Що виключає провадження в кримінальній справі
Відсутність складу злочину в жодному разі не означає відсутності всіх обов’язкових ознак. Відсутність же факультативних ознак взагалі не можна оцінювати як відсутність ознак складу злочину. Оскільки вони факультативні, то й не обов’язкові, їх наявність не впливає на визнання повного складу відповідного посягання.
Кваліфікація малозначних посягань
Доведення відповідності фактичних і юридичних ознак посягання далеко не завершує кваліфікації. Вона охоплює і встановлення відсутності малозначності дії або бездіяльності. Відповідна оцінювальна діяльність є, як вже було зазначено, окремим етапом цієї стадії кваліфікації злочинів.
Відомо, що суспільна небезпека – це не якась самостійна ознака складу злочину, а риса, яка виражається в сукупності таких ознак. Водночас, далеко не всі ознаки складу злочину „формують” його суспільну небезпеку. Визначити суспільну небезпеку посягання під час його кваліфікації можна лише після того, як визначено кримінально-правову норму (норми), яка передбачає відповідальність за нього.
Констатація того, що вчинена дія або бездіяльність формально містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, виключає кваліфікацію скоєного як злочину за певною статтею Особливої частини кримінального закону. Водночас, діяння не можна визнати малозначним безвідносно до конкретної кримінально-правової норми. Немає малозначного посягання взагалі. Тому передумовою застосування ч.2 ст.11 КК є кваліфікація посягання за формальними ознаками за певною статтею Особливої частини.
3. Кваліфікація діянь, вчинених особами, які не досягли віку,
з якого може наставати кримінальна відповідальність
Окремі питання кваліфікації у зв’язку з віком особи
Особи, яким неправомірно надано права, чи на яких покладено обов’язки, пов’язані з досягненням певного віку, не є суб’єктами відповідних злочинів і не підлягають за них кримінальній відповідальності.
Особи, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, підлягають відповідальності за інші злочини, щодо яких вони досягли необхідного віку.
Неповноліття „учасника” злочину виключає співучасть. Раніше вважали, що співучасть (у формах „вчинення злочину групою осіб”, „вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою”) має місце і тоді, коли у вчиненні злочину брала участь лише одна деліктоздатна особа, а інші, у зв’язку з недосягненням віку чи з інших підстав, не підлягали відповідальності.
Зараз же це неможливо, оскільки ст.26 КК визначає співучасть як участь кількох суб’єктів злочину.
Якщо до вчинення злочину залучають особу, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, то за все, що вона вчинила, відповідає особа, яка її використовує. Особа ж, яка вчиняє діяння, виступає як знаряддя вчинення злочину. Тут має місце ситуація, яку в теорії кримінального права називають по-різному: „посереднє виконання”, „посередня винність” тощо.
Якщо той, хто використовує неповнолітнього як знаряддя злочину, не знає про його вік (про те, що його „подільник” не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність), то слід керуватися загальним правилом про кримінально-правове значення помилки – скоєне потрібно кваліфікувати як замах на відповідний злочин (має місце юридична фікція, коли злочини з повністю виконаною об’єктивною стороною прирівнюють до незакінченого злочину, оскільки відсутні всі ознаки складу відповідного посягання).
Якщо до вчинення злочину залучають неповнолітню особу, що, однак, досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, то відповідальність настає за правилами про співучасть у злочині. Крім того, додатково скоєне кваліфікують за ст.304 КК „Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність”.
