Методи, направлені на одержання знань

Першу групу методів, направлених на одержання знань, складають методи, які передбачають усну передачу і засвоєння інформації. Усний виклад здійснюється у вигляді розповіді, бесіди, пояснення, опису і інших форм мовного впливу.

Застосування загальнопедагогічних методів у фізичному вихованні залежить від змісту навчального матеріалу, дидактичної мети, функцій, підготовки тих, хто займається фізичними вправами, їх віку, особливостей особи і підготовки викладача-тренера, наявності матеріально-технічної бази, можливостей її використання.

Словесні методи

У фізичному вихованні викладач свої загальнопедагогічні і специфічні функції значною мірою реалізує за допомогою слова: ставить перед тими, хто займається фізичними вправами завдання, управляє їх навчально-практичною діяльністю на заняттях, повідомляє знання, оцінює результати засвоєння навчального матеріалу, здійснює виховний вплив на учнів.

У фізичному вихованні застосовуються такі словесні методи.

1. Дидактична розповідь. Є викладом навчального матеріалу в оповідній формі. Його призначення — забезпечити загальне, достатньо широке уявлення про яку-небудь рухову дію або цілісну рухову діяльність. Найбільш широко застосовується в процесі фізичного виховання дітей молодшого і середнього шкільного віків.

2. Бесіда. Являє собою питально-відповідальну форму оволодіння навчальним матеріалом, обмін інформацією між викладачем і тими, хто вчаться. На питання педагога слідує відповідь того, хто займається фізичними вправами, і так на кожне подальше питання.

3. Опис. Спосіб створення у тих, хто займається фізичними вправами уявлення про дію. Опис передбачає чітке, виразне, образне розкриття ознак і властивостей предметів, їх величини, розташування в просторі, форм, повідомлення про характер протікання явищ, подій.

4. Пояснення. Метод є послідовним, строгим у логічному відношенні викладом викладачем складних питань, наприклад, понять, законів, правил і т.д. Практично пояснення характеризується доказом тверджень, аргументованістю висунутих положень, строгою логічною послідовністю викладу фактів і узагальнень.

5. Характеристика. Узагальнений перелік найважливіших ознак дії. Використовується вона в тих випадках, коли немає сенсу давати повний і точний опис дії, що вивчається. Відповідає на питання: "Як робити?". Наприклад, виконувати дії разом, плавно, енергійно, поволі, невимушено і т.ін.

6. Розбір. Форма бесіди, яка проводиться викладачем з тими, що займаються спортом, після виконання якого-небудь рухового завдання, участі в змаганнях, ігрової діяльності і т.ін., в якій здійснюється аналіз і оцінка досягнутого результату і намічаються шляхи подальшої роботи по вдосконаленню досягнутого.

7. Лекція. Є системним, всестороннім, послідовним висвітленням певної теми (проблеми).

8. Інструктаж. Точний, конкретний виклад пропонованого викладачем завдання тим, хто займається певним видом спорту.

9. Коментарі і зауваження. Викладач у процесі виконання завдання або відразу ж за ним у короткій формі оцінює якість його виконання або вказує на допущені помилки. Зауваження можуть відноситися до всіх тих, хто займається фізичними вправами, до однієї з груп або до одного учня.

10. Розпорядження, команди, вказівки. Основні засоби оперативного управління діяльністю тих, хто займається певним видом спорту на заняттях.

Під розпорядженням мається на увазі словесна вказівка викладача на занятті, яка не має певної форми (стандартних словосполучень, незмінних за добором фраз). Розпорядження дають для виконання якої-небудь дії («оберніться обличчям до вікон», «вишикуйтесь уздовж стіни» і т.ін.), вправи, для підготовки місць занять, інвентаря для прибирання спортзалу і т.ін. Розпорядження використовуються переважно в початковій школі.

Команда має певну форму, встановлений порядок подачі і точний зміст. Командна мова – це особлива форма словесної дії на тих, хто займається спортом, з метою спонукання їх до негайного безумовного виконання або припинення тих або інших дій.

