Банківські правовідносини можуть бути визначені через сукупність таких специфічних ознак:
1) наявність спеціального суб'єкту — банку або іншої кредитної установи;
2) наявність спеціального об'єкту — фінансових інструментів;
3) опосередкованість через банківські правовідносини грошово-кредитної політики держави, що означає відсутність свободи волі сторін у визначенні форм правовідносин та правил їх реалізації, а також пряму або непряму участь держави в цих правовідносинах.
Банківські правовідносини — це урегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають в процесі діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ, які реалізують свій специфічний правовий статус та використовують гроші та інші фінансові ресурси як засіб обігу, збереження та як товар.
В залежності від суб'єктного складу виділяють такі банківські правовідносини:
1) між банками та клієнтами;
2) між двома комерційними банками з приводу здійснення банківських операцій;
3) між Національним банком та комерційними банками;
4) між комерційними банками з приводу створення союзів, асоціацій та інших виробничих утворень — членські правовідносини;
5) між Національним банком та урядом — відносини -взаємного представництва;
6) між Національним банком та органами представницької та виконавчої влади — призначення та звіт.
Банківські правовідносини також можуть бути класифіковані в залежності від характеру банківських операцій, тобто виділяють правовідносини, які опосередковують:
1) пасивні банківські операції, в яких банк виступає боржником — інститут банківського вкладу, банківського рахунку, випуск цінних паперів тощо;
2) активні банківські операції, в яких банк бере участь як кредитор — кредитні договори, договори про уступку грошової вимоги;
3) посередницькі банківські операції — розрахункові правовідносини;
4) допоміжні банківські операції — правовідносини з приводу надання інформаційних, консультаційних та інших послуг.
В залежності від змісту банківські правовідносини можуть бути класифіковані таким чином:
1) майнові, які пов'язані з грошовими коштами як видом майна;
2) немайнові, які пов'язані з забезпеченням режиму банківської таємниці, використанням тих чи інших найменувань, захистом ділової репутації банку, присвоєнням рейтингу тощо;
3) організаційні, які пов'язані з побудовою внутрішньої організаційної структури самого банку та банківської системи в цілому.
Виникнення, зміна та припинення банківських правовідносин відбувається за наявності чітко визначених в правових нормах умов, або юридичних фактів.
Підставами виникнення банківських правовідносин можуть бути:
— норма закону (наприклад, при реалізації кредитно-грошової політики держави, формуванні обов'язкових резервів тощо);
— адміністративний акт (наприклад, видача ліцензії на здійснення банківської операції або її відкликання);
— договір або одностороння угода (наприклад, кредитний договір).
Зміна банківських правовідносин також здійснюється на підставі нормативного акту, в якому передбачаються різні факти і події (наприклад, при зміні мінімального розміру статутного фонду комерційного банку, який встановлює НБУ, зміні відсотків по депозитах тощо).
Припинення банківських правовідносин відбувається також у встановлених нормативними актами випадках (наприклад, відкликання ліцензії НБУ на здійснення банківських операцій за порушення банківського законодавства, ліквідація банку, смерть фізичної особи тощо).
Суб'єктивний склад банківських правовідносин передбачає виділення декількох рівнів суб'єктів:
1) клієнти, або клієнтура банків — громадяни, юридичні особи, їх відокремлені підрозділи, інші організації;
2) комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи;
3) Національний банк України, який виступає як банк банків, орган державної виконавчої влади та центр банківської системи;
4) похідні банківські утворення — банківські союзи, асоціації, ліги, групи, концерни;
5) органи влади, які здійснюють функції державного регулювання банківської діяльності та взаємозв'язку з банківською системою.
