Ідеальну (надприродну) реальність, буття ідей (ейдосів), доступну лише розуму.

Оцінка та істина Із цінностями тісно пов´язані оцінки, які виявляють себе у таких типових випадках: 1) оцінка як співвідношення речі з потребами людини. У такому разі оцінювання постає як пізнання речі щодо її здатності задовольнити потреби людини. Наприклад, первісна людина пізнала і оцінила їстівні рослини, сучасна людина оцінила зручність їзди на авто. Це пізнання-оцінювання відкриває для суб´єкта цінність певної речі чи явища. Оцінити за таких умов означає визнати феномен як цінність, надати йому значення цінності; 2) оцінка як підведення під норму, правило, закон. Наприклад, суддя оцінює вчинок, підводячи його під закон, експерт оцінює технічний витвір чи бізнесовий проект, підводячи його під технічні норми чи норми ризику. За такої ситуації оцінка виявляє себе як акт пізнання щодо відповідності вчинку чи творіння людини нормі. Як і в першому випадку, підведення під норму є конституюванням, визнанням цінності; 3) оцінка як вибір з поміж двох і більше цінностей. У цьому разі йдеться не про визнання (пізнання) цінності (таке визнання здійснено раніше), а про вибір між уже визнаними цінностями. У двох перших випадках оцінка постає як акт конституювання цінностей особою чи суспільством, у третьому — як акт їх співвіднесення, ранжування. Але в кожному разі цінність існує для суб´єкта лише через оцінку, в акті оцінки чи виборі. Правильна оцінка має ґрунтуватись на знанні, істині. Лікар перед тим, як приписати ліки хворому, досліджує його стан. Суддя перед винесенням вироку вивчає обставини проступку, технічний експерт перед оцінкою досліджує стан технічного об´єкта. Сама оцінка може бути правильною або не правильною. Необхідною передумовою правильної оцінки є істинне знання як предмету дослідження, так і норм, законів, ліків тощо. Оцінка при цьому є співвіднесенням, узгодженням двох істин — істинного знання про предмет (стан хворого, обставини проступку, якість технічного виробу) та істинного значення ліків, законів, технічних норм тощо. Істина також є оцінкою, насамперед оцінкою знання на відповідність певним стандартам. Це означає, що оцінка передбачає істину, а істина — оцінку, які є взаємопов´язаними.

Як будь-яка реалія буття, що має життєво-смилове значення для людей, діяльність стає предметом не тільки об-'єктивуючого раціонально-теоретичного пізнання, але й ціннісної, духовно-практичної свідомості, що виробляє певне ставлення до цих реалій, передбачає їх певну оцінку. Для розуміння діяльності людини необхідно враховувати специфіку мотивуючих поведінку людини та організуючих взаємовідносини між людьми потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. Саме ціннісний підхід дозволяє обміркувати значення одержаних знань для людини і суспільства, розкрити зв'язок аксіологічних (ціннісних) та практичних аспектів пізнання та діяльності.

Аксіологія(від грець. axios - цінність, і logos - слово, поняття) - філософське вчення про буття істинних цінностей, які виступають засадами цілепокладальної та оцінкової діяльності людини, що дозволяє їй вести творче та гармонійне існування в світі.

Аксіологія є важливим і завершальним розділом метафізики, оскільки саме вона, з одного боку, торкається ціннісних домінант людського світогляду, його граничних смислів і цілей, а з другого - закладає засади під такі аксіологічні дисципліни, як етика, естетика, філософія культури, філософька антропологія тощо.

Макс Шелер вважав, що аксіологія намагається розібратися в ordo amoris - "порядку любові", відповідно до якого людина вибудовує свій унікальний шлях у світі, до чогось прагне і чогось уникає у нескінченому ланцюгу актів вільного вибору.

Ціннісне буття людини, який би ситуативний та суб'єктивно-вольовий характер воно не мало, неможливе поза предметами, процесами і подіями навколишнього світу.

Потреба- стан взаємодії суб'єкта (особи, соціальної групи, суспільства в цілому) із суб'єктивними умовами його існування, що він відчуває як нестачу чогось необхідного для підтримки життєдіяльності, яке виступає в якості джерела і збуджувача активності. Потреби детермінуються генетико-біологічними факторами, але головним чином - соціально-економічними та соціокультурними умовами існування людей, характером і змістом їх діяльності, рівнем їх соціокультурного розвитку та менталітетом. Процес задоволення, реалізації потреб виглядає як цілесмислова діяльність людей у певних соціально-економічних, політичних та культурних умовах.

