Зміст і структура колективного договору визначається його сторонами в межах їхньої компетенції. Предметом колективного договору є сфера застосування праці та відтворення робочої сили. Змістом колективного договору є узгоджені сторонами умови, покликані врегулювати соціально-трудові відносини в даній організації. Ці умови визначають права й обов’язки сторін, а також відповідальність за їх порушення.
Взаємні зобов’язання вказані в інститутах трудового права, зокрема, щодо:
• змін в організації виробництва і праці;
• забезпечення продуктивної зайнятості;
• нормування праці та її оплати, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);
• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
• участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом організації);
• режиму роботи, тривалості робочого часу й відпочинку;
• охорони праці;
• забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення й відпочинку працівників;
• гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;
• умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.
34. Порядок укладання колективного договору, відповідальність за його виконання.
Укладенню колективного договору передують колективнi переговори. Основнi етапи укладення колективних договорiв:
— iнiцiативне повiдомлення однiєї iз сторiн про початок переговорiв (за три мiсяцi або зазначається в попередньому колективному договорi);
— вiдповiдь iншої сторони про початок переговорiв (протягомсем и днiв);
— створення робочої комiсiї (з представникiв сторiн);
— збiр пропозицiй до проекту колективного договору;
— пiдготовка проекту колективного договору;
— розгляд та затвердження проекту колективного договору на загальних зборах (конференцiї) колективу;
— створення примирної комiсiї та складання протоколу розбiжностей (у разi вiдхилення проекту колективного договору:до 10 днiв);
— повторний розгляд та затвердження проекту колективного договору на загальних зборах (конференцiї).
35. Реєстрація та строк чинності колективного договору, контроль за виконання колективного договору.
Колективний договір подається на реєстрацію сторонами, які їх підписали, в трьох примірниках (перший, другий і копія).
Колективний договір, що подається на реєстрацію, повинен:
• не суперечити вимогам чинного законодавства і умовам угод більш високого рівня, обов’язковим для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які їх підписали;
• містити інформацію про джерела фінансування заходів щодо надання додаткових (порівняно з чинним законодавством) соціальних пільг і гарантій за рахунок власних коштів підприємств, установ, організацій, галузі, місцевого бюджету тощо;
• відповідати вимогам законодавства про мови і викладатися за загальними нормами правопису.
Разом з колективним договором на реєстрацію подаються всі додатки до нього, протоколи розбіжностей, а також інформація про склад повноважних представників сторін, які брали участь у колективних переговорах.
Під час реєстрації колективного договору на примірниках і копії роблять напис, за встановленим зразком, про повідомну реєстрацію колективного договору та відповідний запис у реєстрі галузевих, регіональних угод, колективних договорів. У повідомній реєстрації може бути відмовлено лише в тому разі, якщо подані на реєстрацію
примірники і копія угоди колективного договору не автентичні.
Реєстрація проводиться в двотижневий термін з дня одержання колективного договору.
Строк чинності колективного договору визначається угодою сторін.
Слід врахувати, що після закінчення строку дії колективний договір продовжує діяти доти, поки сторони не укладуть новий договір або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором. Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені
якого укладено цей договір.Якщо підприємство реорганізовується, то колективний договір
зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін.
Коли змінюється власник підприємства, чинність колективного договору зберігається протягом терміну його дії, але не більше одного року. При ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього терміну проведення ліквідації.
Контроль за виконанням умов колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, що його уклали, або їхніми представниками, уповноваженими для цього. Контроль за виконанням колективного договору здійснюють також відповідні органи нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю в Україні.
36. Перевірка виконання колективного договору, контроль за виконання колективного договору.
Контроль — це система заходiв спостереження та перевiрки виконання сторонами колективного договору норм чинного законодавства та умов договору.
Контроль за виконанням умов колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, що його уклали, або їхніми представниками, уповноваженими для цього. Контроль за виконанням колективного договору здійснюють також відповідні органи нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю в Україні.
37. Поняття безробітного та його правовий статус.
Безробiття — це наявнiсть значної кiлькостi працездатного населення, яке не знаходить застосування своїй працi.
