Моральне становлення особистості дошкільника

Функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах життя виконує мораль. В основу морального виховання дитини покладений процес передавання моральних норм, правил і принципів поведінки з метою перетворення їх у значущі регулятори її соціальних проявів.

Становлення моральної свідомості і способів розв'язання моральних проблем відбувається у реальній діяльності, спілкуванні з оточуючими, поведінці, у яких формуються моральні поняття, почуття, звички тощо.

Формування морально зрілої особистості і моральної поведінки має низку передумов. Воно потребує певного рівня розумового розвитку дитини, здатності сприймати, застосовувати і оцінювати норми і вчинки; емоційного розвитку, зокрема здатності співпереживати, співчувати; особистого досвіду свідомих моральних учинків і їх самооцінки; впливу певного соціального середовища, у якому функціонують приклади моральної і неморальної поведінки.

У дошкільному віці створюються найсприятливіші умови для морального розвитку дітей. У цей період формуються перші моральні судження й оцінки, моральна поведінка, зростає дієвість моральних уявлень.

Дорослі у процесі виховання дитини повинні забезпечити не тільки засвоєння норм, вироблення звичок поведінки, а й позитивне емоційне ставлення до цих норм, формувати внутрішню позицію дошкільника.

За твердженнями Ж. Піаже, який вважав, що моральність дитини тісно пов'язана з її інтелектуальністю, у роки дитинства функціонують такі види моральності:

а) моральність примусу. Генетично вона є першою, ґрунтується на пристосуванні до вимог, заборон, вказівок старших;

б) моральність співпраці. Вона виникає на основі розвитку рівноправних взаємин дитини з ровесниками.

Дослідження Ж. Піаже, як діти розуміють і трактують моральні правила, привели до висновку, що в період від п'яти до дванадцяти років уявлення дитини про справедливість змінюються від морального реалізму (тверде і непорушне розуміння добра і зла, у якому критерієм справедливості є авторитет дорослого) до морального релятивізму (принцип, за яким кожен має рівне право на справедливість і повагу).

Дитячі ігри і взаємини у групі ровесників дають цінний матеріал для роздумів про їхню моральність. На стадії морального реалізму діти вірять, що існує лише одне істинне правило для будь-якої гри. Старші дошкільники вважають, що правила можна змінювати або приймати нові за згодою всіх учасників гри. Отже, вони вже не підкоряються сліпо авторитету дорослих, розглядають закони моральності як результат співпраці, узгодженої діяльності і взаємодії ровесників.

У цей період діти розмірковують про дії старших і ровесників спершу за їх наслідками, а не за намірами. Це яскраво ілюструють їхні роздуми про поведінку двох хлопчиків, один з яких, допомагаючи матері, ніс на кухню тацю з багатьма склянками і ненароком їх розбив, другий, крадькома дістаючи з шафи тістечко, розбив одну склянку. Молодші дошкільники вважають, що гірше вчинив перший хлопчик, бо він розбив багато склянок; старші - що другий, бо в нього був намір, який вони оцінюють, як негативний.

Ж. Піаже вивчав лише один аспект морального розвитку - моральні судження й оцінки, що не вичерпує всіх аспектів морального розвитку особистості. Його ідеї значно розширив і поглибив американський психолог Лоренс Кольберг (1927-1987), який обґрунтував загальну теорію морального розвитку особистості, що охоплює весь її життєвий шлях. Розвиваючи ідею Ж. Піаже, що еволюція моральної свідомості дитини відбувається паралельно з розумовим розвитком, Л. Кольберг вирізнив у цьому процесі три рівні моральної свідомості, кожен з яких охоплює дві стадії.

1. Доморальний рівень моральної свідомості. Його особливість полягає в тому, що дитина слухається дорослого для уникнення покарання. Норми моралі є для неї зовнішнім чинником. Вона виконує встановлені дорослими правила, керуючись егоїстичними спонуканнями. Розглядаючи поняття "добро" і "зло", діти вважають, що людина має підпорядковуватись загальноприйнятим нормам (перша стадія). Згодом дитина починає орієнтуватися на корисні для всіх дії: можна діяти так, щоб задовольнити свої потреби, а інші можуть діяти точно так само, однак все має бути "по-чесному". Для цієї стадії розвитку моралі характерна орієнтація на заохочення, похвалу або будь-яку іншу винагороду (друга стадія).