Потреби становлять єдину, цілісну систему і за різними критеріями типологізуються на:

♦ біологічні та соціальні;

♦ усвідомлені та неусвідомлені;

♦ матеріальні та духовні;

♦ і ндивідуальні та групові;

♦ раціональні та ірраціональні;

♦ реальні та ідеальні;

52 - Цінності відіграють важливу роль в житті суспільства. Якщо знання відповідає на питання «Як діяти?», то цінності дають відповідь на питання «Для чого діяти?», вони є метою діяльності. Знання є лише засобом здійснення цінностей. Тому І. Кант поставив практичний розум, який має справу з цінностями, вище чистого розуму, який досліджує пізнавальну діяльність. Загалом цінності виконують такі функції:
1. Функція конституювання сенсу життя. З´ясовуючи, що є добро, прекрасне, істина, справедливість тощо, цінності конституюють сенс людського життя, утворюють його духовну основу. Людина не завжди свідомо формує свій духовний стрижень. Як правило, він конституюється під впливом притаманних певному суспільству релігійних і традиційних цінностей. Але він обов´язково притаманний людині, і чим розвиненіша вона як особистість, тим чіткіше і болючіше постають перед нею проблеми сенсу життя — діяльності, якій присвячує себе людина, якій вона служить (служіння суспільству, улюбленій справі тощо). Діяльність тоді є сенсом життя, коли людина не є додатком до неї, а почуває себе вільною особою, яка стверджується через діяльність, розширює сферу своєї самореалізації. Адже, наприклад, можна служити Богу і не знайти сенсу життя, а можна служити грошам, будучи фінансистом, і почувати себе сповненою сенсу життя людиною. Необхідною передумовою сповненого сенсу життя, для розвиненої особи громадянського суспільства є свобода, вільний вибір, внутрішня гармонія. Свобода є лише формальною умовою. Для того щоб сенс життя набув реальності, свобода повинна поєднуватись із втіленням певної цінності. Лише тоді, коли людина вільно обирає й утверджує певні цінності, її життя набуває сенсу. По-справжньому, а не позірно, життя людини має сенс за умови, що обрані нею цінності є гідними людини, визнаються суспільством. Це є підставою для висновку, що цінності в єдності зі свободою конституюють сенс життя людини.
2. Орієнтаційна функція цінностей. У житті людини і суспільства цінності визначають напрями, зразки діяльності. Будучи орієнтирами, вони постають у формі ідеалів — вільно прийнятих зразків поведінки, прообразів досконалих предметів, які орієнтують людину на піднесення над буденною реальністю. Будучи зразком, ідеал постає як мірило реальності. Неадекватне ставлення до ідеалу перетворює його на ідола. Якщо молода людина жертвує своєю вільною екзистенцією, своїм неповторним життям, копіюючи в поведінці, фізичній подобі улюблених кінозірку, співака, спортсмена, вона перетворює ідеал на ідола, кумира. В ідеалі людина не зникає, вона формує себе, має себе самоціллю, в ідолі вона втрачається, її метою є інший. Тому застереження «не сотвори собі кумира!» є не лише релігійною, а й антропологічно-екзистенційною заповіддю.

49- Уперше в історії філософії до проблеми цінностей звернувся Арістотель. На його думку, засадничим поняттям, яке зумовлює існування людських уявлень про "бажане" і "належне", є поняття "благо". Благом "називають або те, що є кращим для кожного сущого..., або те, що робить благами інші причетні до нього речі, тобто ідею блага" ("Велика етика", Арістотель). Платон, розвиваючи цю концепцію, визначив існування двох світів (сфер) буття:

1) фізичну (природну) реальність, чуттєве буття;

ідеальну (надприродну) реальність, буття ідей (ейдосів), доступну лише розуму.

Ці два світи, за Платоном, пов'язує єдине начало - благо. Ідея блага й уявлення про його досягнення в реальному житті людини стали основою європейської традиції осмислення проблеми цінностей.