Вказівка є словесною дією, яка використовується з метою внесення відповідних поправок при неправильному виконанні рухових дій (наприклад, "швидше", "вище помах" і т.ін.). Вказівки частіше за все звикористовуються в початковій школі.

Наступна група методів пов'язана з передачею і засвоєнням друкарської інформації шляхом роботи учнів з підручниками, книгами, навчальними картками, програмованими посібниками і ін. Ці методи застосовуються для стимулювання пізнавального інтересу, активності учнів, поглиблення їх знань в галузі спортивної техніки, методиці технічної підготовки. Вони дозволяють отримати більш повні і достовірні знання про правила і особливості суддівства в якомусь виді спорту, умовах проведення змагань, можливостях ефективного використання того чи іншого технічного прийому в цих умовах.

Група методів засвоєння і використання знань побудована на основі передачі і сприйняття інформації за допомогою органів чуття (перцептивні методи). Важливу роль тут відіграє зір, кінестезичний аналізатор, вестибулярний аналізатор, слух та інші канали чуттєвого сприйняття дії, що вивчається. Відчуття і сприйняття – це первинний образ про дію. Вони передують уявленням або повторним, чуттєво-наочним образам. Уявлення можуть виникати в свідомості тих, хто навчається фізичних вправ, за відсутності безпосередніх подразників, що зближує їх з образами пам'яті, уяви і наочно-образного мислення. Із освоєнням рухових дій формуються спеціалізовані сприйняття: "відчуття приладу", "відчуття м'яча", "відчуття штанги".

Застосування перерахованих методів піднімає емоційний настрій, інтерес вихованців до навчальної роботи, активізує їх увагу, сприяє створенню більш яскравого і точного сенсорно-перцептивного образу (моделі) техніки дій, їх характеристик, осмисленню і ретельному аналізу структури і умов його виконання.

 

3. Методи, направлені на оволодіння руховими уміннями і навиками

Залежно від способу освоєння структури рухової дії в процесі розучування методи підрозділяються на:

- методи строго регламентованої вправи;

- методи розчленованої вправи;

- методи цілісної вправи.

Методи строго регламентованої вправи. Основним методичним напрямом в процесі фізичного виховання є строга регламентація вправ. Зміст методів строго регламентованої вправи полягає в тому, що кожна вправа виконується в строго заданій формі і з точно обумовленим навантаженням.

Методи строго регламентованої вправи мають великі педагогічні можливості. Вони дозволяють:

1) здійснювати рухову діяльність тих, хто займається певним видом спорту, за твердо приписаною програмою (за підбором вправ, їх зв'язком, комбінаціями, черговістю виконання і т.ін.);

2) строго регламентувати навантаження за об'ємом і інтенсивністю, а також управляти її динамікою залежно від психофізичного стану тих, хто займається фізичними вправами, і вирішуваних завдань;

3) точно дозувати інтервали відпочинку між частинами навантаження;

4) вибірково виховувати фізичні якості;

5) використовувати фізичні вправи на заняттях з будь-яким віковим контингентом;

6) ефективно освоювати техніку фізичних вправ і т.д.

На практиці фізичного виховання всі методи строго регламентованої вправи підрозділяються на дві підгрупи:

1) методи навчання руховим діям;

2) методи виховання фізичних якостей.

До методів навчання руховим діям належать:

1) цілісний метод (метод цілісно-конструктивної вправи);

2) розчленовано-конструктивний;

3) зв'язаної дії.

Методи розчленованого навчання допускають розучування вправи (його звичайно називають "цільовим") частинами, з послідовним їх об'єднанням у цілісну дію по мірі освоєння. При цьому цільовий навик можна представити ніби у вигляді суми достатньо доступних приватних рухових навиків, які потім послідовно об'єднуються в основний. Цей метод застосовується в наступних випадках:

• при навчанні координаційно-складним руховим діям, коли немає можливості вивчити їх цілісно;

• якщо вправа складається з великої кількості елементів, органічно мало взаємопов'язаних між собою;

• якщо вправа проводиться так швидко, що при цілісному виконанні не можна вивчити і удосконалити його окремі частини;

• коли цілісне виконання дії може бути небезпечним, якщо заздалегідь не вивчити його елементи;

• коли необхідно забезпечити швидкий успіх у навчанні для того, щоб підтримати інтерес до навчальної діяльності, особливо в роботі з дітьми і підлітками, сформувати впевненість у своїх силах.

