Результати дослідження організації забезпечення фінансової безпеки українськими банками

Результати анкетування показали, що банки України, особливо великі, приділяють увагу питанням забезпечення власної фінансової безпеки. Як правило, банки створюють спеціальні підрозділи або ма­ють відповідального працівника, які займаються питаннями фінансо­вої безпеки. 78 % банків розробили власні документи з управління фі­нансовою безпекою. 90 % з опитаних банків проводять діагностику фінансової безпеки, причому 55 % ведуть базу даних проявів загроз і ризиків у діяльності банку, а ще 34 % користуються індикаторами при оцінці фінансової безпеки. Всі банки мають плани забезпечення без­перервності (відновлення) фінансово-господарської діяльності, хоча в основному це стосується основної діяльності й автоматизації.

Однак слід зазначити, що часом їх дії мають фрагментарний ха­рактер. Крім того, на сьогоднішній день не існує єдиної методології щодо забезпечення фінансової безпеки в банках. Все це обумовлює необхідність комплексного дослідження даної проблеми і формування єдиного методологічного комплексу щодо забезпечення фінансової безпеки.

Що ж до потенційних загроз, то найбільш поширеними, на дум­ку опитаних банкірів, є економічна/фінансова криза в країні (67 % опитаних); зміни в законодавстві (45 % респондентів); протиправні дії третіх осіб (44 %); прихід нових сильних гравців на ринок банківських послуг (35 %), а також зміни в політиці та діях НБУ (30 %).

Основною ж причиною зниження фінансової безпеки банків і ви­никнення критичних обсягів проблемних кредитів є насамперед поми­лкова кредитна політика. За оцінками дослідників, у 90-95 % випадків різке погіршення фінансового стану банку відбувається саме з даної причини [3]. Банк є посередником між тими, у кого є тимчасово вільні кошти, і тими, хто їх потребує. Безумовно, кошти надаються банку на умовах платності, тому йому необхідно генерувати достатній дохід, щоб виконувати свої зобов’язання перед вкладниками. У той же час йому необхідно заробляти кошти й для покриття власних витрат (ви­плата заробітної плати працівникам, утримування приміщень, виплата дивідендів акціонерам та ін.). Якщо ж банк проводив занадто ризико­вану кредитну політику, то він може зіткнутись з масовими неповер­неннями кредитів і, як наслідок, виявитися не в змозі виконувати свої зобов’язання. Паніка ж серед вкладників може виникнути при перших ознаках платіжних проблем.

До основних помилок у кредитній політиці відносять:

· слабкий контроль над діями й фінансовим станом позичальників;

· перевищення припустимих розмірів кредиту;

· недостатню галузеву диверсифікованість.

Крім того, причиною проблем у кредитній сфері для малих банків може бути орієнтація на роботу лише з одним або декількома ключо­вими позичальниками.

Також фактом є те, що видача великих кредитів, які пізніше ста­ють проблемними, досить часто відбувається після змови банківських працівників і позичальників. У цілому потенційні злочинні дії з боку банківських працівників несуть у собі набагато більшу загрозу, ніж дії третіх осіб. Так, у США в 25-30 % випадків основною причиною бан­крутств банківських установ були кримінальні дії банківських служ­бовців (видача свідомо безповоротних і спекулятивних кредитів, об­ман органів нагляду).

У цілому, загрозу втрат від операцій із цінними паперами для українських банків можна оцінювати як незначну і нездатну виклика­ти зниження рівня фінансової безпеки нижче критичного рівня. Пояс­нюється це тим, що Національним банком України встановлені нор­мативи інвестування як у цінні папери окремого емітента (<15 % від регулятивного капіталу), так і норматив загальної суми інвестування (<60 %).

Також необхідно враховувати наявність ряду обмежень на прове­дення банками ф’ючерсних і форвардних операцій. У будь-якому ви­падку, навіть за відсутності будь-яких обмежень, враховуючи загальну слабку розвиненість українського фондового ринку, не слід очікувати істотного збільшення обсягів операцій із цінними паперами з боку ко­мерційних банків.

