| Прибуткові статті (+) (Джерела грошових коштів) | Витратні статті (-) (Способи використання грошових коштів) |
| Експорт товарів та послуг | Імпорт товарів та послуг |
| Приток капіталу | Вивіз капіталу |
| Приватні та державні дари із-за кордону | Дари за кордон |
| Транспортні послуги, що надані нерезидентам | Використання транспорту інших держав |
| Витрати іноземних туристів в даній країні | Витрати на туризм за рубежем |
| Військові витрати інших держав | Військові витрати за кордоном |
| Проценти та дивіденди, отримані із-за кордону | Проценти та дивіденди, що виплачуються нерезидентам |
| Продаж активів даної країни нерезидентам | Придбання іноземних активів (наприклад, акцій, облігації та нерухомості) |
| Депозити нерезидентів в депозитних установах даної країни | Депозити в іноземних депозитних установах |
| Продаж золота нерезидентам | Придбання золота за кордоном |
| Продаж національної валюти нерезидентам | Купівля іноземної валюти |
Структура платіжного балансу:
1. Рахунок поточних операцій:
· Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту
· Баланс послуг та некомерційних платежів – платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо; за прийнятими у світовій статистиці правилами у розділ “Послуги” входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони звичайно ближчі до руху капіталу; за методикою МВФ показують односторонні перекази: державні операції – субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації; приватні перекази – перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину
2. Рахунок операцій з капіталом:
Баланс руху капіталів і кредитів – виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. До найважливіших операцій цього рахунку відносять: списання урядових (або офіційних) і приватних боргів, придбання нерухомості, отримання доходів від мігрантів, передача нерухомості іноземним посольствам, інші нефінансові та невиробничі доходи (патенти, лізинг).
3. Фінансовий рахунок. ПІІ включають як акціонерний капітал, так і реінвестовані прибутки. У портфельних інвестиціях окремо розрізняють операції з акціями та борговими зобов’язаннями уряду, центрального банку, комерційних банків та інших секторів економіки. Під іншими інвестиціями розуміють торговельні кредити, іноземні позики, операції з іноземною валютою тощо. Сюди ж зараховують кредити МВФ, операції з депозитами і лізинг. Стаття «Інші інвестиції» складається у розрізі основних категорій економічних агентів та часовому вимірі (окремо розрізняють коротко- і довгострокові інвестиції).
4. Помилки і пропуски. Ця статті є балансуючою і становить різницю між кредитовими і дебетовими записами, що виникають внаслідок часових і вартісних розбіжностей, а також неможливості отримання всієї незалежної інформації.
5. Резервні активи. Валютні резерви – це зовнішні активи центрального банку, які є повністю ліквідними і можуть використовуватися як для прямого фінансування платіжних дисбалансів, так і опосередкованого їх регулювання через валютні інтервенції з метою підтримання стабільності обмінного курсу грошової одиниці. Валютні резерви складають: монетарне золото, спеціальні права запозичення (SDR запроваджено у 1968 р. як синтетичні активи МВФ, що забезпечують право країн учасниць на отримання резервних активів у валютах інших країн-учасниць. Вартість SDR розраховується щоденно як середньозважене значення обмінних курсів 3 валют: долар США – 40%, японська єна – 17%, англійський фунт стерлінгів – 11%, євро – по 33%), іноземна валюта, резервна позиція в МВФ. Використання позик МВФ показано у статті «Позики МВФ».
Операції виняткового фінансування включають: а) окремі трансферти (списання державного боргу, отримання грантів від МВФ та інших міжнародних організацій; б) прямі та портфельні інвестиції, що виникли внаслідок реструктуризації зовнішнього боргу (наприклад, обмін боргових зобов’язань на акції підприємства); в) зовнішні запозичення уряду і центрального банку на світових фінансових ринках (банківські позики, облігації); г) іноземні позики приватного сектора з урядовими гарантіями та субсидіями (пільговий обмінний курс, знижена відсоткова ставка тощо); д) «проблемне» обслуговування державного боргу (реструктуризація поточного боргу, виплата заборгованості минулих періодів, прострочені платежі). Статті фінансового рахунку показують окремі складові прямих і портфельних інвестицій. У рахунку капіталу окремо враховують операції державного і приватного секторів економіки.
Порівнюючи з аналітичною формою, у стандартній формі подання кредитів і позик МФВ та виняткового фінансування враховується за статтею «Інші інвестиції». Валютні резерви показано відповідно до їх структури.