Завдання побудови навчання руховим діям методом розчленування зводиться до вирішення питань про число навчальних вправ і їх вибір. Вирішуючи ці питання, необхідно дотримуватися наступних правил:

а) при розчленовуванні слід ураховувати особливості структури дії, що вивчається, руховий досвід тих, хто навчається, і умови навчання;

б) розчленовування не повинно викликати принципової зміни структури даної дії;

в) при розчленовуванні навчальними вправами повинні бути охоплені всі фази цільової вправи;

г) для окремого розучування слід вибирати тільки ті фази вправи, які можуть ефективно контролюватися або самим учнем, або ззовні, за допомогою викладача або навчальних пристроїв; фази руху, які погано піддаються контролю, вилучати не слід;

д) навчальна вправа повинна містити можливо менше сторонньої рухової інформації, не пов'язаної з предметом навчання.

Основні різновиди методу розчленованої вправи:

1.Метод власне розчленованої вправи передбачає використання великих завдань, кожне з яких охоплює одну або кілька фаз цільової вправи.

2. Метод вирішення вузьких рухових задач вичленення ("розшарування") окремих характеристик рухів (просторових, тимчасових, динамічних, ритмічних і ін.) і дій усередині фаз цільової вправи. З його допомогою можна вирішувати різноманітні завдання. Зокрема, сформувати більш точні уявлення про рух у тих, хто навчається, удосконалювати окремі характеристики техніки рухів, виправляти помилки, які виникають у процесі навчання і багато іншого.

3. Метод поділу. Існує безліч прийомів, які використовуються в процесі розчленованого розучування рухових дій. До основних з них належать: освоєння ключових положень тіла і його частин, тимчасова фіксація положення тіла в тій чи іншій фазі вправи, "проводка" у фазі руху, що вивчається, імітація руху, зміна початкових і кінцевих умов руху і т.ін.

Розчленовано-конструктивний метод застосовується на початкових етапах навчання. Він передбачає розчленування цілісної рухової дії (переважно з складною структурою) на окремі фази або елементи з почерговим їх розучуванням і подальшим об'єднанням в єдине ціле.

При застосуванні розчленованого методу необхідно дотримуватись таких правил (В.В. Беліновіч, 1958):

1. Навчання доцільно починати з цілісного виконання рухової дії, а потім, у разі потреби, виділяти з нього елементи, які вимагають більш ретельного вивчення.

2. Необхідно розчленовувати вправи так, щоб виділені елементи були відносно самостійними або менш пов'язаними між собою.

3. Вивчати виділені елементи в стислі терміни і при першій же нагоді об'єднувати їх.

4. Виділені елементи треба по можливості вивчати в різних варіантах, що полегшить конструювання цілісного руху.

Недолік розчленованого методу полягає в тому, що ізольовано розучені елементи не завжди легко вдається об'єднати в цілісну рухову дію.

В практиці фізичного виховання цілісний і розчленовано-конструктивний методи часто комбінують. Спочатку приступають до розучування вправи цілісно, потім освоюють найважчі виділені елементи і в кінці повертаються до цілісного виконання.

Метод зв'язаної дії застосовується, в основному, в процесі вдосконалення розучених рухових дій для поліпшення їх якісної основи, тобто результативності. Суть його полягає в тому, що техніка рухової дії удосконалюється в умовах, які вимагають збільшення фізичних зусиль. Наприклад, спортсмен на тренуваннях метає обтяжений спис або диск, стрибає в довжину з поясом, що обтяжує і т.ін. У цьому випадку одночасно відбувається вдосконалення як техніки руху, так і фізичних здібностей.

