Основи соціальної психології

1. Поняття соціальної групи. Види соціальних груп.

2. Соціометрія та референтометрія. Лідерство.

3. Соціальні групи та професійна діяльність.

Соціальна група – товариство людей, що формується на базі відповідної ознаки: вид діяльності, вік, розмір, характер контактів.

За розміром соціальні групи розподіляють на великі та малі, реальні та умовні. За характером контактів – офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні).

Реальні групи завжди контактні, характеризуються наявністю спільного часу та місця існування, між членами таких груп у тій чи іншій мірі існує відповідний ступінь контактів. Наприклад, студенти одного курсу.

Умовні групи – завжди великі товариства. Люди, що входять до таких груп, не мають безпосередніх контактів між собою, спільного місця та часу існування, але вони об`єднуються на підставі відповідних спільних соціально-психологічних ознак. Наприклад, студентство, жінки світу, мешканці міста. У ролі таких ознак виступають вид діяльності, вік, місце проживання та інші.

Малі групи – завжди контактні товариства. Вони розподіляються на офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні).

Офіційні групи характеризуються наявністю юридично фіксованих прав та нормативно закріпленої структури. Наприклад, студенти академічної групи. Неофіційні не мають вищеназваних ознак та формуються на базі міжособистих стосунків – дружби, симпатій, взаємопорозуміння. Такі групи можуть мати характер ізольованих товариств та існувати всередині груп формальних. Складаються вони також і як самостійні на базі спільних інтересів, цінностей, відповідних захоплень. Формальна група у ряді випадків може мати риси і групи неформальної, що залежить від рівня міжособистих стосунків представників формальної групи.

Люди, що складають соціальну групу, не можуть мати однакове ставлення як один до одного, так і до діяльності групи в цілому. У психології визначають дві головні системи внутрішньої диференціації групи: соціометричні та референтометичні переваги та вибори.

Американський психолог Дж.Морено запропонував спосіб виявлення міжособистих переваг та техніку фіксування емоційних переваг, що була названа соціометрією. Завдяки соціометрії можна визначити кількісну міру емоційних переваг, байдужості та неприязні, що виявляють члени групи у процесі міжособистої взаємодії. Соціометричне дослідження являє собою відповідний тест, в основу якого покладено так зване “лобове питання” про бажаність контактів з тією або іншою людиною у галузі роботи, відпочинку, розваг. Ступінь бажаності вибору чітко диференційований: “не маю бажання спілкуватися” – “буду спілкуватися за відповідних умов” – “мені байдуже” – “буду спілкуватися з охотою” – “буду спілкуватися виключно з цією людиною”. Рівень уточнення бажаності контактів поряд із відповідним обмеженням кількості осіб для вибору цих контактів приводять до чіткого віднесення кожної людини до більш або менш емоційно привабливих для всіх. Це так звані соціометричні “зірки” та “парії”.

Референтометрія як метод дослідження соціальної групи базується не на вияві особистих симпатій та антипатій між членами групи, а на так званому ціннісному факторі. Даний тест дає можливість всім членам групи, з одного боку, ознайомитись з думкою кожного з приводу значущих та вагомих для кожного подій, планів, шляхів вирішення проблеми, а з іншого – строго обмежити кількість осіб, точка зору та думка яких на поставлені питання враховуються перш за все. Таким шляхом виявляються так звані референтні особи, що далеко не завжди бувають соціометричними “зірками”.

Найбільш референтна особа у групі – лідер. Це особа, за якою всі члени групи визнають право приймати відповідальні рішення, що пов`язані із кожним особисто, та брати на себе відповідальність за результати та наслідки даних рішень. Лідер може бути як формальним, так і неформальним. Імовірним є також збіг даних показників в одній особі. Лідерство визначається також наявністю престижу та статусу. Престиж – признання групою заслуг та позитивних рис лідера. Статус – перелік відповідних прав та обов`язків щодо членів своєї групи.

Структуру соціальної групи необхідно враховувати у професійній діяльності: впровадження оптимальних методів організації роботи передбачає обізнаність у соціально-психологічному складі групи, що, в свою чергу, відкриває можливості ефективного індивідуального підходу до тих, з ким доводиться працювати поруч.

ПІЗНАВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ

Пізнавальні процеси розглядаються у психології як своєрідні інформаційні канали між людиною та навколишнім світом. Вони відбуваються на різних рівнях психічної організації – від простих, якісно тотожних у людини та вищих ссавців, до специфічно людяних процесів, пов`язаних із другою сигнальною системою та функціональною асиметрією головного мозку.

До пізнавальних процесів належать такі: відчуття, сприймання, увага, пам`ять, мислення та уява. Вони встановлюють своєрідний інформаційний баланс між людиною та навколишнім середовищем.

ВІДЧУТТЯ

1. Поняття відчуття. Види. Механізми.

2. Загальні особливості відчуття: адаптація, сенсибілізація, синестезія.

3. Роль відчуттів у професійній діяльності.

Відчуття – найпростіший психічний процес, що полягає у відтворенні психікою людини окремих якостей предметів та явищ за умов їх безпосереднього впливу, дії матеріальних подразнювачів на відповідні нервові клітини.

Органи відчуття – спеціально пристосовані органи для поглинання відповідних типів інформації. Вперше органи відчуття були описані Аристотелем у IV ст. до н.е. Їх існує стільки, скільки існує найпростіших форм безпосереднього впливу подразнювачів: зір, слух, смак, нюх, доторкування. За своєю структурою органи відчуття відповідають особливостям подразнювачів. Існування органів відчуття – результат довгої еволюції усього живого.

