Саногенетично обумовлене проведення процедур лікувальної гімнастики можливе лише при дотриманні таких принципів:
1. Характер вправ, фізіологічне навантаження, дозування й вихідне положення повинні відповідати загальному стану хворого, його віковим особливостям і тренованості.
2. Усі процедури лікувальної гімнастики повинні впливати на весь організм хворого.
3. У процедурах повинен поєднуватися загальний і спеціальний вплив на організм хворого, для чого включають як загальнозміцнювальні, так і спеціальні вправи.
4. При призначенні процедури слід дотримуватися поступовості й послідовності підвищення та зниження фізичного навантаження, витримуючи оптимальну фізіологічну криву навантаження.
5. М’язові групи, що залучаються у фізичні вправи, повинні чергуватися.
6. При проведенні лікувальної гімнастики слід приділяти увагу позитивним емоціям, що сприяють встановленню й закріпленню умовнорефлекторних зв’язків.
7. У процесі лікувального курсу необхідно щодня частково поновлювати й ускладнювати вправи, вводити 10–15 % нових вправ для того, щоб закріпити моторні навички й послідовно урізноманітнювати й ускладнювати методику.
8. Останні 3–4 дні курсу відводять для навчання хворих гімнастичним вправам, рекомендованим для таких занять у домашніх умовах.
9. Обсяг процедури повинен відповідати патогенетично обґрунтованому руховому режиму хворого. Методично правильне проведення процедур лікувальної гімнастики так розподіляє фізичне навантаження, що виходить оптимальна фізіологічна крива, яка відображає реакції організму на фізичні вправи протягом усієї процедури. Розподіл фізичного навантаження має вигляд багатовершинної кривої. Для оцінки загального навантаження в практичній роботі звичайно користуються частотою пульсу й артеріальним тиском. Звичайно, кожна процедура складається з трьох розділів: вступного, основного й заключного.
10. Кожну вправу повторюють ритмічно 4–5 разів у середньому спокійному темпі з поступовим зростанням обсягу рухів.
11. У проміжках між гімнастичними вправами для зниження фізичного навантаження вводять дихальні вправи.
12. Дихання повинне поєднуватися з рухом, тому:
а) вдих відповідає випрямленню корпуса, розведенню або підняттю рук, моменту меншого зусилля в даній вправі;
б) видих відповідає згинанню корпуса, зведенню або опусканню рук і моменту більшого зусилля у вправі.
13. Поєднання аеробних та анаеробних вправ.
Систематизація лікувальних фізичних вправ.
Лікувальні фізичні вправи можна систематизувати за переважним впливом на певні функції:
а) рухові;
б) чутливі (у тому числі й вестибулярні);
в) вісцеральні — дихальну, серцевосудинну, сечовидільну, шлунковокишкову, обмінноендокринну.
Із вправ, що впливають на вісцеральні функції, особливо важливими є дихальні вправи, що займають значне місце в медичній реабілітації. Дихальні вправи розподіляються на динамічні та статичні, при цьому динамічні поєднуються з рухами рук, плечового пояса, тулуба, а статичні (умовно) здійснюються за участі діафрагми й міжреберних м’язів.
Залежно від стану хворого використовуються різні методики дихальних вправ. Однак загальним правилом для них є активізація видиху, що дозволяє цілеспрямовано втручатися в дихальний цикл і вегетативну систему.
Крім того, необхідно стежити за ритмом і глибиною дихання пацієнта під час виконання всього лікувального комплексу кінезотерапії, тому що більшість комплексів кінезотерапії належить до розряду аеробних навантажень.
Переваги, що дає регулярне аеробне тренування:
— зміцнюються м’язи, відповідальні за дихання;
— зміцнюється серцевий м’яз, збільшується його ефективність, знижується пульс у стані спокою;
— зміцнюються кістякові м’язи у всьому організмі;
— поліпшується мікроциркуляція, знижується кров’яний тиск;
— збільшується число еритроцитів, зменшується гіпоксія;
— поліпшується психічний стан, зменшується стрес, знижується ризик депресії;
— знижується ризик виникнення й прогресування діабету.
