Мовленнєвий розвиток немовляти

Перший рік життя є довербальним періодом розвитку, коли створюються важливі передумови засвоєння мовлення, які визначають подальший мовний розвиток дитини.

Потреба дитини у спілкуванні з дорослими в цей період за своїм змістом є прагнення до доброзичливої уваги, обміну позитивними емоціями, на основі якого формується мотивація визнання і позитивної оцінки. У цей період відбувається інтенсивний розвиток інтонацій і з'являються так звані псевдослова. Перші інтонації є спробами звернути на себе увагу дорослого.

Довербальний етап розвитку мовлення

На основі потреби у спілкуванні дитина починає наслідувати звуки людського мовлення, затихає, прислухається, коли дорослий з нею розмовляє. Підготовка до появи мовлення відбувається на основі розвитку розуміння мовлення дорослих (розвиток пасивного мовлення), а також розвитку передмовних вокалізацій дитини, які передують активному мовленню. Розвиток розуміння мовлення пов'язаний з розвитком мовного слуху, мовних вокалізацій з відпрацюванням мовних артикуляцій. Пасивне мовлення засвоюється дитиною швидше, ніж активне. Дитина народжується з готовим мовним апаратом. Уміння його використовувати пов'язане з набуттям відповідних навичок, ознайомленням із словесними формами, накопиченням змісту для мовлення, встановленням соціальних зв'язків. Розвиток мовлення дитини пов'язаний з виникненням і посиленням потреби у спілкуванні з дорослим.

Немовля ще не розуміє значення того, що йому говорять. У першій половині 1-го року життя воно особливо реагує на ритмічно-мелодійні звуки голосу людини, у другому - зі всіх голосових впливів дорослого виокремлює звуки мовлення. Особливо чутливе до інтонації, з якою до нього звертається дорослий, до міміки, якою супроводжуються висловлювання. Чітка вимова слів, які виражають похвалу, викликає в нього позитивні емоції, а слова, сказані з нахмуреним обличчям, - негативні.

Реагувати на слова дорослих дитина починає дуже рано: вже на 3-му тижні вона зосереджується на голосі; на 2-му місяці - перестає кричати, якщо з ним розмовляють, зосереджується на обличчі дорослого. У другій половині 1-ГО року життя встановлює зв'язок між словом і предметом або дією.

Спочатку діти краще розуміють не слова, а жести дорослого. У 5-6 місяців немовля підповзає до дорослого, коли він його кличе жестом. На словесний виклик малюк наближається до дорослого тільки після 11,5 місяців.

З часом реакції дитини на мовлення дорослого ускладнюються. У 7-8 місяців малюк повертається до предмета у відповідь на запитання дорослого "Де?". Однак зв'язок між словом і предметом у цьому віці дуже нестійкий: якщо предмет змінює своє місцезнаходження, немовля його не впізнає. У 9 місяців дитина уже знаходить декілька знайомих предметів незалежно від їх місцезнаходження. 7-8-мі-сячний малюк виконує вивчені рухи, коли їх називає дорослий ("Встань", "Сядь" "До побачення"); 9-10-місяч-ний - розуміє елементарні доручення ("Дай мені ложку"), 10-11-місячний - за вказівкою вибирає предмети. До кінця 1-го року життя у нього виникає зв'язок між назвою і самим предметом. Проявляється він у пошуку і знаходженні цього предмета. Це є основними ознаками початкової форми розуміння мовлення. Розуміння зв'язку між предметом і його назвою - найважливіше досягнення у розвитку мовлення немовляти. Пізніше на цій основі виникатимуть уявлення.

На 1-му році життя у дитини формуються передумови слухання: вона зосереджується не лише на мові дорослого, яка увиразнюється діями або мімікою, а й на звучанні невеликих пісень, віршів.

