Аналіз використання трудових ресурсів звичайно починається з вивчення складу і структури працівників підприємства. Метою такого вивчення є визначення забезпеченості об’єкта промислово-виробничим персоналом (ПВП) для виготовлення запланованого обсягу продукції. Під час першого етапу аналізу вивчають чисельність персоналу:
-Визначають його структуру;
-Вивчають динаміку його складових частин (за професіями та кваліфікацією);
-Оцінюють оборот та плинність кадрів.
Другим, головним, етапом є аналіз ефективності використання трудових ресурсів, тобто аналіз продуктивності праці. На цьому етапі:
-Зіставляють середній виробіток одного робочого і працюючого за різні періоди часу - рік, місяць, день, годину;
-Визначають величину втрат робочого часу - цілоденних і внутрішньозмінних;
-Розраховують трудомісткість продукції, перевіряють виконання норм часу.
Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності.
Для характеристики руху робочої сили розраховують і аналізують динаміку таких показників:
- Коєф. Обороту з приймання = число прийнятих робітників/ середньоспикова чисельність
- Коєф. Обороту з вибуття = число звільнених робітників/ середньоспискова чисельність.
- Коєф. Плинності кадрів = кількість працівників, яких звільнено за власним бажанням і за ініціативою адміністрації, за порушення трудової дисципліни/ середньоспискову чисельність персоналу.
- Коєф. Постійності персоналу = кількість працівників, які працювали весь рік/ середньоспискову чисельність.
Продуктивність праці – найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів.
Для оцінювання рівня інтенсивності використання персоналу застосовують систему узагальнюючих, окремих і допоміжних показників продуктивності праці.
До узагальнюючих показників належать середньорічний, середньоденний і середнього динний виробіток продукції на одного робітника, а також середньорічний виробіток продукції на одного працюючого у вартісному виражені.
Індивідуальні показники – це витрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції певного виду в натуральному виражені на один людино –день або на одну людино- годину.
Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.
Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції на одного працюючого
РВ = Ч*Д*Т*ГВ
Фонд оплати праці штатних працівників складається із:
— фонду основної заробітної плати;
— фонду додаткової заробітної плати;
— інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій
Абсолютна економія (перевитрати) фонду оплати праці розраховується шляхом вирахування від фактичного значення установленого планом (або рівня попереднього періоду), тобто;
де DФа — абсолютна економія (перевитрати);
Фф, Фпл — відповідно фактичний і плановий фонд оплати праці.
Відносна економія (перевитрати) фонду заробітної плати розраховується як різниця між фактично нарахованою заробітною платою та її плановим фондом, скорегованими на фактичний темп зростання (зниження) обсягу виробництва.
При цьому корегується змінна частина фонду оплати праці, яка змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва продукції (заробітна плата за розцінками, премії працівникам за виробничі результати, та сума відпускних, що відповідає частці змінної заробітної плати), тобто:
де DФв — відносна економія (перевитрати) фонду оплати праці;
Фф — фактичний фонд оплати праці;
Фзм, Фп — відповідно змінна та постійна сума планового фонду оплати праці;
іQ – індекс обсягу виробництва.
Середньорічна заробітна плата одного працівника розраховується за формулою:
де ХР — середньорічна заробітна плата;
Ф — річний фонд заробітної плати;
N — середньооблікова чисельність працівників.
Середньогодинна заробітна плата одного робітника визначається за формулою:
де Хг — середньогодинна заробітна плата;
Хр — середньорічна заробітна плата;
Трт – тривалість робочого періоду;
Трд — тривалість робочого дня.
На підставі формул 4.21 і 4.22 можна побудувати факторну систему, яка б відобразила залежність фонду оплати праці від певних факторів.
Так, із формули 4.21 випливає:
Факторний аналіз на підставі рівняння (4.23) проводиться за такою схемою:
Загальне відхилення від плану становить
в тому числі за рахунок змін:
— середньооблікової чисельності працівників
Балансова перевірка:
За рівнянням факторна система набуває такого вигляду:
Факторний аналіз проводиться у такій послідовності:
Загальна зміна середньорічної заробітної плати одного робітника
у тому числі за рахунок змін:
— тривалості робочого періоду
— тривалості робочого дня
— середньогодинної заробітної плати
Балансова перевірка:
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство отримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік)"
За Податковим кодексом України Основні засоби – матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр 9 крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 грн., невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарської діяльності платника податку, вартість яких перевищує2500 грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання(експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік 9 або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Основні засоби діляться на виробничі і невиробничі. Виробничі основні фонди — це матеріальні блага тривалого використання, які беруть участь у виробничому процесі.