Способи використання інформації платіжного балансу:
По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).
По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.
По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.
Фактори, що впливають на стан платіжного балансу:
1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.
2. Циклічні коливання економіки.
3. Зростання закордонних державних витрат, пов’язаних із мілітаризацією економіки і військовими витратами.
4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.
5. Зміни в міжнародній торгівлі.
6. Вплив валютно-фінансових факторів.
7. Негативний вплив інфляції.
8. Торгівельно-політична дискримінація певних країн.
9. Надзвичайні обставини – неврожай, стихійні лиха, катастрофи.
3. При визначенні сальдо платіжного балансу його статті можна поділити на основні і балансуючі. До основних статей відносяться операції, що впливають на сальдо балансу і володіють відносною самостійністю: поточні операції і рух довгострокових капіталів. До балансуючих статей відносяться операції, які не є самостійними або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, кредити міжнародних валютно-кредитних операцій тощо.
Якщо за основними статтями балансу платежі перевищують надходження, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей, які характеризують джерела і методи врегулювання платіжного балансу.
До традиційних методів балансування можна віднести: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. До нових методів покриття дефіциту платіжного балансу можна віднести взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно угоди «своп». Це тимчасові методи балансування, оскільки країни – боржники зобов'язані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму основного боргу.
Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів за іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення скарбницьких облігацій в центральних банках інших країн.
Основним завершальним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни.
Міжнародна валютна ліквідність. Валютне забезпечення платіжного балансу виражає зміст валютної ліквідності. Це поняття характеризує можливість тієї чи іншої країни безупинно оплачувати свої зовнішні зобов'язання відповідними платіжними засобами
Платіжний баланс здавна є одним з об'єктів державного регулювання. Це обумовлено наступними причинами.
По-перше, платіжним балансам властива неврівноваженість, що проявляється в тривалому й великому дефіциті в одних країн і надмірному активному сальдо в інших. Нестабільність балансу міжнародних розрахунків на динаміку валютного курсу, міграцію капіталів, стан економіки.
По-друге, після скасування золотого стандарту в 30-х роках ХХ в. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє слабко. Тому вирівнювання платіжного балансу вимагає цілеспрямованих державних заходів.
По-третє, в умовах інтернаціоналізації господарських зв'язків підвищилося значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Завдання його зрівноважування входить у коло основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням темпів економічного росту, стримуванням інфляції й безробіття.
Матеріальною основою регулювання платіжного балансу служать: 1) державна власність, у тому числі офіційні золото - валютні резерви; 2) зростання частки (до 40 – 50%) національного доходу, що перерозподіляє через державний бюджет; 3)особиста участь держави в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів кредитора, гаранта, позичальника; 4) регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів й органів державного контролю.
Державне регулювання платіжного балансу - це сукупність економічних, у тому числі валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів держави, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу, а також покриття сформованого сальдо. Існує різноманітний арсенал методів регулювання платіжного балансу, спрямованих або на стимулювання експорту, або на обмеження зовнішньоекономічних операцій залежно від валютно-економічного положення й стану міжнародних розрахунків країни.
Країнами, c дефіцитним платіжним балансом, звичайно вживають наступні заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталів.
Дефляційна політика. Така політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних витрат переважно на цивільні цілі, заморожування цін і заробітної плати. Одним з найважливіших її інструментів служать фінансові й грошово-кредитні міри: зменшення бюджетного дефіциту, зміни дисконтної ставки центрального банку (дисконтна політика), кредитні обмеження, установлення меж росту грошової маси. В умовах економічного спаду, за наявності великої армії безробітних і резервів невикористаних виробничих потужностей, політика дефляції веде до подальшого падіння виробництва й зайнятості. Вона пов'язана з наступом на життєвий рівень і загрожує загостренням соціальних конфліктів, якщо не приймаються компенсуючі заходи.
Девальвація. Зниження курсу національної валюти спрямовано на стимулювання експорту й зменшення імпорту товарів. Однак роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення й супутньої загальекономічної й фінансової політики. Девальвація стимулює експорт товарів лише при наявності експортного потенціалу конкурентноздатних товарів і послуг і сприятливої ситуації на світовому ринку.
Приводячи до подорожання імпорту, девальвація може привести до зростання витрат виробництва імпортних товарів, підвищенню цін у країні й наступній втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Тому хоча вона може дати країні тимчасові переваги, але в багатьох випадках не усуває причини дефіциту платіжного балансу.
