Домінік Веннер про Європу і європейство

Що таке Європа? Європеєць – хто він? З точки зору геополітики та історії, Європа, передовсім, визначається своїми кордонами. У центрі Європи розташоване "ядро", утворене націями, які з часів Раннього Середньовіччя мали спільну історію. Багатовікова взаємодія цих націй нерідко супроводжувалась конфліктами.

Передусім, йдеться про держави, що постали на уламках імперії Каролінгів та її довколишніх територій: про ті держави, які за Римським договором (1957) утворили так звану "Європу шести". Далі ми бачимо, як вимальовується наступне коло, що включає в себе атлантичні і північні держави, Східну Європу і Балкани. Нарешті, третє коло привілейованих спілок простягається до Росії. Ми зараз говоримо зовсім не про політичний проект.

Ми просто розмірковуємо про Європу в історичному ключі і нагадуємо вам про деякі реалії. Реалії можуть бути різними. Дунайська імперія Габсбургів – це реалія. Балтійська Європа – теж реалія, а от Середземномор’я такої не становить з часів арабо-мусульманського завоювання в VII столітті. Однак Європа – це щось більше, ніж географічні координати, що визначають її положення на мапі.

Усвідомлення власної європейської приналежності (власне, європейство) виникло задовго до появи сучасного поняття Європи. У ході історії воно поставало під різними назвами: еллінізм, кельтська цивілізація, Римська імперія, Франкська держава, Християнський світ. Подібно до позачасової традиції, Європа є результатом багатотисячолітнього співіснування народів, що її утворюють, і яким вона зобов’язана своєю специфікою і унікальним духовним спадком, який знаходить своє вираження в поемах Гомера.

Європа почала свою історію в прадавні часи, як й інші стародавні цивілізації Китаю, Японії, Індії, Близького Сходу. Європа пов’язана з певного роду традиціями, які в процесі історії змінюють свій вигляд, не втрачаючи своєї суті. Європа пов’язана з особливими духовними цінностями, які диктують нам, як вчинити і яку модель поведінки обрати, навіть коли ми самі цього не помічаємо. Якщо поняття сексуальності універсальне, подібно поняттю прийняття їжі, то любов розуміється в кожній цивілізації по-різному, так само як і жіночність, образотворче мистецтво, гастрономія і музика. Все це несе відбиток певної духовної морфології, таємничим чином переданої нам у спадок від предків, з їх структурою мови і генетичною пам’яттю попередніх поколінь. Ці особливості роблять нас тими, ким ми є, несхожими на інших, навіть якщо ми самі цього не усвідомлюємо. Традиція в цьому сенсі – це те, що визначає і розвиває індивідуальність, утворюючи ідентичність, надаючи життю особливий сенс. Традиція – це "я", яке не залежить від часу, це живе вираження приватного всередині універсального.

Ім’я Європи вперше з’явилося 2500 років тому в Геродота і в "Описі землі" Гекатея Мілетського. І невипадково давньогрецький географ класифікував кельтів і скіфів як європейські народи, а не варварські. У ту добу творилось самоусвідомлення європейського народу під загрозою Перських воєн. Це історична константа: ідентичність спільноти народжується під загрозою вторгнення чужої культури.

Дві тисячі років по тому після битви при Саламіні, 29 травня 1453 падіння Константинополя стало найпотужнішим потрясінням для Європи. Східні кордони вже не могли протистояти османським вторгненням. Лишень Австрійська імперія Габсбургів володіла військовою силою, на яку можна було покластися. Цей критичний момент став поштовхом до розвитку європейської свідомості в сучасному сенсі слова. У 1452 році побачила світ праця грецького філософа Георгія Трапезундського під назвою "Pro defenda Europa" – своєрідний маніфест, в якому Європа ототожнювалася з Християнством. Після падіння візантійської столиці кардинал Пікколоміні, майбутній папа римський Пій II, писав: "У Європи вирвали її східну частину". І для того щоб всі відчули серйозність того, що відбувалося, він у своїх промовах згадував не лише Святих Отців, а й поетів Давньої Греції. "Ця катастрофа – друга смерть Гомера, Софокла, Евріпіда”, – говорив він. Проникливий Пій II помер в 1464 році, зневірившись від неможливості об’єднати армію і флот заради звільнення Константинополя.

Європа як цивілізація має стародавню і багатющу історію. Не беручи до уваги наскельний живопис первісної людини і мегалітичну культуру, історія не знала більшої кількості місць, в яких одночасно поширювався і розвивався б один і той же феномен. Середньовічне лицарство, епічна поезія, куртуазна любов, чернецтво, феодальні свободи, хрестові походи, зростання міст, готична архітектура, доба Відродження, реформація, розширення за рахунок заморських територій, виникнення держав-націй, світське і релігійне бароко, музичні течії, просвітництво, романтизм, промисловий переворот, підйом громадянства … Так, все це одночасно відбувалося в Європі, і тільки там. Історія показує, що всяке помітне явище, зароджувалося в одній європейській країні, негайно просочувалося і в інші, але тільки європейські, держави. Що стосується конфліктів, якими також пояснюється і європейська динамічність, вони мали у своїй основі змагальні відносини між державами і тими, хто їх очолював, але ніяк не контраст культур і цивілізацій.

На відміну від інших народів, європейцям рідко доводилося замислюватися про свою ідентичність. Їм досить було жити, бути численним і сильним народом, часто змагатися один з одним. Але тепер усьому цьому прийшов кінець. Жахливий 1914 рік впустив до Європи демона сумніву у своїй приналежності (сумніву, однак, замаскованого тимчасовим достатком матеріальних благ). Прихильники уніфікації та знеособлення не розглядають питання про ідентичність. Проте, ідентичність вимагає розгляду спільноти в якості життєво важливого елемента в питанні про міжетнічні і територіальні межі.

Домінік Веннер,

ветеран Алжирської війни, член ОАS, один з засновників руху «нових правих», політв’язень і письменник, у 2013 р. у соборі Паризької Богоматері покінчив життя самогубством на знак протесту проти мультикультуралізму та одностатевих шлюбів,