Проблема визначення поняття «культура». Функції культури.

У сучасній науці не існує одностайного визначення поняття «культура». Одні наковці під культурою розуміють цінності духовного життя. Інші, звужуючи це поняття, відносять до культури лише ідеологію, яка повинна обслуговувати сферу виробництва. Деякі культурологи вважають, що сьогодні існують понад 500 визначень культури.

Термін «культура» у початковому його тлумаченні був пов’язаний з уявленнями про дію, зусилля, спрямовані на щось, і тому вживався з певним доповненням, позначаючих завжди культуру чогось: культуру духу, культуру розуму тощо. Пізніше культуру стали розуміти як «людяність», що виділяє людину з природи, варварського стану. Культура стала мірою, що відрізняє римлянина від варвара, цивілізовану людину від дикуна, природне від неприродного (штучного). У Давній Греції слово «культура» (від лат. cultura -обробка, вирощування, догляд) стосувалось землеробської праці. В переносному значенні культура – це догляд, поліпшення, ушляхетнення тілесно-душевно-духовних нахилів та здібностей людини. Відповідно існує культура тіла, душі і духовна культура (в цьому смислі Цицерон говорить уже про cultura animi – культуру душі).

Отже, культура – є сукупність матеріальних і духовних цінностей, які відображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу в ході історичного розвитку суспільства. Або, культура – це спосіб діяльності людини, засобами якого по історичній вертикалі створюються матеріальні та духовні цінності. Таким чином, культура є умовою суспільного буття людини, а суспільство – поле культурної дільності людини.

Специфіка культури як характеристики духовно-практичного освоєння людиною світу (зовнішнього та внутрішнього) відбивається у тому, що вона (культура) свідчить, в якій мірі людина стала для себе та інших людиною, як вона відчуває та усвідомлює себе такою. Культура в такій же мірі, як і праця, робить людину людиною. Але якщо праця – це єдина соціальна субстанція, що створює людину та розвиває її сутнісні сили, то культура є єдиною соціальною мірою, демонструючи, в якій мірі людина стала людиною. Інакше кажучи, культура є якісна характеристика розвитку суспільства. Аналіз сутності культури, її місця, ролі в суспільстві дозволяє виділити основні взаємопов’язані сторони, аспекти культури:

1) культура - народжене суспільством соціальне явище, що відбиває його якісну характеристику та збагачує духовне життя людини;

2) культура - процес творчої діяльності людини, спрямованої на пізнання оточуючого світу і самої людини у цьому світі, на отримання об’єктивної і достовірної інформації про світ, де головну роль грає наука і мистецтво;

3) культура покликана допомогти людині не тільки пізнати світ й саму себе, але й визначити своє місце в світі, світоглядні установки;

4) культура включає в себе сутність досягнутих людиною у процесі освоєння світу матеріальних і духовних цінностей, а також відповідних ціннісних орієнтацій людини в світі;

5) культура, створюючи необхідні для орієнтації людини у світі норми поведінки та оцінки, забезпечує регулювання соціальних відносин людей;

6) культура виступає як потужній фактор формування людських сутнісних сил, формування людини в людині, перетворення її природних захоплень, потреб, емоцій в справжні людські. Саме цьому полягає її гуманістичний зміст.

Звичайно, що у реальному житті суспільства вище названі аспекти взаємодоповнюються, переплітаються. Аналіз цих взаємопов’заних сторін культури дозволяє з’ясувати, у чому полягають її основні функції:

адаптаційна; пізнавальна; аксіологічна (ціннісна); інформаційна; комунікативна; нормативна; гуманістична; людинотворча; виховна; світоглядна.

Насамперед, слід відмітити адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в суспільстві умов, оцінок і форм поведінки. Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для володіння силами природи і пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу. Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні. Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також пристроєм, що запам’ятовує цю інформацію. Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і т.ін., які входять в скарбницю культурних цінностей. В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

Слід відмітити гуманістичну функцію культури.

Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення. Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості.Остання полягає у невпинному процесі розвитку і задоволенні матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні мрій та бажань, постановкою перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу – пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а соціокультурному вимірі. Світоглядне мислення і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, релігії, науковому пізнанні, тобто в таких формах суспільної свідомості, що включають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.

В культурології також виділяють три основні сфери культури: предмети матеріальної та духовної діяльності; суб’єкти, ті, хто створюють культуру та носії культури; національний характер, ментальність.

Викладання курсу “Культурологія” та глибоке засвоєння студентами культурологічних проблем є важливим напрямом, складовою частиною процесу гуманітаризації вищої освіти в Україні. Воно сприяє оволодінню майбутніми спеціалістами досягненнями світової і вітчизняної культури, їх усвідомленню значення культури в життєдіяльності суспільства та особистості, допомагає студентській молоді самовизначитися у вартісній орієнтації, формує її духовні інтереси. Творче засвоєння культурологічних знань слугує формуванню у студентів гуманістичного світогляду, підвищує рівень їх особистої культури.

Курс культурології дає змогу студентам засвоїти найбільш логічні лінії культурного розвитку людства, його вихідні і спільні для всіх народів принципи й водночас усвідомити специфіку культурної самобутності, відрізняти особливості історичного розвитку різних типів культури та різноманітних соціокультурних світів.

Мета викладання курсу культурології полягає у висвітленні основних понять та найважливіших пізнавальних проблем теорії культури, наданні студентам необхідних знань з історії культури, що стосуються загальних закономірностей культурно-історичного процесу та особливостей його конкретних проявів, у сприянні глибокому усвідомленню ними необхідності збереження та найбільш ефективного використання й примноження культурної спадщини людства, своєї особистої участі в цій культуротворчій діяльності.