Розвиток мовлення у немовлячому віці

Розвиток передумов для засвоєння активного мовлення також залежить від спілкування з дорослим. На 3-му місяці життя малюк реагує на "розмову" дорослого сміхом і звуками; у 2-4-місячному віці - видає характерні приголосні звуки ("к-к", "х-х"); приблизно у 4 місяці агукання змінюється гулінням; на 4-му - перегукується з дорослим на відстані, вимовляючи звуки і після припинення спілкування. Важливим набуттям є вимовляння звуків під контролем слуху, перетворення вимови на самостійну діяльність. На 5-6-му місяці дитина вимовляє звуки і здійснює різноманітні рухи, щоб привернути увагу дорослого, донести до нього свої бажання. її звуки чітко адресовані дорослому, засвідчують ініціативне спілкування, яке виокремлюється із загального складу виразних рухів. Дитина вимовляє звуки під час самостійної діяльності, а також побачивши дорослого.

З другої половини 1-го року життя дитина виявляє елементи мовного спілкування. Після 6 місяців у її мовленні з'являється лепет: тривалий час вона вимовляє різноманітні склади, намагається наслідувати ті, які чує від дорослих. Своїм лепетом малюк виявляє готовність до спілкування, завдяки йому навчається вимовляти і розрізняти нові мовні звуки. Вимова їх приємна для дитини, тому лепет триває іноді під час усього періоду неспання. Для розвитку мовлення немовляти лепет має важливе значення, оскільки завдяки йому поступово вдосконалюється використання губ, язика і дихання. З такою підготовкою дитина зможе засвоїти звуки будь-якої мови. За допомогою лепету малюк виявляє свої вимоги (наприклад, вимовляє "да-да-да", тягнеться до пляшечки з водичкою).

Із 7-8-ми місяців у дитини значно збільшується кількість слів, які вона пов'язує зі своїми діями або враженнями.

Однак перші самостійно вимовлені слова дитина сприймає досить своєрідно, для неї вони ще не є справжньою мовою, хоч вимовляються під час дій та емоційних для неї ситуацій. Початий дитячого мовлення проявляються у жестах, які супроводжуються певними звуками.

Із 8-ми-9-ти місяців починається активний період розвитку мовлення. У цей час дитина робить постійні спроби наслідувати звуки, які вимовляє дорослий. Однак це стосується лише тих слів, які викликають у малюка певну реакцію, тобто набули для нього певного смислу. Наслідування є своєрідною формою спілкування і механізмом розвитку мовлення. Дитина звертає увагу на артикуляцію дорослого, повторює за ним нові звуки і слова.

До кінця І-то року життя у своєму активному мовленні дитина має від чотирьох до двадцяти слів, які позначають назви осіб і предметів. їх значення дуже нестійке, однак використання відбувається в осмислених ситуаціях. Дитина позначає цими словами не лише сам предмет, а й ситуацію, в яку вона включена, виявляє своє ставлення до нього, вказує на дію, яка з ним виконується. Малюк легко переносить назву з одного предмета на інший, подібний за певною несуттєвою ознакою. Найголовніше його досягнення полягає у набутті слів предметної спрямованості, що створює основу для засвоєння дитиною їх значень. Значно багатший пасивний словник дитини, який охоплює назви більшості іграшок, посуду, одягу; накази ("Дай!", "Закрий!", "Неможна!", "Ідисюди!", "На!", "Знайди!");слова, які класифікують людей ("мама", "тато", "баба", "діти", "тьотя", "дядя").

Виникнення перших осмислених слів і розуміння мовлення на основі мовних засобів, пов'язаних з певними фонемами рідної мови, свідчать про перехід розвитку мовлення в нову (фонемну) стадію, початок засвоєння звукової сторони мовя. Раніше (на дофонемній стадії) розуміння дитиною мовлення дорослого ґрунтувалося на сприйманні не фонематичного складу, а загальної ритмічно-мелодійної структури слова, фрази. Слово сприймалось нею як єдиний нерозчленований комплекс.

Із початком розуміння мовлення дорослого і з використанням перших слів дитина сама звертається до дорослого, вимагаючи від нього спілкування, називання все нових предметів. Завдяки цьому до кінця немовлячого періоду засвоєння мовлення набуває активного характеру, стає одним із важливих засобів розширення можливостей спілкування дитини з дорослим.