Управління розвитком самосвідомості у дошкільників

Виникнення і ровиток самосвідомості, формування Я-концепції залежать від дорослого, який організовує, діяльність дитини, у процесі спілкування створює зразки оцінювальної діяльності.

Гра є сюжетним і рольовим втіленням перспективи Я-образу, а через нього - самооцінки дитини. Водночас у грі виявляється її готовність до саморегуляції. Для цього необхідно, щоб дитина розвивала рефлективність, реалістичне бачення себе та інших, опановувала моральні критерії оцінювання і самооцінювання.

Як свідчать експериментальні дані (Л. Уманець), без спеціального керівництва вихователя гра не може сформувати в дитини самооцінку, яка б оптимально регулювала її стосунки з однолітками. Це підтвердили спостереження за зміною бажання виконувати роль під впливом оцінки ігрової групи. Високому рівню домагання відповідав вибір ролей помічників виконавців головних ролей, низькому - вибір рядових ролей. В уявлюваних ігрових ситуаціях діти всіх вікових груп обирали для себе, як правило, головні ролі. У реальних - різні. Середні дошкільники під впливом очікуваної оцінки групи не змінювали своїх домагань виконувати головні ігрові ролі; старші - свої ігрові домагання визначали під впливом очікуваної оцінки групи однолітків. Тобто їх самооцінка залежала і від оцінок однолітків, що означає зближення самооцінки з груповою оцінкою.

Отже, дитяча гра не лише формує в дитини самооцінку, а й розвиває її регулятивну функцію. У старшому дошкільному віці самооцінка починає активно впливати на стосунки між дітьми, вибір ними групових ролей.

У дошкільному дитинстві на становлення активності, розвиток самосвідомості і впевненості в собі особливо впливає спілкування з дорослими, під час якого дитина висловлює своє ставлення до життєвих подій і явищ, людей, оцінює їх. Не менш важлива його роль в організації діяльності дошкільника, яка збагачує його досвід (формулювання завдань, демонстрування способів їх виконання, оцінювання результатів). Нерідко дорослі організовують спільну з однолітками діяльність дитини, що допомагає їй бачити в ровеснику особистість, враховуючи його бажання, інтереси, використовувати у спілкуванні з ним зразки діяльності і поведінки дорослих.

Ефективність впливу дорослих на формування самооцінки дошкільника залежить від їх особистісних якостей, стилю поведінки, уміння обирати правильну тональність у спілкуванні, коректно формулювати свої думки, оцінки.

Відповідно до цього виділяють такі типи дорослих:

1) "суворі дорослі". Вони зосереджують свою увагу на провинах дітей, їхньому невмінні, незнанні, невдачах. Позитивного у поведінці і діяльності малюка вони не помічають, сприймають як належне. У такому разі діти систематично одержують, хоч і заслужені, але тільки негативні оцінки, що зумовлює надмірну їхню чутливість до оцінок дорослого, низьку самооцінку. Активність, допитливість дитини внутрішньо обмежується страхом помилки. Все це пригнічує її ініціативу і самостійність, тримає в постійному напруженні;

2) "захоплені дорослі". Ці дорослі заохочують успіхи, радіють навіть незначним досягненням дитини. Тому вона стає малочутливою до негативних оцінок, некритичною до себе, часто - незадоволеною своїм становищем серед одно* літків або сторонніх дорослих. Бажання його змінити своє становище спонукає малюка до обману, щоб здобути позитивне ставлення. Сувора реакція дорослого тільки погіршує ситуацію;

3) "байдужі дорослі". Несистематично, випадково вони оцінюють дії дитини, що позбавляє її орієнтирів у діяльності і поведінці, породжує недисциплінованість;

4) "справедливі дорослі". Однаково помічаючи успіхи і невдачі, дорослі відповідно оцінюють їх. Діти легко розрізняють, за що їх хвалять, що засуджують. Вони впевнені в собі, що сприяє розвитку адекватної самооцінки.

Оцінки дорослого бувають позитивними (спонукають до дій) і негативними (з метою загальмувати або не допустити певні дії).

Зловживання підвищеним тоном, суворими безумовними формами вимог і оцінок, постійними нагадуваннями породжують пасивність, сліпу слухняність, низьку ініціативність і несамостійність. Особливо шкодять формуванню особистості завчасні негативні оцінки, оскільки вони виконують функцію песимістичного прогнозу, виражають впевненість у нездатності на добрі, правильні, потрібні, результативні дії.

Оцінна діяльність вимагає від дорослого вміння виявляти доброзичливість стосовно дітей, аргументувати свої вимоги, гнучко і вмотивовано використовувати оцінки з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх становища серед однолітків. При цьому бажано негативну оцінку пом'якшувати своїми сподіваннями, прогнозуванням позитивної. Досвідчені педагоги спочатку підкреслюють успіхи, потім тактовно і конструктивно вказують на недоліки. За таких умов позитивні оцінки посилюють схвалювані форми поведінки, розширюють ініціативу дитини; негативні - перебудовують діяльність і поведінку, орієнтують на досягнення результату. За відсутності негативної оцінки позитивна втрачає свою виховну силу, оскільки дитина не відчуває її цінності. Велика кількість негативних оцінок за відсутності позитивних породжує невпевненість, страх нового, створює напруження у стосунках з дорослими. Тільки врівноважене поєднання позитивної і негативної оцінок створює сприятливі умови для розвитку особистості, її самосвідомості, самооцінки.