Предмет психології. Зв’язок з іншими науками

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ

«ПСИХОЛОГІЯ»

 

(для студентів 1-4 курсів заочної форм навчання

усіх напрямів підготовки бакалавра)

ХАРКІВ – ХНУМГ – 2015

З М І С Т

Передмова................................................... 4 Предмет психології. Зв’язок з іншими науками.................... 5 Діяльність................................................... 6 Спілкування................................................. 8 Особистість............................................... 10 Особистість та професія........................................... 11

Основи диференціальної психології

Темперамент................................................. 12 Характер.................................................... 13 Здібності.................................................... 15 Основи соціальної психології................................... 16 Пізнавальні процеси

Відчуття..................................................... 18 Сприймання.................................................. 19 Увага....................................................... 20 Пам’ять..................................................... 21 Мислення.................................................... 22 Уява........................................................ 24 Емоційно-вольова сфера людини................................ 25 Список літератури........................................... 27

 

 

ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ. ЗВ’ЯЗОК З ІНШИМИ НАУКАМИ

1. Поняття про психологію та педагогіку. Історія формування психології як науки.

2. Мозок та психіка. Етапи еволюції психіки. Внесок І. М. Сеченова та І. П. Павлова у розвиток світової психології.

3. Структура сучасної психології. Поняття психології праці та інженерної психології.

Предмет вивчення в психології – людина. Людину вивчає багато наук. Соціальні: соціологія, філософія, політологія. Природознавчі: медицина, антропологія, фізіологія. Психологія вивчає людину з точки зору її психічної діяльності. По-грецьки слово «псюхе» – душа.

Психологія – наука про факти, закономірності та механізми психіки людини. Предмет дослідження – психічна діяльність людини та її особливості. Педагогіка як наука тісно пов`язана із психологією, це наука про навчання людини та її виховання.

Душею людина почала цікавитися з того часу, як тільки відокремила себе від світу природи та усвідомила себе як людину. Давні люди смерть, сон, непритомність розглядали як однорідні явища. Сон, наприклад, вважали явищем, коли душа тимчасово залишає тіло. Смерть – коли душа зовсім не повертається до тіла. Тому у давніх людей не було трагедії смерті. Душі людей, що вмерли, розглядалися як своєрідні співбратерства, як і у живих.

З появою релігії поняття душі набуває нематеріального змісту.

V-VII ст. до н.е. – Фалес, Анаксімен, Анаксімандр в основу душі покладали те, з чого створений навколишній світ: воду, вогонь, повітря. Вони відокремлювали душу від її носія – людини. Душа становила ту субстанцію, з якої утворено першоджерело світу.

V ст. до н.е. – Геракліт розглядав душу як частину природи. Життя душі, на його думку, підпорядковувалось загальним законам природи.

IV ст. до н.е. – Аристотель написав трактат «Про душу», в якому довів, що душа та тіло – єдине ціле. На його думку, дух присутній в усьому живому: рослинах, тваринах, людях.

Проблемою душі цікавились Декарт, Дидро, Радищев.

Значний внесок у розвиток психології як науки було зроблено російським вченим І.М.Сеченовим у ХIХ ст. І.М.Сеченов довів, що джерелом психічної діяльності людини є мозок, ввів поняття рефлексу як реакції організму на зовнішні подразнення.

Роботу І.М.Сеченова було продовжено російським психофізіологом І.П.Павловим наприкінці ХIХ – початку ХХ ст. І.П.Павлов відкрив закономірність регулювання мозком взаємодії вищих тварин та людей із зовнішнім середовищем. Йому належить теорія про так звану другу сигнальну систему. Перша сигнальна система – це безпосереднє сприйняття світу: бачити, слухати, чути. Друга притаманна лише людині, це так званий «образ образу» – слова та думки.

Джерело психіки – зовнішній світ, а сам її зміст формується характером взаємодії із оточуючим середовищем. Психічна діяльність людини відтворюється спеціально пристосованим органом – мозком. Він складається із двох частин: спинного та головного. Так звані безумовні (природжені) рефлекси містяться у спинному мозку, умовні (придбані) – у головному.

У півкулях головного мозку психічні функції людини розподіляються відповідним чином: ліва півкуля контролює логічні операції, мовлення, мислення. Права – уяву, образи, емоції, орієнтацію у просторі. Це явище отримало назву функціональна асиметрія головного мозку.

Психологія як наука займає проміжне місце між природних, соціальних та філософських наук. Структуру сучасної психології можна розглядати залежно від підстав класифікації.

А. За конкретним видом діяльності людини: психологія праці, медична,

педагогічна, юридична, психологія спорту, художньої творчості та ін.

Б. За різними аспектами розвитку: психологія немовлят, підлітків, людей

середнього віку, старих людей, порівняльна психологія.

