Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень.

З огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу — орга­нізаційні нововведення, здійснення яких потребує і певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребу­ють додаткових інвестицій. Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи (наприклад, організа­ція нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концент­рація виробництва на діючому підприємстві, що веде до необхід­ності його розширення, реконструкції або технічного переозброєн­ня), здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водно­час слід ураховувати дуже важливу обставину — до складу поточ­них витрат треба включати додатково транспортні витрати, а та­кож втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їхньо­го транспортування і зберігання. Ефективність безвтратних нових організаційних рішень (зок­рема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та оплати праці; удосконалення окремих елементів гос­подарського механізму — організаційних структур управління, систем планування й фінансування тощо; створення нових ринко­вих структур) визначають здебільшого на підставі обчислення еко­номії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень. У кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї чи тієї групи безвитратних організаційних рішень.

Технічний розвиток підприємства.

Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдос­коналення техніко-технологічної бази підприєм­ства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного уп­равління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і за­безпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одною боку, підтриму­вання техніко-технологічної бази підприємства (капітальний ремонт устаткування; зміна спрацьованого устаткування новин такого самого техн рівня; техн доозброєння підприємства), а з іншого - її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва (модернізація; техн переозброєння; реконструкція; розширення; нове будівництво).

Сутність та види лізингу.

Сучасний етап господарювання для переважної більшості його суб'єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування вироб­ництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Ось чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних за­собів праці підприємства та організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної бази таким пошшреним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухо­мого й нерухомого майна).

Згідно із Законом України «Про лізинг», який набрав чинності 10 січня 1998 року, лізинг — це підприємницька діяльність, спря­мована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем (юридичною особою або інди­відуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу (особі, котра одержує майно за договором лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність (з дору­чення і за погодженням з лізингоодержувачем) у продавця (поста-чальника-виробника майна), за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме май­но, що належить до основних фондів, у тім числі машини, устатку­вання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, систе­ми телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень щодо пе­редавання їх у лізинг (оренду). Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо). Можливі види лізингу за певними класифікаційними ознаками

наведено в табл.