Антикризові стратегії перехідних економік.

Особливу роль в антикризовому управлінні в умовах перехідної економіки виконує інноваційно–інвестиційна модель економічного розвитку, який визначає економічний потенціал держави і його майбутню роль на світовому ринку. Інноваційно – інвестиційна модель базується на поєднанні інноваційної та інвестиційної політик. Оскільки перехід тільки на інноваційний тип економічного розвитку неможливий без пошуку шляхів використовування інвестиційних ресурсів.Ситуація складається таким чином, що на фоні загальної економічної нестабільності спостерігається інвестиційна і інноваційна стагнація. Цьому свідчать події останніх років. В умовах економічної кризи попит на інвестиції та інновації знижується значно швидше, ніж виробництво ВВП. Згідно науковим дослідженням, світовий досвід підтверджує, що інноваційно–інвестиційний потенціал не зможе ефективно функціонувати, ґрунтуючись тільки на саморегулюванні. Зрозуміло, що підприємства стратегічного і соціального призначення навіть за нестабільних економічних умов можуть чекати підтримку з боку держави, ті ж підприємства, які не можуть розраховувати на фінансову допомогу повинні одержувати сприяння з його сторони в нелегкій конкурентній боротьбі за фінансові ресурси. Тому державна інноваційна - інвестиійна політика в сучасних умовах повинна бути спрямована на виведення економіки України з кризи, з урахуванням всіх інтересів та потреб усіх господарюючих суб'єктів.Головною метою державного антикризового регулювання є підвищення інвестиційної привабливості національної економіки шляхом створення та забезпечення діючої системи відновлення виробничих активів підприємств-банкрутів, реабілітація боржників, запобігання фіктивному банкрутству та ведення необхідної статистики та реєстрів.Метою державного антикризового регулювання є забезпечення функціонування механізмів антикризового управління на мікрорівні, розробка і реалізація національної моделі, яка б враховувала умови країни, та сприяла економічному зростанню.

302.Стратегічні напрямки трансформування пострадянського простору. Більшість господарчих реформ в країнах Центральної і Східної Європи (60—80-ті роки XX ст.) не дали відчутних результатів і виявилися невдалими. В жодній з цих країн не виникло ефективної ринкової системи. Але й централізоване планування, позбувшись свого директивного характеру, втратило свою дієвість.

Тривалий час реформатори в названих країнах перебували в полоні ідеї, що як тільки якнайшвидша руйнація колишньої адміністративно-планової системи розчистить шлях для діяння конкурентного ринкового середовища, на місці "старої" системи швидко виросте і розквітне "нова". Практичним втіленням цієї теоретичної посилки виявилася політика т.зв. "шокової терапії".

треба чітко розділити сфери впливу (компетенції) ринку й плану, планування не повинно блокувати і деформувати сигнали і вплив світової економіки на національні господарства. Планування має сконцентрувати увагу на питаннях довгострокової стратегії розвитку промисловості й торгівлі. Державну політику інтеграції національного господарства у світове треба реалізувати як директивними, так і недирективними засобами.

Отже, план має визначити довгострокові стратегічні цілі зовнішньоекономічної політики держави, включаючи й короткострокові, оперативні питання. План має виконувати функції "довгострокової стратегічної гри" і забезпечувати умови функціонування як вільного ринку, так і економіки в цілому. А для цього мають бути використані усі види планування - регулятивне, індикативне, стратегічне тощо.

Проблема "гетерогенних систем" розв'язується країнами у процесі соціально-економічного розвитку і адаптації кожної конкретної країни до загальнолюдських надбань