Валютні обмеження. Блокування інвалютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, зосередження валютних операцій в уповноважених банках спрямовані на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу й стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.
Фінансова й грошово-кредитна політика. Для зменшення дефіциту платіжного балансу використаються бюджетні субсидії експортерам, протекціоністське підвищення імпортних мит, скасування податку з відсотків, що виплачуються іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в країну, грошово-кредитна політика.
Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс у ході формування його основних статей – торговельного балансу, «невидимих» операцій, руху капіталу.
Важливим об'єктом регулювання є торговельний баланс. У сучасних умовах державне регулювання охоплює не тільки сферу обігу, але й виробництва експортних товарів. Стимулювання експорту на стадії реалізації товарів здійснюється шляхом впливу на ціни (надання експортерам податкових, кредитних пільг, зміна валютного курсу й т.д.). Для створення довгострокової зацікавленості експортерів у вивозі товарів й освоєнні зовнішніх ринків держава надає цільові експортні кредити, страхує їх від економічних і політичних ризиків, уводить пільговий режим амортизації основного капіталу, надає їм інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму.
З метою регулювання платежів і надходжень за «невидимими» операціями платіжного балансу приймаються наступні заходи:
- обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;
- пряма або непряма участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;
- розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями й т.д.
- регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в'їзду іммігрантів для скорочення перекладів іноземних робітників.
Регулювання руху капіталів спрямовано, з одного боку, на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій, а з іншого боку – на зрівноважування платіжного балансу шляхом стимулювання припливу іноземних і репатріації національних капіталів. Цієї мети підлегла діяльність держави як експортера капіталів, що створює сприятливі умови для приватних закордонних інвестицій і вивозу товарів. Урядові гарантії по інвестиціях забезпечують страхування комерційного й політичного ризику.
При активному платіжному балансі державне регулювання спрямоване на усунення небажаного надмірного активного сальдо. Із цією метою розглянуті вище методи – фінансові, кредитні, валютні й інші, а також ревальвація валют використаються для розширення імпорту й стримування експорту товарів, збільшення експорту капіталів (у тому числі кредитів і допомоги країнам, що розвиваються) і обмеження імпорту капіталів. Звичайно застосовується компенсаційне регулювання платіжного балансу, засноване на сполученні двох протилежних комплексів заходів: реєстраційних (кредитні обмеження, у тому числі підвищення процентних ставок, стримування росту грошової маси, імпорту товарів й ін.) і експансіоністських (стимулювання експорту товарів, послуг, руху капіталів, девальвація й т.д.). Держава здійснює регулювання не тільки окремих статей, але й сальдо платіжного балансу.
У пошуках джерел погашення дефіциту платіжного балансу промислово розвинені країни мобілізують кошти на світовому ринку капіталів у вигляді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик. У цьому зв'язку беруть активну участь комерційні банки (особливо євробанки) у покритті дефіциту платіжного балансу. Перевагою банківських кредитів у порівнянні із кредитами міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій є їхня більша доступність і не обумовленість стабілізаційними програмами. Однак банківські кредити відносно дорогі й важкодоступні для країн, що мають велику зовнішню заборгованість.
До тимчасових методів покриття дефіциту платіжного балансу ставляться також пільгові кредити, отримані країною по лінії іноземної допомоги.
У зв'язку з активним залученням іноземних кредитів для балансування платіжного балансу зовнішня заборгованість стала глобальною проблемою. Остаточним методом балансування платіжного балансу служить використання офіційних валютних резервів.
В умовах часткової демонетизації золото як загальні платіжні кошти використаються: по-перше, в обмежених розмірах і лише в останню чергу, коли вичерпані всі інші можливості; по-друге, в опосередкованій формі шляхом його попередньої реалізації на світових ринках золота в обмін на національні кредитні гроші, у яких прийняте укладати торговельні й кредитні угоди й здійснювати міжнародні розрахунки.
Головними коштами залишкового балансування платіжного балансу служать резерви конвертованої іноземної валюти. (Після другої світової війни США й Великобританія погашали дефіцити своїх платіжних балансів національною валютою, тому що Бреттон-Вудська угода додала долару й фунту стерлінгів статус резервної валюти. Завдяки Цьому привілею США змогли зберегти половину свого величезного золотого запасу, накопиченого в роки війни й після її).