Щодо злочинів, то злочинці, що нападають на банки фізично (на­приклад, пограбування кас, напади на інкасаторів, сховища готівки), як правило, не впливають на фінансовий стан банку. Так, суми втрат можуть бути досить суттєвими з погляду пересічного українця. Однак сучасні банки гримають у готівці лише дуже невелику частку власних активів, до того ж вимоги НБУ щодо обладнання і охорони приміщень банків досить високі, тому вважаємо, що небезпека фізичного погра­бування банку третіми особами може розглядатися лише як потенцій­на загроза для фінансової безпеки банків. Жодних спеціальних фінан­сових методів і важелів для усунення даної загрози не потрібно. Дане питання належить до компетенції служби безпеки банку.

У той же час основна небезпека виникає від співробітників само­го банку. Спектр злочинів самий широкий. Це й крадіжка касирами готівки (або підміна її фальшивими грішми); і видача кредитів підста­вним особам; і складні схеми переказу грошей на фіктивні рахунки в закордонні банки. Велика кількість дослідників наголошують на тому, що крадіжка великої суми грошей із сучасного банку можлива тільки при сприянні співробітників даного банку. Злодіям необхідний інсайдер. Пояснюється це високою захищеністю програмного забезпечен­ня, яке використовується в роботі банків. До того ж, як правило, інфо­рмаційні системи банків побудовані як закриті системи. Отже, до них не можна одержати доступ прямо, наприклад, через мережу Інтернет.

Одним з основних факторів, що викликають зниження рівня фі­нансової безпеки банку, є недостатня ліквідність. Оскільки банки працюють переважно із чужими грішми, їм критично важливо зали­шатися ліквідними, тобто здатними виконувати свої зобов’язання. Враховуючи це, банківські установи самостійно визначають і підтри­мують певний рівень ліквідних активів. При цьому частина коштів перебуває у високоліквідних активах (готівка в касі, кошти на корес­пондентському рахунку в НБУ), а частина у так званих вторинних ре­зервах. Вони є страховкою на випадок, якщо банк зробить помилку у своїх розрахунках. Вторинні резерви, як правило, формуються за ра­хунок низькодохідних, але високонадійних інструментів (облігації державної позики, депозитні сертифікати банків).

Реальність виникнення кризи ліквідності ми оцінюємо як серед­ню. Хоча в лютому-квітні 2008 року неодноразово виникала ситуація, коли залишки на коррахунках банків у результаті антиінфляційних за­ходів НБУ опускалися до критичного рівня, який лише ненабагато пе­рекривав щоденний обсяг розрахункових операцій а економіці України. І в цілому банківська система відчувала істотний ресурсний дефіцит. Але ситуація була досить швидко стабілізована зусиллями того ж На­ціонального банку.

Збиткова діяльність в умовах ринкової економіки, безумовно, призводить до зниження рівня фінансової безпеки господарюючого суб’єкта. Власний капітал банку, що працює збитково, зменшується. Якщо збитки будуть спостерігатися протягом тривалого часу, то банк стане банкрутом. Причиною збитків можуть бути цілий ряд факторів, зокрема низька якість кредитного портфеля (і, як наслідок, велика пи­тома вага проблемної заборгованості), втрати від торгівлі цінними па­перами та інші. Однак досить часто основною причиною є невідповід­ність між ставками за залученими депозитами і наданими кредитами. Проаналізуємо небезпеку загрози одержання збитків вітчизняними банками.

Регулювання й нагляд за банківською діяльністю розвинені недо­статньо. Це перешкоджає підвищенню кредитоспроможності банків країни. Зокрема, необхідно забезпечити більш повне розкриття ін­формації, підвищити прозорість акціонерної структури, запровадити більш строгі нормативи капіталізації, посилити процедури кредитного захисту й ризик-менеджменту банків країни.

Основні види зовнішніх загроз

Основні види внутрішніх загроз