Циклічність економічного розвитку. Фази циклу. Теорії циклів. Антикризова політика

 

Економіка періодично зіштовхується з надлишком товарів (перевиробництвом). Тобто з підвищенням сукупної пропозиції над платоспроможним попитом.

Всім відомо, що головна мета будь-якого підприємця – максимізація прибутку. Для її досягнення підприємці розширюють постійно своє виробництво.

Перевиробництво – це перша ознака дестабілізації економіки, її входження в економічну кризу. Виникають диспропорції між виробництвом і споживанням.

Вперше цей феномен виявився у вигляді кризи в Англії в 1825 р. Це повторилось в 1836 р. в Англії і США. В 1847 р. криза охопила США, Англію, Францію і Германію. Криза 1857 р. явилася першою світовою циклічною кризою. Потім були кризи 1873, 1882, 1890, 1900-1901 років.

За два століття відбулися 22 циклічні кризи, з них 12 у ХХ столітті.

Економічні кризи завдають неприємностей усім верствам населення, суб’єктам господарювання і урядам. Суспільства з розвиненими ринковими системами несуть величезні економічні, соціальні і політичні витрати. Фахівці з питань економічного зростання завжди займаються вивченням цієї проблеми і стверджують, що існує понад 200 точок зору на причини виникнення економічних криз.

Дослідженню економічних циклів присвячені праці вчених: К. Маркса, М. Кондратьєва та М. Туган-Барановського (Росія, Україна), англійських вчених Дж. М. Кларка, Джона Хікса, Дж. М. Кейнса, американців – Т. Веблена та У. Мітчела, австрійця Й. Шумпетера та ін.

Цикл – це період між двома кризами, тобто період між двома піковими точками в розвитку економіки.

Кожен з циклів є унікальним. Але водночас їм всім притаманні певні загальні риси, передусім однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку суспільства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по різному.

В економічній літературі визначається чотири фази циклу: криза, депресія, пожвавлення, піднесення (рис. 13.1).

 

 

ВВП

 

Пік

Загальна лінія розвитку

 

ІV

 

 

 

І ІІІ

 

ІІ

t (час)

 

Рис. 13.1. Промисловий цикл і його фази

Криза (рецесія, спад) – це економічна катастрофа, яка характеризується шоковим станом всієї економіки:

- падіння темпів економічного зростання;

- спад попиту, внаслідок чого відбувається скорочення обсягів випуску продукції;

- зупинення підприємств і зростання безробіття;

- зростання ставки банківського відсотку;

- стрімке знецінення капіталу та масове банкрутство;

- масові банкрутства ведуть до падіння попиту та судний відсоток, що призводить до гибелі банків та кредитних установ.

Депресія ( стагнація) – це застійний після шоковий стан економіки:

- припинення спаду виробництва, але й не відбувається підйом;

- низький попит, що призводить до низьких цін;

- високий рівень безробіття;

- зниження темпів інфляції;

- ліквідація збиткових фірм;

- зменшення ставки банківського відсотка.

Пожвавлення – характеризується поступовим стійким підвищенням рівня виробництва:

- пожвавлення купівельного попиту, що призводить до невеликого зростання цін;

- матеріальною основою економічного зростання є застосування нової техніки і технології;

- розширення виробництва, за рахунок збільшення об’єму інвестицій;

- скорочення безробіття;

- розширення виробництва веде до зростання ставки банківського відсотку, оживляється діяльність банків.

Піднесення (підйом, економічний бум) – фаза циклу, яка характеризується економічним зростанням, що перевищило рівень попереднього циклу:

- рівень виробництва перевищує рівень, який було досягнуто в фазі пожвавлення;

- скорочення безробіття до природного рівня;

- зростання купівельного попиту та цін;

- зростання доходів домашніх господарств та прибутків підприємців.

К. Маркс вважав, що матеріальною основою тривалості циклу є масове оновлення основного капіталу (9-11 років, у другій половині 20 ст. 7-9 років). Такі циклічні коливання були названі середньостроковими.

Російський економіст М.Д. Кондратьєв запропонував теорію довгострокових економічних коливань – «довгих хвиль», де за матеріальну основу циклу взяв повне якісне оновлення основного капіталу (45-60 років), а також повну зміну якості робочої сили, яка відповідає новій технології. Економічний цикл за М.Д. Кондратьєвим охоплює тривалість життя технологічного способу виробництва.

За М. Д. Кондратьєвим:

перший цикл (розгортання промислової революції кінця ХVІІІ ст. – до середини ХІХ ст.) – будівництво залізниць, розвиток металургійної і металообробної промисловості;

другий цикл (тривав до середини 90-х років ХІХ ст.) розвиток добувної і машинобудівної промисловості;

третій цикл (тривав до середини 50-х років ХХ ст.) – розвиток усіх галузей мілітаризаційного напрямку;

четвертий цикл (почався з середини 50-х років) – пов’язаний із розгортанням НТР та ґрунтується на автоматизованій праці.

На початку 1990-х рр. економічна криза охопила всі постсоціалістичні країни, в тому числі і Україну. Українська нація не має досвіду самостійного, вільного існування, тому їй не вистачає відчуття свободи і навичок демократії. Отже, криза в Україні – це перехідний стан посттоталітарного суспільства. У період з 1991 до 1999 р. обсяги виробництва в нашій країні скоротилися більш ніж удвічі (морально застаріла матеріально-технічна база, відсутність цивілізованих ринкових відносин, тощо).

На сьогоднішній день ми є свідками, коли політика не сприяє розвитку економіки країни. Уряд та суспільство, яке не відчуває себе єдиним цілим, не спроможне досягти успіхів в економічному розвитку. Зарубіжний досвід показує, що в подоланні економічних криз велику роль відіграє – ментальність народу (Японія, Китай).

Антикризова політика направлена на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в період передкризового становища і запобігання розвитку економічних криз.

Двома основними періодами які повинні знаходитись під особливим контролем у цьому зв’язку є періоди депресії і буму.

Основною метою антикризового фінансового управління є розробка і реалізація заходів, спрямованих на швидке відновлення платоспроможності та забезпечення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства для виходу з кризового стану.

Основними завданнями антикризової політики на мікрорівні є:

- оперативне виявлення ознак кризового стану,

- недопущення банкрутства підприємства,

- локалізація кризових явищ,

- фінансова стабілізація підприємства,

- запобігання повторенню кризи.

В період депресії держава намагається стимулювати суспільне виробництво (зниження облікової ставки Національного банку, забезпечує комерційним банкам отримати кредит під вигідний відсоток - зростає об’єм інвестицій в економіку, збільшується кількість робочих місць, зайнятість, зарплата, тобто економіка отримує поштовх до росту; збільшуються витрати державного бюджету на інвестиційні та соціальні програми; зниження державного податку, тощо). Політика направлена на підвищення сукупного попиту. Актуальною є фіскальна політика – політика державних службовців в галузі оподаткування та державних витрат.

В період економічного бума необхідно, навпаки, стримувати зріст виробництва, обмежувати сукупний попит. Тому дії держави протилежні.

Нажаль, жодна з сучасних теорій циклічності і криз не пояснює природу справжніх економічних катастроф.