У системі підготовки вчительських кадрів важлива роль належить педагогічній практиці як ланці, що з’єднує теоретичне навчання студентів з їх самостійною роботою в закладах освіти, допомагає набути певного досвіду практичної діяльності.
Педагогічна практика базується на знаннях, уміннях і навичках, отриманих студентами у процесі вивчення біологічних дисциплін, а також методики навчання біології, курсів психолого-педагогічного циклу та інших.
Ефективність педагогічної практики майбутніх учителів залежить від:
Ø володіння знаннями, вміннями і навичками з біології та суміжних дисциплін;
Ø знання сутності компонентів методичної системи навчання біології в сучасній українській загальноосвітній школі;
Ø озброєності практиканта психолог-педагогічними знаннями, вміннями та навичками, які необхідні для навчально-виховної роботи з учнями;
Ø належного підбору навчальних закладів для проходження педагогічної практики студентами: з відповідною навчально-матеріальною базою та висококваліфікованими педагогами;
Ø доброзичливого ставлення педагогічного колективу школи до студентів і надання їм допомоги в здійсненні навчально-виховного процесу;
Ø належного керівництва педагогічною практикою з боку керівників практики, викладачів фахових дисциплін, педагогів, психологів.
Педагогічна практика студентів на IV і V курсах проводиться в умовах, які максимально наближені до їх майбутньої професійної діяльності. Її основна мета – підготовка студентів до виконання функції вчителя-предметника, керівника гуртка, факультативу, класного керівника.
Для підвищення якості роботи під час практики необхідно знати структуру педагогічної діяльності і пов’язану з нею систему теоретичних і практичних умінь і навичок. Виділяють такі види педагогічної діяльності учителя:
Ø діагностична діяльність спрямована на вивчення здібностей, виявлення рівнів моральної, розумової, фізичної, естетичної вихованості, умов сімейного життя тощо;
Ø орієнтаційно-прогностична діяльність спрямована на забезпечення учнів знаннями, розвиток їхніх здібностей, можливостей, на рівень засвоєння навчального матеріалу та ін. цей вид діяльності дає педагогові можливість прогнозувати, які якості можна сформувати в учнів, які форми, методи, засоби навчання і виховання будуть найефективнішими під час проведення цієї роботи;
Ø конструктивно-проектувальна діяльність проводиться з огляду на наявні умови навчання і виховання учнів, їхні інтереси і потреби, власний досвід і майстерність. Учитель підбирає конкретні педагогічні завдання, планує індивідуальну роботу з дітьми;
Ø організаторська діяльність пов’язана із залученням учнів до наміченої роботи. Для цього вчитель повинен уміти визначати конкретні завдання, зацікавити учнів запланованою роботою, розподіляти завдання й доручення, керувати ходом роботи і здійснювати контроль за її виконанням;
Ø в інформаційно-пояснювальній діяльності учитель виступає головним джерелом наукової, світоглядної й морально-естетичної інформації;
Ø комунікативно-стимулююча діяльність пов’язана з тим впливом, який педагог чинить на учнів як професіонал і як особистість;
Ø аналітико-оцінна діяльність безпосередньо пов’язана з аналізом завершеного навчально-виховного процесу: виявляються його позитивні і негативні сторони та ефективність, порівнюються намічені й отримані результати, дається їх оцінка, вносяться необхідні корективи, ведуться пошуки шляхів подальшого удосконалювання процесів навчання і виховання;
Ø творчо-дослідницька діяльність може відбуватися на двох рівнях. Перший: учитель творчо використовує загальновідомі педагогічні і методичні ідеї в конкретних умовах навчання й виховання. Другий: учитель творчо використовує маловідомі технології та методики навчання й виховання, описані в науковій літературі.
УЧИТЕЛЬ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ
Учитель є центральною фігурою в сучасній школі. Про вчителя можна сказати так: це людина, що має спеціальну підготовку й професійно займається педагогічною діяльністю. Саме вчитель реалізовує мету й завдання виховання, організовує навчально-пізнавальну, громадську, спортивно-оздоровчу, естетичну діяльність, спрямовану на розвиток учнів і формування в них різноманітних особистісних якостей.
До вчителя ставлять високі вимоги, які можна поділити на дві групи: вимоги як до професіонала і як до особистості. Вимоги як до професіонала насамперед пов’язані з наявністю в учителя спеціальних знань, умінь, способів мислення, методів діяльності. До них відносять:
Ø широка ерудиція та вільний виклад матеріалу;
Ø широкий культурний світогляд;
Ø загальна і специфічна грамотність;
Ø вміння враховувати психологічні й вікові особливості учнів;
Ø педагогічну майстерність;
Ø темп мови 120 – 130 слів на хвилину;
Ø педагогічний такт, звернення до учнів по імені;
Ø миттєва реакція на ситуацію;
Ø вміння чітко формулювати конкретні цілі;
Ø вміння організовувати навчальну роботу всіх учнів одночасно, перевірку ступеня розуміння навчального матеріалу;
Ø висока віддача навчальних занять;
Ø робота на вищому рівні вимог;
Ø високий рівень навченості;
Ø систематичне підвищення професійного рівня.
Вимоги як до особистості:
Ø сильний урівноважений тип нервової системи, нормальна самооцінка;
Ø тенденція до лідерства, впевненість у собі;
Ø переважання демократичного стилю спілкування, лише конструктивні конфлікти з принципових питань;
Ø прагнення до співробітництва з колегами, рівень ізоляції в колективі дорівнює нулю;
Ø любов до дітей, добросердя, чуйність;
Ø вимогливість і принциповість;
Ø справедливість;
Ø повага до людей;
Ø акуратність;
Ø тактовність;
Ø самокритичність;
Ø почуття національної самосвідомості.