За ступенем участі різних елементів основних фондів у виробничому процесі їх ділять на активну і пасивну частини.
До активної частини (знаряддя праці) відносять виробничі і силові машини і устаткування, а також вимірювальні та регулювальні прилади, виробничі інструменти, транспортні засоби.
До пасивної частини (умови праці) належать основні фонди, які забезпечують нормальні умови процесу виробництва (будівлі, споруди, виробничий та господарський інвентар, інші види основних фондів).
Для оцінки технічного стану основних фондів визначаються коефіцієнти зношеності та придатності.
Коефіцієнт зношеності (К) визначається як відношення суми зносу за весь період функціонування основних фондів (Зн) до їх первісної вартості (ОФп).
Коефіцієнт зношеності характеризує зношеність функціонуючих основних фондів, тобто ту частину вартості основних фондів, яка перенесена на вартість новоствореного продукту.
Коефіцієнт придатності (К^) розраховується як відношення залишкової вартості основних фондів (ОФ) до їх первісної вартості (ОФп).
Зазначені коефіцієнти визначаються на підставі моментних показників, тобто на певний період. Тому вони обчислюються на початок і кінець досліджуваного періоду.
Однак на підставі даних про коефіцієнти зносу і придатності не можна зробити точних висновків щодо стану основних фондів, оскільки:
— на суму зносу основних фондів великий вплив має метод нарахування амортизації, що застосовується на підприємстві;
— вартісна оцінка основних фондів залежить від кон'юнктури ринку, а відтак вона може відрізнятися від оцінки, отриманої за допомогою коефіцієнта придатності;
— на законсервоване обладнання нараховується амортизація на повне відновлення, однак, фізично ці основні фонди, з певним застереженням, не зношуються, а загальна сума зносу зростає.
Технічний стан основних фондів і насамперед устаткування оцінюються також їх віковою структурою. Для цього попередньо проводиться групування устаткування за видами, а в середині кожного виду (групи) — за тривалістю їх експлуатації. Зіставленням фактичного і нормативного терміну експлуатації окремих елементів активної частини основних фондів можна дати певну уяву про придатність робочих машин, інструментів, обладнання, пристроїв тощо. На підставі даних групувань окремих видів основних фондів за тривалістю експлуатації можна визначити середній термін експлуатації за такою формулою:
де — середній термін експлуатації певного виду основних фондів;
Т — середнє арифметичне значення відповідного інтервалу в роках;
п — кількість однорідних видів основних фондів відповідної вікової групи.
Зіставленням середнього терміну експлуатації певних видів основних фондів за декілька років можна нарівні з іншими показниками зробити висновки про їх технічний стан.
Для оцінки тенденції зміни обсягу і руху основних фондів та їх відтворення використовуються їх баланси.
Так, баланс основних фондів за повною первісною вартістю має вигляд:
де ОФп, ОФк — вартість основних фондів відповідно на початок і кінець звітного періоду;
П — вартість придбаних основних фондів за звітний період;
В — вартість виведених з експлуатації основних фондів за звітний період.
На підставі балансу визначається система показників, які характеризують рух основних фондів, зокрема:
— коефіцієнт надходження основних фондів
де Кн — коефіцієнт надходження основних фондів;
ОФн — вартість основних фондів, що надійшли за звітний період;
ОФ — вартість основних фондів на кінець періоду;
— коефіцієнт оновлення
де Кон — коефіцієнт оновлення основних фондів;
ОФв — вартість введених в експлуатацію основних фондів;
— коефіцієнт вибуття основних фондів
де Кв — коефіцієнт вибуття основних фондів;
ОФвив — вартість виведених з експлуатації основних фондів у звітному періоді;
ОФп — вартість основних фондів на початок періоду.
До показників, що характеризують рух основних фондів, крім вищезазначених відносяться:
— коефіцієнт ліквідності основних фондів
де Кл — коефіцієнт ліквідності основних фондів;
ОФл — ліквідаційна вартість (залишкова вартість основних фондів, що вибули в результаті зношування);
— коефіцієнт (темп) приросту вартості основних фондів
де Кпр – коефіцієнт приросту основних фондів;
— коефіцієнт компенсації вибуття основних фондів
де Ккмп — коефіцієнт компенсації вибуття основних фондів;
— інтенсивність заміни основних фондів
Для оцінки ефективності використання основних фондів використовується система показників — загальні і часткові.
