Предмет, основні проблеми і цілі макроекономіки

 

Макроекономіка є наймолодшою серед фундаментальних економічних наук, процес її становлення ще не завершений. Основними напрямами сучасної макроекономіки є кейнсіанство та неокласицизм, а найновішими школами – школа теорії економіки пропозиції і школа теорій раціональних очікувань. У 90-х роках XX ст. в Україні розпочалося формування вітчизняної макроекономічної теорії.

Макроекономіка – це галузь економічної науки, яка вивчає ефектив­ність функціонування національної економіки як єдиного цілого з позиції усталеного економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, рівня інфляції та зовнішньої рівноваги.

Економічний зріст є результатом дії таких факторів як ріст населення і технологічний прогрес.

Забезпечення повної зайнятості ресурсів і неінфляційного економічного росту здійснюється за допомогою інструментів макроекономічної політики: бюджетно-податкової (фіскальної) і кредитно-грошової (монетарної).

Бюджетно-податкова політика (у тому числі і зовнішньоторговельна) здійснюється переважно урядом, а кредитно-грошова політика (в тому числі і валютна) – Центральним банком.

Макроекономіка вивчає поведінку економіки на народногосподарському рівні, на відміну від мікроекономіки, яка досліджує виробництво, ціни, попит і пропозицію на рівні окремої фірми або окремого, локального ринку.

Макроекономіку поділяють на нормативну та позитивну. Найбільш загальною формою використання макроекономічної науки в інтересах суспільства є економічна політика держави. При обґрунтуванні макроекономічної політики відбувається перехід від позитивної економіки до нормативної. Позитивна досліджує фактичний стан економіки, пояснює сутність процесів, що відбуваються, і на основі реальних економічних параметрів дає наукові уявлення про економічну поведінку. Її задача – це побудова економічних моделей, вільних від суб’єктивних суджень. Нормативна макроекономіка формулює суб’єктивні судження що до того, як повинна функціонувати економіка і що для цього треба зробити.

Макроекономіка використовує всі методи, поширені у економічній теорії загалом (наукова абстракція, дедукція, індукція, аналіз і синтез, моделювання економічних явищ і процесів) та деякі специфічні методи, передусім агрегування – аналіз агрегованої економічної поведінки, визначення агрегованих показників і понять.

Агрегування – це поєднання окремих одиниць або даних в одну оди­ницю.

Інструментами макроекономіки є:

- політика цін і заробітної плати (держава має можливість встановлювати обмеження на їх зростання);

- регіональна політика, спрямована на підтримку підвищення рівня економічного розвитку окремих регіонів;

- промислова політика, спрямована на розвиток окремих галузей промисловості;

- політика стабільного національного валютного курсу (можливість підняти курс національної валюти);

- комерційна політика спрямована на регулювання рівня комерційної та підприємницької діяльності;

- фіскальна політика (взаємодія бюджету і податкової політики держави);

- зовнішньоекономічна політика (здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів);

- монетарна політика спрямована на зміну пропозиції грошей.

Однією з основних задач макроекономіки є визначення умов рівноважного збалансованого сукупного попиту та пропозиції за наявності стабільних постійних цін.

Об'єктом макроекономіки є національна економіка.

Предметом макроекономіки, що обумовлений її об’єктом, є ефективність функціонування національної економіки.

Вивчаючи ефективність функціонування національної еконо­міки, макроекономіка приділяє особливу увагу поведінці основних економічних суб'єктів – домогосподарств, фірм та держави. При цьому макроекономіка розглядає поведінку не конкретних госпо­дарських одиниць, а їх сукупності, яку вона отримує через агрегування.

На відміну від мікроекономіки, макроекономіка піддає аналізу найбільш істотні взаємозв'язки в суспіль­ному виробництві, абстрагуючись від особливостей по­ведінки окремих ринків. Якщо мікроекономіка дає відповідь на більш конкретні запитання (пов'язані, на­приклад, з динамікою ринку сільськогосподарської про­дукції або ринку медичних послуг, або з особливостями розвитку ринку іноземної робочої сили), то макроеко­номіка, навпаки, абстрагуючись від цих особливостей, прагне пояснити глибинні причини, що викликають зміни в поведінці виробництва, темпів його зростання, підйоми і спади в економіці, вплив інфляції на вироб­ництво і зайнятість, вплив міжнародних чинників на внутрішню економічну рівновагу і т.ін. Макро- і мікроекономіка не протистоять, а доповню­ють одна одну.