При застосуванні сполученого методу необхідно звертати увагу на те, щоб техніка рухових дій не спотворювалася і не порушувалася їх цілісна структура.

Методи цілісної структури грунтуються на тому, що з самого початку руху освоюються тими, хто займається спортом у складі тієї цілісної структури, яка типова для даної дії (стрибки, метання і ін.). Вони переважно використовуються:

• при розучуванні найпростіших вправ;

• при вивченні деяких складних дій, які, з методичної точки зору, недоцільно вивчати частинами;

• при закріпленні і вдосконаленні рухових умінь і навиків. Сприятливі умови для застосування цілісних методів є також в тих випадках, коли той, хто навчається вправам і педагог мають у своєму розпорядженні ефективні засоби і прийоми допомоги і страховки. Наприклад, це характерно для таких видів спорту, як спортивна гімнастика, акробатика, стрибки у воду, стрибки з трампліну на лижах, фристайл і ін., в яких освоєння дій пов'язано з елементами ризику, страху, подоланням негативних емоцій.

Більш широке застосування у фізичному вихованні і спорті знаходять тренажерні пристрої, які беруть на себе функції навчання техніці рухів і контролю за діями тих, хто займається цими вправами. Природно, застосування тренажерів і інших технічних пристроїв робить можливим цілісне розучування навіть досить складних рухових дій.

Різновиди цілісних методів:

1. Власне цілісний метод має на увазі пряме застосування в якості вправи, яка вивчається, цільового руху, тобто такої дії, яка є об'єктом вивчення.

2. Метод цілісної вправи з постановкою приватних завдань.

3. Метод цілісної вправи з розгортанням навчання від провідної ланки. При штовханні ядра провідною ланкою буде фінальне зусилля, при метанні списа – поєднання розгону з фінальним зусиллям. Цей метод допускає використовування спеціальних і підготовчих вправ.

4. Метод підвідних вправ базується на застосуванні в якості вправ, які вивчаються дій структурно-родинних цільових вправ, але більш доступних у засвоєнні.

При розучуванні і вдосконаленні вправ цим методом можуть застосовуватися такі методичні прийоми, як самостійне виконання вправи за наявності гарантованої безпеки (застосовується безпосередня страховка викладачем, партнером, допоміжними засобами типу лонж і ін.); виконання вправ з направляючою допомогою; на тренажері; застосування проводки і т.ін.

Метод цілісно-конструктивної вправи. Застосовується на будь-якому етапі навчання. Суть його полягає в тому, що техніка рухової дії засвоюється із самого початку в цілісній своїй структурі без розчленування на окремі частини. Цілісний метод дозволяє розучувати структурно нескладні рухи (наприклад, біг, прості стрибки, загальнорозвиваючі вправи і т.ін.).

Цілісний метод дає можливість засвоювати окремі деталі, елементи або фази не ізольовано, а в загальній структурі руху, шляхом акцентування уваги учнів на необхідних частинах техніки.

Недолік цього методу полягає в тому, що в неконтрольованих фазах або деталях рухової дії (рухи) можливе закріплення помилок у техніці. Тому при освоєнні вправ з складною структурою його застосування небажане. Перевагу слід віддати розчленованому методу. Вищеперераховані методи навчання можна представити таким чином.

Практичні методи:

1. Варіювання фізичної вправи: виконання підвідних, імітаційних, спрощених, стандартних і ускладнених фізичних вправ, у поєднанні з іншими діями.

2. Варіювання зовнішніх умов виконання фізичної вправи: спрощення та ускладнення зовнішнього середовища, надання фізичної допомоги і страховки, застосування обмежувачів, направляючих пристроїв, обтяжень, опорів.

3. Варіювання стану тих, хто займається вправами, при виконанні фізичних вправ (виконання фізичних вправ в умовах перевірки, гри, змагання і на фоні стомлення).

У різних наукових джерелах є і інші класифікації методів фізичного виховання, так В.С. Кузнєцов і Ж.К. Холодов (2000) пропонують розглянути схему специфічних і загальнометодичних прийомів за наступною структурою.