Кількісні та якісні особливості «публічного».

Різниця між «публічним» та «державним» міститься як в кількісній площині, так і якісній. Перша значною мірою очевидна для публічно-правової науки, виявляється вже на рівні етимологічних порівнянь та полягає у традиційному судженні про відносно більший обсяг публічного. Суб’єктами публічної владної діяльності є органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, організації, наділені делегованими повноваженнями, і не виключено, що й інші носії публічної влади. Так, у вітчизняній адміністративістиці набула широкого застосування категорія «публічна служба». Її первинне запровадження обумовлене необхідністю комплексного вивчення державної та муніципальної служби, що мають спільну соціальну природу, мету, ідентичні організаційно-процедурні механізми і навіть тривалий час існували на єдиній законодавчій основі – Закон України (далі – Закон) «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. залишався правовою базою муніципальної служби до прийняття Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 липня 2001 р., який значною мірою відтворив положення першого. Об’ємне превалювання «публічної служби» підтверджене та деталізоване у офіційній дефініції Кодексу адміністративного судочинства України, п. 15 ч. 1 ст. 3 якого встановлює: публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування [1]. Приведене однозначно свідчить про те, що «державне» є однією зі складових «публічного». Слід зазначити, що наведене підтверджує більший обсяг другого терміну, базуючи судження на вітчизняній правовій системі. Водночас, якщо вийти за межі останньої, то можна відкрити ще одну змістовну складову «публічного», яке здатне характеризувати не тільки внутрішньодержавний апарат організації суспільства, але й позначати управлінські впливи публічної влади наддержавного та міжнародного рівнів. Цей аспект видається особливо важливим у контексті активних геополітичних пошуків України та світових глобалізаційних процесів, зокрема вимагаючи пізнання ролі наддержавних структур у формуванні митної політики та здійсненні митної справи.

Якісна відмінність публічного управління/адміністрування від державного полягає в кількох аспектах. По-перше, воно містить вказівку на основну ціннісно-цільову складову розпорядчих заходів: публічний інтерес. Проголошення Конституцією України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 [2]), поступовий відступ від державоцентриської моделі у відносинах між державою та громадянином, становлення людиноцентриського типу владно-суспільної взаємодії та концепції «сервісної» держави дозволяє стверджувати, що основною метою правозастосовчої діяльності є досягнення верховенства права, а управлінського впливу – гарантування загального блага громадянського суспільства, його стабільного розвитку, поєднаного із забезпеченням і підтриманням ефективних інститутів саморегулювання. Як справедливо наголошують В.М. Бевзенко та Р.С. Мельник, основою публічного інтересу є об’єктивний інтерес усього суспільства, що, відповідно, не дозволяє ототожнювати публічний інтерес та державний інтерес, який є лише одним із елементів інтересу публічного [3, с. 38]. Належне урядування базується на обслуговуючій ролі держави, роблячи основними цінності та потреби обслуговуваного, а не обслуговуючого. Вказані фахівці звертаються до напрацювань відомого адміністративіста А.І. Єлістратова, який відмічав: що саме визначатимуть правителі як суспільний інтерес залежить від рівня культури. І те, у чому влада бачить загальне благо, може насправді розійтися з інтересами знаної частини населення. У розумінні групою правителів суспільного інтересу часто виявляється класова точка зору [4, с. 78]. Отже, державний інтерес з однієї сторони може бути лише частиною публічного (законодавством передбачаються ще: «інтереси територіальної громади», «інтереси місцевого самоврядування», «охоронювані законом інтереси осіб», «наукові інтереси України», «економічні інтереси України», «інтереси споживачів» тощо), а з іншого – суперечити публічному інтересу, підміняти і спотворювати його.

По-друге, у довідниковій літературі «публічний» (від лат. publicus – суспільний, народний) визначається як відкритий, гласний [5, с. 474], тобто цей термін додатково констатує необхідність інформаційної взаємодії суб’єктів владних повноважень із суспільством, що стало однією із якісних ознак адміністрування. При цьому, оперативне поширення достовірних даних про цілі та методи управлінського впливу, права громадян і порядок їх втілення має відбуватися не лише за ініціативою громадськості, як відповідь на запити її окремих представників чи організацій (вимушене інформування), але й за ініціативою владних інституцій (добровільне інформування). В главі 3 Митного кодексу України (далі – МК України) [6] передбачено здійснення як першого виду, так і другого. Зокрема, вимушеним слід вважати: інформування заінтересованих осіб про митні правила (ч. 1 ст. 19); інформування щодо законодавства України з питань державної митної справи (ч. 2 ст. 20), яке здійснюється на запит заінтересованої особи; консультування з питань практичного застосування окремих норм законодавства України з питань державної митної справи (ст. 21).