Залишковими коштами погашення дефіциту платіжного балансу служить також іноземна допомога у формі субсидій і дарунків.
Активне сальдо платіжного балансу використається державою для погашення (у тому числі дострокового) зовнішньої заборгованості країни, надання кредитів іноземним державам, збільшення офіційних золотовалютних резервів, вивозу капіталу з метою створення другої економіки за рубежем.
Новим явищем стало міждержавне регулювання платіжного балансу. Воно виникло як слідство інтернаціоналізації господарських зв'язків і недостатньої ефективності національного регулювання. Зі зростанням ролі зовнішніх факторів відтворення тривала нерівновага платіжного балансу підсилює диспропорції в економіці окремих країн й у світовому господарстві. Тому провідні країни розробляють методи колективного регулювання платіжного балансу. До міждержавних коштів регулювання платіжних балансів відносяться: узгодження умов державного кредитування експорту; двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах по угодах «своп»; кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій.
Перевищення припустимої у світовому співтоваристві норми заборгованості країни ставить проблеми економічного, а потім політичного характеру. Оскільки ринки обмежують кредити таким країнам, покриття дефіциту її платіжного балансу можливо лише за рахунок умовних кредитів, зокрема МВФ, що передбачають стабілізаційні програми, а також втручання кредиторів і міжнародних організацій в економіку й політику країн-позичальниць. Тому з метою зменшення ризику подібної залежності країни-боржники, у тому числі промислово розвинені, переорієнтують економічну політику з метою зменшення зовнішнього державного боргу. Ефективними коштами оздоровлення платіжного балансу є скорочення військових витрат, у тому числі закордонних.
Світовий досвід регулювання платіжного балансу свідчить про труднощі одночасного досягнення зовнішньої й внутрішньої рівноваги національної економіки. Це підсилює дві тенденції - партнерство й розбіжності - у взаєвідносинах країн з активним і пасивним платіжним балансом.
4. Критерії зовнішньої заборгованості:
- «зовнішній борг/ВВП» (D/Y). Зазначений критерій відбиває довгострокову перспективу обслуговування зовнішнього боргу. Розрізняють номінальний (у цінах поточного року) та реальний (у цінах базового року) критерії. На практиці порівняно безпечною вважається ситуація, коли показник D/Y не перевищує 50%. При цьому важливо враховувати структуру зовнішньої заборгованості. Переважання приватних боргів загалом підвищує «безпечне» значення цього критерію;
- «зовнішній борг/експорт товарів і послуг» (D/ЕХ). Це реалістично характеризує здатність країни обслуговувати зовнішній борг у короткостроковому плані. Досить часто показник зовнішнього боргу використовується за мінусом валютних резервів, оскільки валютні активи центрального банку можуть використовуватися для обслуговуванн я зовнішнього боргу. Країна вважається проблемною, якщо показник D/ЕХ перевищує 250%. Загалом високе співвідношення D/Y не створює особливих побоювань, якщо низьким є співвідношення D/ЕХ.
- «кошти обслуговування зовнішнього боргу/експорт товарів і послуг» (DS/EX). Зазначений критерій вважається найкращим індикатором зовнішньої заборгованості, оскільки враховує не лише загальну вартість боргу, але і його вартість – відсоткову ставку. Подібним чином вилучення з коштів обслуговування зовнішнього боргу основної частини боргу (principal) точніше відбиває власне тягар обслуговування зовнішнього боргу.
Оцінка достатності валютних резервів використовує такі співвідношення:
- «валютні резерви/ВВП» (F/Y) – для розрахунку можуть використовуватися як офіційний, так і паритетний обмінний курси; Для малих відкритих економік цей показник становить 12%;
- «валютні резерви/імпорт» (F/M) (зазвичай у місяцях) – з погляду фінансування імпорту мінімальною є вимога оплати валютними резервами 3-х місяців, а надійною – 6-ти місяців імпорту;
- «валютні резерви/грошова база» (F/H); грошова база Н – це зобов'язання центрального банку (готівка у обігу та резерви комерційних банків); Повне покриття грошової бази валютними резервами (F/H>1) історично вважалося запорукою стабільності системи фіксованого обмінного курсу. Проте останнім часом повне покриття грошової бази практикують навіть ті країни, де підтримується плаваючий валютний курс. Валютні резерви повинні забезпечити імунітет проти короткочасних спекулятивних атак на грошову одиницю (у відкритих економіках із схильністю до інфляції) та попередити можливу «втечу» капітал на випадок послаблення довіри до національної економіки. Достатні валютні резерви збільшують резерв часу для проведення стабілізаційної економічної політики.