В. За психологічним аспектом співвідношення особистості та суспільства:

соціальна, диференціальна, загальна.

Загальна психологія – своєрідна збірна назва. Загальна психологія вивчає психічні явища, що у тій чи іншій мірі представлені у будь-якому психологічному напрямку дослідження.

Матеріали досліджень загальної психології широко використовуються в окремих її напрямах. Одна з найважливіших галузей – психологія праці. Психологія праці – галузь психологічної науки, що вивчає закономірності формування та прояву психологічної діяльності людини у різних видах праці та проводить розробку практичних рекомендацій щодо психологічної забезпеченості ефективності та безпеки праці.

Інженерна психологія – галузь психологічної науки, що вивчає закономірності процесів інформаційної взаємодії людини та техніки з метою їх використання у практиці проектування, створення та експлуатації систем «людини – машини – середовище».

Предметом дослідження психолог праці та інженерної психології є вивчення психологічних закономірностей трудової діяльності, ролі психологічних функцій та індивідуальних особливостей людини у реалізації трудових задач.

ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Поняття діяльності як форми активності людини. Потреби. Мотиви та їх

функції.

2. Структура діяльності.

3. Види діяльності людини.

Поняття діяльності у психології розглядається як зовнішня (фізична) та внутрішня (психічна) активність людини, що регулюється свідомою метою. Діяльність як форма активності притаманна лише людині та протистоїть так званій імпульсивній поведінці, що регулюється емоціями.

В цілому активність – риса, що характерна для всього живого. Джерелом активності є потреби. Потреба – це відповідний стан, що відбиває залежність від конкретних умов існування та породжує активність до цих умов. Саме активність забезпечує постійне підтримання життєво важливих зв`язків з оточуючим середовищем.

Потреби тварин безпосередньо пов`язані з природою. Потреби людей змінювалися протягом століть, а також індивідуально протягом життя кожної людини. У людей і тварин є спільні потреби – природні, за змістом вони тотожні. Це потреба в їжі, сні, продовженні роду. В той же час відрізняються вони способами їх задоволення: їсти ложкою, спати на ліжку та ін.

Усі потреби людини можна розподілити на дві великі групи: матеріальні (потреби у предметах побуту, житлі, одязі) та духовні (спілкуватися, отримувати інформацію, сприймати прекрасне).

Коли потреба людини втілюється в конкретні явища або предмети дійсності, утворюється більш стійке психічне явище, що носить назву мотиву. За визначенням А.М.Леонтьєва, мотив – це опредмечена потреба. Мотиви регулюють діяльність людини. Це те, що спонукає до діяльності. Саме мотив дає відповідь на питання, чому людина виявляє активність. Усі мотиви можна розподілити на усвідомлені та неусвідомлені. До усвідомлених належать такі, як інтереси, переконання, прагнення (до складу останніх входять мрії, пристрасті, ідеали). Неусвідомлені: установки та потяги. Неусвідомлені мотиви через деякий час усвідомлюються. Констатуючою ознакою діяльності є наявність мети: є мета – є діяльність. Мета на відміну від мотивів завжди усвідомлена. Це своєрідний регулятор активності людини. Мета може співпадати, а може й не співпадати з мотивом діяльності, як «чому відбувається дія» не завжди співпадає з тим, «для чого вона відбувається». Мета – це ідеально представлений результат діяльності людини.

Для засвоєння тієї або іншої діяльності в цілому необхідно опанувати її окремі складові – частини діяльності, що носять назву дій. Це окремі фрагменти діяльності, в кожному із яких вирішується своя конкретна задача, підпорядкована загальній меті.

До засобів засвоєння діяльності відносять навички, вміння та операції. Навички – це автоматизовані дії, що можуть бути моторними (ходити, плавати), сенсомоторними (друкувати, керувати автомобілем, грати на роялі), інтелектуальними (читати, рахувати). Вміння – це володіння складною системою психічних та практичних дій, здатність використовувати знання та навички. Наприклад: вміння переказувати прочитане складається з навику читання як розрізнення букв, слів плюс використання інших слів із словникового запасу. Операції – це дії, що відокремились від звичних умов, в яких вони виникли. Наприклад, людина найчастіше пише правою рукою, але за конкретних умов може написати і лівою, і навіть ногою. Проблема формування навичок, вмінь та операцій набуває суттєвого значення у педагогічній діяльності.

За визначенням А.М.Леонтьєва, життя людини – це система діяльностей, що змінюють одна одну. До видів людської діяльності належать гра, навчання та праця. Гра – перша діяльність людини: ігри з предметами, з іграшками, рольові ігри, ігри за правилами. Навчання – засвоєння та передача соціального досвіду. Праця – засіб забезпечення життєдіяльності людини та засіб пізнання, спілкування та перетворювання навколишнього світу.