Для того, щоб людина відчувала біль, запах, смак, звук, дотик, потрібна не тільки наявність відповідного матеріального подразнювача, але й відповідна робота організму. Механізм відчуттів полягає в тому, що вони виникають як результат перетворення специфічної енергії подразнювача, що діє в даний момент на відповідний орган відчуття, у відповідну енергію нервових процесів. Відповідний подразнювач викликає відповідний нервовий процес.

Cукупність клітин, що сприймають енергію подразнювача, носить назву аналізатора. Аналізатор складається з кількох частин. Найважливіші з них:

• рецептори – нервові клітини, що трансформують зовнішню енергію подразнювача у внутрішню енергію, нервовий процес;

• центростримкі та центробіжні нерви – нерви, що поєднують периферичний та центральний відділи нервової системи;

• підкоркові та коркові відділи, що перероблюють нервові імпульси (наприклад, диференціація звуку за частотою, зору за кольором, болю за ступенем).

Для появи відчуття необхідна робота всього аналізатора в цілому.

Залежно від місця розташування рецепторів всі відчуття можна розподілити на декілька груп:

• екстероцептивні – ті, що мають рецептори на поверхні тіла;

• інтероцептивні – мають рецептори у внутрішніх органах;

• пропріоцептивні – рецептори розташовані у м`язах та зв`язках.

Екстерорецептори можуть бути контактними (смак, дотик) або дистантними (зір, нюх, слух). Деякі відчуття можна класифікувати як зовнішньо-внутрішні (температурні, больові, м`язо-суглобні).

Кожне відчуття має свою специфічну якість, що відрізняє його від інших. Але всі відчуття мають загальні особливості. До них належать такі.

Адаптація – зміна чутливості під впливом дії подразнювача. Адаптація може бути як позитивною, так і негативною. Негативна має місце у разі повного зникнення відчуття під впливом тривалої дії подразнювача (наприклад, людина звикає до гуркоту трамваю за вікном) або притуплення відчуття під впливом сильного подразнювача (наприклад, через деякий час не помічається запах фарби). Позитивна адаптація – підвищення рівня чутливості під впливом дії слабкого подразнювача (наприклад, збільшення чутливості ока у темряві).

Сенсибілізація – підвищення чутливості у результаті взаємодії аналізаторів та тренування (наприклад, відомо, який розвинутий звуковисотний слух у дітей, що займаються музикою).

Синестезія – виникнення під впливом подразнювача одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора (наприклад, звукові подразнювачі викликають зорові образи – так звана “кольорова” музика).

Відчуття розвиваються під впливом умов життя та вимог практичної діяльності людини. Так, сенсибілізація, наприклад, має місце у тих осіб, що займаються специфічною діяльністю: парфумер, дегустатор тощо.

 

СПРИЙМАННЯ

1. Поняття сприймання. Сприймання та відчуття.

2. Головні характеристики сприймання.

3. Роль сприймання у професійній діяльності.

Сприймання – відтворення у свідомості людини предметів та явищ при їх безпосередньому впливі на органи відчуття, у ході якого відбувається упорядкування та об`єднання окремих відчуттів у цілісні образи. У порівнянні з відчуттям сприймання більш складний пізнавальний процес. Це якісно новий ступінь пізнавальної діяльності. У процесі сприймання людина пізнає такі якості та особливості навколишнього середовища, що не можуть бути пізнаними у процесі відчуття. Наприклад, глибина, питома вага, прискорення. Причина полягає в тому, що в основі сприйняття як пізнавального процесу мають місце два типи нервових зв`язків: як у межах одного аналізатора (наприклад, сприймання мелодії як сукупності ритму та частотності), так і зв`язки між аналізаторами (наприклад, сприймання слова як сукупності наочності та слуху).

До головних характеристик сприймання як пізнавального процесу належать предметність, константність, усвідомленість, цілісність та обумовленість минулим досвідом або аперцепція сприймання.

Предметність полягає в об`єктивізації відомостей, що отримуються із навколишнього світу, до цього ж світу в цілому. Наприклад, цеглина та блок вибухівки мають однаковий вигляд, але людині відомі функціональні якості цих предметів, при сприйманні вони кваліфікуються як не тотожні предмети. Предметність пов`язана із обумовленістю процесу сприймання минулим досвідом людини, так званою аперцепцією сприймання.

Цілісність полягає в тому, що на базі розрізнених відомостей про окремі якості предметів та явищ, отриманих у вигляді відчуттів, у процесі сприймання складається єдиний образ даних предметів та явищ.

Константність сприймання – одна із найважливіших характеристик: людина завжди сприймає відносно постійну, інваріантну структуру оточуючого середовища, предметів та явищ дійсності. Дана характеристика забезпечує стабільність світу, відтворює єдність предмету та умов його існування.

Усвідомленість сприймання полягає у тісному зв`язку даного пізнавального процесу з мисленням та мовленням: предмети, явища та образи, що сприймаються, завжди містять у собі відповідний зміст.

Сприймання – активний пізнавальний процес, пов`язаний також з емоційною сферою. Даним процесом можна керувати. Важлива форма сприймання – спостереження. Це спрямоване сприймання предметів та явищ дійсності. Спостереження можна розглядати як самостійну діяльність, якій потрібно спеціально навчатися. У навчальній діяльності особливого значення набувають так звані наочні засоби. Активне та послідовне спостереження сприяє ефективності процесу навчання.

У психології сприймання вивчається за такими напрямками: сприймання простору, сприймання форми, сприймання за розміром, сприймання глибини та віддаленості, сприймання напрямку, сприймання часу, сприймання руху. Вивчення кожного із даних напрямків відіграє важливу роль в залежності від професійної орієнтації та діяльності людини.

 

УВАГА