Роль рухової активності у психічному розвитку дитини

Протягом першого року життя дитина досягає великих успіхів, оволодіваючи пересуванням у просторі і найпростішими діями з предметами.

Поступальний розвиток моторики дитини забезпечує становлення всіх психічних функцій. Досліджуючи простір, дитина ознайомлюється з властивостями предметів, починає використовувати їх властивості для розв'язання завдань, що зумовлює розвиток елементарних форм мислення.

Характеристика рухів і дій на першому році життя

Моторна сфера (сукупність можливостей рухової системи) немовляти з народження має досить складну організацію. Вона включає в себе багато механізмів, призначених для регуляції пози. У новонародженого часто проявляється підвищена рухова активність кінцівок, що позитивно позначається на формуванні в майбутньому складних комплексів координованих рухів.

Розвиток рухів дитини на 1-му році життя відбувається дуже швидко. Із безпомічної істоти дитина перетворюється на людину, яка стоїть на ногах, відносно вільно і самостійно пересувається в просторі, одночасно з рухами ніг виконує складні маніпуляційні рухи руками.

Дитина навчається тримати голову, сидіти, повзати, пересуватися навколішки, набувати вертикального положення і робити кроки. Вона починає тягнутися до предметів, схоплювати й утримувати їх, маніпулювати ними: розмахувати, кидати, постукувати об ліжечко. Усі ці рухи і дії є прогресивними етапами поступового оволодіння властивими людині формами поведінки.

Прогресивні рухи і дії - рухи і дії, які сприяють розвитку дитини, отриманню нових вражень від навколишнього світу.

Крім них, за несприятливих умов виховання в дитини можуть виникати і закріплюватися гальмівні рухи, які не лише не сприяють подальшому розвитку, а стимулюють його гальмування: ссання пальців, розглядання піднесеної до обличчя руки, розкачування навколінки.

Гальмівні рухи і дії - рухи і дії, які стримують розвиток, відсторонюють дитину від навколишнього світу.

Прогресивні рухи і дії сприяють отриманню нових вражень, ознайомленню з предметами та їх властивостями, гальмівні - відгороджують дитину від навколишнього світу. Наприклад, ссання пальців викликає гальмування всіх інших реакцій: дитина стає нерухливою, ні на що не дивиться, ні до чого не прислухається. Відучити її від цього буває надто важко.

У віці 7-ми-10-ти місяців дитина не тільки оволодіває достатньо тонкою моторикою, а й набуває здатності самостійно рухатися у просторі. її дії мають уже маніпуляційний характер. Вона здійснює руками різноманітні координовані рухи з предметами (обмацує, обертає, перекладає, кидає тощо).

Високого рівня розвитку досягає зорово-моторна координація (здійснення координованих рухів під контролем зору): дитина може відкривати і закривати кришку коробки, вкладати кульку в порожній кубик, діставати один цікавий предмет за допомогою іншого. Вона здатна, притримуючись за опору, самостійно ставати на ноги і навіть ходити. У просторі більшість дітей рухається навколішки, виявляючи при цьому високу дослідницьку активність - за допомогою рухів і рота обстежують кожен предмет, що трапляється на шляху, їхні ігри з предметами мають маніпуляційний характер: перекладання з руки в руку, кидання, стукання тощо.

Після 10-ти місяців ігри з предметами набувають диференційованого, функціонального характеру: ляльку заколисують, гребінцем розчісуються, машину возять.

Функціональний характер дій - відтворення у структурі" дій функціональних властивостей предмета, а також рухів і дій. пов'язаних з його використанням.

Завдяки цьому багато дій дитини після 10-ти місяців стають осмисленими.

Отже, досліджуючи навколишній простір з допомогою можливостей рухової системи, дитина, здійснюючи прогресивні рухи і дії, - розвивається, за переважання у неї гальмівних рухів і дій - стримує свій розвиток.

Оволодіння повзанням та іншими рухами у немовлячому віці

Прогресивні види рухів і дій успішно формуються тільки за постійної уваги до дитини з боку дорослих. Вони мають важливе значення для психічного розвитку, є показниками рівня розвитку, якого досягла дитина. Особливо важливу роль відіграє оволодіння активним пересуванням у просторі (повзанням, ходьбою), хапанням предметів і маніпулюванням ними.

Першим видом самостійного переміщення дитини є повзання. У більшості дітей воно виникає наприкінці першого - на початку другого півріччя життя, коли новонароджені намагаються дістати привабливий для них предмет. Дитина тягнеться до предмета то однією, то іншою рукою і, намагаючись його захопити, трішки просувається вперед. Ці рухи поступово закріплюються, перетворюючись у спосіб пересування.