Види безробiття:
— повне — вимушене постiйне (або тривалий час) припинення роботи у зв’язку зi змiною в органiзацiї виробництва i працi, в тому числi лiквiдацiї, реорганiзацiї, банкрутства або перепрофiлювання пiдприємства, скорочення чисельностi або штату працiвникiв чи iнших не залежних вiд працiвника причин з припиненнямтрудових правовiдносин та вiдсутнiстю пiдходящої роботи;
— часткове — вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалостi робочого часу, перерва в одержаннi заробiтку або скорочення його розмiру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових вiдносин з причин економiчного, технологiчного, структурного характеру.
Безробiтними визнаються працездатнi громадяни працездатного вiку, якi через вiдсутнiсть роботи не мають заробiтку або iнших передбачених законодавствомдоходiв i зареєстрованi у державнiй службi зайнятостi як такi, що шукають роботу, готовi та здатнi приступити до пiдходящої роботи, а також iнвалiди, якi не досягли пенсiйного вiку та зареєстрованi як такi, що шукають роботу.
38. Зайнятість населення.
Зайнятiсть — це дiяльнiсть громадян, пов’язана iз задоволенням особистих i суспiльних потреб, яка не суперечить законодавству i, як правило, приносить їм дохiд у грошовiй або iншiй формi.
Зайнятiсть населення, що проживає на територiї України, забезпечується державою шляхом проведення активної соцiально-економiчної полiтики, спрямованої на задоволення його потреб у добровiльному виборi виду дiяльностi, стимулювання створення нових робочих мiсць i розвитку пiдприємництва.
Державна полiтика зайнятостi охоплює:
— створення державних i суспiльних структур iз зайнятостi;
— квотування та бронювання мiсць для неконкурентоспроможних прошаркiв населення, якi шукають роботу (молодi спецiалiсти, iнвалiди тощо);
— стимулювання створення додаткових робочих мiсць (податковi пiльги, дотацiї для пiдприємцiв);
— встановлення державних гарантiй для незайнятого населення (виплати, допомоги).
В Українi до зайнятого населення належать громадяни, якi проживають на територiї держави на законних пiдставах, а саме:
— особи, якi працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на пiдприємствах, в установах i органiзацiях, незалежно вiд форми власностi, у мiжнародних та iноземних органiзацiях в Українi i за кордоном та у фiзичних осiб — роботодавцiв (шляхомукладення трудового договору, контракту);
— громадяни, якi самостiйно забезпечують себе роботою, включаючи пiдприємцiв, осiб, зайнятих iндивiдуальною трудовою дiяльнiстю, творчою дiяльнiстю, члени кооперативiв, фермери та члени їх сiмей, що беруть участь у виробництвi;
— обранi, призначенi або затвердженi на оплачувану посаду в органах державної влади, управлiння та громадських об’єднаннях;
— громадяни, якi проходять службу в Збройних Силах України, Службi безпеки України, Прикордонних вiйськах України, вiйськах внутрiшньої та конвойної охорони i цивiльної оборони України, органах внутрiшнiх справ, iнших вiйськових формуваннях, створених вiдповiдно до законодавства України, альтернативну (невiйськову) службу;
— особи, якi проходять професiйну пiдготовку, перепiдготовку i пiдвищення квалiфiкацiї з вiдривомвiд виробництва: навчаються в денних загальноосвiтнiх школах i вищих навчальних закладах;
— працюючi громадяни iнших країн, якi тимчасово перебувають в Українi i виконують функцiї, не пов’язанi iз забезпеченнямдiяльностi посольств i мiсiй;
— особи, якi тимчасово не працюють у зв’язку з вiдпусткою, призупиненнямвиробництва, пов’язанимзi страйком.
39. Трудові правовідносини.
Трудовi правовiдносини — це врегульованi нормами трудового права суспiльнi вiдносини, що виникають на пiдставi укладення трудового договору, контракту чи iншого юридичного факту з приводу участi працiвника (робiтника або службовця) в працi на пiдприємствi, установi чи органiзацiї. Це вольовi суспiльнi вiдносини, врегульованi нормами трудового права.
Елементи правовiдносин: суб’єкти, об’єкти та змiст правовiдносин при наявностi вiдповiдних правових норм.
