Визначте основні напрямки і дайте оцінку спинитіиської політики в Україні у 1907 19.11 рр.

У 1906 р. після відставки С.Ю. Вітте та його кабінету Столипін був призначений міністром внутрішніх справ і незабаром головою Ради міністрів. Призначення П.А. Столипіна придворні кола зустріли стримано. Незважаючи на старовинне дворянське походження, він був далеким від вищої аристократії того часу. П.А. Столипін різко виділявся серед столичної бюрократії. Повів рішучу і безкомпромісну боротьбу проти революціонерів. Революціонери в свою чергу оголосили йому війну. На життя прем'єра було здійснено 10 замахів. Найстрашнішим була спроба 12 серпня 1906, через місяць після призначення прем'єр-міністром, підірвати віллу прем'єр-міністра на Аптекарському острові в Петербурзі. Вибух стався під час прийому відвідувачів - загинуло 27 осіб та 32 були поранені, у тому числі й члени сім'ї прем'єр-міністра: був поранений він сам, у 14-річної молодшої дочки Наташі були роздроблені кістки ніг, 3-річний син Аркадій отримав легкі поранення.
У 1907-1911 рр.. Столипін визначав урядову політику. У 1906 р. проголосив курс соціально-політичних реформ. Почав проведення аграрної реформи, розрахованої на створення міцних індивідуальних селянських господарств. Під керівництвом П.А. Столипіна було розроблено ряд великих законопроектів, у тому числі з реформи місцевого самоврядування, введення загальної початкової освіти, про віротерпимість. Після вибуху на Аптекарському острові був ініціатором введення в 1906 р. військово-польових судів. Відтепер судочинство над "бунтівниками" завершувалося в межах 48 годин, а вирок виконувався в 24 години за розпорядженням командувача округом.
Пост міністра внутрішніх справ це був один з ключових урядових посад, багато хто з сановників побоювалися, що у новачка не вистачить досвіду. Кар'єра Столипіна була настільки стрімкою, що нагороди не встигали за призначеннями. Він був дійсним статським радником, а тепер у нього в підпорядкуванні були таємні сивочолі радники і повні генерали. Петербурзькі лакеї, в перший раз вбирали нового міністра, збилися з ніг у пошуках "стрічки його високопревосходительства" і були здивовані, дізнавшись, що у міністра поки немає орденської стрічки.
Столипін зайняв посаду міністра напередодні відкриття Першої Державної думи. Вибори в Думу пройшли за законами, які розроблялися його попередниками, які прагнули забезпечити в законодавчому установі переважання "мужицького елемента" в надії на монархічні настрої села. Прямо говорилося, що в космополітичну столицю з'являться депутати з патріархальної глибинки, богобоязливі, вірні царю і вітчизні, з барвистою епічної промовою, і враз покладуть межа революційної смути. Це було найглибша помилка, зайвий раз демонструє, яка прірва була між владною верхівкою та простим народом. Незважаючи на бойкот виборів з боку найбільш радикальних партій, її склад виявився опозиційним. Більшість місць - 179 отримала партія конституційних демократів, а 107 депутатів, в основному селян, утворили фракцію трудовиків, які перебували під сильним злиттям соціалістів-революціонерів. З кадетами і трудовиками голосували багато безпартійні, яких налічувалося 105 осіб. Правий фланг становила незначна і швидко розпалася група октябристів. Представники чорносотенних партій в Думу не потрапили.
Відкриття думи 27 квітня 1906 було обставлено з надзвичайною пишністю. Царська родина вийшла до депутатів у тронний зал Зимового палацу в сукнях, посипаних коштовностями. Великий князь Олександр Михайлович зауважував з цього приводу: "Більш доречним, на мою думку, був би глибокий траур". Повернувшись з палацу, Столипін поділився з родиною своїми враженнями: "Блиск мундирів придворних чинів з одного боку залу і більш ніж скромні, навіть у великій кількості навмисне буденні костюми депутатів, з іншого боку, представляли такий разючий контраст, що мимоволі народжували в душі сумніву: чи зуміють люди, настільки відрізняються один від одного своїм зовнішнім виглядом, знайти спільну мову при обговоренні спільної справи "[8].
