне наближення до пізнання Абсолюту, Вищої Першооснови всього існуючого.

—Кожна наступна філософська система (школа, течія, напрям) «знімає», тобто водночас зберігає окремі елементи минулих вчень і додає до них щось нове.

—У кожний конкретний момент свого розвитку філософія орієнтована нарозв'язання найбільш актуальних для свого часу сус­пільних проблем.

Основні принципи сучасного підходу до історико-філософського процесу:

— Плюралістичність, множинність філософських систем є невід'ємною властивістю філософії, тому що у філософії розглядаються настільки граничні проблеми, що просто не­можливо дібрати загальнови-знаний критерій правильності їх вирішення.

— Філософствування (особистісне розмірковування людини над унікальністю своєї присутності у світі) переважає професійну філософську діяльність у дослідних устано-вах і навчальних закладах.

—Немає єдиної магістральної лінії розвитку філософії, цей розви­ток відбувається через взаємозбагачення різких національних філософій.

—Чим ближче до сучасності, тим більш помітне подрібнення, зменшення масштабу фі-лософських проблем.

Узагалі, почалися розмови про ситуацію «кінця філософії».Однак доречніше казати про радикальну видозміну філософії порівняно з її традиційним, усталеним виглядом.

У XIX ст. вважалося, що весь розвиток філософської думки був сконцетрований навколо вирішення «основного питання філософії».

Це питання мало два аспекти:

1. Як співвідносяться буття та свідомість — що" є первинним? Ті мислителі (Платон, Гегель), які вважали первинним духовне Начало, свідомість, отримали назву Ідеалістів. Тих, хто відстоювали думку про первинність матеріального начала (Демокріт, Гольбах, Маркс) називали матеріалістами.

2. Чи є світ пізнаваним? Одні мислителі вважали його пізнаваним, хоча б у загальних принципах, це були гносеологічні оптимісти. Інші висували сумніви у можливості повного чи часткового достовірного пізнання світу таким, яким він є насправді. Це були агностики та скептики.

На сучасному етапі розвитку філософії «основне питання філосо­фії» втратило актуальність, оскільки сучасні науково-філософські дані засвідчують неможливість однобічного, єдиного підходу до будь-яких проблем. Тому вважається, що «основне питання філософії» — про­блема людини.Власне, з моменту свого виникнення і до нашого часу філософія є нічим іншим, як роздумами людини про саму себе.

5. Соціокультурні умови винекнення та розвитку філософії.
Вперше термін „Ф.” з’явився у вжитку відомого давньогрецьк. мислителя Піфагора (прибл. 570-497 р до н.е.) А як назву специфічної галузі знань його вперше вжив Платон (давньогрецьк філософ – 429-347 р до н.е.) Спочатку Ф. охоплювала увесь комплекс люд. Знань про світ, оскільки ці знання на той час не мали дисциплінарної диференціації. Як універсальний спосіб самоусвідомлення людиною самої себе, сутності світу і свого призначення у ньому Ф. започатковується у VII – VI ст. До н.е. в Давній Індії, Китаї, досягнувши своєї класичної форми у Давній Греції.

Виникнення Ф. мало і певні ідейні передумови. стало можливим лише на певному ступені розвитку культури, за певного рівня інтелектуального розвитку. Історично, як зазначалося, філософії передувала міфологія. Пам'ятки культури Давньої Греції дають змогу поетапно простежити перехід від міфологічного мислення до філософського (від міфу до логосу, значенням якого є думка, поняття, розум, смисл). При цьому, як зазначав видатний дослідник давньогрецької філософії О. Лосєв, «Три основні міфологічні ідеї спільне походження, безперервний рух і боротьба протилежностей посіли провідне місце в тій натурфілософії, яка замінила антропологічну міфологію» А індійська філософія взагалі формувалась у лоні міфології (у Ведах), тому розмежувати їх часом буває важко. Це ж стосується і пізнішої європейської філософії, яка розвивалася в загальному культурному контексті, витвореному християнством. Стиль мислення, проблематика, світовідчуттяфілософів, навіть філоеофів-атеїстів, укорінені в світоглядну проблематику християнства. Щодо цього вплив міфології, а потім і релігії на виникнення та розвиток філософії є неоціненним.

На становлення філософії, особливо в її європейському варіанті, відчутно вплинули зародки наукового знання. Не випадково перший етап давньогрецької філософії прийнято називати натурфілософією, філософією природи. Особливе значення мала математика, її поняття та логічна по­будова часто слугували взірцем для філософії. Перші філософи, Фалес і Піфагор були й відомими математиками Тільки на основі певного досвіду, набутого науковим мисленням, можна було аналізувати поняття, логіку та категорії.

Зрештою, виникнення філософії потребує й певного рівня духовної культури загалом. Ф. Як вершина духу може постати на певному фундаменті. На бідному недорозвинутому духовному грунті вона не проросте.