Особливостi трудових правовiдносин:
— наявнiсть спецiального суб’єкта (це робiтники та службовцi; не є суб’єктами трудових правовiдносин вiйськовослужбовцi та iн.);
— наявнiсть специфiчного об’єкта (виконання трудових обов’язкiв з певної спецiальностi, квалiфiкацiї, на конкретнiй посадi) (ст. 21 КЗпП);
— вiдносини опосередковують включення працiвника у трудовий колектив i участь його у трудовому процесi (у більшості випадків за окремимвиняткомроботи в роботодавця—фiзичної особи);
— пiдпорядкування працiвника режиму роботи та правилам внутрiшнього трудового розпорядку пiдприємства, установи, органiзацiї;
— двостороннiсть;
— вiдплатнiсть;
— мають продовжувальний (тривалий) характер у більшості випадків, (можуть iснувати постiйно з моменту працевлаштування до факту смертi працiвника), (за винятком законодавчих обмежень) (ст. 23 КЗпП);
— мають особистий характер (працiвник не має права самостiйно, без дозволу керiвника передоручати роботу iншому працiвниковi) (ст. 30 КЗпП);
— визначенiсть нормпрацi;
— складнi правовiдносини — включають ряд елементiв (груп прав i обов’язкiв, якi мають майновий i немайновий характер (наприклад, пов’язанi з оплатою працi, пересуваннямпо службi, захистомчестi та гiдностi). Обов’язковим, звичайно, є i волевиявлення сторiн.
40. Порядок звернення до ДСЗ.
Громадяни, якi звернулися до державної служби зайнятостi як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професiйну орiєнтацiю, консультацiю, пiдготовку, перепiдготовку, одержання вiдповiдної iнформацiї з метою вибору виду дiяльностi, професiї, мiсця роботи, режиму працi.
Громадяни мають право займатися трудовою дiяльнiстю у перiод тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не суперечить чинному законодавству України i країни перебування. Iнтереси громадян України, якi тимчасово працюють за кордоном, захищаються угодами, що укладаються мiж Україною та iншими державами.
41. Соціальне партнерство.
Соцiальне партнерство — це добровiльна, основана на незалежностi та рiвноправностi сторiн, тiсна взаємодiя (дiалог, переговори) об’єднань працiвникiв, роботодавцiв, а в окремих випадках i держави в ходi розробки, прийняття, змiни та застосування соцiально-трудових норм.
У нашiй державi соцiальне партнерство реалiзується в таких формах, як колективно&договiрнi акти: колективнi угоди та договори, ранiше — ради трудових колективiв, виробничi наради. Зараз, на жаль, законодавчо повноваження останнiх практично лiквiдовано. Правовий механiзм соцiального спiвробiтництва удосконалено прийняттямнових нормативно-правових актiв i створенняморганiв, якi сприяли б урахуванню iнтересiв працiвникiв i роботодавцiв i попередженню або швидкому вирiшенню колективних трудових спорiв, конфлiктiв (Нацiональна рада соцiального партнерства, Нацiональна служба посередництва i примирення та iн.).
Суб’єкти соцiального партнерства.
Держава через державнi органи забезпечує прийняття законодавчих актiв щодо мiнiмальних правових гарантiй в трудових i соцiальних вiдносинах (умови та оплата працi, час вiдпочинку, соцiальне забезпечення тощо).
Роботодавцi в договорах i угодах одночасно захищають свої iнтереси й несуть основну частку вiдповiдальностi за прогрес i розвиток виробництва. Вiдповiдно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування на випадок безробiття» представниками роботодавцiв є об’єднання та спiлки роботодавцiв чи iншi уповноваженi роботодавцями органи (представники).
Працiвники, iнтереси яких представляють в основному профспiлки, вiдстоюють свої професiйнi та соцiальнi права шляхом пiдвищення встановленого державою мiнiмуму цих прав.
Змiстом соцiального партнерства є: домовленiсть з питань забезпечення зайнятостi та створення додаткових робочих мiсць; створення безпечних умов працi й охорони здоров’я працiвникiв; дотримання законодавства про оплату працi та соцiального захисту працюючих в межах, не нижчих, нiж встановлено законом тощо.
Соцiальне партнерство не тiльки iдеологiчна концепцiя, а й закрiплена в мiжнародно-правових стандартах модель поведiнки учасникiв соцiально-трудових вiдносин, що охоплює:
- норми про спiвробiтництво мiж пiдприємцями та працiвниками на рiвнi пiдприємства;
- норми про консультацiї та спiвробiтництво мiж державною владою та об’єднаннями роботодавцiв i працiвниками на галузевому й нацiональному рiвнях; норми про тристороннi консультацiї для сприяння застосуванню мiжнародних трудових норм (Рекомендацiї МОП).