2. Рівень конвенційної (лат. соnventio - договір, угода) моралі. Дитина намагається бути доброю і слухняною, робить усе, щоб заслужити схвалення значущих інших, соромиться осуду. У своїй поведінці намагається виправдати очікування дорослих. Характерним для цієї стадії є дії відповідно до стереотипу, якого дотримується більшість. Великого значення набувають для дитини наміри, які спрямовують її поведінку (третя стадія). На четвертій стадії головною е соціальна точка зору. Дитина турбується про громадський порядок, дотримується відповідних настанов, підтримує і виправдовує його, керується настановою, згідно з якою добре те, що відповідає прийнятим правилам, орієнтується на авторитет.

3. Рівень автономної моралі. Прийняття моральних рішень дитина переносить усередину особистості. На п'ятій стадії вона усвідомлює відносність і умовність моральних правил, вимагає їх логічного обґрунтування. НІ вчинки обумовлюються не зовнішнім тиском, авторитетом, а власною совістю, визнанням вищого закону, який відповідає інтересам особистості. На шостій стадії формуються стійкі моральні принципи, дотримання яких забезпечується власною совістю, незалежно від зовнішніх обставин. Особистість орієнтується на загальнолюдські етичні принципи.

В останніх своїх працях Л. Кольберг стверджував про існування сьомої стадії морального розвитку особистості, коли вона виводить моральні цінності із філософських постулатів. Цієї стадії, на його думку, досягає небагато людей.

За словами психолога, всі дошкільники і 70% 7-річних дітей перебувають на доморальному рівні розвитку моральної свідомості. Це притаманне і 30% 10-річних дітей, 10% - дітей 13-16-ти років. Розвиток вищого рівня моральної свідомості пов'язаний з розвитком інтелекту: усвідомлені моральні принципи не можуть сформуватися раніше підліткового віку, не спираючись на логічне мислення. Досягнення індивідом певного рівня інтелектуального розвитку не гарантує відповідного рівня свідомості. Навіть інтелектуально розвинені дорослі люди можуть не мати автономної моралі.

Спілкування з ровесниками сприяє моральному розвитку дитини. Діти отримують моральний досвід, обговорюючи правила гри та інші питання спільної діяльності, дізнаються, що група людей може сформувати і змінити їх, вчаться зважати на точку зору іншого. У цих міркуваннях Л. Кольберг відступає від поширеної у західній психології думки, за якою діти пізнають моральні цінності завдяки наслідуванню зразків поведінки дорослих. Не заперечуючи цього твердження, він доводив, що ровесники допомагають дитині оцінити і витлумачити на своєму рівні розуміння отриману від дорослих інформацію.

Такого погляду дотримувався російський педагог і психолог Петро Каптєрев (1849-1922), за словами якого, "дитя, яке росте без товаришів - дитя відокремлене, поставлене в дуже несприятливі умови для розвитку почуття суспільності".

Моральне здоров'я дитячої душі вітчизняний психолог Василь Зеньківський (1881-1962) вважав найважливішим і найглибшим фактором духовного розвитку дошкільника. Головна моральна сила дитинства, за його словами, закладена у моральній чистоті, щирості, простодушності І цілісності його духу. Великого значення в моральному розвитку дитини він надавав іграм, у які діти вносять таку саму моральну установку, що і в реальну активність. Вони відіграють велику роль у розвитку моральної свідомості, адже відкривають дитині сферу можливого і бажаного на противагу реальному. У грі малюк налаштований на добро, на ідеали, тобто рухається шляхом морального розвитку.

Проблеми морального розвитку дитини розглядала у своїх працях російський психолог Ганна Люблінська (1903-1983), за твердженням якої, система моральних стосунків формується протягом усього життя, а започатковується тоді, коли дитина вступає у різні за змістом та організацією форми спілкування з дорослими і ровесниками. На кожному етапі морального розвитку ставлення дитини є цілісним утворенням, поєднанням знань, почуттів, переживань і практичного досвіду. Тому моральна позиція дитини не може формуватися "поелементно". На кожному етапі розвитку необхідне органічне узгодження набутих дитиною знань, почуттів, що вона переживає, і практичних дій. Лише за таких умов може вирости морально вихована особистість, у якої слова не будуть розходитися з ділом. Моральна позиція, обумовлюючи поведінку дитини, створює умови для формування інших якостей особистості: працелюбності, уважного ставлення до людей, вимогливості до себе і до інших, принциповості. Прояви цих якостей особистості значною мірою залежать від особливостей вищої нервової діяльності, умов виховання (спосіб життя дитини і її найближчого оточення, взаємини між нею та іншими людьми).