Національно-демократичній рух в Україні

Національно-демократичний рух на Україні в II пол. XIX ст. проходив в умовах жорстоких поліцейських переслідувань царизму і розгулу російського шовінізму. Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства студентська молодь Києва і Харкова створювала таємні гуртки, що пропагували необхідність боротьби проти царизму і шовінізму. Специфічними осередками національно-визвольного руху на Україні стають напівлегальні чи нелегальні організації демократичної інтелігенції, що дістали назву "Громади". Перша така таємна громада виникла у Києві, її ідеологами були В. Б.Антонович(1834-1908 рр.), П. П.Чубинський(1839-1884 рр.), М. П.Драгоманов(1841-1895 рр.). Громади також виникають в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі та інших містах. Вони підтримують зв'язки з журналом "Основа". В 1862 р. Чубинським був написаний вірш "Ще не вмерла Україна", що закликав українців до боротьби за волю і який був з захопленням зустрінутий українською громадськістю. Незабаром до нього М. Вербицьким(1815-1870 рр.) була написана музика. Ця пісня стала всенародною, гімном для борців за визволення українців від російсько-польсько-австрійського гноблення. Поступово громади об'єднувались в єдину загальнодемократичну організацію.

Царизм вживав заходи по придушенню національно-демократичного руху. Поряд з переслідуванням членів громад в 1863 р. міністром внутрішніх справ Валуєвим був виданий циркуляр, яким заборонялось друкування українською мовою шкільних підручників, науково-популярних і навіть релігійних творів. А через 13 років сам цар підписав Емський указ, яким не тільки заборонялось друкування українською мовою книжок, але й ввозити їх з-за кордону.

Проте громади всупереч заборонам в 60-90 рр. ХІХ ст. розгорнули велику культурно-демократичну діяльність. Громади займались розвитком земського і міського самоврядування, всюди зміцнюючи українство, захищаючи основи національної культури і ідеології. В кінці 1880-х роках виникли гуртки так званих "свідомих українців" що намагались перетворити український культурний рух в політичний, А в 1897 р на основі об'єднання 20 українських громад В. Антонович і О. Кониський заснували Загальну Українську Безпартійну Організацію. Вона відкрила видавництво “Век” і допомагала переслідуваним царизмом революціонерам.

Порівняно з Російською в Західній Україні в 1860-х роках склались відносно сприятливіші умови для розвитку українства. Австрія встановила конституційний режим, політичні права одержали і українці. У Львові в 1868 р. було утворене культурно-просвітницьке товариство "Просвіта", що відіграло значну роль в розвитку самосвідомості українського народу.

Україна і утворення СРСР

Утворення С РСР. 11 серпня 1922 р. оргбюро створило комісію для підготовки до чергового пленуму ЦК питання про взаємозв’язки договірних республік. Україну представляв Г. Петровський.

Сталін подав комісії проект резолюції, цілковито побудований на ідеї «автономізації». Його й надіслали в республіки для обговорення. Сталінський проект підтримали Вірменія і Азербайджан. Грузія рішуче виступила проти, Білорусія утрималась. Гострі заперечення проект викликав в Україні з боку Раковського і Петровського, яких підтримали деякі члени ЦК КГТ(б)У. Проте перший секретар ЦК Компартії України Д. Мануїльський без погодження з ЦК КП(б)У 4 вересня 1922 р. надіслав листа Сталіну, в якому повністю підтримав ідею «автономізації». З жовтня 1922 р. політбюро ЦК КП(б)У нарешті висловилося проти «автономізації», за незалежність УСРР у складі союзної держави, але водночас, підкорюючись партійній дисципліні, давало згоду на вступ УСРР до складу РСФРР на умовах «автономізації», якщо на цьому буде наполягати ЦК РКП(б).

24 вересня 1922 р. комісія оргбюро прийняла запропонований Сталіним проект резолюції «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» і затвердила його в основній редакції. Йшлося про те, щоб суто партійне рішення, прийняте за зачиненими дверима, нав’язати представницьким органам національних республік, видати його нібито за їх власне бажання.

26 вересня 1922 р. проект резолюції, матеріали його обговорення в ЦК компартій республік і протоко/іи засідань, комісії оргбюро ЦК РКП(б) були надіслані в Горки Леніну, який через хворобу не брав участі в роботі комісії. Ознайомившись з усіма документами, Ленін у листі Л. Каменеву для членів політбюро ЦК РКП(б) виступив проти сталінського проекту «автономізації» і запропонував принципово інший шлях об’єднання, утворивши «новий поверх у вигляді федерації незалежних республік, де найвищим органом Союзу буде загально-федеральний ЦВК».

Резолюція оргбюро була перероблена відповідно до ленінських зауважень, хоч Сталін і назвав їх прямолінійно «національним лібералізмом». Визнавалося об’єднання радянських республік у «Союз Соціалістичних Радянських Республік», найвищим органом якого називався Союзний ЦВК, а виконавчим — Союзний Раднарком. У такій редакції резолюцію й подали на пленум ЦК РКП(б), котрий б жовтня 1922 р. прийняв постанову «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними радянськими соціалістичними республіками», де вищим органом Союзу визнавався тепер Всесоюзний з’їзд Рад, який обирає федеральний ЦВК.

30 грудня 1922 р. у Москві відкрився І Всесоюзний з’їзд Рад, який ухвалив рішення про утворення Союзу РСР і в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Згідно з цими документами чотири радянські республіки — РСФРР, УСРР, ЗСФРР, БСРР — утворюють одну союзну державу. Договір визначав структуру загальносоюзних верховних органів влади та їх компетенцію. Встановлювалося, що народні комісаріати розподілятимуться на союзні, союзно-республіканські і республіканські. Остаточне затвердження Декларації про утворення СРСР і Союзного договору було перенесено на II Всесоюзний з’їзд Рад. Це викликалося необхідністю перевірки постанов, що приймаються, потребою їх доопрацювання.

І з’їзд Рад обрав Центральний Виконавчий Комітет Союзу РСР у складі 371 члена і 138 кандидатів. 88 членів ЦВК СРСР представляли УСРР. Обрано було також чотирьох голів ЦВК, у тому числі від України — Г. Петровського. Так закріплювалося утворення єдиної союзної держави — Союзу РСР.

Висновок: Прихід до влади в Росії більшовиків зіграв величезну роль у подальшому розвитку Росії і майбутніх республік СРСР. З введенням НЕПу становище в країні стало покращаться і лідери радянської держави заручилися підтримкою більшості населення. Закінчення громадянської війни та інтервенції перемогою комунізму вселили в народ надію на «світле майбутнє». Заходи з ліквідації безграмотності і введення плану ГОЕЛРО вивели молодий СРСР на новий рівень розвитку держави. Всі промислові показники до 1926 року перевищили рівень 1913 року, і продовжували зростати. Починалися великі будівництва комунізму. Була побудована Дніпрогес, більш ніж у двоє збільшена довжина залізних доріг, кількість заводів за перші 10 років радянської влади збільшилася більш ніж у двоє. Соціально спрямована політика почала приносити свої плоди, збільшилася народжуваність і сильно впала смертність, середня тривалість життя перевищила 60 років. Рівень життя звичайних людей виріс. Зростання економіки та виробництва продовжувався до 30х років, коли скасували НЕП економіка перестала рости.

Загалом можна зробити висновок, що створення держави рад та СРСР мали позитивне значення для більшості населення, але від цього сильно постраждали національно визвольні рухи в республіках СРСР.