Суб'єкти макроаналізу:

1. Сектор домашніх господарств – включає всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Домашні господарства виявляють три види економічної активності: пропонують фактори виробництва, споживають частину отриманого доходу і зберігають.

2. Підприємницький сектор: сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни; пред'являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності й інвестує.

3. Державний сектор – усі державні інститути й організації. Держава робить суспільні блага, які надходять споживачам "безкоштовно" (безпека, досягнення науки, послуги держави, суспільної і виробничої інфраструктур).

4. Сектор закордон - всі економічні суб'єкти, що перебувають за межами країни, а також іноземні державні інститути.

Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом і національними валютами.

Макроекономіка як наука виконує такі функції:

1) теоретико-пізнавальну (пояснює закономірності розвитку національної еко­номіки, процеси та явища економічного життя суспільства);

2) практичну (виробляє рекомендації для проведення економічної політики, підходів до вирішення макропроблем);

3) світоглядно-виховну (формування економічного мислення, економічної психології та еконо­мічної культури людей);

4) методологічну (сфор­мульовані нею наукові уявлення про механізм функціонування націо­нальної економіки та поняттєво-категоріальний апарат використо­вують інші економічні науки – галузеві та функціональні);

5) прогностичну (оцінка перспектив розвитку економіки).

Суперечки різних шкіл макроекономіки ведуться головним чином навколо ключового питання: чи припустиме втручання держави у спонтанне протікання економічних процесів; якщо при­пустиме, то в якій мірі, і чи справляє при цьому подібне втручання який-небудь позитивний вплив. Об'єктом вивчення всіх шкіл, як правило, виступають три головні економічні проблеми: зайнятість, інфляція, економічне зростання. Чому саме ці проблеми? Тому, що ідеальна макроекономічна модель передбачає існування економіки з безпе­рервно зростаючим продуктом в умовах повного вико­ристання всіх ресурсів суспільства (передусім, праці), при стабільному стані грошової системи, тобто стійке економічне зростання відповідно до зростання суспіль­них потреб при збереженні рівноваги на ринках ресурсів, ринках продуктів і грошових ринках.

Так, з позицій концептуальних засад макроекономіки монетаристи відстоюють ідеологію вільного ринку, вважаючи, що саме забезпечення свободи конкуренції найкращим чином сприяє оптимальному розвитку еко­номіки. Кейнсіанці, навпаки, вважають, що саме регулю­вання ринку значно підвищує ефективність роботи. Монетаристів доповнили в 70-ті рр. неокласики, що зми­каються з ними в негативній оцінці ролі державного втручання в економіку. В основу неокласичного підходу покладено ідею про визначальну настроєність ринкової ситуації на рівновагу, а фірм – на прийняття оптималь­них рішень, внаслідок чого забезпечується зрівнювання попиту і пропозиції, повне використання робочої сили, достатня гнучкість цій і відсутність вимушеного безробіт­тя. Неокейнсіанці заперечують це, заявляючи, що ціни не мають достатньої гнучкості, щоб швидко реагувати на зміну ринкової ситуації. Критерієм істинності тієї або іншої логічної кон­струкції залишається, як завжди, тільки практичний досвід розвитку економіки.

Національна економіка, або господарство країни – це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій, установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. Основне завдання національної економіки – виробництво й розподіл споживчих і капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства.

Однак у будь-якому випадку національній економіці, як цілісному організму, властиві наступні основні ознаки:

• наявність тісних економічних зв’язків між суб’єктами господарювання на основі поділу праці;

• загальний економічний простір, що характеризується:

а) єдиним економічним законодавством;

б) єдиною грошовою одиницею;

в) загальною грошово-кредитною і фінансовою системами;

• наявність єдиного економічного центру, який виконує регулюючу та координуючу роль за допомогою заходів економічної політики;

• загальна система економічного суверенітету;

• територіальна цілісність.