Найбільш узагальнюючим показником використання основних фондів є фондовіддача, яка визначається за формулою:
де f — фондовіддача;
Q — обсяг продукції;
Вплив факторів на зміну обсягу продукції за факторною системою (4.39) можна оцінити в такій послідовності: Загальна зміна продукції
в тому числі під впливом змін:
— величини вартості основних виробничих фондів
— фондовіддачі
Балансова перевірка:
Величина, обернена фондовіддачі, являє собою фондомісткість
де fвм — фондомісткість продукції.
Фондомісткість показує, скільки потрібно витратити основних фондів на виготовлення одиниці продукції. Із формули випливає:
На підставі формули можна провести аналіз зміни вартості основних фондів під впливом змін відповідних факторів.
Загальна зміна вартості основних фондів за звітом у порівнянні з планом або рівнем попереднього періоду становить:
в тому числі під впливом змін:
— обсягу продукції
— фондомісткості
Балансова перевірка:
Важливим показником, який певною мірою характеризує забезпеченість підприємства основними фондами, є фондоозброєність.
Фондоозброєність визначається як відношення вартості основних виробничих фондів до середньооблікової чисельності працівників основної діяльності (робітників), тобто:
де ФО — фондоозброєність працівників;
— середньорічна вартість основних виробничих фондів;
— середньооблікова чисельність працівників основної діяльності (робітників).
Таким чином, фондоозброєність показує, яка частина вартості основних виробничих фондів припадає на одного працівника основної діяльності або одного робітника.
Нарівні з фондоозброєністю в економічному аналізі для оцінки забезпеченості працівників основними фондами використовується технічна озброєність, що розраховується як відношення активної частини основних виробничих фондів до чисельності працівників основної діяльності (робітників).
Між продуктивністю праці, фондовіддачею і фондоозброєністю є певний взаємозв'язок:
Звідси:
тобто дорівнює добутку фондовіддачі на фондоозброєність.
З метою поглибленого аналізу фондовіддачі рекомендується така мультиплікативна факторна система:
де f — фондовіддача;
Q — обсяг продукції;
— середньорічна вартість основних виробничих фондів; УЧП — умовно-чиста продукція (обсяг продукції за відрахуванням матеріальних затрат);
Т — кількість машинозмін роботи устаткування; К — кількість установленого устаткування;
- вартість машин і устаткування.
Наведена формула після надання кожному відношенню економічного змісту остаточно набуває такого вигляду:
де Км — коефіцієнт матеріальних затрат;
Wy — продуктивність устаткування;
Кзм — коефіцієнт змінності;
ру — вартість одиниці устаткування;
dу — питома вага машин і устаткування у загальній вартості основних фондів.
Фінансовий стан підприємства – це сукупність економічних параметрів, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Фінансовий стан підприємства характеризує забезпеченість власними оборотними коштами, оптимальне співвідношення запасів товарно-матеріальних цінностей з потребами виробництва, своєчасне проведення розрахункових операцій, платоспроможність.
Для оцінки фінансового стану підприємства найважливішими вважаються показники:
— платоспроможності і ліквідності - характеризують фінансові можливості підприємства щодо погашення заборгованості, покриття підприємством позичкових коштів;
— прибутковості — дають можливість порівняти отриманий прибуток з вкладеним капіталом, тобто міру ефективності авансованого у виробництво і реалізацію капіталу;
— ділової активності — характеризує кругообіг засобів підприємства;
— фінансової стійкості — характеризує співвідношення власних і залучених коштів.
Джерелами інформації для проведення аналізу фінансового стану підприємства є фінансова звітність:
—- 4Баланс", Ф № 1;
— "Звіт про фінансові результати", Ф № 2;
— "Звіт про рух грошових коштів", Ф № 3;
— "Звіт про власний капітал", Ф№ 4.
Показники, які містяться в балансі підприємства (Ф № 1), є моментними, тому аналіз лише за даними балансу проводиться за значеннями їх на початок і кінець звітного періоду. Загальний аналіз балансу підприємства включає: — порівняльний аналіз темпів зміни валюти балансу (підсумкове значення активу або пасиву); обсягу реалізації, величини прибутку;
— горизонтальний аналіз балансу;
— вертикальний аналіз балансу.
