Розділ І. Теоретичні аспекти культурології як науки про культуру
Тема 1 Культурологія як наука і навчальна дисципліна: предмет і завдання курсу.
Мета: формування системи знань про культурологію як науку та навчальну дисципліну.
План
1.Становлення культурології як науки і визначення основних напрямів культурологічного дослідження.
2.Філософський і соціально-історичний контексти сутності культурології, її структура та інтегративний характер.
3.Зв’язок культурології з іншими науками.
4. Діяльнісний підхід у культурології, її предмет та основні категорії.
5. Поняття про культурологічні парадигми та специфіку культурологічного знання.
6. Багатозначність поняття “культура”, різнобічність феномена культури.
7. Структура культури, її види, форми, основні функції.
8. Культура в життєдіяльності окремої людини.
9.Культурологія як навчальна дисципліна, її філософська і практична сутність.
10.Важливість культурологічної освіти на сучасному етапі підготовки спеціалістів для різних сфер людської діяльності.
Запитання для самоконтролю знань
1. В чому полягає специфіка культурологічного знання?
2. Поясність предмет культурології та її основні завдання.
3. В чому полягає інтегративний характер культурології як науки?
4. Поясність роль та місце філософії культури в культурологічних дослідженнях.
5. Назвіть основні складові дисципліни „Культурознавство”.
6. Розкрийте зміст основних методів культурологічних досліджень.
7. Надайте загальну характеристику та вкажіть на особливості еволюціоністських та функціональних концепцій культури.
8. Поясність особливості формування української культурологічної думки.
Література [І — 1; 6; 9; 10; 15; ІІ — 6; 9; 12; 27; 38; 41; 45; 53]
Конспект лекції №1
Становлення культурології як науки і визначення основних напрямів культурологічного дослідження.
Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому.
Культурологія є інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології та мистецтвознавства.
Основою культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері. Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.
Культурологія порівняно молода наука. Становлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов’язане з філософськими концепціями історії Дж.Віко, І.Гердера і Г.Гегеля. Як окрема галузь знання культорологія виникає наприкінці ХІХ ст. Поняття «культурологія» першим використав американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975). Більшість культурологів виділяють в розвитку культурології кілька основних теоретичних концепцій або парадигм, на які спираються культурологічні дослідження. До основних теоретичних концепцій або парадигм належать: 1) циклічна концепція; 2)еволюціоністська; 3)антропологічна; 4) філософська; 5) революційно-демократична.
Основоположником концепції циклічного розвитку культури вважається італійський філософ Дж.Віко (1668-1740). Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл в своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов’язку. Формою правління в цього періоду є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеню розвитку, люди знову падають на нижчий. Епоху середньовіччя Віко, наприклад, трактує як «друге варварство».
Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку у працях М.Данилевського (1882-1885), О.Шпенглера (1880-1936), А.Тойнбі (1889-1975) та інших вчених. Еволюціоністська теорія культури представлена в працях американського вченого Л.Моргана (1818-1881) і англійського історика Е.Тейлора (1832-1917) та інших дослідників. Сутність цієї концепції культури полягає у тому, що висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури.
Аналізуючи культуру первісного суспільства, Е.Тейлор зробив висновок, що розвиток того чи іншого народу відбувається прямолінійно, від простого до складного. Л.Морган у розвитку суспільства виділяє такі основні стадії: дикість, варварство, цивілізацію. Провідна ідея еволюціонізму – це прямолінійність культурного прогресу та обов’язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку.
Антропологічна або функціональна концепція культури представлена в працях англійського етнографа і соціолога Б.Малиновського (1884-1942), французького етнолога і соціолога К.Леві-Строса (1908-1991), американського етнографа А.Кребера (1876-1960) та інших. Сутність цієї концепції полягає у тому, що виникнення і розвиток культури пов’язується з потребами людства.
Б.Малиновський ділить потреби, що обумовили виникнення культури, на первинні, похідні та інтегративні. Первинні потреби спрямовані на продовження роду і забезпечення його життєдіяльності, їм відповідає розвиток знань, освіти, житлових умов. Похідні потреби спрямовані на виготовлення та вдосконалення знарядь праці, їм відповідає розвиток економіки і культури господарювання. Інтегративні потреби проявляються у необхідності згуртування і об’єднання людей, у потребі авторитету. Задоволенню цих потреб відповідає політична організація суспільства. Відмінність між культурами обумовлена різними способами задоволення потреб.
Засновниками революційно-демократичної або марксистської концепції культури були К.Маркс (1818-1883) та Ф.Енгельс (1820-1895). Ця концепція ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально-перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована на задоволення матеріальних потреб, а також на формування висококультурної людини як суспільного суб’єкта діяльності.