Народні обранці підняли питання про політичну амністію і примусове відчуження приватновласницьких маєтків, і відразу ж перетворилися в очах великих князів і міністрів у "стаю злочинців" і "збори п'ятсот Пугачова". Уряд І.Л. Горемикін відповіло різким "ні" на всі ці вимоги й запропонувало депутатам зайнятися конкретної законодавчою роботою. Через якогось бюрократичного Недоуми перший урядовий законопроект, внесений на розгляд Думи, звучав так: "Про відпустку 40029 руб.49 коп. на будівництво пальмової оранжереї та спорудження клінічної пральні при Юр'ївському університеті ". Оскільки депутати не бажали займатися питанням про пристрій пральні, а уряд у свою чергу не допускало думки про втручання Думи у свої прерогативи, з перших же тижнів почався затяжний конфлікт. Прем'єр-міністр відмовлявся відвідувати Державну думу, міністру внутрішніх справ якось довелося постати перед законодавцями. Столипін, відповідаючи на запит про поліцейським репресії, говорив, що влада не має права діяти: "Бездіяльність влади веде до анархії; уряд не може бути апаратом безсилля ". Депутати відповідали свистом і криками:" Ганьба! У відставку! "[9].
У царському оточенні були люди, які намагалися знайти компроміс з бунтівної палатою. Палацовий комендант Д.Ф. Трепов розробив план формуванні кабінету міністрів з громадських діячів. Столипін був противником таких планів, але вважав корисним зустрітися приватним чином з лідером кадетів П.М. Мілюков. У Столипіна, поборника твердої влади, завжди було насторожене ставлення до лібералів. Ще під час перебування саратовським губернатором він писав про ліберальні діячів: "Не можна відмовити їм у сміливості, працездатності, енергії і знаннях, але, з іншого боку, впадає в очі їх упередженість, вроджена антипатія і недовіру до сформованим історичним шляхам та формами, їх презирство і цілковите незнання людей інших класів і поглядів, і часто прямолінійний ігнорування життєвих інтересів країни ".
Поступово Уряд схилялися до думки про неможливість спільного існування з бунтівної Думою. Міністр фінансів В.М. Коковцов згадував слова Столипіна: "Тепер нам недовго чекати, тому що я твердо вирішив доповісти государю на цих же днях, що так довше не можна продовжуватися, якщо ми не хочемо, щоб нас остаточно не заполонила революційна хвиля, що йде на цей раз не з підпілля, а абсолютно відкрито з Думи, під гаслом народної волі, і якщо Государ не розділить мого погляду, то я буду просити його скласти з мене непосильну ношу при такому хиткому настрої відповідальності "[10].
Микола II і багато придворні побоювалися, що розгін законодавчої установи викличе вибух обурення по всій країні. Прем'єр-міністр І.Л. Горемикін переконував, що цього не станеться, а Столипін, як міністр внутрішніх справ, гарантував спокій у столицях, кажучи, що за його відомостями поміркована частина кадетів сама злякалася викликаної ними бурі і таємно бажає, щоб уряд їх розпустив, дозволивши зберегти обличчя перед виборцями. Нарешті, згода Миколи II було отримано. Зберігся колоритний розповідь про те, як І.Л. Горемикін замкнувся в спальні і наказав лакея не будити, хто б не приїхав. Досвідчений царедворець добре вивчив характер самодержця. Пізно вночі Микола II надіслав листа, в якому наказував відкласти виконання свого указу про розпуск Думи, проте кур'єр не був допущений до спальні прем'єра.
9 липня 1906 депутати виявили на замкнутих дверях Таврійського палацу повідомлення про розпуск Державної думи під тим приводом, що депутати "ухилилися в не належить їм, область". Війська були приведені в бойову готовність на випадок заворушень, однак, як і передбачав Столипін, країна відреагувало на цю новину з цілковитим спокоєм. Частина депутатів зібралася у Виборзі, на території Великого князівства Фінляндського, де не діяла імперська юрисдикція, і звернулася до населення з закликом не платити податків, не виконувати військову повинність і надавати пасивне опір владі. Але Виборзьке відозву не призвело ні до яких практичних наслідків, крім того, що підписали його депутати згодом були притягнуті до відповідальності і позбавлені права брати участь у виборах. Перша Державна Дума була обрана на п'ять років, а проіснувала всього 72 дні.
2.2 Голова Ради міністрів