Фінансовий стан на відміну від фінансових результатів може бути встановлений не за будь-який період, а на певну конкретну дату цього періоду, оскільки система показників " Балансу" є моментною (система моментних показників).
Якщо в аналізі одночасно використовуються інтервальні і моменті показники (дані балансу), то останні слід умовно перетворити в інтервальні як півсуму значень на початок і кінець періоду.
Аналітичні показники фінансового стану розраховані за даними фінансової звітності, яка подана в додатку.
Горизонтальний аналіз - це порівняння величин окремих статей, розділів і валюти балансу за кілька періодів, на підставі чого визначають напрямки і тенденції змін цих показників (абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту). Цей аналіз називають також трендовим.
У першу чергу порівнюють валюту балансу за два і більше періоди, зростання якої у загальному випадку свідчить про позитивні зміни господарської діяльності. Водночас слід звернути увагу на те, за рахунок яких розділів або статей пов'язані ці зміни.
Якщо, наприклад, у активі балансу збільшились залишки грошових коштів (р.230, р.240), поточних фінансових інвестицій (р.220), нематеріальних активів (р.011), капітальних інвестицій (р.040), виробничих запасів (р.100) в межах нормативів, а в пасиві балансу — власний капітал (р.380) та забезпечення наступних витрат і платежів (р.430), доходи майбутніх періодів (р.630), то це свідчить про поліпшення якості балансу.
З іншого боку зростання дебіторської заборгованості (p.p. 160 +> 210) в активі балансу і кредиторської заборгованості (р.р.530ч-600), позик, не погашених в строк (р.510), збитків підприємства (р.350) — у пасиві вказує на певні проблеми у покритті поточних і майбутніх зобов'язань.
Зменшення валюти балансу на перший погляд "сигналізує" про деяке згортання діяльності підприємства. Однак такі висновки можуть бути зроблені лише тільки після ретельного аналізу причин такого згортання. Єдиний для всіх ситуацій діагноз поставити неможливо; у кожному
окремому випадку необхідно виявити, що спричинило зменшення суми активів (пасивів).
Платоспроможність — означає наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для своєчасного погашення своїх боргових зобов'язань. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:
— наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку;
— відсутність простроченої кредиторської заборгованості.
Аналіз платоспроможності здійснюється шляхом зіставлення наявності І надходження коштів з платежами першої необхідності (податки, розрахунки з органами соціального страхування, пенсійного фонду та інші нарахування, погашення позик, оплата комунальних послуг і послуг сторонніх організацій, оплата праці).
Платоспроможність вимірюється коефіцієнтом платоспроможності, який розраховується як відношення грошових коштів та їх еквівалентів до суми термінових платежів на певну дату або на наступний період.
Від ступеня ліквідності балансу залежить платоспроможність. В той же час ліквідність, характеризує не тільки поточний стан розрахунків, але і перспективу.
Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів з активу, які згруповані за ступенем убуваючої ліквідності, з короткостроковими зобов'язаннями з пасиву, які групуються за ступенем терміновості їх погашення
Баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються такі співвідношення:
Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому на підставі даних, наведених вище, можна розрахувати загальний коефіцієнт ліквідності за формулою:
де Кз — загальний коефіцієнт ліквідності;
d — питома вага відповідних груп активів і пасивів в їх загальному підсумку.
Загальний коефіцієнт ліквідності показує відношення суми всіх платіжних засобів до суми всіх платіжних зобов'язань з урахуванням ліквідності балансу. Цей показник дозволяє порівняти баланси підприємств за різні періоди і оцінити найбільш ліквідні баланси.
Крім абсолютних показників ліквідність балансу оцінюється і за допомогою відносних показників:
— коефіцієнт абсолютної ліквідності
Цей показник показує, яку частину поточних зобов'язань можна погасити негайно за рахунок грошових коштів та їх еквівалентів або іншими словами, скільки останніх припадає на 1 грн. короткострокових позикових зобов'язань;
— коефіцієнт швидкої ліквідності
Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, яку частину поточних зобов'язань можна погасити за рахунок оборотних активів за вирахуванням "запасів";
— коефіцієнт поточної ліквідності (покриття)
Він показує, скільки гривень оборотних активів припадає на 1 грн. поточних зобов'язань.