СПІЛКУВАННЯ

1. Поняття про спілкування. Три боки процесу спілкування: комунікативний, інтерактивний, перцептивний, їх взаємозв`язок.

2. Комунікативний бік. Засоби комунікації. Поняття мови та мовлення. Вербальні та невербальні засоби комунікації.

3. Інтерактивний бік спілкування. Такт. Конфлікт.

4. Перцептивний бік спілкування. Механізми міжособистого сприйняття: ідентифікація, рефлексія, стереотипізація.

Спілкування – багатоплановий процес розвитку контактів між людьми. У перекладі з грецької «contaktus» – зіткнення. Значення слова свідчить про двобічний зв`язок між тими, хто спілкується.

У єдиному процесі спілкування для зручності аналізу даного багатопланового процесу можна виділити три боки: комунікативний – передача та сприйняття інформації; інтерактивний – взаємодія людей, що спілкуються, обмін діями та вчинками; перцептивний – сприйняття, порозуміння та оцінка один одного у спілкуванні.

Комунікативний бік передбачає розгляд спілкування з точки зору обміну інформацією. Той, хто передає інформацію, – комунікатор, той, хто отримує її, – реципієнт.

З інтерактивного боку спілкування розглядається як своєрідна система зв`язків та міжособистих взаємодій людей, що спілкуються.

Перцептивний бік – порозуміння, сприйняття та оцінка людьми, що спілкуються, один одного: чи заслуговує партнер на увагу, чи цікавий він співрозмовник.

Аналіз комунікативного боку спілкування передбачає розгляд співвідношення: вербальні/невербальні засоби організації обміну інформації. Найважливіший засіб отримання та передачі інформації – мова. Мова та мовлення розглядають у психології як самостійні поняття, що відрізняються одне від іншого. Мова – структурна система знаків, за кожним із яких має місце своє відповідне значення. Мовлення – це мова у дії, головна функція мови.

Існує декілька видів мовлення згідно з різноманітними підставами класифікації. За способом виконання: читання, говоріння, слухання (аудіювання) та безпосередньо мовлення, звучання як результату промови. За способом фіксації: писемне та усне мовлення. За кількістю осіб, що спілкуються: монолог (промовляє одна людина), діалог (спілкуються двоє) та полілог (одна людина спілкується з групою людей).

Невербальні засоби спілкування: міміка, пози, жести, положення тіла у просторі. Дані засоби старіші за вербальні, бо попередником звука був жест. Невербальні засоби дуже часто супроводжують вербальні, вони посилюють, уточнюють та навіть заміщують вербальну інформацію.

Інтерактивний бік спілкування, або обмін діями, вчинками, розкривається за допомогою таких понять, як такт, соціальна роль та конфлікт.

Такт – вміння людини чітко та без помилок приписувати іншим очікування того, що вони готові від неї почути або в ній побачити. Безтактовність може мати як образливий, так і необразливий характер.

Щоб процес взаємодії відбувався максимально ефективно, у дусі порозуміння, завжди слід мати на увазі дотримання так званих соціальних ролей. Соціальна роль – нормативно ухвалений зразок поведінки людини, яка виконує ту або іншу соціальну функцію. Головна умова безконфліктності спілкування – відповідність між соціальною роллю та соціальною нормою, яку ця роль передбачає.

Інша причина конфліктів – непорозуміння партнерів, неспівпадання мети дії, цінностей та заходів досягнення мети.

Конфлікти за походженням можна розподілити на дві групи: предметно-ділові та особисто-прагматичні. Один вид конфлікту може перетікати в інший.

Перцептивний бік – сприйняття, порозуміння та оцінка людьми, що спілкуються, один одного. Даний процес відбувається завдяки роботі відповідних психологічних механізмів. До них належать: ідентифікація, рефлексія та стереотипізація.

Ідентифікація – посилання на власний досвід у процесі спілкування, можливість стати на бік партнера, щоб добре зрозуміти його.

Рефлексія – розуміння того, як людина сприймається партнером. Це своєрідний процес подвійного дзеркального відтворення: партнери спостерігають один одного і відповідно планують процес спілкування.

Стереотипізація – класифікація форм поведінки людини та інтерпретація їх причин шляхом віднесення людини, з якою спілкуєшся, до вже відомих або тих, що вважаються відомими, типів людей. Стереотип – образ людини, що використовується у повсякденному житті як своєрідний штамп. Він складається на базі неповноти інформації та висловлювань інших людей про дану людину.

Ефект ореолу – надання позитивної оцінки людині завдяки першому доброму враженню. Він виникає також в умовах неповної інформації та попередніх висловлювань про дану людину.

Як стереотип, так і ефект ореолу деформують процес сприйняття.

Критерій оцінки – вчинки людей, з якими відбувається спілкування.

 

ОСОБИСТІСТЬ