Повзати діти починають по-різному. Ті, що до 7-го місяця навчилися ставати навколінки, відразу повзуть, спираючись на долоні і коліна. Інші повзають на животі, а до високого повзання переходять пізніше. Поступово всі діти добре засвоюють цей рух і користуються ним часто: підповзають до іграшок і предметів, які їх цікавлять і які можна використати як опору для того, щоб встати, повзають і заради задоволення.

Дитина, яка своєчасно почала повзати, легко і швидко навчиться сідати, лягати, вставати, стояти і знову опускатися, притримуючись руками за опору. Починаючи з 9-го місяця, опора потрібна їй усе менше. Усі рухи вона засвоює, самостійно граючись за створених для цього умов. Граючись іграшками, спостерігаючи за іншими, дитина напівприсі-дає, спираючись то на одну, то на другу руку, опускається і знову сідає, завдяки чому засвоює ці рухи. Спочатку вона сидить зовсім недовго, проте з часом сидіння триває довше. До 7-8-ми місяців дитина, яка раніше навчилася повзати, сідає самостійно.

У 8-9 місяців малюк засвоює і деякі інші рухи: стає на коліна, сидить (недовго) навпочіпки, притримуючись руками. Нові пози, рухи приносять йому задоволення, він радіє, голосно сміється. Однак не потрібно садити дитину раніше, ніж вона навчиться повзати. Хоча 6-місячна дитина сама хапається за пальці і, спираючись на опору, встає, задоволено присідає. Сидіти вона повинна тільки тоді, коли і сідає, і встає самостійно. Цим малюк оволодіває на 8-му місяці життя.

Багато дітей починає стояти без опори тоді, коли потрібно щось зробити з іграшкою двома руками. Спочатку це вдається їм лише на нетривалий час, але задоволення вони отримують велике, тому знову вдаються до цього, поступово звикаючи стояти без опори довго.

Вставати й опускатися малюку найважче самостійно. Це вміння формується у нього до року. Та іноді дитина, яка не вміє ще міцно стояти, намагається піднятися на ноги без опори: спочатку встає навколінки, потім повільно випрямляється, стоїть мить, швидко втрачає рівновагу і, похитнувшись, опускається на підлогу. Декілька разів поспіль вона може підніматися, опускатися і знову вставати.

Після того, як дитина навчиться вставати на ноги, вона починає переступати вздовж билець ліжечка і швидко досягає необхідної вправності. Тому з 9-ти місяців її можна вправляти в умінні ходити, підтримуючи за обидві руки.

У 9-10 місяців дитина швидко ходить уздовж нерухомих предметів, тримаючись за них руками. Незабаром вона зможе це робити і вздовж гладенької стіни, злегка спираючись на неї долонями, потім почне переходити від одного предмета до іншого, роблячи самостійно один-два кроки.

Оволодіння повзанням та іншими рухами у немовлячому віці - наступний важливий етап у психічному розвитку дитини.

Розвиток у малюка хапання і маніпулювання

На 3-му місяці життя немовля, хаотично водячи рукою по ковдрі, раптом хапає її край, випадково торкнувшись іграшки, стискає її пальцями. У цей час дитина починає ніби обмацувати однією рукою іншу.

8-4-місячний малюк може довго зосереджено гратися іграшками, які висять над її грудьми: вона то наштовхується на них руками і стежить, як вони погойдуються, то хапає і деякий час утримує їх. Намагається втримати вкладений у руку предмет. Незабаром починає і сам тягнутися до іграшки, яка висить. У 4,5-5 місяців діти вільно дістають, хапають і утримують іграшку, в 6 - можуть дістати її однією рукою. На 5-му і 6-му місяці вони вчаться точно спрямовувати руку до іграшки, діставати і брати предмет, лежачи на боці чи на животі. До півроку вже вміють брати в кожну руку по іграшці й утримувати їх. Вони розмахують іграшкою, перекладають її з руки в руку, розглядають, беруть у рот, постукують нею. Упустивши іграшку, намагаються її знайти: рухають рукою з боку на бік, шукають поглядом. Діставши іграшку, малюк продовжує нею гратися. Якщо не вдається взяти її, виявляє незадоволення і заспокоюється, лише тримаючи іграшку в руках. Дитина, в якої відібрали іграшку, може розплакатися, не заспокоюючись до тих пір, поки її не повернуть.