Багатофункціональність валютних резервів зумовлює використання ще двох критеріїв – Редді та Гвідотті. Для оцінки адекватності валютних резервів Я. Редді запропонував використовувати їх відношення до вартості імпорту та обслуговування зовнішнього боргу: «валютні резерви/(імпорт+вартість обслуговування зовнішнього боргу». Додатково пропонувалося відстежувати ще два співвідношення: «валютні резерви/короткостроковий борг» (F/Ds) та «валютні резерви/портфельні інвестиції». П. Гвідотті запропонував такий критерій достатності валютних резервів: валютні резерви повинні забезпечувати не лише обслуговування зовнішнього боргу впродовж року, але й фінансування від’ємного сальдо поточного рахунку. Правило Гвідотті означає, що є достатніми валютні резерви, які дозволяють обійтися без зовнішніх запозичень упродовж року.
Література:
1. Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н., Международные экономические отношения: / Учеб. пособие под ред. Н.Н. Левенцева. -М.: Финансы и статистика, 1996. - С. 83-134.
2. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – Ч ІІ. Международная макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. Учебное пособие для вузов.- М: Международные отношения, 1999г. - С. 126-156.
3. Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика: Учебник для вузов/ Пер. с англ. под редакцией В.П. Колесова, М.В.- Кулакова. – М.: Экономический факультет МГУ, ЮНИТИ, 1997. - С. 301-333.
4. Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с английского, Общ. ред. и предисл. О.В. Ивановой.- М.: Прогресс, 1992. - С.49-51
5. Миклашевская Н.А., Холопов А.В. Международная экономика: Учебник / - М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, Издательство «Дело и Сервис», 2000. - С. 122-148.
6. Міжнародна економіка: Навчальний посібник / За ред. Козака Ю.Г., Новацького В.М.- К.: Центр навчальної літератури, Видавництво “АртЕк” 2002. - С. 187-203.
7. Овчинников Г.П. Международная экономика: Учеб. пособие. – СПб: Изд- во Михайлова В.А., изд-во «Полиус», 1998.- С. 444-525.
8. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч. посібн.: У 2 кн. – Кн. 2: Монетарна теорія міжнародної економіки –К.: Токсон, 2003. – С. 15-51.
9. Сальваторе Д. Международная экономика: Пер. с англ. – М.: Риа «ПК», 1998.- С. 415-439.
Проблемні питання:
1. Чи зможуть всі країни світової спільноти мати надлишок чи дефіцит платіжного балансу. Можливо, що дефіцит платіжного балансу одних країн повинен покривати надлишок платіжного балансу інших країн?
2. Якщо економіка рухається по складній частині джей-кривої, то чи зможуть спекулянти своїми діями стабілізувати валютний ринок і як це відіб’ється на платіжному балансі.
3. Дайте характеристику економічного стану країни, коли сальдо поточних, фінансових і капітальних операцій:
а) одночасно дефіцитні;
б) одночасно позитивні;
в) сальдо поточних операцій дефіцитне, а сальдо капітальних операцій – позитивне;
г) сальдо поточних операцій позитивне, а сальдо капітальних і фінансових операцій – негативні.
Зверніть увагу на потенційно можливу поведінку валютного курсу та резервних активів у кожному з випадків.
4. Використовуючи балансовий звіт Національного банку, покажіть, як дефіцит балансу платежів впливає на грошову базу при фіксованих валютних курсах. Також покажіть, як стерилізація впливає на балансовий звіт Національного банку. При яких умовах можливості стерилізації дефіциту платіжного балансу, яку здійснює Національний банк, стають обмеженими?
5. Економіка знаходиться на рівні потенційного випуску (Уn). Споживання (С) залежить від доходу, який знаходиться в розпорядженні, інвестиції (І) не залежать від ставки відсотку. Державний бюджет збалансовано (ВS = 0). Що буде з приватними заощадженнями (Sp), національними заощадженнями (Sn), державним бюджетом і чистим експортом (NX), якщо уряд вирішить скоротити величину сумарного податку (Т)?
Теми рефератів:
1. Механізм застосування валютного коридору Національним банком України: мета та вплив на національну грошову одиницю.
2. Проблеми конвертованості української гривні.
3. Паритет купівельної спроможності валют.
4. Порівняльна характеристика моделей визначення валютних курсів.
