У більшості країн транспортування і внесення гною в ґрунт здійснюється за допомогою різного типу цистерн-розкидачів або дощувальних установок. У Німеччині переважно гюлле (так називають рідкий гній) вносять мобільним способом (близько 80-85 %). З цією метою використовують автоцистерни, забезпечені різними типами гноєрозкидачів або використовують також дощувальні установки з шириною захвату до 30 м. В таких установках рідкий гній вносять гумовим соплом з діаметром 15-20 мм, на виході якого створюється тиск 2,5-5,0 атм (2530-5050 гПа). Дальність польоту струменя 19-35 м, а середня витрата води складає 7,5-25 м3/га.
Застосування дощувальних установок знижує затрати у 2-3 рази, витрати енергії – у 6-8 разів, праці – у 3 рази.
У Європі (Великобританія) уже тривалий час застосовують внесення рідкого гною. Для цього розроблені віджимні сепаратори і центрифуги по розподілу гнойової суспензії на рідку і тверду фракції. Сепарація цих фракцій дозволяє значно понизити такий показник, як біологічна потреба в кисні, полегшує знезараження і подальшу утилізацію фракційного гною.
Для внесення рідкого гною у Європейських країнах також використовують відцентрові і струминні розкидачі. Усередині розкидача є вал з лопатями. Обертання валу здійснюється від двигуна трактора. У бічній стінці резервуару знаходяться отвори, через які розкидається рідкий гній. Місткість таких розкидачів 1400-2800 л.
Моделі струминного типу включають резервуар місткістю близько 2000 л, в задній стінці якого вмонтована система клапанів. При внесенні рідкого гною викидається струмінь радіусом до 7-9 м, що забезпечує рівномірний розподіл добрива. Резервуар оснащений ґратами, які запобігають попаданню в пристрій для розкидання великих часток і твердих предметів, забезпечують безперебійну роботу.
У Німеччині для транспортування і внесення рідкого гною використовують пересувні цистерни, забезпечені насосом, компресором і відцентрованим розкиданням.
Використання того або іншого механізму залежить від властивостей рідкого гною, форми і об’єму сховища та особливостей оброблюваної культури. При заповненні цистерни створюється певний вакуум близько 0,9 атм (900 гПа), в результаті цього рідкий гній з вмістом сухої речовини не більше 10% порівняно легко засмоктується в рукав цистерни під впливом атмосферного тиску.
Під час внесення добрива у цистерну компресором подається повітря, під тиском якого рідкий гній видавлюється через розкидаючу систему.
Щоб запобігти розшаруванню гною і утворенню осаду вміст цистерни перемішують за допомогою насоса.
У США для внесення рідкого гною застосовують спеціальний культиватор, змонтований на звичайній цистерні місткістю понад 4000 л. Під час завантаження цистерни потужний компресор створює в ній вакуум і гній швидко заповнює місткість. За допомогою того ж компресора під час внесення гною усередині цистерни створюється високий тиск і рідкий гній по спеціальних трубках в сошниках культиватора поступає в ґрунт наглибину 40-45 см. При цьому верхній шар ґрунту залишається чистим і запах практично відсутній.
У світових агротехнологіях велику увагу приділяють підвищення якості рідких добрив. Дослідження, в основному, проводять по двох напрямах: зниження об’єму виходу гною в результаті зменшення витрати води в тваринницьких приміщеннях і підвищення ефективності азоту органічних добрив. Зниження об’єму виходу рідкого гною дозволяє значно скоротити витрати на зберігання, транспортування його і підвищити якість гною, що вноситься.
З метою підвищення ефективності використання азоту рідкого гною у ряді країн, особливо в Німеччині, знайшли широке застосування інгібітори нітрифікації. В якості інгібіторів нітрифікації використовують хімічні олуки з класу хлорпіридінів, піримідінів, нітроанілідів, алонілідів, галопіридінів, ціанідів, азидів і інші речовини. На основі цих з’єднань отримали поширення, зокрема, такі препарати: N-Серве (2-хлор-6-трихлорметилпиридин), диціандіамід (ДЦД, дидин), АМ (2-амино-4-хлор-6-метилпиримидин), SТ (сульфатіазол), КМП (2-карбамоіл-З), МП (метилпиразол).
Усі інгібітори забезпечують консервацію азоту добрив у ґрунті в амонійній формі упродовж 1,5-2 місяців. При цьому виявлена їх висока ефективність навіть в дуже незначних концентраціях – 0,5-1% від азоту добрив.
У Франції споруджують гноєсховища місткістю 75-200 м3 із сталевих листів "кортен", а для зберігання рідкого гною використовують дерев’яні силосні вежі циліндричної форми об’ємом 40-560 м3.
У Німеччині для зберігання безпідстилкового гною будують прості і дешеві централізовані сховища великого об’єму. Найбільше поширення отримали циліндричні залізобетонні гноєсховища місткістю 3000-5000 м3 з гідравлічними і механічними гомогенізуючими пристроями.
