Біодобрива, їх виробництво у біогазових установках

Враховуючи, що органічні добрива – необхідна складова системи живлення рослин, особливо при програмуванні врожайності III рівня (висока врожайність і підвищення потенціальної і актуальної родючості ґрунту), крім гною, сидератів і соломи необхідно використовувати і інші джерела органіки. Це, зокрема, стосується біогазових установок. Така органіка має ряд переваг як перед гноєм, так, і перед мінеральними добривами. При зберіганні (компостуванні) органічних добрив, особливо у необладнаних гноєсховищах на території ферм і в полі у буртах втрачається до 50% азоту. У біодобривах, завдяки анаеробному зброджуванню органічних відходів у біогазовій установці кількість загального азоту N збережеться повністю, крім того, вміст розчинного азоту (NН₄) збільшується на 10-15 %.

Органічні добрива, особливо при високих нормах внесення (40-60 до 80-100 т/га) завдають значної шкоди ґрунту, забруднюючи його, ґрунтові води, довкілля, тоді як біодобрива є абсолютно чистим екологічним добривом.

Мінеральні добрива при високих дозах внесення негативно впливають на здоров’я людини і ґрунт. Мінеральні добрива у вигляді гранул або розчинів засвоюються лише на 35-50%, решта відкладається у вигляді нітратів і інших сполук у ґрунтах. У свою чергу, вирощені продукти погано впливають на організм людини, особливо нітрати. Тривалий прийом нітратів в малих дозах приводить до збільшення щитовидної залози. Нітрати сприяють збільшенню холестерину і зниженню білка в крові людини і тварин. Біодобрива, завдяки своїм біологічним властивостями добре засвоюються рослинами, при цьому, вміст нітратів в продуктах мінімальний.

Оптимізація строків і способів внесення мінеральних добрив

При програмуванні урожаїв необхідно особливо уважно стежити за строками і технологією внесення мінеральних туків. Як правило, фосфорні і калійні добрива вносять восени. Вони добре затримуються у шарі ґрунту, в якому їх вносять.

Азотові добрива можуть лише частково використовуватись восени для покращення осінньої вегетації, переважно озимих культур – пшениці, жита озимого, ячменю, ріпаку. Основну ж дозу вносять весною одноразово або ж роздрібно. Традиційна технологія внесення добрив складалась з двох операцій: розкидання по поверхні поля і загортання в ґрунт. Але поверхневе розкидання навіть сучасними досконалими машинами значно знижує урожай.

Внесення мінеральних добрив за допомогою авіації ще менш ефективне.

Навіть заробка поверхнево внесеного добрива боронами і культиваторами з стрілчастими і пружинними робочими органами не ефективна, оскільки при цьому 50-90 % добрив залишається у верхньому 2-3 сантиметровому шарі ґрунту, який пересихає і поживні речовини майже не використовуються рослинами.

Відносно глибока заробка мінеральних туків при зяблевому обробітку ґрунту призводить до того, що молоді рослини одержують елементи живлення із запізненням і значно затримуються в рості.

Внутріґрунтове внесення добрив (в т.ч. локальне) є найбільш прийнятним, коли добрива вносять восени або незадовго до сівби (посадки), при сівбі (посадці) на технологічно оптимальну глибину, незалежно від способів обробітку гурту. Ґрунт своєчасно насичується елементами живлення. Створюються сприятливі умови для стартового і подальшого росту рослин.

Допосівне або під час сівби стрічкове внесення добрив під зернові можна проводити спеціальними туковими сівалками для рядкової сівби та комбінованими ґрунтообробними і посівними агрегатами на глибину 8-12 см.

При допосівному внесенні добрив сівбу слід проводити у поперечному напрямі або по діагоналі до стрічок добрив. Така заробка добрив у ґрунт підвищує врожайність зернових на 25-30 %, порівняно з поверхневим – розкидним внесенням.