Відтоді, як дитина навчиться брати іграшки і гратися ними (4-5 місяців), у неї виникає нова потреба - дістати і взяти іграшку, яка приваблює її увагу. Якщо не вдається відразу цього зробити (іграшка далеко або вислизає з рук), вона проявляє більшу наполегливість, застосовуючи всі дії, якими володіє, часто винаходячи нові.

Для виконання цих рухів потрібно, щоб малюк умів схоплювати предмети. Адже він не міг би почати самостійно присідати, вставати на ноги, хапати і ходити, тримаючись за опору, якби не вмів братися руками за бильця.

Рухи піврічного малюка ще далекі від досконалості. Рука, яку він протягує до предмета, рухається не по прямій лінії, а петлеподібно, дугою, відхиляючись від потрібного напрямку. Всі предмети він намагається хапати однаково - притискаючи пальцями до долоні.

У другій половині 1-го року життя відбувається подальше вдосконалення хапання: уточнюється рух руки до предмета і розвивається протиставлення великого пальця всім іншим, дитина починає утримувати предмети пальцями. Послідовне наближення руки до предмета виробляється приблизно до 8-ми місяців, але позбавленим відхилень воно стає тільки наприкінці року. Хапання й утримування предмета пальцями формується на 7-8-му місяці і продовжує вдосконалюватися до кінця року. Розміщення пальців на предметі все більше залежить від предмета: м'яч вона бере розчепіреними пальцями; шнурок - кінчиками великого, вказівного і середнього пальців; при утримуванні кубика пальці розміщуються на його гранях.

Як тільки дитина набуває вміння утримувати в ручці предмет, вона починає ним маніпулювати. Перші маніпуляції дуже прості: малюк хапає предмет і, потримавши деякий час, випускає, потім знову хапає. Зауваживши два предмети, він може схопити один із них, потім випустити і схопити другий. Маючи предмет у руці, підносить його до очей, роздивляється, бере в рот, розмахує ним. Перші маніпуляції спрямовані на предмет, який приваблює дитину. З часом маніпуляції з предметом ускладнюються. Навіть найпростіші дії (розмахування, штовхання, стискання предмета) зумовлюють певний результат - переміщення у просторі, звучання іграшки тощо. Дитина починає помічати цей результат і активно його відтворювати. До кінця першого - початку другого півріччя в її маніпуляціях з'являється стійка спрямованість на результат, на зміни, що виникають під час виконання дій з предметом.

Невдовзі малюк починає діяти одночасно з двома предметами, наприклад, постукувати одним брязкальцем об інше. Спрямованість на результат при цьому стає очевидною: дитина наполегливо намагається наблизити предмети, покласти або нанизати їх. Результатом цих дій стає потрапляння предмета на певне місце, розміщення двох предметів у певному положенні. Отримавши його, дитина повторює дію.

До кінця першого року життя у маніпуляціях дитини з предметами з'являється нова важлива особливість. За зовнішніми ознаками дії зазвичай залишаються такими, як і раніше (вкладання, нанизування, відкривання тощо), але їх виконання стає точнішим. Якщо раніше дитина виконувала дію так, як це показав їй дорослий, то тепер вона намагається повторити самостійно ЇЇ на всіх предметах. Ці дії змінюються залежно від особливостей предметів.

На цьому етапі розвитку діти починають помічати прямі і непрямі результати своїх дій: потягнувши за мотузочку, можна наблизити до себе прив'язаний до неї предмет; натиснувши на кнопку - увімкнути або вимкнути світло; знявши трубку телефона - почути гудок. Багато малюків вправно керують пультом телевізора. Усі ці дії приносять їм велике задоволення, тому вони намагаються багаторазово відтворювати їх.

Розвиток маніпулювання полягає у переході від спрямованості на предмет до спрямованості на результат дії, в ускладненні досягнутих результатів. Спершу воно полягає в переміщеннях або змінах, які зумовлюють прояви прихованої властивості (наприклад, звучання) одного предме-та, потім - у наданні певного взаємного положення двом предметам, а далі - в отриманні знайомих змін на нових предметах або змін, побічно пов'язаних з дією. З допомогою дорослого можливості дії немовляти суттєво розширюються: дорослий може показати різноманітні властивості предмета і нові способи дії з ним (м'ячик можна котити, кільця пірамідки нанизувати на стержень, дзиґу крутити та ін.). Оволодіваючи цими діями, малюк переходить до специфічних дій з предметами, які він засвоює до кінця 1-го року життя. Поява специфічних дій свідчить про початок нової, предметної діяльності дитини, характерної для наступного періоду.